<<
>>

Як правильно в рішеннях суду посилатися на норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і на рішення Європейського суду з прав людини? Як визначається їх автентичність? Приведіть конкретний приклад.

В Україні це питання виникло одразу ж після ратифікації Конвенції. До недавнього часу це дійсно було певною процесуальною проблемою. Проте наразі ця проблема знята і тому проаналізуємо нинішню ситуацію.

Законом України від 23.02.2006 р. (діє з 30.03.2006 р.) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (саме так назва Конвенції викладена в її україномовному вигляді Законом України від 9.02.2006 р. .) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17).

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. За ст. 10 ЦК України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного судочинства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, як норми Конвенції, так і рішення Євро-суду повинні застосовуватись судами при ухваленні рішення і це їх обов'язок, а не право. При цьому на них можна посилатися не лише в мотивувальній, але й в резолютивній частинах рішення (керуючись ....). Проте слід виходити з того, що норми Конвенції мають оціночний, а інколи абстрактний характер і самі по собі не вказують та практику їх застосування. Тлумачити норми Конвенції вправі лише Євросуд через свої судові рішення, які є обов'язковими щодо розуміння Конвенції не лише для сторін у справі, а й для інших держав - членів Ради Європи. У зв'язку з цим, при посиланні на певну норму Конвенції обов'язково слід її розкривати відповідним рішенням Євросуду, в якому міститься основоположний принцип (правова позиція) в тлумаченні і застосуванні цієї норми.

Також необхідно зазначити, що рекомендується посилатися на норми Конвенції та рішення Євросуду не в будь-якому випадку (не слід загромаджувати рішення суду безліччю правових норм), а лише тоді, коли в національному законодавстві спірне питання врегульовано дещо по іншому або коли правова норма, яка підлягає застосуванню, є оціночною тощо.

Наприклад, у справах за позовами про захист честі та гідності від поширення недостовірної інформації, де відповідачами є ЗМІ, оскільки національне законодавство не зовсім чітко регулює відмінність оціночних суджень від тверджень про факти, право на захист цих немайнових прав публічними, посадовими особами суди повинні застосовувати ст. 10 Конвенції, рішення Євросуду у справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 р.), «Українська прес-група» проти України» (2005 р.) та інші, в яких ст. 10 Конвенції розтлумачена.

При вирішенні питання про істотність порушення другою стороною умов договору (оціночне поняття) - статті 651, 652 ЦК та інші можна використовувати ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, а також рішення Євросуду у справі «Пайн Велей Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» (1991 р.), «Совавтотранс-Луганськ проти України» (2002р.) та інші, в яких гарантується право власності та розкрито зміст захисту цього права.

Оскільки офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька, то після ратифікації Конвенція підлягала перекладу на державну мову України - українську відповідно до ст. 20 Закону України від 22.12.1993 р. «Про міжнародні договори України» (чинною на час ратифікації). Такий переклад здійснено Міністерством закордонних справ, текст посвідчено Міністерством юстиції України та Українською комісією з питань правничої термінології, опубліковано, зокрема, в журналі «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі» № 1 за 1999 р.

Правила офіційного перекладу рішень Євросуду викладені в Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», де в ст. 4 зазначено, що протягом трьох днів від дня одержання повідомлення про набуття рішення статусу остаточного орган представництва готує та надсилає для опублікування в газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» стислий виклад рішення українською мовою, який має включати: офіційну назву рішення мовою оригіналу та в перекладі українською мовою; номер заяви до Європейського суду з прав людини; дату постановлення рішення; стислий виклад фактів у справі; стислий виклад питань права; переклад резолютивної частини рішення.

Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що з метою виконання заходів загального характеру держава забезпечує переклад та опублікування повних текстів рішень українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Європейського суду з прав людини юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників. Автентичність перекладу повних текстів рішень засвідчується органом представництва.

Проте до прийняття зазначеного вище Закону в Україні здійснювався неофіційний переклад та опублікування

текстів рішень Євросуду, але це не означає, що їх суди не можуть використовувати при здійсненні правосуддя, оскільки не було законодавства щодо забезпечення автентичності таких рішень. Вони опубліковувались в журналах: «Вісник Верховного суду України», «Право України», «Адвокат», « Офіційний вісник України », « Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі», різних збірниках, в яких розміщені лише рішення Євросуду проти України. Приведемо конкретний приклад із судової практики.

Справа № 22 а - 2/2006 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2006 р. Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу Б. на рішення Октябрьского районного суду м. Полтави від 4 вересня 2003 р. (в порядку зміни підсудності) по цивільній справі за позовною заявою виконкому Полтавської міської ради до В. про виселення та припинення права власності на квартири,

встановила:

У липні 2003 р. виконком Полтавської міської ради звернувся до суду зі вказаним позовом.

