<<
>>

Поняття та зміст механізму адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні

Без детального та ґрунтовного розкриття категорії механізму адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні неможливо дієво та ефективно вирішити проблеми, що виникають у цій сфері.

Адже виникає прямопропорційна взаємозалежність між нотаріусами та органами публічної адміністрації, які в свою чергу зобов’язані забезпечити скоординовану та цілеспрямовану боротьбу з посяганням на суспільні відносини в аналізованій сфері, дієве керівництво цим процесом, організаційно-правовий вплив на порушників з метою покращення та функціонування системи адміністративно-правового регулювання

нотаріальної діяльності.

Таким чином, тема поняття та змісту механізму адміністративно - правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні становить особливий інтерес для розгляду в науковому аспекті.

Орієнтація України на побудову демократичної, правової, соціальної держави та впровадження в її правове поле загальноєвропейських прогресивних цінностей істотно впливає на забезпечення прав і свобод людини в різних сферах діяльності держави [43, с. 1], і не є виключенням з цього нотаріальна діяльність, яка займає гідне місце в юридичному просторі нашої держави.

Потреба ефективного адміністративно-правового захисту нотаріальної діяльності вимагає не тільки декларативного проголошення існування механізму адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні, а й насамперед розроблення його теоретичних положень, аналізу складових частин, щоб потім ефективно застосовувати ці теоретичні положення на практиці [17, с.135].

Зазначене вище підтверджується думками С. Стеценка щодо сутності механізму адміністративно-правового забезпечення прав і законних інтересів нотаріусів. Учений зазначає, що норми адміністративного права - це статика, а механізм адміністративно-правового регулювання - динаміка [130, с.62-67]. На нашу думку, такі міркування С. Стеценка є досить вдалими через призму окреслених у дисертаційному дослідженні проблем та ще раз зосереджують увагу науковців і практиків на необхідності дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення прав і законних інтересів нотаріусів в Україні.

Відповідно до Конституції України людина, її права і свободи є вищою цінністю [63]. Визнання, дотримання й захист прав і свобод людини і громадянина - обов’язок держави. Правозастосовча діяльність органів цивільної юрисдикції спрямована на захист й охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, потребує постійного вдосконалення. Нотаріус є природним захисником прав людини, оскільки надає незалежну й неупереджену юридичну допомогу на основі рівності, законності і справедливості, попереджаючи виникнення правових конфліктів у сфері цивільного обігу [21].

В умовах демократичної, правової держави, до якої саме активно прагне Україна, надійність забезпечення прав і законних публічних інтересів фізичних та юридичних осіб полягає не тільки в їх декларативному проголошенні, а передусім у тому, як забезпечується їх практичне здійснення, які правові гарантії надає держава та її публічна адміністрація для ефективної й демократичної їх реалізації. Серед цих гарантів провідна роль належить механізму адміністративно-правового забезпечення прав і законних інтересів нотаріусів в Україні [19, с.

247].

У класичному розумінні зміст механізму розшифровується як система, що використовується для перетворення руху одного чи кількох тіл у потрібному напрямку [1, с. 797]. У тлумачному словнику, укладачами якого є В. Гончаренко, П. Андрущенко, Т. Базова, механізм правового забезпечення містить такі елементи, як правові норми; правові відносини; правову відповідальність; правову свідомість та ін. Позитивна реакція на вимоги і дозволи утворює правомірну поведінку суб’єктів суспільних відносин. Поведінка, що відхиляється від установлених норм, утворює правопорушення [29, с. 218].

На думку О. Литвинова, термін «механізм» відіграє в житті людини досить значну роль. Він застосовується практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства, але особливо - у сфері суспільних відносин, де, як правило, пов’язується зі здійсненням певного явища, процесу, реалізацією відносин [19, с. 248; 80, с. 88].

