§ 3. Система права і свобод людини. Гарантії їх захисту і реалізації

Зародившись у сиву давнину, ідея прав людини накопичила достатній інтелектуальний потенціал в середні віки. Особлива активність у розвитку ідеї прав людини припадає на добу Від­родження та Просвітництва.

Першим поколінням прав людини прийнято вважати цивільні та політичні права. Проголошення цих прав людини було зу­мовлене процесом буржуазних революцій XVII-XVIII ст. у Європі і боротьбою за незалежність у США. Сприяла проголошенню цих прав і теорія природного права, що виникла в ті часи і за­твердила права людини на життя, свободу, безпеку особистості як невід’ємну частину самої її суті. У цей же ряд ставили і такі права людини, як рівність перед законом, виборче право, право на свободу думки і совісті, свободу слова і друку.

Перше покоління прав людини іноді називають «негативними правами», тобто такими, що виражають незалежність особистос­ті в деяких своїх діях від державної влади. Цивільні та політичні права людини було втілено в Американській декларації неза­лежності 1776 р., Французькій декларації прав людини і гро­мадянина 1798 р. і вже значно пізніше в міжнародно-правових документах (Загальна декларація прав людини 1948 року, Між­народний пакт про цивільні і політичні права).

Друге покоління прав людини виникло наприкінці XIX - по­чатку XX сторіччя. У цей період у світі значною мірою зазнала змін економічна царина окремих розвинених країн. Перерозпо­діл і демократизація капіталу, посилення концентрації вироб­ництва, виникнення профспілок зумовили державно-правове закріплення соціальних, економічних і культурних прав. Сюди належить право на працю, вільний вибір роботи, право на відпо­чинок, право на захист материнства і дитинства, право на освіту,

на нормальний рівень життя, право на охорону здоров’я і соці­альне забезпечення тощо.

Друге покоління прав людини іноді називають «позитивними правами», тобто їх реалізація вже вимагає певного «позитивного» втручання держави.

Соціальні, економічні та культурні права знайшли своє вті­лення у внесенні поправок до вже наявних конституцій і до но­воприйнятих конституцій, наприклад Конституції Італійської Республіки 1947 року, а також у ряді міжнародно-правових до­кументів (Загальна декларація прав людини 1948 року, Між­народний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року).

Виникнення третього покоління прав людини зумовлене по­силенням національно-визвольного руху країн, що розвивають­ся, після Другої світової війни, а також погіршенням світового співіснування в цілому Дана категорія прав поєднує в собі так звані колективні або солідарні права: право на мир, здорове до­вкілля, самовизначення тощо). Ці права властиві вже не стільки окремим індивідам, скільки є правами націй, народів і всього людства. Крім того, третє покоління прав людини перебуває на стадії становлення як юридично обов’язкові норми. Наразі ці права втілено лише в деяких міжнародних конвенціях, ра­тифікація яких більшістю розвинених країн і країн, що розви­ваються, - справа завтрашнього дня.

З урахуванням міжнародно-правових стандартів права і сво­боди людини та громадянина можна класифікувати так:

- особисті права і свободи, які є правами у сфері особистого життя і безпеки. Вони стосуються індивідуального, при­ватного життя людини, автономії особистості. Конститу­ція України 1996 року відводить першорядне значення особистим правам і свободам, які за Конституцією УРСР 1978 року були значно «урізані» порівняно з міжнародними стандартами й у переліку конституційних прав та і свобод громадян посідали останнє місце, що фактично відбивало відношення держави до цих прав. Конституція України 1996 року закріплює такі особисті права і свободи: право на життя, на пошану гідності: право на свободу і особисту недоторканність: право на недоторканність житла; право на таємницю листування, телефонних переговорів, теле-

графної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте життя; право знайомитися в органах держав­ної влади з відомостями про себе, що не є державною або іншою захищеною законом таємницею; свобода пересу­вання; свобода думки і слова; право вільно збирати і ви­користовувати інформацію; право на свободу світогляду та віросповідання; право на звертання до державних ор­ганів;

- політичні права і свободи являють собою такі права і сво­боди, що їх громадяни реалізують у політичній царині суспільного життя.

- економічні права - це права, які люди реалізують в еконо­мічній царині суспільного життя. Ними є: право володіти, користуватися і розпоряджатися приватною власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право користуватися відповідно до закону об’єктами права державної та комунальної власності; право на підприєм­ницьку діяльність, не заборонену законом;

- соціальні права, реалізація яких пов’язана із задоволен­ням найважливіших соціальних потреб людини: право на працю; право на безпечні умови праці на заробітну платню не нижче встановленої законом; право на своє­часне отримання винагороди за працю; право на страйк; право на відпочинок; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я, медичну до­помогу та медичне страхування; право на соціальний за­хист;

- екологічні права. Це нова група прав людини, яку раніше не закріплювали на конституційному рівні, що забезпе­чує його потреби стосовно безпечності довкілля. Це право на безпечне для життя і здоров’я довкілля і на відшкоду­вання, заподіяного порушенням цього права; право вільно­го доступу до інформації про стан навколишнього серед­овища, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її розповсюдження;

- культурні права і свободи. Сюди належать: право на осві­ту; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати своєї інтелектуальної, твор­чої діяльності.

Конституція України 1996 року фактично закріплює принцип єдності прав і обов’язків, встановлюючи, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушено прав і свобод інших людей, і має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечено вільний і всебічний розвиток особистості.

Конституція України 1996 року встановлює такі обов’язки: неухильно дотримуватися Конституції України і законів Укра­їни, не робити замах на права і свободи, честі й гідності інших людей; не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, від­шкодовувати заподіяні їм збитки; платити податки і збори в по­рядку й у розмірах, встановлених законом; батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Крім того, громадяни України зобов’язані: захищати Вітчиз­ну, незалежність і територіальну цілісність України, поважати її державні символи; нести військову службу відповідно до за­кону; подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про своє майнове становище і про доходи за поточний рік.

Під гарантіями реалізації та захисту прав і свобод особис­тості розуміють сукупність економічних і політичних умов, а також систему правових засобів, що забезпечують реальність здійснення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії дозволяють здійснити перехід від передбаченої в за­коні можливості до дійсності. Без закріплення відповідних га­рантій система прав і свобод особистості набула б декларатив­ного характеру.

У широкому сенсі поняттям «гарантії» охоплено всю сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на фактичну реалізацію прав, свобод і обов'язків особистості, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення і захист права від порушень.

Економічні та політичні гарантії - це гарантії реалізації прав і свобод особистості, через те що вони створюють відповідні пере­думови для здійснення тих чи інших конкретних прав і свобод. Юридичні ж гарантії - це гарантії захисту прав і свобод. Люди­на звертається до них тоді, коли порушене або порушується її суб’єктивне право або свобода.

Конституція України не лише містить вельми широкий і демо­кратичний перелік прав і свобод людини, а й закріплює гарантії їх реалізації та захисту. При цьому економічні та політичні га­рантії випливають як з першого розділу Конституції, що вста­новлює засади конституційного ладу нашої держави, так і з ба­гатьох статей другого розділу, що закріплюють конкретні права і свободи особистості. Водночас юридичні гарантії зосереджені також у низці статей другого розділу.