Поняття міжнародних механізмів захисту прав людини та їх види

Механізми міжнародного захисту прав людини - це система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, які безпосередньо займаються захистом прав людини.

Під терміном «механізми міжнародного захисту прав людини» розуміють систему міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення.

Крім міждержавних органів і організацій, у світі існує безліч так званих неурядових правозахисних організацій.

Такі (міждержавні) органи відрізняються тим, що вони створюються за взаємною згодою кількох держав, як правило, оформленою міжнародною угодою, діють у межах такої угоди, яка визначає їхні повноваження і спеціальні правила процедури.

Міжнародна організація - об'єднання держав, створене на основі міжнародного міжурядового договору (зазвичай багатостороннього) для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, що володіє міжнародну правосуб'єктність і заснована відповідно до міжнародного права.

Ознаки, якими характеризуються міжнародні організації:

1) членами міжнародних організацій, як правило, є суверенні держави. Однак в діяльності ООН і багатьох інших міжнародних організацій поряд суверенними державами беруть участь інші суб'єкти міжнародних відносин на правах асоційованих членів або спостерігачів. Наприклад, Палестина є асоційованим членом ООН, а у Ватикану є статус спостерігача в ООН (з 1964 р).

2) договірної основою і правовою підставою діяльності міжнародної орагнізації є її установчий акт. У переважній більшості випадків в ролі установчого акту міжнародних організацій зазвичай виступає міжурядовий багатосторонній договір, який регламентує права і обов'язки сторін, визначає її компетенцію, структуру, статус її членів, персоналу тощо.

Відповідно міждержавні правозахисні організації відрізняються тим, що: а) вони дійсно мають вплив на уряди;

б) найчастіше їхні рішення обов’язкові для виконання, і в будь-якому випадку їхню думку не можна зігнорувати;

в) вони змушують міжнародне співтовариство звертати увагу на порушення прав людини.

Класифікувати міжнародні організації можна за такими основними ознаками:

1) за колом учасників:

2) за компетенцією.

✓ Загальної компетенції, що займаються будь-якими питаннями, вирішення яких забезпечує досягнення цілей, заради яких організація створювалася, і спеціальної компетенції. Наприклад, до організаціям загальної компетенції відноситься перш за все ООН;

✓ Спеціальної компетенції. До них відносяться міжнародні організації, створюються для

здійснення співпраці в конкретній галузі міжнародних відносин. Наприклад, ІКАО, яка є спеціалізованою установою ООН, створена в результаті підписання в Чикаго 7 грудня 1944 року Конвенції про міжнародну цивільну авіацію.

2) за порядком прийняття нових членів в організацію:

УНІВЕРСАЛЬНІ ПРАВОЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ - це органи й організації, які поширюють свою діяльність на увесь світ, незалежно від державних і регіональних кордонів

Універсальні правозахисні органи поділяють на три види:

1) Постійні органи, що є частиною апарату ООН:

Рада ООН з прав людини (англ. UN

Human Rights

Council (OHCHR). Її очолює Верховний комісар з прав

людини (до 2006 р замість неї була

Комісія ООН з прав людини, у 2006 році була реорганізована).

Посада Верховного Комісара ООН з прав людини створена в 1993 році При ньому діє УВКПЛ- Управління верховного комісара з прав людини), Швейцарія.

Резолюція про створення Ради визначила її основне завдання — проведення всеосяжних періодичних оглядів та виконання кожною державою її зобов'язань у сфері прав людини, які забезпечують універсальність і однакове ставлення до всіх держав, тобто універсальні періодичні огляди (УПО).

Рада складається з 47 держав-членів, які обираються згідно регіонального представництва. Інші держави мають статус спостерігача.

Рада ООН з прав людини створила Незалежну міжнародну комісію з розслідування порушень в Україні з метою розслідування порушень та утисків прав людини, порушень міжнародного гуманітарного права та інших злочинів, які могли бути скоєні в контексті агресії Російської Федерації проти України. Комісія має надати свої висновки та рекомендації, у тому числі ті, що стосуються притягнення до відповідальності винних у порушеннях, Раді ООН з прав людини у березні 2023 року. До складу Комісії входять Ерік Месе (голова), Ясмінка Джумхур та Пабло де Грейфф.

ВИСНОВОК КОМІСІЇ (A/77/533: Independent International Commission of Inquiry on Ukraine - Note by the Secretary-General)

Комісія ООН доходить висновку, що в Україні було скоєно воєнні злочини, та виражає занепокоєння через страждання цивільного населення

ЖЕНЕВА, 18 жовтня 2022 р.: на основі розслідувань, проведених у Київській, Чернігівській, Харківській та Сумській областях, Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні дійшла висновку, що в Україні було скоєно воєнні злочини.

Комісія задокументувала такі порушення як незаконне використання вибухової зброї, невибіркові напади, порушення особистої недоторканності, включаючи страти, катування та жорстоке поводження, та випадки сексуального та ґендерно зумовленого насильства. Також Комісія виявила порушення прав дітей.

Під час візиту до України у червні 2022 р. Комісія на власні очі побачила спричинені вибуховою зброєю широкої зони ураження руйнування житлових будівель та інфраструктури у населених пунктах, включаючи школи та лікарні. Певну кількість розслідуваних Комісією нападів було здійснено без розрізнення між цивільними та комбатантами.

«Нас вразила велика кількість страт у тих місцевостях, які ми відвідали», - сказав Ерік Мьосе, Голова Комісії. «Ми занепокоєні тими стражданнями, яких міжнародний збройний конфлікт в Україні завдав цивільним громадянам».

Він додав, що наразі Комісія розслідує випадки страт у 16 містах та населених пунктах і отримала достовірні повідомлення щодо багатьох інших подібних випадків. Спільні елементи складу таких злочинів включають попереднє затримання жертв та видимі ознаки страти, такі як зв’язані за спиною руки, вогнепальні поранення в голову та перерізані горла.

Свідки надали Комісії послідовну та узгоджену інформацію щодо жорстокого поводження та катувань під час незаконного позбавлення волі.

Деякі свідки доповіли, що після попереднього затримання російськими збройними силами в Україні їх було перевезено до Російської Федерації, де їх тижнями утримували у місцях позбавлення волі і де вони зазнали тортур та інших форм жорстокого поводження.

Розслідування справ, що стосуються сексуального та ґендерно зумовленого насильства, встановило, що деякі солдати Російської Федерації скоїли такі злочини. Вік жертв сексуального та ґендерно зумовленого насильства сягав від чотирьох до 82 років.

Комісія також виявила, що діти багаторазово стикалися з вибухами, порушеннями, примусовим переміщенням та відокремленням від родин, а також іншими видами правопорушень.

У чотирьох областях розслідування - Київській, Чернігівській, Харківській та Сумській - Комісія вивчила два випадки жорстокого поводження збройних сил України із солдатами Російської Федерації. Незважаючи на невелику кількість таких випадків, Комісія продовжує звертати на них увагу.

Комісія відвідала 27 міст та населених пунктів та опитала більше ніж 150 потерпілих та свідків. Слідчі Комісії провели огляди місць руйнувань і поховань, місць затримання і катувань, а також огляди залишків зброї, та ознайомилися із великою кількістю документів та звітів.

Під час проведення розслідування Комісія зустрічалася із представниками органів державної влади, міжнародних організацій, громадянського суспільства та інших відповідних сторін.

Комісія ООН зі становища жінок (англ. The Commission on the Status of Women (CSW)) - це організація ООН, яка займається питаннями гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. CSW - це функціональна комісія ЕКОСОР, яка є глобальним директивним органом, який займається виключно

просуванням гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. Комісія була створена ЕКОСОР у 1946 р. з повноваженнями щодо підготовки рекомендацій із захисту прав жінок у політичній, економічній, громадській, соціальній та освітній сферах.

«CSW є надійним партнером для захисників і осіб, які приймають рішення з усіх верств суспільства, і лідером у зусиллях щодо досягнення гендерної рівності».

Photo: UN Women/Ryan Brown

У рамках іншого основного органу ООН - Секретаріату ООН, створено Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (англ. UNHCR - The UN Refugee Agency) -УВКБ ООН), Женева, Швейцарія.

UNHCR має

представництва в

багатьох столицях та гарячих точках світу. Нині УВКБ ООН (штат становить

приблизно 8 тис.

працівників) опікується більш ніж 36 млн. осіб у більш ніж 123 країнах світу.

Представництво Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні (https: //www. unhcr. org/ua/contact-us-ua)

UNHCR сприяє поширенню міжнародних угод стосовно біженців та наглядає за дотриманням урядами міжнародного права про біженців. Його персонал працює у різноманітних місцях - від столичних міст до віддалених таборів та прикордонних зон - намагаючись надати вищезгаданий захист та мінімізувати загрозу насильства, у тому числі сексуального, жертвами котрого стають багато біженців навіть у країнах, що надають притулок.

UNHCR «...Міжнародний договір про біженців є основою для більш передбачуваного та справедливого розподілу відповідальності, визнаючи, що сталого вирішення ситуацій біженців неможливо досягти без міжнародного співробітництва».

UNHCR визначає сталу політику щодо біженців та вишукує рішення для покращення умов допомоги біженцям повернутися на батьківщину, якщо умови це дозволяють, допомагає їм інтегруватися у країнах, що надали їм притулок, чи переселитися до третіх країн.

2) Органи, створені згідно з міжнародними угодами, укладеними під егідою ООН.

У рамках ООН було розроблено безліч міжнародних договорів про захист прав людини, що розвивають положення Всезагальної декларації, щодо окремих груп прав чи окремих прав, закріплених у ній. Однак, якщо Декларація прав, як ми пам’ятаємо, формально не є ні для кого обов’язковою, але стала такою фактично для всіх держав, то вищевказані договори юридично обов’язкові для виконання державами, але тільки тими, котрі їх підписали і ратифікували. Це насамперед Міжнародний білль про права людини.

Окрім Пактів під егідою ООН були розроблені:

« Конвенція про запобігання і покарання за злочини геноциду (CPCG) (ухвалена 1948 року і набула чинності 1951 року);

« Конвенція про статус біженців (КСВ) (ухвалена 1951 року і набула чинності 1954 року);

« Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (КЛРД) (ухвалена 1965 року і набула чинності 1969 року);

« Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) (набула чинності 1981 року);

« Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти катувань (КПП) (ухвалена 1984 року і набула чинності 1987 року);

« Конвенція про права дитини (КПД) (ухвалена 1989 року і набула чинності 1990 року);

« Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих — мігрантів і членів їх сімей (МКПТМ) (ухвалена 1990 року і набула чинності 2003 року);

« Конвенція про права осіб з інвалідністю (КПІ) (набула чинності 3 травня 2008 року);

« Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від зникнень (ухвалена 2006 року і набула чинності 2010 року).

насильницьких

На виконання усіх цих угод були створені:

Комітет з прав людини ООН (HR Committee) - організація, що займається наглядом за виконанням Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в країнах-учасницях пакту. Засновано згідно частини 4 Пакту.

Комітет з прав дитини було створено у відповідності зі ст. 43 Конвенції про права дитини 1989 році. Засновано в 1991 році, штабквартира - Женева.

До Комітету входять 18 експертів, які діють в особистій якості і обираються таємним голосуванням у ході наради країн - учасниць Конвенції з числа громадян цих країн з урахуванням принципу справедливого географічного розподілу і представництва головних правових систем. Члени Комітету повинні володіти високими моральними якостями і визнаною компетенцією в галузі, що охоплюється Конвенцією. Кожна держава має право висунути не більше одного кандидата.

Члени Комітету обираються на чотирирічний строк і мають право бути переобраними при повторному висуненні їх кандидатур. У разі дострокового припинення повноважень члена Комітету, держава-учасниця, що висунула даного члена Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, за умови схвалення Комітетом.

Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк. В їх число входять голова, чотири його заступника і доповідач.

Конвенція залишає місце проведення сесій на розсуд Комітету. Їх тривалість визначається нарадою держав -учасників Конвенції за умови схвалення Генеральною Асамблеєю ООН. Як правило, сесії тривалістю по три тижні кожна проводяться у Відділенні ООН в Женеві три рази на рік - у січні, травні і вересні. З початку своєї роботи в 1991 р. по кінець 2011 р. Комітет провів 58 сесій.

Доповіді про діяльність Комітету раз на два роки представляються Генеральній Асамблеї через ЕКОСОР.

Держави - учасники Конвенції зобов'язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи по закріпленню визнаних у Конвенції прав та про прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав. Розгляд доповідей є основною функцією Комітету.

Держави - учасники факультативних протоколів до Конвенції (Факультативний протокол щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, набрав чинності 18 січня 2002 р. і Факультативний Протокол, що стосується участі дітей у збройних конфліктах, який набрав чинності 12 лютого 2002 р.) зобов'язані включати у свої доповіді також інформацію про виконання положень протоколів. Якщо держава, що ратифікувала Протокол не є повноправним учасником Конвенції (протоколи таку можливість передбачають), вона надсилаєКомітету доповідь про виконання положень Протоколу раз у п'ять років.

У разі якщо держава-учасник регулярно не представляє доповіді Комітет може розглянути можливість обговорення ситуації в ній на основі наявних відомостей. Про прийняття такого рішення Комітет інформує зацікавлену держава.

У відповідності з положеннями Конвенції Комітет має право запитувати у держав-учасниць додаткову інформацію, що стосується її здійснення.

Первісний розгляд доповіді проводиться передсесійною робочою групою Комітету на неформальному засіданні, на яке можуть бути запрошені представники органів і спеціалізованих установ ООН, неурядових організацій, експертних кіл. Крім власне доповіді розглядається інформація з альтернативних джерел, у першу чергу структур ООН та інших договірних органів з прав людини.

За результатами неформального розгляду готується список питань, який по дипломатичних каналах перепроваджується зацікавленій державі. Як правило, напрямок списку супроводжується проханням представити відповіді заздалегідь, з тим щоб вони могли бути переведені на всі офіційні мови ООН.

Обговорення доповідей здійснюється в ході інтерактивного діалогу з представниками підзвітної держави. За підсумками обговорення Комітет готує заключні зауваження, які за форматом і характером нагадують аналогічні зауваження Комітету з прав людини та інших договірних органів з прав людини.

Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (Committee on Economic, Social and Cultural Rights) - (КЕСКП або CESCR) є органом з 18 незалежних експертів, який контролює виконання Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права його державами- учасницями. Комітет було створено відповідно до Резолюції ECOSOC 1985/17 від 28 травня 1985 року для виконання функцій моніторингу, покладених на Економічну та Соціальну Раду ООН (ECOSOC) у частині IV Пакту. Усі держави-учасниці зобов’язані подавати Комітету регулярні звіти про те, як здійснюються економічні, соціальні та культурні права.

Держави повинні звітувати спочатку протягом двох років після прийняття Пакту, а потім кожні п'ять років. Комітет розглядає кожну доповідь і висловлює свої занепокоєння та рекомендації державі-учасниці у формі «заключних зауважень».

Комітет з ліквідації расової дискримінації (The Committee on the Elimination of Racial Discrimination (CERD)) є орган незалежних експертів, який контролює виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації її державами-учасницями.

Расова дискримінація залишається перешкодою для повної реалізації прав

людини. Незважаючи на прогрес у деяких сферах, виключення та обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, походження, національного чи етнічного походження продовжують спричиняти конфлікти, страждання та загибель людей. CERD намагається вжити заходів проти несправедливості расової дискримінації та небезпек, які вона становить.

Комітет проти катувань (Committee Against Torture (CAT)) є договірним органом експертів з прав людини, який здійснює моніторинг виконання Конвенції ООН проти катувань державами-учасницями. Комітет є одним із восьми договірних органів ООН з прав людини

3) Спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй.

У відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН із Організацією пов’язані різні установи, створені міжурядовими угодами в галузі економіки, соціальних відносин, культури, освіти, охорони здоров’я та ін. Спеціалізовані установи є постійно діючими міжнародними організаціями, які працюють на підставі власних статутів і угод з ООН. Сьогодні існує 16 таких організацій. Однак далеко не всі ці установи займаються правами людини. Для тих, що здійснюють правозахисну діяльність, вона не є основною, а випливає із загально соціальної спрямованості їх діяльності і, відповідно, лише доповнює

До таких установ відносяться насамперед Міжнародна Організація

Праці (МОП) і Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Міжнародна організація праці

(International Labour Organization (англ. ILO або укр. МОП) спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, що була заснована у 1919 році для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. Дана організація сприяє соціальній справедливості та міжнародно визнаним правам людини та трудовим правам, дотримуючись своєї основоположної місії, згідно з якою соціальна справедливість є необхідною для загального та тривалого миру. Єдине тристороннє агентство ООН, МОП, об’єднує уряди, роботодавців і представників працівників 187 держав-членів для встановлення трудових стандартів, розробки політики та розробки програм, які сприяють гідній праці для всіх жінок і чоловіків.

Сьогодні програма гідної праці МОП сприяє покращенню економічних умов і умов праці, які дають усім працівникам, роботодавцям і урядам участь у тривалому мирі, процвітанні та прогресі.

Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO, фр. ONUESC) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури, охороні пам'яток культури тощо.

РЕГІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

У системі міжнародно-правових актів щодо захисту прав і свобод людини важливу роль відіграють регіональні міжнародно-правові акти, серед яких: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Американська декларація прав і обов’язків людини 1948 р., Американська конвенція з прав людини 1969 р., Африканська хартія прав людини і народів 1981 р., Арабська хартія прав людини 2004 р., Декларація АСЕАН про права людини 2012 р.; Європейська соціальна хартія 1961 р., Європейський кодекс соціального забезпечення 1964 р., Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р., Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р., Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 р., Підсумковий документ Віденської зустрічі держав- учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1989 р., Африканська хартія прав і благополуччя дитини 1990 р., Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1990 р., Документ Московської наради Конференції щодо людського виміру Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1991 р., Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р., Декларація Гельсінської зустрічі на вищому рівні «Виклик часу змін» 1992 р., Міжамериканська конвенція проти корупції 1996 р., Конвенція Ради Європи про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини 1997 р.,

Міжамериканська демократична хартія 2001 р., Африканська конвенція про запобігання корупції та боротьбу з нею 2003 р., Африканська хартія молоді 2006 р., Конвенція Африканського Союзу про захист внутрішньо переміщених осіб всередині держави і надання їм допомоги в Африці 2009 р., Хартія Ради Європи з освіти для демократичного громадянства й освіти з прав людини 2010 р. тощо. На особливу увагу заслуговують положення деяких із зазначених міжнародних договорів.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод була схвалена 4 листопада 1950 р. Комітетом міністрів Ради Європи, а у 1953 р., після того, як її ратифікували вісім держав, Конвенція набула чинності. Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 р. (чинна для України з 11 вересня 1997 р.).

Трансформації міжнародного права прав людини зумовлюють існування, поряд з універсальними стандартами у сфері захисту прав людини, розвиток і функціонування регіональних: європейської, міжамериканської, африканської та арабської. Уповноважені інституції регіональних систем захисту прав людини, для того, щоб надати більш конкретний захист прав і свобод, розробили низку аргументів, створивши підстави для застосування міжнародного права як незалежного джерела зобов’язань для держав- учасниць відповідних договорів та конвенцій.

Існуючі універсальні міжнародно-правові механізми (на прикладі України) показали свою неспроможність. Все частіше фахівці схиляються до думки про необхідність переформатування усієї універсальної системи захисту прав людини, зокрема, реорганізації органів ООН. Крім того, у окремих регіонах світу існують специфічні особливості менталітету народів, їх традицій, культури та релігії, а також соціально-політичної системи країн, що зумовлює деякі невідповідності універсальній системі захисту прав людини.

РЕГІОНАЛЬНОЮ МІЖНАРОДНУ ОРГАНІЗАЦІЮ називають, якщо її учасниками є держави, розташовані в межах певного регіону земної кулі, наприклад, Европи, Африки чи Південної Америки.

Види регіональних систем захисту прав людини:

Міжамериканська система (Inter-American Human Rights System). Нормативне забезпечення функціонування Міжамериканської системи захисту прав людини, яка діє в рамках Організації Американських Держав, здійснюється Статутом Організації Американських Держав 1948 р.,

Американською декларацією прав і обов’язків людини 1948 р. та Міжамериканською конвенцією з прав людини 1969 р. Крім того, система

включає інші документи, такі як протоколи та конвенції на спеціальні теми, такі як, серед іншого, Міжамериканська конвенція про запобігання катуванням і покарання за них, Міжамериканська конвенція про насильницькі зникнення осіб та Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та викорінення Насильство над жінками; а також Правила процедури та статути її органів.

Міжамериканський суд з прав людини (Inter-American Court of Human Rights) є одним із трьох регіональних трибуналів з прав людини разом із Європейським судом з прав людини та Африканським судом з прав людини та народів діє в рамках Організації Американських Держав і

представлена Міжамериканською комісією з прав людини і

Міжамериканським судом з прав людини.

Африканська система складається з Африканської комісії з прав людини і народів (ACHPR); Африканського суду з прав людини і народів (African Court on Human and Peoples Rights, AfCHPR); Надзвичайної африканської палати (EAC); Комісії АС з міжнародного права (AUCIL). Вони діють на підставі Африканської хартії прав людини і народів 27 червня 1981 року.

Африканський Союз

Зі вступом Хартії в дію в 1986 р. права людини отримали офіційне визнання, хоча вплив названого документа мав обмежений характер внаслідок слабкого механізму контролю за його виконанням. Вищевказаний акт є першим

обов’язковим міжнародним документом, який визнає солідарні права народів, зокрема право на мир, розвиток, самовизначення, довкілля тощо, що є втіленням африканської філософії убунту, яка розглядає людину без відриву від спільноти. Наразі Африканську хартію прав людини і народів ратифікували всі 55 держав-членів АС.

3) Європейська система захисту прав людини діє в рамках Ради Европи, членом якої Україна є від 1995 р. Г оловний европейський

правозахисний орган -

Європейський суд з прав людини. Рішення цього Суду впливають на формування не тільки европейських, але і

світових стандартів прав людини.

Правозахисних інстанцій у світі дуже небагато, громадянин України може

звернутися тільки до чотирьох: Комітету з прав людини, Комітету проти катувань, Європейського суду прав людини і Комітету із свободи асоціацій МОП.

Регіональні міжнародні механізми захисту прав людини створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів.

Україна є стороною майже всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації, Конвенція про права дитини, Конвенція проти тортур, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція про права інвалідів, Конвенція про захист всіх осіб від насильницьких зникнень.

Україна активно співпрацює з Постійним представником ООН з прав людини в Україні (з 01.09.2018 р.- Оснат Лубрані, громадянка США і Ізраїлю) та очолюваним нею Управлінням.

Україна також співпрацює з Верховним комісаром ООН з прав людини, який є головною посадовою особою, відповідальною за координацію всієї діяльності у галузі прав людини в рамках ООН. Наша країна підтримує заходи, спрямовані на зміцнення ролі Верховного комісара та підвищення ефективності координації діяльності органів і механізмів ООН у правозахисній галузі.

5.3.