На слушну думку В. Андрущенка, В. Волович, М. Горлач, соціальний механізм права - це механізм взаємодії правових та інших соціальних чинників, що беруть участь у житті права на всіх етапах його функціонування. У реалізації соціальної дії права важливе значення мають форми правового впливу, дії, засоби правового впливу, стадії соціальної дії права. Правове регулювання суспільних відносин шляхом надання прав і покладення обов’язків на суб’єктів є найбільш специфічною формою правового впливу [6, с. 367-368].

Категорія механізму правового захисту була запозичена з механіки, але останнім часом надійно упровадилась в теорії юриспруденції, зокрема в адміністративному праві. Механізм адміністративно-правового захисту дозволяє поглянути на адміністративну матерію певних галузей, сфер чи секторів суспільних відносин у комплексі, одночасно дає можливість проаналізувати долю кожного правового елементу в забезпеченні спільного результату та залишити за межами аналізованих систем елементи, які привнесені штучно та не забезпечують спільних функцій [19, с. 248].

Оскільки зміст механізму адміністративно-правового захисту

законодавчо не прописано, провідним чинником його розуміння є доктринальні положення вчених [19, с. 248].

С. Ващенко розуміє під адміністративно-правовим захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб правозастосовну та правоохоронну владну діяльність публічної адміністрації щодо вирішення індивідуальних справ з метою присікання та відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, відшкодування збитків потерпілим і притягнення винних до адміністративної відповідальності або/та створення умов для притягнення їх до іншого виду юридичної відповідальності [15].

В. Кравчук під механізмом правового захисту розуміє систему різноманітних юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання, тобто владний вплив на суспільні відносини [19, с.248; 65, с.232]. До складу механізму З. Гладун відносить правові норми, юридичні факти, правовідносини, норми тлумачення права, реалізацію правових норм [19, с. 248; 24, с. 715]. С. Гончарук до механізму адміністративно-правового захисту відносить систему адміністративно-правових засобів (елементів), за допомогою яких здійснюється правове регулювання (упорядкування) суспільних відносин у сфері державного управління [19, с. 248; 30, с. 23].

Механізм адміністративно-правового захисту дозволяє охопити весь його процес і представити в системно-динамічному вигляді, розкрити структуру, взаємозв’язок і взаємодію всіх елементів.

У юридичній літературі виділяють змістовну та формальну ознаки механізму правового захисту [19, с. 248]. Змістовна ознака механізму адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні передбачає визначення цілей такого регулювання. До таких цілей належить обов’язок публічної адміністрації засобами адміністративного права: 1) попередити протиправне посягання на права та публічні законні інтереси нотаріусів; 2) не допустити порушення прав, свобод і законних інтересів нотаріусів третіми особами; 3) припинити порушення прав, свобод і законних інтересів нотаріусів; 4) застосувати всіх передбачених компетенцією заходів для поновлення прав і законних інтересів нотаріусів; 5) забезпечити притягнення винних осіб до адміністративної чи іншого типу юридичної відповідальності.

О. Єщук дає таке визначення механізму адміністративно -правового захисту: це засоби функціонування єдиної системи адміністративно- правового регулювання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, функціонування громадянського суспільства і держави [38, с. 76].

У свою чергу різноманітні засоби адміністративного права, що є інструментами правового впливу на поведінку об’єктів управління, використовуються з метою реалізації зазначених цілей, визначають зміст формальної ознаки адміністративно-правового захисту [19, с. 249].

Потреба забезпечення ефективного та демократичного адміністративно-правового захисту залежно від специфічних особливостей об’єктів адміністративно-правових відносин вимагає використовувати в певному поєднані різні із зазначених елементів [19, с. 249].

Крім того треба зазначити, що механізм адміністративно-правового захисту (охорони) є схожим із механізмом адміністративно-правового регулювання та використовує для своїх цілей вищезазначені елементи з метою попередження правопорушень (профілактики злочинів), відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб [19, с. 251].

До складових механізму адміністративно-правового регулювання віднесено норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження джерела адміністративного права - публічну адміністрацію; принципи діяльності публічної адміністрації - індивідуальні акти публічної адміністрації; адміністративно-правові відносини; форми адміністративного права; методи адміністративного права; адміністративно-правові режими; тлумачення норм адміністративного права; адміністративні процедури [19, с. 251].

На думку відомого російського вченого в галузі адміністративного права Ю. Козлова, адміністративно-правові норми становлять собою встановленні державою правила поведінки, метою яких є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері функціонування механізму виконавчої влади (у сфері управління). Ю. Козлов акцентує увагу на тому, що такого роду відносини прийнято називати управлінськими [57, с. 16].

Правильно в цьому аспекті також зазначає ще один російський учений Г. Ярош: норми адміністративного права регулюють суспільні відносини в сфері державного управління економікою, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. У цих сферах існують і норми інших галузей, з якими адміністративне право тісно взаємопов’язане, розмежування між ними йде насамперед за предметом регулювання [147, с.6].

Сталою в юридичній літературі є точка зору, що загальна частина адміністративного права містить норми адміністративного права, які мають регулятивне значення для всіх галузей та інших сфер державного управління [19, с.19]. А особлива частина адміністративного права охоплює норми, якими регулюються суспільні відносини в окремих галузях державного управління: економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно- політичної діяльності, оборони, забезпечення законності й охорони громадського порядку тощо [141, с. 18].

Отже, слід ще раз акцентувати увагу, що основне місце при розкритті складових механізму адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності посідає правовий феномен норми у сфері адміністративного права.

З праць відомого українського вченого в галузі адміністративного права В. Колпакова ми визначили, що адміністративно-правова норма - це обов’язкове правило поведінки, яке встановлене й охороняється державою, а його метою є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління [60, с. 31].

У свою чергу Т. Коломоєць розкриває зміст адміністративно-правової норми як формально визначеного, загальнообов’язкового правила поведінки, встановленого та охоронюваного державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються, у сфері забезпечення органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також у процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку [59, с. 10].

Водночас В. Галунько зазначає, що адміністративно-правова норма - це встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене, юридично обов’язкове, охоронюване засобами державного примусу правило поведінки учасників адміністративно-правових відносин з метою забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [19, с. 59].

На погляд С. Ківалова та Л. Білої, адміністративно-правова норма - це правило поведінки, яке встановлюється та санкціонується державою і є обов’язковим для виконання [51, с. 14].

Т. Гончарук, досліджуючи дефініцію адміністративно-правової норми, визначив її як загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, установлене або санкціоноване державою в особі її компетентних органів і призначене для організації та регулювання суспільних відносин у сфері державного управління [30, с. 23].

Адміністративно-правові норми - це установлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені за необхідності її примусовою силою, загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права, юридичні права й покладають на них юридичні обов’язки [8, с. 42].

Г. Забарний, Р. Калюжний, В. Терещук, В. Шкарупа зосереджують увагу, що адміністративно-правова норма - це норма права, яка регулює відносини у сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають у процесі здійснення державної діяльності [39, с. 18].

В. Богуцький з’ясовує, що адміністративно-правова норма - це правило поведінки, установлене державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного управління [9, с. 32].

В умовах якісної зміни соціально-економічної структури суспільних відносин в Україні, наукових підходів у праворозумінні, змістовного формування правової системи новими галузями права (підприємницького, господарського, екологічного та ін.) норми адміністративного права набувають нової якості в системі соціальної регуляції економічних відносин [99, с. 192]. Можна повною мірою погодитися з точкою зору П. Познякова щодо нової якості правових норм у сфері адміністративного права, і, на нашу думку, не є виключенням з цього переліку й норми адміністративного права як невід’ємні елементи механізму адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності.

Ґрунтовне дослідження зазначених думок відомих учених у галузі адміністративного права щодо проблеми дефініції адміністративно-правової норми свідчить про багатогранність і різновекторність цього правового феномену. Здійснивши аналіз, ми з упевненістю можемо стверджувати, що кожен з учених-адміністративістів має свою, почасти не схожу на інші, думку щодо зазначеної юридичної дефініції.

Підводячи підсумки про висвітлення адміністративно-правової думки з тематики визначення норми в галузі адміністративного права, зазначаємо, що для ефективності нашого дисертаційного дослідження найбільш яскраво означене поняття розкрито В. Галуньком: адміністративно-правова норма - це встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене, юридично обов’язкове, охоронюване засобами державного примусу правило поведінки учасників адміністративно-правових відносин з метою забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [18, с. 59].

На основі наведених вище поглядів можна сформулювати провідні риси адміністративно-правової норми як провідного чинника змісту механізму адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності:

1) вона є формально визначеним, загальнообов’язковим правилом поведінки, що встановлює та охороняє держава в процесі здійснення нотаріальної діяльності;

2) її метою є регулювання суспільних відносин у сфері нотаріальної діяльності;

3) вона надає учасникам адміністративно-правових відносин юридичні права й покладає на них юридичних обов’язки.

Отже, адміністративно-правова норма як провідний чинник механізму адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності - це формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється та охороняється державою в процесі здійснення нотаріальної діяльності, надає учасникам адміністративно-правових суспільних відносин юридичні права й покладає на них юридичні обов’язки.

Зовнішнім виразом адміністративно-правових норм є численна низка нормативно-правових актів у галузі нотаріальної діяльності, основними з яких є такі: Конституція України [63], Закон України «Про нотаріат» [120], Закон України від 01 жовтня 2008 № 614-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» [109], Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348 «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації» [112] та багато інших.

Як зазначалося вище, до публічної адміністрації, що здійснює адміністративно-правове регулювання нотаріальної діяльності, можна віднести Президента України; Кабінет Міністрів України; Міністерство юстиції України; Г оловне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції; обласні та районні державні адміністрації; обласні, міські, сільські, селищні ради, органи самоорганізації населення; Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату; кваліфікаційні комісії нотаріату; Українську нотаріальну палату та інші легалізовані в установленому порядку об’єднання нотаріусів із всеукраїнським статусом; об’єднання громадян (громадськість); інші зацікавлені підприємства, установи, організації та громадяни, які за чинним законодавством мають певні повноваження у сфері адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності.

Оскільки публічна адміністрація, що здійснює адміністративно-правове регулювання нотаріальної діяльності, досить детально розглянута в підрозділі 1.3, то її аналіз у розрізі механізму адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні не потребує детального зосередження уваги, адже цей матеріал уже ґрунтовно розглянуто. Тому розглянемо більш детально наступний важливий складовий елемент механізму адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності, який безпосередньо пов’язаний з попереднім, - принципи діяльності публічної адміністрації.

Якщо звернутися до електронних джерел, то можна з’ясувати, що принцип - це керівне положення, основне правило, настанова для якої-небудь діяльності [107].

В. Галунько погоджується зі слушною думкою Г. Бребана, який стверджує, що принципи є провідною категорією в адміністративному праві всіх континентальних європейських країн. Українським ученим у сфері адміністративного права сформовано такі характерні риси принципів адміністративного права:

1) формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина і нормального функціонування громадянського суспільства та держави;

2) установлюють керівні засади-настанови, що визначають

найважливіші правила, за якими здійснюється та організується діяльність суб’єктів адміністративного права;

3) характеризуються прогресивністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки суб’єктів адміністративного права, але які є реально досяжними [19, с. 63].

Під принципами адміністративного права вчений розуміє основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність суб’єктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави [19, с. 63].

Дивлячись через призму поглядів зазначеного вченого на предмет нашого дослідження, доходимо висновку, що принципи діяльності публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності - це основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується її діяльність і якими забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування нотаріату.

Перед розкриттям принципів публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності потрібно проаналізувати принципи власне діяльності нотаріату в Україні.

Принципи нотаріального процесуального права - це основні положення, що визначають зміст і сутність нотаріального права України, характеризують організацію та діяльність нотаріальних органів, визначають найсуттєвіші риси цієї галузі права [108].

До системи принципів нотаріального права входять принципи законності, обґрунтованості нотаріальних актів, сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і законних інтересів, національної мови, додержання таємниці вчинення нотаріальних дій [108].

Сутність першого з цих принципів полягає в тому, що, вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус зобов’язаний точно дотримуватися законів. У конкретнішому розумінні це означає, що нотаріус у своїй діяльності мусить дотримуватися норм процесуального й матеріального права [108].

Дотримуючись правильного процесуального порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим - ще й законодавством цієї автономної республіки, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. У межах його компетенції нотаріус вирішує питання, що випливають із норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод [65].

Правовою гарантією дотримання нотаріусом чи іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, принципу законності є передбачена ст. 50 Закону України «Про нотаріат» можливість оскаржити дії до районного суду. Скарги на дії посадових осіб консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України) [65].

Реалізація принципу законності вимагає дотримання законності й особами, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії. Порушення ними цієї вимоги тягне за собою відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (ст. 49). У необхідних випадках, виявивши під час вчинення нотаріальних дій порушення закону, нотаріус та інші посадові особи повідомляють про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або

прокуратуру. Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, то нотаріус або інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, мають право затримати такий документ і направити на експертизу (ст. 51) [65].

Наступний принцип, який необхідно розкрити через призму окресленої проблематики, - це принцип обґрунтованості нотаріальних дій.

Зміст цього принципу означає, що всі дії нотаріуса мають відповідати дійсним обставинам, а його висновки мають бути обґрунтованими [108]. Для реалізації цього принципу законодавство передбачає певні правові гарантії.

По-перше, нотаріус має право витребувати додаткові документи й відомості, необхідні для вчинення нотаріальної дії (ст. 46 Закону України «Про нотаріат»).

По-друге, нотаріус установлює особу громадянина (ст. 43), перевіряє дієздатність громадянина і правоздатність юридичної особи, повноваження представника (ст. 44), а посвідчуючи угоди і вчиняючи деякі інші нотаріальні дії - справжність підписів заінтересованих осіб (ст. 45). При посвідченні угод перевіряються дійсні наміри сторін (ст. 54).

По-третє, для забезпечення об’єктивного підходу до вчинення нотаріальних дій Закон України «Про нотаріат» регулює певні обмеження у праві здійснення нотаріальних дій. Це необхідно, щоб запобігти використанню службового становища і необ’єктивності у вирішенні питань, пов’язаних з учиненням нотаріальних дій (ст. 9) [65].

Відповідно до цієї статті, якщо нотаріальні дії зачіпають особисті чи майнові інтереси нотаріусів або пов’язані з інтересами їх подружжя, батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів і сестер, а також працівників цієї нотаріальної контори і працівників, які перебувають у трудових відносинах із приватним нотаріусом, то нотаріуси в таких випадках не є правомочними вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я та від імені свого чоловіка чи дружини, їхніх і своїх указаних вище родичів, а також на ім’я і від імені працівників цієї нотаріальної контори і працівників, які перебувають у трудових відносинах із приватним нотаріусом [108].

Аналогічні обмеження діють і щодо посадових осіб виконкомів сільських, селищних і міських рад. Крім того посадові особи виконкомів не можуть вчиняти нотаріальні дії також на ім’я і від імені цього виконавчого комітету.

У зазначених вище випадках нотаріальні дії вчинюються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, в іншого приватного нотаріуса чи у виконкомі іншої сільської, селищної, міської ради.

У разі коли діють винятки із загального правила територіальної компетенції, нотаріальні дії, що відповідно до законодавства України (статті 55, 60, 66, 70, 71, 73, 53) мають бути вчинені в певній нотаріальній конторі чи у виконкомі певної сільської, селищної, міської ради, вчиняються в іншій нотаріальній конторі чи в іншому виконкомі за визначенням управління юстиції чи вищестоящої ради.

Обмеження у праві вчиняти нотаріальні дії стосовно консульських посадових осіб є меншими. Вони не можуть вчиняти нотаріальні дії тільки на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого подружжя, їхніх і своїх родичів по прямій лінії (ст. 49 Консульського статуту) [65].

Щодо посадових осіб, перелічених у ст. 40 Закону України «Про нотаріат», які є правомочними посвідчувати заповіти й доручення, то обмеження вчиняти нотаріальні дії діють такою ж мірою, як щодо нотаріусів і посадових осіб виконкомів.

Далі потребує розкриття принцип сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і законних інтересів.

Принциповим положенням у діяльності нотаріуса та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, є їхній обов’язок сприяти громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і законних інтересів, щоб юридична необізнаність не була використана на шкоду заінтересованим особам (ст. 5) [65]. Форми такого сприяння можуть бути різними. Нотаріус роз’яснює права й обов’язки заінтересованим особам, попереджає про наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Також він має право витребувати від організацій і посадових осіб необхідні для вчинення нотаріальних дій документи чи відомості, давати конкретні роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. У необхідних випадках на прохання громадян чи організацій він може складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них [108].

Також є важливим актуальний для сучасної України принцип національної мови [108].

Відповідно до змісту цього принципу нотаріальне провадження здійснюється українською мовою чи мовою більшості населення місцевості. Для забезпечення реалізації принципу заінтересованим особам, які не володіють мовою, якою здійснюється нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем (ст. 15) [65].

Важливим є і принцип додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій [108].

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержуватися таємниці цих дій (ст. 8). Це означає, що вони не можуть розголошувати відомості, що стали їм відомі у зв’язку з учиненням нотаріальних дій. Вимога додержання таємниці вчинюваної нотаріальної дії стосується не тільки змісту дії, а й самого факту її вчинення. Це правило поширюється і на той час, коли вони вже не працювали в нотаріальній конторі [108].

Обов’язок додержуватися таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Це насамперед працівники нотаріальних контор, виконкомів, а також технічний персонал - друкарки, секретарі та ін. До кола цих осіб слід додати й тих, кому про вчинювані нотаріальні дії стало відомо під час перевірок, ревізій, узагальнення практики, стажування, проходження виробничої практики. На цих осіб також поширюється правило додержання таємниці, якщо вони перестали працювати на попередній роботі або пішли на пенсію [108].

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, а також особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у разі порушення ними таємниці вчинюваних нотаріальних дій несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. Статті 21 та 27 Закону України «Про нотаріат» передбачають, що шкода, заподіяна незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, установленому законодавством України, а шкода, заподіяна приватним нотаріусом, покривається в повному розмірі. Виходячи з положень цих статей, а також ст. 6 ЦК України [209], це може бути стягнення матеріальних збитків і компенсація за моральну шкоду. Підлягають застосуванню також санкції, які містяться в законодавстві про працю. В особливо серйозних випадках можлива й кримінальна відповідальність [108].

Правило додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій не поширюється безпосередньо на самих заінтересованих осіб. Вони можуть повідомляти будь-кому про вчинені ними нотаріальні дії [108].

Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій є специфічним принципом нотаріального процесуального права, який забезпечує конфіденційність взаємовідносин нотаріуса та заінтересованих осіб, дає правові гарантії належного захисту суб’єктивних прав. Конфіденційність має бути забезпечена можливістю провести бесіду і вчинити нотаріальну дію в окремому приміщенні, що в наших умовах не завжди можливо здійснити. Реалізація принципу додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій передбачає, що нотаріальні дії слід здійснювати в присутності лише безпосередньо заінтересованих осіб. У необхідних випадках можуть бути присутні особи, які надають допомогу у вчиненні нотаріальних дій. Це представники, перекладачі. Можуть бути також присутні особи, які підписують документ за неписьменного чи хворого, але вони не мають бути обізнані зі змістом документа [108].

Цей принцип також забезпечується положенням про те, що офіційні документи про вчинення нотаріальних дій видаються тільки громадянам чи юридичним особам, щодо яких вчинювались нотаріальні дії, або їхнім представникам [108].

Закон передбачає і певні винятки з цього принципу. Суд, арбітражний суд, прокуратура, органи дізнання і слідства можуть за своїми письмовими постановами чи ухвалами вимагати видання довідок про вчинені нотаріальні дії, а також документів у зв’язку з кримінальними, цивільними і господарськими справами, що перебувають у їхньому провадженні. Тобто можна зробити висновок, що до порушення вказаних справ у цих органах запити про вчинені нотаріальні дії є недопустимими. Крім того положення цього принципу вимагають передавання документів і довідок у такий спосіб, щоб із ними не могли ознайомитися сторонні особи [108].

Це поширюється і на давання усних та письмових пояснень особами, які вчиняють нотаріальні дії. Такі пояснення можуть бути надані органам суду, прокуратури, дізнання і слідства лише у формі показань свідків [108].

Зміни в економічних відносинах стали підставою ще для одного винятку із загального правила додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Контроль держави за правильним стягненням державного мита й податків нині є дуже актуальним, адже недосконалість наших законів часто призводить до приховування доходів чи їх зменшення. Тому закон цілком доцільно регулює право державних податкових адміністрацій письмово вимагати від нотаріальних органів видання довідок, документів і копій з них саме для визначення правильності стягнення державного мита й цілей оподаткування [108].

Проаналізувавши принципи власне діяльності нотаріату в Україні та досліджуючи складові елементи механізму адміністративно -правового регулювання нотаріальної діяльності, слід зазначити принципи діяльності публічної адміністрації в цій сфері.

Оскільки Міністерство юстиції є провідним органом, що здійснює регулювання нотаріальної діяльності в Україні, доцільним буде проаналізувати принципи його діяльності, зокрема у сфері адміністративно- правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» діяльність Міністерства юстиції ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. Міністерство діє за принципом єдиноначальності. Підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління міністерства, не можуть здійснювати владні повноваження, крім випадків, визначених законом [121].

До принципів діяльності публічної адміністрації у сфері

адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності належать такі: верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

Досліджуючи індивідуальні акти публічної адміністрації як складові механізму адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності, не можна не погодитись з думкою А. Корєнєва, який стверджує, що важливими засобами механізму адміністративно -правового регулювання є індивідуальні акти [64, с. 42]. До них слід віднести, наприклад, довідки щодо перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства.

Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2008 №2260/5 «Про затвердження порядку перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства» за наслідками проведеної перевірки роботи контори, архіву, нотаріуса комісія протягом п’яти робочих днів з часу закінчення перевірки складає довідку у двох примірниках про результати проведеної перевірки з викладеними у ній висновками [85]. Ця довідка і буде індивідуальним актом публічної адміністрації.

На нашу думку, найефективнішим механізмом адміністративно - правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні є зміни та доповнення до нормативно-правових актів або їх створення. У нашій державі є багато прогалин у законодавстві - наприклад, невідповідність деяких актів Конституції України. Цим зумовлені і порушення прав і законних інтересів нотаріусів. Так, відповідно до ст. 2-1 ЗУ «Про нотаріат» контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України [120]. Однак про порядок цих перевірок, їх кількість і частотність проведення не зазначено. Мін’юст наразі має право відключити нотаріуса від державного реєстру що повністю зв’язує тому руки: виходить, що фактично він функціонує, але практично без доступу до державного реєстру жодні нотаріальні дії вчиняти не може.

Ми пропонуємо законодавцю регламентувати в законодавстві про нотаріат такі зміни:

- чітко визначити процес перевірки нотаріусів;

- проводити лише вмотивовані перевірки нотаріусів;

- не відключати від державного реєстру нотаріусів, доки їх вину не буде встановлено;

- винність нотаріуса може встановити лише суд.

Тому адміністративно-правові норми є складовими механізму адміністративно-правового захисту нотаріусів і займають у ньому досить вагоме місце, адже норма є первинною клітинкою правового простору нашої держави. Без сумніву можна констатувати, що адміністративно-правовим нормам у механізмі адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні належить провідна роль.

Крім того, до публічної адміністрації, що бере участь в адміністративно-правовому захисті нотаріальної діяльності, можна віднести Президента України; Кабінет Міністрів України; Міністерство юстиції України; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції; обласні та районні державні адміністрації; обласні, міські, сільські, селищні ради, органи самоорганізації населення; Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату; кваліфікаційні комісії нотаріату; Українську нотаріальну палату та інші легалізовані в установленому порядку об’єднання нотаріусів із всеукраїнським статусом; об’єднання громадян (громадськість); інші зацікавлені підприємства, установи, організації та громадяни, які за чинним законодавством мають певні повноваження у сфері адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності.

Саме механізм адміністративно-правового захисту (охорони) як оптимальна категорія адміністративного права є ефективним і демократичним правовим інструментом, який використовується публічною адміністрацією для забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства і держави [19, с. 251].

З метою досягнення найбільшої ефективності щодо спеціальних об’єктів адміністративно-правового регулювання (охорони) запропонований зміст механізму може доповнюватись іншими висвітленими вище та додатково розробленими зацікавленими суб’єктами правовими елементами [19, с. 251].

Механізм адміністративно-правового захисту (охорони) - це засоби функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулювання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, функціонування громадянського суспільства і держави [19, с.251].

Отже, механізм адміністративно-правового захисту нотаріальної діяльності характеризується такими рисами:

1) є системою адміністративно-правових засобів;

2) спрямований на врегулювання суспільних відносин у процесі здійснення нотаріальної діяльності;

3) основне його призначення на сучасному етапі полягає в забезпеченні прав і законних інтересів нотаріусів, головною метою чого зрештою є нормальне функціонування громадянського суспільства та держави;

4) охоплює широке коло суспільних відносин між державними органами (Нотаріальною палатою України, Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі) та нотаріусами, громадянами, які мають бажання отримати дозвіл до здійснення нотаріальної діяльності;

5) містить такі елементи: норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження - джерела адміністративного права; публічну адміністрацію; принципи; індивідуальні акти публічної адміністрації; адміністративно- правові відносини; форми адміністративного права; методи адміністративного права; адміністративні процедури.

Механізм адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні - це система адміністративно-правових засобів, які спрямовано на врегулювання суспільних відносин у процесі здійснення нотаріальної діяльності, їх призначення полягає у захисті та відновленні порушених прав нотаріусів, охоплює широке коло суспільних відносин між державними органами (Нотаріальною палатою України, Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, Міністерством юстиції України,

Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі) та нотаріусами, громадянами, які мають бажання отримати дозвіл на здійснення нотаріальної діяльності, містить визначену послідовність складових елементів.

<< | >>
Источник: КРАСНОГОР ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСІВ В УКРАЇНІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2018. 2018

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття та зміст механізму адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні:

  1. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  2. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  3. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  4. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  5. § 1. Форми захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів та судова влада
  6. § 1. Поняття нотаріату. Модель нотаріату латинського типу
  7. Розділ 7. Державна служба в українських регіонах Австрійської (Австро- Угорської) монархії (1772-1918 рр.)
  8. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  9. Тема 18. Держава і право України в період «застою» (середина 1960- середина 1980 рр.)
  10. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА (період гетьманства)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -