Захист прав людини в Асоціації держав Південно-Східної Азії

На відміну від Європи, Америки і Африки, азіатський континент в цей час не має власної регіональної системи захисту прав людини.

У 1980-х роках правозахисники почали публікувати декларації, щоб створити основу для того, щоб люди вимагали своїх прав у світлі досвіду того часу, а також щоб нагадати урядам про їхній обов’язок захищати та реалізовувати права своїх людей. У цей період було видано два важливі документи: Декларація основних обов’язків народів і урядів АСЕАН (1983) і Проект Тихоокеанської хартії прав людини (1989). Обидва документи були запропоновані на розгляд зацікавленим урядам. Але оскільки уряди офіційно не прийняли обидва документи, вони залишилися декларацією правозахисників від імені народу у відповідних регіонах.

Декларація Південно-Східної Азії має особливий характер з акцентом на «основних обов’язках людей і урядів». У документах з прав людини зазвичай йдеться про «права», коли йдеться про людей, і «обов’язки» чи «зобов’язання», коли йдеться про уряди. Але оскільки в Декларації основних обов’язків народів і урядів АСЕАН йдеться не лише про права людини, а й про проблеми, з якими стикаються країни Південно-Східної Азії, обов’язок народів стосується завдання вирішення цих проблем разом з урядами. Так, у розділах «Мир», «Незалежний розвиток» і «Участь людей» згадується обов’язок народів і урядів.

Тихоокеанська хартія прав людини стала результатом всебічного вивчення чинних Конституцій, судових рішень, що стосуються міжнародних стандартів прав людини в Тихоокеанському регіоні.

Проведення Всесвітньої конференції з прав людини в 1993 році призвело до масової мобілізації правозахисної спільноти в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Представники різних типів правозахисних організацій зібралися у Бангкоку, щоб провести зустрічі паралельно регіональній міжурядовій конференції з підготовки до всесвітньої конференції, яка відбудеться через кілька місяців у Відні. Було багато документів, які декларували питання прав людини, якими повинні займатися уряди. У той час існував страх, що азіатські уряди будуть наполягати на азіатській версії прав людини відповідно до так званих «азіатських цінностей».

Міжпарламентська організація АСЕАН (AIPO) побачила необхідність прийняти декларацію прав людини як внесок у цю регіональну та глобальну увагу до прав людини. Так, у 1993 році на 14-й асамблеї Міжпарламентської організації АСЕАН (AIPO) у Куала-Лумпурі була прийнята Декларація прав людини.

Існували також декларації, прийняті правозахисними організаціями, які стосувалися відповідних країн, наприклад Малайзії та Філіппін. Ці декларації стосувалися проблем, з якими стикаються люди в країні, і проголошували права людини, які повинні поважатися урядом.

З середини 1990-х років дедалі більше декларацій про права людини приймаються неурядовими організаціями, які займаються окремими питаннями прав людини. У деяких випадках були також декларації, ухвалені урядами чи державними установами.

Так, низка декларацій про дискримінацію далитів була прийнята неурядовими організаціями Південної Азії, тоді як декларації щодо торгівлі людьми, освіти з прав людини, розвитку, расової дискримінації, сексуального здоров’я, а також судової системи були прийняті на регіональному рівні (Азія або Азія -Тихий океан).

З кінця 1990 -х років спостерігається тенденція прийняття декларацій щодо більш конкретних прав або проблем, оскільки все більше організацій використовують права людини як основу своїх програм.

Офіційним міжнародним документом, який має азіатський підхід у сфері захисту прав людини, є Азіатсько-Тихоокеанська декларація прав людини і народів, яка була прийнята 15 лютого 1988 року в Делі (Індія). Декларація передбачає наступні права: право на життя (ніхто не повинен зазіхати на вищий дар, всі індивіди, народи і держави зобов’язані поважати право всіх на життя, незалежно від раси, статі, релігії, національності, рівня розвитку); право на мир і безпеку в своєму колективі, державі, на Землі загалом (збереження миру і безпеки на всіх цих рівнях - турбота, борг і обов’язок кожного індивіда, кожного народу, кожної держави); право на гідне існування - матеріальне, духовне, фізичне - незалежно від раси, національності, релігії, статі, рівня розвитку; право на сприятливе середовище проживання (збереження належного стану навколишнього середовища на Землі - борг і обов’язок кожного індивіда, народу і держави); право на розвиток (кожен індивід і кожен народ може брати участь в такому економічному, соціальному, культурному та політичному розвитку, який забезпечує всі людські права і основні свободи, і має право сприяти такому розвитку і користуватися його благами); право бути вільним від насильства і страху.

18 листопада 2012 року було прийнято Декларацію прав людини АСЕАН. У ст.

10 Декларації зазначено, що Країни- члени АСЕАН підтверджують всі цивільні і політичні права Загальної Декларації Прав Людини. Крім того, у декларації зазначені такі права людини: право на життя (ст. 11); право на особисту свободу та безпеку (ст. 12); заборону рабства та заборону торгівлі людськими органами (ст. 13); заборону тортур, жорстокого, нелюдського або

принизливого ставлення чи покарання (ст.

Міжурядова комісія з прав людини (Intergovernmental Commission on Human Rights (AICHR)) була урочисто відкрита лідерами АСЕАН 23 жовтня 2009 року на 15-му саміті АСЕАН у Ча-Ам Хуа Хіні, Таїланд. Це було ще більше посилено після оприлюднення Декларації прав людини АСЕАН (AHRD), прийнятої в листопаді 2012 року разом із Заявою Пномпеня про прийняття AHRD, підписаною лідерами АСЕАН. Створення AICHR демонструє прихильність АСЕАН реалізовувати перспективні стратегії зміцнення регіонального співробітництва у сфері прав людини. AICHR розроблено як невід’ємна частина організаційної структури АСЕАН і головна установа, яка несе загальну відповідальність за просування та захист прав людини в АСЕАН.

Члени AICHR називаються представниками, яких призначають відповідні уряди. Прийняття рішень AICHR базується на консультаціях і консенсусі. З моменту заснування AICHR прийняла кілька ключових документів, у тому числі Керівні принципи діяльності AICHR та Керівні принципи відносин AICHR з організаціями громадянського суспільства (ОГС).

AICHR проводить дві регулярні зустрічі на рік і додаткові зустрічі, якщо це необхідно, і звітує перед міністрами закордонних справ АСЕАН.

Проте у АСЕАН наразі немає органу, що здійснює контроль за захистом прав людини та міг би запровадити санкції для країни-порушниці, а тому можна зробити висновок, що Декларація прав людини АСЕАН 2012р. на сьогодні носить декларативний характер.

Контрольні запитання:

1.

2. Чим відрізняються функції Міжамериканська комісія з прав людини і Міжамериканського суду з прав людини?

3. Яка структура африканської системи захисту прав людини?

4. Чим відрізняються функції Африканської комісії з прав людини і народів і Африканського суду з прав людини і народів?

5. Які особливості має арабська система захисту прав людини. Чому система має дві підсистеми?

6. Які особливості Ліги арабських держав та Організації ісламського співробітництва?

7. Складіть порівняльну таблицю «Системи захисту прав люднини», відобразивши їх формування, структуру нормативно-правову базу та особливості.

Теми для рефератів, повідомлень та презентацій:

1. Міжамериканська система захисту прав людини.

2. Африканська система захисту прав людини: структура та особливості.

3. Особливості арабської системи ахисту людських прав.

Теми для есе:

1. «Проблема демократії не в тому, чи потрібна людям свобода, а в тому, якою мірою вони здатні нею користуватися» (А. де Токвиль).