Позивач зазначав, що відповідач є власником трьох квартир у будинку Хе ... по вул.....у м. Полтаві, який належить

до комунальної власності м. Полтави, інших квартир у будинку немає. Рішенням Полтавського МВК від 27.12.2000 р. № 394 зазначений будинок визнаний таким, що потребує знесення у зв'язку з незадовільним протипожежним станом,

необхідністю забезпечення нормального функціонування режимної установи - Полтавського обласного (на даний час - апеляційного) суду та по фізичному зносу. Відповідач дала згоду на знесення будинку з попередньою виплатою вартості квартир, однак потім відмовила від вирішення питання про встановлення суми компенсації. У зв'язку з наведеним просили припинити право власності відповідача на квартири №№ 3, 4, 5 у зазначеному вище будинку, виселити її зі вказаних квартир з виплатою їй компенсації в розмірі 60000 грн. Крім цього, у доповненій позовній заяві позивач просив допустити рішення до негайного виконання для забезпечення громадського порядку біля приміщення апеляційного суду Полтавської області, так як в будинку ніхто, в тому числі і позивач, не проживають, її майна в будинку немає. Відповідач постійно проживає в с.....Полтавського району і області,

де й зареєстрована.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача позов підтримала, представники відповідача позов не визнали, пояснивши, що відповідач не згодна на знесення будинку, в якому знаходяться належні їй квартири, де вона не зареєстрована через створені позивачем штучні перешкоди та через що не змогла вселитись для проживання і провести косметичний ремонт квартир. Раніше відповідач погоджувалась на знесення будинку з одержанням компенсації в розмірі 118000 грн., потім 98000 грн., але зазначених сум їй не виплатили, на одержання компенсації в розмірі 60000 грн. вона не погоджується, так як ця сума є завідомо заниженою.

Рішенням Октябрьского районного суду м. Полтави від 4 вересня 2003 р. позов задоволений. Суд виселив Б. з квартир №№ 3, 4, 5 по вул.... м. Полтави, припинивши її право власності на вказані квартири. Стягнуто з Полтавського МВК на користь відповідача 60000 грн. Рішення суду в частині виселення Б. допустив до негайного виконання.

В апеляційній скарзі Б. просить рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд до районного суду через неповноту з'ясування судом обставин по справі, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

При цьому вказується на те, що позивачем не доведено, що знесення будинку є єдиним способом відвернення небезпеки від режимної установи, а саме апеляційного суду Полтавської області, оцінка вартості приміщення проведена упереджено, неповно і є заниженою, крім того експертиза з цього питання в районному суді не була проведена. Вважає, що негайне виконання рішення суду про виселення не допустимо і таке рішення призвело до невідворотних наслідків, так як будинок уже знесений.

В засіданні суду апеляційної інстанції представники відповідача пояснили, що внаслідок зазначених вище неправомірних дій районного суду спірний будинок вже знесений, тому поновлення прав Б. можливе лише шляхом виплати їй компенсації за знесені об'єкти приватної власності за ринковими цінами згідно з висновком відповідної експертизи від 14.02.2006 р. Також просили стягнути з позивача понесені відповідачем витрати на проведення експертизи та за надану їй правову допомогу.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що є мотивоване рішення Полтавського МВК про знесення спірного будинку, проти чого відповідач не заперечувала при умові сплати їй грошової компенсації. Оскільки відповідач у будинку не проживала, її речей в квар тирі немає, будинок має незадовільний протипожежний стан, заважає нормальному функціонуванню режимної установи - апеляційного суду Полтавської області, суд виселив Б. з будинку, припинив її право власності на квартири, зобов'язав позивача виплатити їй 60000 грн. компенсації, яка, на думку суду, є набагато більшою від проведеної оцінки квартир. Одночасно допустив рішення суду про виселення до негайного виконання.

Проте повністю погодитися зі вказаними висновками районного суду не можна, оскільки судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, допущені порушення норм процесуального права, тому рішення суду з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 309 ЦПК України, підлягає зміні.

Судовим розглядом встановлено, що позивач Б. згідно з договорами купівлі-продажу є власником квартир №№ 3, 4 і 5 у будинку № ... по вул. ... у м. Полтава (а.с. 14, 100-109). Зазначений будинок належить на праві власності Полтавській міській раді (а.с. 160). Крім того, відповідач є власником гаражу, що відноситься до квартири № 4 (а.с. 107-109,130-132).

Рішенням Полтавського міськвиконкому № 185 від 23.07.2003 p., яким фактично продубльоване аналогічне рішення міськвиконкому № 394 від 27.12.2000 p., зазначений вище будинок визнаний таким, що не підлягає капітальному ремонту, потребує знесення через незадовільний протипожежний стан, ветхість, фізичний знос становить 69 % та для забезпечення належного функціонування режимної установи - апеляційного суду Полтавської області (а.с. 5, 10-12, 37).

У зв'язку з наведеним Полтавський міськвиконком пред'явив позов про виселення відповідача, власника квартир з припиненням права власності на квартири та виплати компенсації за житло, оскільки Б. у своїй письмовій заяві виявила бажання отримати саме компенсацію, з певними умовами та його розміром (а.с. 41).

Зазначені правовідносини регулюються як нормами цивільного законодавства про порядок реалізації і захисту права власності на жиле приміщення, так і спеціальними нормами житлового законодавства, що передбачає порядок забезпечення жилим приміщенням (або виплати компенсації) громадянам, які з передбачених законом підстав позбавлені власного житла.

Згідно зі ст. 52 Закону України "Про власність" припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону. У разі незгоди власника з рішенням, що тягне за собою припинення права власності, воно не може бути виконано до вирішення спору судом або третейським судом. При розгляді спору вирішуються також усі питання відшкодування власникові завданих збитків.

У відповідності до ст. ст. 9, 155 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Статтею 171 ЖК України передбачено зазначене право вилучення жилих будинків (квартир) для державних або громадських потреб.

Таким чином, з урахуванням наведених вище фактичних обставин справи, судова колегія вважає, що у суду першої інстанції були законні підстави для задоволення позову Полтавського міськвиконкому щодо позбавлення права відповідача на належні їй на праві власності квартири для державних потреб шляхом припинення права власності та виселення. При цьому судом правильно було враховано ветхість будинку і те, що відповідач у спірних квартирах не проживала, в них не була зареєстрована, тому будинок підлягав зносу.

Разом з тим при, вирішенні питання про виплату відповідачу компенсації за належні їй на праві власності жилі приміщення суд першої інстанції не в повній мірі врахував зазначені вище правові норми, а також положення ст. 41 Конституції України, яка передбачає примусове відчуження об'єктів права приватної власності, однак за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. При цьому щодо виплати компенсації за гараж, який відноситься до квартири № 4, взагалі не звернув уваги.

Про обов'язковість врахування судами попереднього та повного відшкодування вартості примусового відчуження об'єктів права власності і, при цьому, визначення вартості спірного майна за дійсною її вартістю на час розгляду справи зазначав Пленум Верховного Суду України у своїх постановах № 7 від 4.10.1991 р. (з відповідними змінами) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (п.16) та № 20 від 22.12.1995 р. (з відповідними змінами) "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (п.12).

Крім того, немотивоване на нормах цивільного законодавства рішення суду про стягнення на користь відповідачки 60000 грн. за вилучені об'єкти приватної власності, які, начебто, позивач добровільно погодився виплатити, не відповідає обставинам справи, діючому законодавству та преце-дентній практиці Європейського Суду з прав людини.

Зазначені вище положення вітчизняного законодавства повністю відповідають захисту права власності, яке гарантується статтею 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства і згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України повинні застосовуватись при вирішенні справ судами. Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини від 29.11.1991р. у справі "Пайн Велей Девелопментс ЛТД" та інші проти Ірландії" та у справі від 20.11.1995 р. "Прессе Компанія Навієра СА" проти Бельгії", в яких розкрито зміст захисту права власності, зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховувала відповідач, користуючись належним чином своїми об'єктами приватної власності, були порушені.

З урахуванням наведеного, за клопотанням представників відповідача судом апеляційної інстанції в порядку надання та дослідження нових доказів відповідно до ст. 303 ЦПК України була призначена судова будівельно-технічна експертиза. При цьому судова колегія виходила з того, що надання цього доказу до суду першої інстанції відповідач була позбавлена, оскільки районний суд двічі призначав відповідні експертизи (а.с.29, 33), однак розглянув справу без отримання зазначених висновків.

Згідно з висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 8819 від 14.02.2006 р. ХНДІСЕ ім. Бока-ріуса ринкова вартість квартири № 3 складає 163469 грн., квартири № 4 - 347637 грн., квартири № 5 - 147122 грн., ринкова вартість гаражу - 38783 грн. (а.с.229-249).

Судова колегія, даючи відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінку зазначеному висновку експертизи, вважає, що зазначений висновок повністю відповідає фактичним обставинам справи, проведений у чіткій відповідності до вимог Законів України "Про судову експертизу", "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та іншим нормативно-правовим документам щодо методики оцінки майна. При цьому в результаті експертного дослідження зазначені та враховані знос будинку і квартир в 40%, враховано місце розташування будинку в центрі м. Полтава зі сформованою інфраструктурою містобудівних, адміністративних, транспортних, побутових і культурних зв'язків міста, транспортною та пішохідною доступністю. Також враховані внутрішня інфраструктура знесених квартир, зазначено, що вартість квартир дається ймовірна через знесення будинку, разом з тим враховані звіти про оцінку, викладені у висновках ПП "Бізнес капітал", проведені до знесення будинку.

Оскільки при подачі позову позивачем сплачений судовий збір лише щодо вимог про виселення, судова колегія відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" стягує з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 1700 грн. (100 неоподатковуваних мінімумів громадян) за вимоги щодо виплати компенсації за позбавлення права власності.

У силу ст. 88 ЦПК України судова колегія стягує з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати у зв'язку з проведенням судових експертиз в розмірі 3024,90 грн. (а.с. 185, 228).

Судова колегія вважає за неможливим розглянути вимоги Б., заявлені в суді апеляційної інстанції її представниками, щодо стягнення з позивача 20000 грн. за надану їй правову допомогу. При цьому враховується те, що в цю суму ввійшли також затрати адвоката при розгляді справи в суді першої інстанції, однак в районному суді такі вимоги не були заявлені (ч. 1 ст. 303 ЦПК України). Крім того, на даний час відсутній закон про правову допомогу, що передбачено ст. 84 ЦПК України.

Судова колегія скасовує зазначення в рішенні районного суду про негайне виконання рішення суду, оскільки за ст. 219 ЦПК України 1963 p., що діяв на час розгляду справи, негайне виконання не допускається у справах про виселення громадян.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.З ч. 1 ст. 307, пп. 1,4 ст. 309, 313, 316, 317 ЦПК України, судова колегія судової палати,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Б. задовольнити частково.

Рішення Октябрьского районного суду м. Полтави від 4 вересня 2003 р. змінити.

Стягнути з виконавчого комітету Полтавської міської ради на користь Б. вартість вилучених для державних потреб квартир і гаража в розмірі 697011 (шістсот дев'яносто сім тисяч одинадцять) грн., 3024,90 грн. (три тисячі двадцять чотири грн. 90 коп.) судових витрат за проведення судових експертиз і на користь держави судовий збір у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн.

Скасувати зазначення у рішенні суду щодо негайного виконання рішення суду.

В іншій частині (виселення та припинення права власності) рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня його проголошення.

Головуючий суддя Судді колегії

<< | >>
Источник: М.І. Балюк, Д.Д. Луспеник. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. - X.,2008.- 708 с.. 2008

Еще по теме Як правильно в рішеннях суду посилатися на норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і на рішення Європейського суду з прав людини? Як визначається їх автентичність? Приведіть конкретний приклад.:

  1. 1.2. Правовий статус місцевих загальних судів та суддів
  2. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  3. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  4. Стаття 16. Правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді
  5. § 9. Принцип обов'язковості рішень суду
  6. § 4. Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал у суді касаційної інстанції
  7. § 4. Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів
  8. ЗМІСТ
  9. Як правильно в рішеннях суду посилатися на норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і на рішення Європейського суду з прав людини? Як визначається їх автентичність? Приведіть конкретний приклад.
  10. Як правильно розуміти положення ст. 16 ЦПК щодо недопущення розгляду в одному провадженні вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства? Чи можна за правилами ЦПК, наприклад, розглядати позов про визнання незаконним рішення суб'єкта владних повноважень та про визнання права власності на нерухомість?
  11. Чи вправі прокурор звертатися в суд за захистом прав дитини, яка має батьків або знаходиться під опікою?
  12. Чи вправі прокурор, який не пред'являв в суд першої інстанції позову на захист прав та інтересів інших осіб і не брав участі в розгляді справи, оскаржити в апеляційному порядку судове рішення? Чи вправі це зробити помічник прокурора?
  13. Якщо суд не розглянув заяву про відвід судді, чи є це безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК? Чи може апеляційний суд не погодитись з ухвалою про відхилення заяви про відвід судді і з цієї же підстави скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд?
  14. Чи підлягає видачі виконавчий лист за рішенням суду про визнання права власності? Чи може бути задоволено заяву про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду, яким задоволено позов про визнання права власності?
  15. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ РІШЕННЯ від 3 грудня 2004 року
  16. 3.1. Відповідність угоди про визнання вини міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини
  17. Звернення рішень третейських судів до примусового виконання
  18. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  19. 2.3. Правовий статус прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей,у яких прокурор здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -