Африканська система захисту прав людини

The African Union (AU) Африканський Союз (АС) є континентальним органом, який включає 55 держав- членів, які складають країни Африканського

континенту.

АС був офіційно заснований у липні 2002 року в Дурбані, Південна Африка, після рішення у вересні 1999 року його попередником, ОАЄ, створити нову континентальну організацію, яка буде продовжувати свою роботу. Рішення відновити Африканську панафриканську організацію було результатом консенсусу африканських лідерів щодо того, що для реалізації потенціалу Африки необхідно переорієнтувати увагу з боротьби за деколонізацію та позбавлення континенту від апартеїду, на посиленні співпраці та інтеграції африканських держав для стимулювання зростання та економічного розвитку Африки.

Особливості механізму захисту прав людини має створена Організація африканської єдності (Африканський союз з 2002 р.), яка 27 червня 1981 року прийняла Африканську хартію прав людини і народів. Зі вступом Хартії в дію в 1986 р. права людини отримали офіційне визнання, хоча вплив названого документа мав обмежений характер внаслідок слабкого механізму контролю за його виконанням. Вказаний акт є першим обов’язковим міжнародним документом, який визнає солідарні права народів, зокрема право на мир, розвиток, самовизначення, довкілля тощо, що є втіленням африканської філософії убунту, яка розглядає людину без відриву від спільноти. Наразі Африканську хартію прав людини і народів ратифікували всі 55 держав-членів АС.

Хартія включає широкий спектр прав та обов'язків людини, містить преамбулу та 68 статей. Зокрема, статті 1-18 - права людини.

✓ право на рівність перед законом та рівний захист законом;

✓ право на життя, повагу і гідність;

✓ заборона всіх форм експлуатації і гноблення людини, включаючи рабство, работоргівлю, тортури, нелюдські або принижуючі гідність види поводження і покарання;

✓ право на свободу та особисту безпеку, включаючи свободу від свавільного арешту або затримання;

✓ право бути вислуханим у справі;

✓ право на презумпцію невинності;

✓ захист і розумні строки розгляду справи судом;

✓ право на свободу совісті, інформацію, об'єднання та мирні збори;

✓ право покидати країну і повертатися до неї;

✓ свобода пересування і проживання;

✓ право на політ, притулок;

✓ право вільно брати участь в управлінні країною і рівного доступу до державної служби та державної власності;

✓ право на працю, освіту, культуру, захист моральних і традиційних цінностей, що визначаються суспільством.

AFRICAN (BANJUL) CHARTER OX HUMAN AXD PEOPLES’ RIGHTS

(Adopted 27 June 1981. OAL Doc. CAB/LEG/67/3 rev. 5. 21ILM. 58 (1982), entered into force 21 October 1986)

Preamble

The African States members of the Organization of African Vnlty. parties to the present convention entitled "African Charter on Human and Peoples' Rights”.

Recalling Decision 115 (XVT) of the Assembly of Heads of State and Government at Its Sixteenth Ordinary Session held In Monrovia. Liberia, from 17 to 20 July 1979 on the preparation of a "preliminary draft on an African Charter on Human and Peoples* Rights providing Inter alia for the establishment of bodies to promote and protect human and peoples* rights";

Considering the Charter of the Organization of African Unity, which stipulates that "freedom, equality. Justice and dignity are essential objectives for the achievement of the legitimate aspirations of the African peoples":

Reaffirming the pledge they solemnly made in Article 2 of the said Charter to eradicate all forms of colonialism from Africa, to coordinate and Intensify their cooperation and efforts to achieve a better life for the peoples OfAfrIca and to promote International cooperation having due regard to the Charter of the United Nations, and the Universal Declaration of Human Rights;

Taking into consideration the virtues of their historical tradition and the values OfAfrican civilization which should inspire and characterize their reflection on the concept of human and peoples' rights:

Recognizing on the one hand, that fundamental human rights stem from the attributes of human beings which Justifies their national and International protection and on the other

У Хартії окреслено права народів: (ст.

У розумінні африканської доктрини прав людини, відповідно до ухваленої 27.06.1981 р. Африканської хартії прав людини і народів, право на мир є правом колективним і стосується народів та груп, зокрема жінок. Це пов’язано з тим, що африканський континент потерпає від воєнних дій та внутрішніх збройних конфліктів, причому значно більше, ніж будь-який інший континент. Тому саме у цій частині світу було вкрай необхідним визнати право на мир в обов’язковому до виконання документі. [8] Однією із вразливих груп жертв в Африці є жінки, зокрема, останні зазнають жахливих страждань від сексуального насилля, а статистика зґвалтувань під час збройних конфліктів носить загрозливий характер. 1 липня 2003 року був прийнятий Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про права жінок у Африці (Protocol to the African Charter on Human and Peoples' Rights on the Rights of Women in Africa).

Африканський Союз має кілька органів, уповноважених наглядати за питаннями захисту прав людини від імені Союзу, його держав-членів і громадян Африки. Основними такими органами є: Африканська комісія з прав людини і народів (ACHPR); Африканський суд з прав людини і народів (AfCHPR); Надзвичайні африканські палати (EAC); Комісія АС з міжнародного права (AUCIL).

Африканська хартія заснувала Африканську комісію з прав людини і народів (African Commission on Human and Peoples' Rights). Комісія була урочисто відкрита 2 листопада 1987 року в Аддіс-Абебі, Ефіопія. Згодом Секретаріат Комісії перебував у Банджулі, Гамбія. Крім виконання будь-яких інших завдань, які можуть бути доручені їй Асамблеєю глав держав і урядів,

Комісія складається з 11 членів, які обираються Асамблеєю АС з числа експертів, запропонованих державами-учасницями Хартії. Асамблея враховує справедливе географічне та гендерне представництво при обранні членів Комісії. Члени Комісії обираються строком на шість років і можуть бути переобрані (ст.

Після обрання комісари виступають у своїй особистій якості, а не як представники відповідних країн. Раніше деякі члени Комісії обіймали високі політичні посади на національному рівні, що впливає на незалежність Комісії. У квітні 2005 року АС видав вербальну ноту державам-членам, в якій визначив керівні принципи призначення членів Комісії, які виключали вищих державних службовців і дипломатичних представників.

Бюро комісії.

Комісія обирає Голову та заступника Голови Бюро Комісії. Вони обираються на два роки і мають право бути переобраними один раз. Бюро координує діяльність Комісії, контролює та оцінює роботу Секретаріату Комісії. Бюро також уповноважене приймати рішення з питань надзвичайного характеру в період між сесіями Комісії. Проте воно зобов’язане представити звіт про ситуацію щодо прав членам на наступній сесії Комісії.

Секретаріат Комісії.

Голова Комісії АС призначає секретаря Африканської комісії, включаючи інший допоміжний персонал, необхідний для ефективного виконання мандату Комісії. Секретаріат забезпечує адміністративну, технічну та матеріально-технічну підтримку Комісії.

Стаття 45 Хартії визначає повноваження Комісії:

Сприяння правам людини та народів. Комісія проводить інформування, мобілізацію громадськості та поширення інформації через семінари, симпозіуми, конференції та місії.

Захист прав людини і народів. Комісія забезпечує захист прав людини та народів через свою процедуру спілкування, дружнє врегулювання суперечок, державну звітність, термінові звернення та іншу діяльність спеціальних доповідачів, робочих груп і місій.

Тлумачення Статуту. Комісія уповноважена тлумачити положення Хартії на запит держави-учасниці, органів АС або окремих осіб. Жоден орган АС не передав жодного випадку тлумачення Хартії до Комісії.

Органом, що здійснює захист прав людини в африканській регіональній системі є Африканський суд з прав людини і народів (African Court on Human and Peoples’ Rights, далі AfCHPR), створений відповідно до Протоколу Суду Африканського Союзу (Protocol of the Court of Justice of the African Union).

Африканський суд з прав людини та народів є судовим органом Африканського Союзу та одним із трьох регіональних судів з прав людини разом із Європейським судом з прав людини та Міжамериканським судом з

Будівля Африканського суду з прав людини

прав людини. Він був заснований для

захисту прав людини та народів в Африці головним чином

шляхом винесення судових рішень. Суд має своє постійне місцеперебування в Аруші, Об’єднана Республіка Танзанія. Африканський суд з прав людини і народів був створений для доповнення та посилення функцій Африканської комісії з прав людини і народів (Африканська комісія, яку часто називають Банжульською комісією), яка є квазі-судовим органом, який відповідає за контроль за виконанням Статуту.

Суд застосовує положення Африканської хартії прав людини і народів та інших документів з прав людини, ратифікованих відповідними державами. Він не має кримінальної юрисдикції, як Міжнародний кримінальний суд.

Вказаний судовий орган регіонального захисту прав людини розглядає справи про військові злочини, торгівлю людьми, геноцид, злочини проти людства, тероризм та піратство. AfCHPR має юрисдикцію над усіма справами та спорами, переданими йому щодо тлумачення та застосування, зокрема, приймає та розглядає запити, що містять прохання про надання консультативного висновку з того чи іншого правозахисного питання. Справи до суду, згідно з протоколом про створення AfCHPR, можуть надходити як від Африканської комісії з прав людини і народів (далі - ACHPR) держав-членів Африканського Союзу, так і від африканських міждержавних організацій. Неурядові організації зі статусом спостерігача в ACHPR та особи з держав- учасниць, які зробили заяву про визнання юрисдикції Суду, також можуть порушувати справи безпосередньо відповідно до статті 34(6) Протоколу.

AfCHPR є континентальним судом, заснованим африканськими країнами для забезпечення захисту прав людини і народів в Африці.

Рішення про розширення юрисдикції AfCHPR щодо вирішення кримінальних справ є дуже важливою подією, оскільки фактично Африканський союз погодився, що AfCHPR буде розглядати такі міжнародні злочини, як геноцид, злочини проти людства та військові злочини. Такі повноваження зазначеного міжнародного судового органу, який діє на постійній основі та має юрисдикцію в галузі прав людини й міжнародного кримінального права, перетинаються з юрисдикцією Міжнародного кримінального суду. Необхідно зазначити, що у своїх рішення AfCHPR, його заявники посилаються на рішення Європейського суду з прав людини. Так, заявник у справі Prof. Leon Mugesera v. Republic of Rwanda (Application 012/2017 -) Леон Мугесера, громадянин Руанди, який був екстрадований урядом Канади до Республіки Руанда (держава-відповідач) 24 січня 2012 р. і який на дату подання заяви перебував під вартою до ухвалення рішення. Проти нього розпочато провадження за злочини геноциду, які сталися у 1994 році. Заявник стверджував, що держава-відповідач погано поводилася з ним під час тримання під вартою та порушувала його право на справедливий суд. Леон Мугесера обґрунтовував свої вимоги рішенням Європейського суду з прав людини Van Oosterwijck v. Belgium, (1980) of 6 November 1980, A40 ECHR (vol A), paras 36-40 and Sejdovic v. Italy, No. 56581/00, [2006] II ECHR 201, § 55.

Цікавим є рішення по справі за заявою № 002/2013 Африканської комісії з прав людини і народів, поданої проти Республіки Лівія. 31 січня 2013 року до суду надійшла заява від Африканської комісії з прав людини і народів (заявник), проти Лівії (відповідач), про порушення прав Саіфа аль-Іслама Каддафі (затриманий), гарантований статтями 6 і 7 Африканської хартії про права людини і народів. Суд дійшов висновку, що «Лівія порушила і продовжує порушувати статті 6 і 7 Африканської хартії людини і Права народів» (пункт iv) резолютивної частини) щодо свавільного затримання.

Окрему думку по справі висловив суддя Fatsah Ouguergouz, який зауважив, що підстави, за якими AfCHPR дійшов висновку, що «Лівія порушила і продовжує порушувати статті 6 і 7 Африканської хартії людини і Права народів» (пункт iv) резолютивної частини) є недостатніми. Свою думку обґрунтовував необхідністю врахування права на свободу та особисту безпеку, права на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий судовий розгляд. Зазначав, що Міжамериканський суд з прав людини прямо посилався на згадані принципи в судовому рішенні (без відшкодування, репарацій), а саме в рішенні від 26 червня 1986 року по суті справи Військова та воєнізована діяльність у Нікарагуа та проти нього (Нікарагуа проти. Сполучені Штати Америки). Крім того, посилався на рішення у справі Конституційного суду проти Перу (суть, відшкодування та витрати), рішення від 31 січня 2001 р. і справа Івчер-Бронштейн проти Перу (сутність, репарації та витрати), рішення від 6 лютого 2001 р.. Зокрема, на його думку, обґрунтованість поданої заяви неявно випливає із статті 61 Африканської хартії, таких підстав недостатньо.

Cases (Справи):

1. Case of Ivcher-Bronstein v. Peru (Merits, Reparations and Costs), Judgment of 6 February 2001, pp. 39-41, paragraphs 78-82. URL: https://www.african-court.org

2. Case of Ivcher-Bronstein v. Peru (Merits, Reparations and Costs), Judgment of 6 February 2001, pp. 39-41, paragraphs 78-82. URL: https://www.african-court.org

3. Case of the Constitutional Court v. Peru (Merits,

Reparations and Costs), Judgment of 31 January 2001, pp. 33-35, paragraphs 58-62. URL: https://www.african-court.org

7.3.