Юридичний механізм забезпечення прав людини і громадянина в Україні

Закріпивши за людиною пріоритетне місце в системі суспільних відносин, Конституція України тим самим почала якісно новий етап у взаємовідносинах між особою та державою. Широкий перелік прав і свобод, висвітлений у розділі ІІ Конституції, відображає усвідомлен­ня й прагнення українського суспільства до демократичних перетво­рень, необхідність здійснення яких є однією з найголовніших перед­умов його ефективного функціонування й розвитку.

Юридичний механізм забезпечення прав і свобод людини - це сукупність взаємопов 'язаних, взаємодіючих юридичних елемен­тів, які здатні створити належні умови для фактичного закріп­лення, реалізації, охорони, захисту і відновлення прав людини.

Основними структурними елементами юридичного механізму забезпечення прав людини є юридичні засоби закріплення, реалізації, охорони, захисту і відновлення прав людини. У свою чергу ці засоби також можна розглядати як певні механізми.

Елементи юридичного механізму забезпечення прав людини

Юридичний механізм закріплення прав людини передбачає:

1. Наявність процесуальних норм права, що регулюють процеду­ру закріплення прав людини. Наприклад, у Регламенті Верховної Ради України містяться норми, що регулюють законодавчий процес.

2. Наявність органів, які беруть участь у закріпленні прав люди­ни. Це, наприклад, Верховна Рада України, Президент України, Кабі­нет Міністрів України тощо.

Юридичне закріплення прав, свобод та обов’язків людини і гро­мадянина є необхідним елементом юридичного механізму забезпе­чення прав людини, оскільки відображає юридично забезпечене місце і роль індивіда в системі суспільних відносин, а також основи його правового статусу.

Юридичний механізм реалізації прав людини містить:

1. Процесуальні норми, що передбачають процедуру реалізації прав людини. Ними наприклад, є норми, що визначають порядок звер­нення людини до суду.

2. Органи, що сприяють громадянам у реалізації їхніх прав. Це, наприклад, система судів загальної юрисдикції.

3. Матеріальні і процесуальні норми, що регламентують діяль­ність зазначених органів, спрямовану на реалізацію прав громадян. Такі норми містяться, наприклад, у так званих статусних законах та процесуальних кодексах.

Кожному праву властивий свій порядок реалізації, зміст якого залежить від багатьох факторів об’єктивного і суб’єктивного харак­терів, а також зумовлений соціально-економічним, політичним і ку­льтурним рівнями розвитку суспільства.

Юридичний механізм охорони прав людини можна визначити як систему державно-правових заходів, спрямованих на запобігання по­рушенням прав людини. Він складається з таких основних підсистем:

1. Правові норми, що забороняють порушувати права людини. Наприклад, ч. 3 ст. 43 Конституції України забороняє використання примусової праці.

2. Матеріальні і процесуальні юридичні норми, за допомогою яких запобігають порушенню прав людини. Такими є, наприклад, нор­ми, що визначають повноваження та процедуру діяльності компетен­тних органів із запобігання порушенням прав людини.

3. Правоохоронні організації, що запобігають порушенням прав людини (державні органи - поліція, Служба безпеки України, проку­ратура тощо та недержавні - товариські суди, товариство захисту прав споживачів та інші).

Охорона прав і свобод людини виконує запобіжні функції і дося­гається насамперед низкою профілактичних заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав.

Пріоритетне місце у сфері закріплення й охорони, наприклад, як у сфері реалізації і захисту прав громадян, належить державі, яка закріп­лює систему прав і свобод людини в законодавстві і створює систему норм та органів, що охороняють ці права і свободи від порушень.

Юридичний механізм захисту прав людини, на відміну від ме­ханізму охорони, набуває особливого значення, якщо конкретне пра­во особи вже порушене. Його мета - припинення порушення прав і свобод, ліквідація перешкод, що виникають під час їхньої реалізації, поновлення порушеного права та застосування санкцій. Юридичний механізм захисту прав людини містить:

1. Процесуальні правові норми, що визначають перелік і порядок здійснення примусових заходів проти порушників прав (арешт, затри­мання, обшук, застосування зброї, інші заходи). Більшість таких норм міститься в процесуальних кодексах.

2. Матеріальні правові норми, що передбачають заходи юридич­ної відповідальності (конституційно-, кримінально-, адміністративно-, цивільно-правової, дисциплінарної відповідальності), наприклад, нор­ми Цивільного кодексу, Кримінального кодексу тощо.

3. Органи й організації, що здійснюють захист порушених прав людини:

- парламентські органи (Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини);

- судові органи;

- контрольно-наглядові органи (прокуратура);

- виконавчі органи (поліція);

- недержавні організації (Спілка адвокатів України, товариство із захисту прав споживачів та інші);

- міжнародні органи захисту прав людини (наприклад, Європей­ський суд з прав людини).

Захист своїх прав громадяни можуть здійснювати і самостійно, що безпосередньо передбачено ст. 55 Конституції України.

Важливе місце у сфері забезпечення прав людини займає і про­блема відновлення прав і свобод. Так, наприклад, у більшості справ про розкрадання чужого майна потерпілі заінтересовані насамперед у поверненні викраденого чи у відшкодуванні його вартості, а вже по­тім у покаранні злочинця. Особливого значення в цьому питанні на­була проблема індивідуальної юридичної відповідальності посадових осіб виконавчої влади за зловживання посадовими повноваженнями, внаслідок яких були порушені права людини. На цей момент санкці­єю за незаконне рішення органу влади у більшості випадків є скасу­вання або зміна рішення, але якщо людині вже завдано моральної або матеріальної шкоди, то лише скасування рішення не відновлює його право і, відповідно, не забезпечує повною мірою захист цього права.

Враховуючи зазначене, відновлення порушених прав слід вважати одним із невід’ємних елементів механізму забезпечення прав людини.

Юридичний механізм відновлення порушених прав містить:

1. Матеріальні норми, що передбачають вид і міру компенсації шкоди, завданої порушеннями прав людини.

2. Процесуальні правові норми, що передбачають порядок відно­влення порушених прав.

3. Органи, які здійснюють відновлення порушених прав людини.

Розглянуті юридичні механізми фактично стають юридичними гарантіями прав людини, якщо вони:

1) об’єктивно відображають у правових нормах потреби людини і закріплюють можливість їхньої реалізації в законодавстві;

2) забезпечують безперешкодну реалізацію прав самими грома­дянами;

3) забезпечують ефективну охорону і захист порушених прав.

Розглядаючи елементи юридичного механізму забезпечення прав людини, не важко помітити, що в засобах закріплення, реалізації, охорони, захисту і відновлення важливу роль відіграють інституційні утворення (державні й міжнародні органи, громадські організації).

Під інституційними утвореннями забезпечення прав і сво­бод людини слід розуміти державні органи та громадські об’єднання, що здійснюють цілеспрямовану функціональну дія­льність у сфері забезпечення прав людини.

У юридичному механізмі забезпечення прав людини в Україні провідне місце посідають органи держави, тому зупинимося на них детальніше.

Одним з основних суб'єктів забезпечення прав людини є Верхов­на Рада України. Її особлива роль полягає в тому, що вона є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст. 75 Конституції України). Верховна Рада України визначає на конституційному рівні і конкре­тизує в чинному законодавстві основи правового статусу особи, за­кріплює відповідні матеріальні і процесуальні норми, спрямовані на забезпечення прав людини. У процесі законодавчої діяльності україн­ський парламент визначає основи правового статусу державних орга­нів і громадських утворень, діяльність яких пов'язана із забезпечен­ням прав і свобод людини.

Законодавча діяльність Верховної Ради України із забезпечення прав людини доповнюється і контролем у відповідних сферах суспі­льних відносин, що є однією з гарантій і водночас засобом недопу­щення порушень прав людини.

Важливі функції щодо забезпечення прав особи має Президент України. Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент є гарантом додержання прав і свобод людини та громадянина.

Серед численних повноважень Президента України, закріплених у ст. 106 Основного Закону, можна виділити такі: представництво держави в міжнародних відносинах; укладання міжнародних догово­рів; призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конститу­ції України, проголошення всеукраїнського референдуму за народ­ною ініціативою; прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в деяких її місцевостях надзвичайного стану тощо. Пре­зидент також приймає рішення про надання та припинення громадян­ства України.

Важливою з погляду забезпечення прав людини є діяльність Ка­бінету Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно зі ст. 116 Конституції України Кабінет Мі­ністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України,

а також вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Найважливіші завдання, спрямовані на забезпечення прав і свобод людини, Кабінет Міністрів України виконує шляхом створення необхідних умов у сфері економіки, політики, освіти, нау­ки і культури, охорони навколишнього середовища, охорони громад­ського порядку тощо.

Ключове місце в системі органів правосуддя посідає Конститу­ційний Суд України, мета діяльності якого, як і системи правосуддя загалом, - захист конституційних прав і свобод людини та громадя­нина. Основною формою діяльності Конституційного Суду України із захисту прав і свобод є конституційний контроль.

Згідно зі ст. 150 Конституції України Конституційний Суд Укра­їни вирішує питання щодо конституційності законів та інших право­вих актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим.

Забезпечення охорони прав людини не можливе без ефективної діяльності спеціально призначених для цього державних органів - правоохоронних органів.

Зокрема, охорона прав і свобод людини є безпосереднім завдан­ням Національної поліції України. Як визначає ч. 1. ст. 1 Закону Укра­їни «Про Національну поліцію», Національна поліція - це централь­ний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

У своїй діяльності Національна поліція України керується пере­дусім принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Причому застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав лю­дини (ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію»).

У складі Національної поліції України створено спеціальний під­розділ кібернетичної поліції, діяльність якого спрямована на охорону й захист прав людини у кібернетичному просторі, протидію кіберзло- чинності й забезпечення кібернетичної безпеки.

Захист конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснюється й органами прокуратури. Про це свідчать функції, покладені на органи прокуратури ст. 121 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру». Серед них - представництво 292 Частина 3 Правові засади державної діяльності в інформаційній сфері інтересів громадян у суді, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляд за додержанням прав і свобод людини та громадяни­на органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, посадо­вими і службовими особами тощо.

Служба безпеки України забезпечує права людини, реалізуючи комплекс заходів, спрямованих на забезпечення державної безпеки України загалом. Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини, поваги до її гідності, гу­манного до неї ставлення і нерозголошення відомостей про особисте життя людини. Зазначається також, що в разі порушення співробіт­ником цього відомства прав людини відповідний орган Служби без­пеки України повинен вжити заходів до поновлення цих прав та від­шкодування заподіяної шкоди (ст. 5 Закону України «Про Службу безпеки України»).

Одним із важливих для України інституційних утворень, покли­каних сприяти втіленню прав і свобод людини в реальному житті, є інститут омбудсмена або Уповноваженого з прав людини. Необхід­ність і важливість такого інституту визнана більш ніж 100 країнами світу. В Україні цю посаду обіймає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який згідно зі ст. 101 Конституції України і ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина, а також захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.

18.4