Арабська система захисту прав людини

7.3.1. Захист людських прав у рамках Ліги арабських держав

Захист прав людини у межах арабської системи

здійснюється в рамках двох інституцій: Ліги арабських

держав (араб.

al-^ςArabiyya) і Організації

ісламського співробітництва (Organization of Islamic

Cooperation).

Ліга арабських держав (ЛАД), об’єднує 22 держави, вона була створена раніше ООН (у серпні 1945 року). Однак на відміну, наприклад, від Європи і Америки, субрегіон, на який поширюється компетенція ЛАД, довгий час залишався без власного механізму захисту прав людини. Причина - політичні особливості.

АРАБСЬКА ХАРТІЯ

ПРАВ ЛЮДИНИ (Charter of the Arab League), прийнята Лігою арабських держав в 2004 і набула чинності у 2008 р. Основою Хартії є ісламські норми. Хартія складається з преамбули і 53 статей. У преамбулі встановлюється такі принципи, як свобода, рівність і братерство між людьми.

Хартія проголошує права народів:

Крім того, акт засуджує расизм, сіонізм (що викликало критику світової спільноти), іноземну окупацію та іноземне панування.

Хартія визнає окремі громадянські свободи і права, такі, як право на життя, свободу і безпеку особистості, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на вступ у шлюб, захист сім'ї, право на приватну власність, вільне пересування осіб, право на громадянство, і право на політичний притулок.

Правосуддя основується за принципами: презумпції невинуватості, кримінального законодавства, законності кримінального покарання. Воно гарантує право на справедливий судовий розгляд компетентним, незалежним і безстороннім судом, і забороняє довільні арешти. Більше того, вона забороняє тортури і неправильне лікування.

Хартія також визнає політичні права і свободи: свободу віросповідання, думки і релігії, право на інформацію, свободу вираження думок, право на свободу зборів, свободу мирних асоціацій, право на створення профспілок і право на страйк.

Таким чином, права, визнані у хартії показують прогрес у захисті прав людини. Проте, закритість інформації, офіційних сайтів ЛАД свідчить про непрозорість діяльності. Така закритість інформації дає підстави вважати, що даний механізм не діє.

Хартія містить певні обмеження, зокрема, відсутність посилання на деякі права і свободи. Наприклад, хартія визнає, рівність чоловіків і жінок перед законом, але це робить без посилання на їх рівність перед законом. Вона також не скасовує смертну кару. Важливо додати, що у статті 7 п. a Хартії вказується, що: «смертна кара не повинна застосовуватися до людини у віці до 18 років, якщо інше прямо не зазначено в законах, діючих на момент вчинення злочину». Дане положення суперечить міжнародним нормам і стандартам, а зокрема, статті 37 Конвенції про права дитини та статті 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які встановлюють, що смертна кара не може бути застосована за злочини, вчинені особами у віці до 18 років.

Відповідно до Хартії у 2008 р. почав діяти Арабський комітет з прав людини (Arab Committee on Human Rights). Складається з семи незалежних експертів, які повинні відповідати певним критеріям, вони обираються таємним голосуванням з кандидатів, запропонованих кожною державою- учасником. Члени Комітету повинні мати громадянство держави-учасника. Вони обираються на термін чотири роки з правом переобрання ще на один термін. Члени Комітету повинні бути досвідченими і компетентними, повністю незалежними і неупередженими. Але нема вимоги щодо юридичного досвіду.

7.3.2. Організація ісламського співробітництва та її роль у захисті прав людини

Організація ісламського співробітництва (Organization of Islamic Cooperation) або ОІС є другою за величиною організацією після ООН, членами якої є 57 держав, розташованих на чотирьох континентах.

Організація була створена за рішенням історичного саміту, який відбувся в Рабаті, Королівство Марокко 12 Раджаба 1389 року за хіджрою (25 вересня 1969 року) після злочинного підпалу мечеті Аль-Акса в Єрусалимі з метою забезпечення ісламської солідарності в соціальній, економічній і політичній сферах, боротьби проти колоніалізму, неоколоніалізму і расизму та підтримки Організації визволення Палестини. ОІС є найбільшою і найбільш впливовою офіційною урядовою ісламською міжнародною організацією.

У 1970 році в Джидді відбулося перше засідання Ісламської конференції міністрів закордонних справ (ICFM), на якому було прийнято рішення про створення в Джидді постійного секретаріату на чолі з генеральним секретарем організації. посол Гіссейн Брахім Таха - 12-й генеральний секретар, який обійняв посаду в листопаді 2021 року.

Перший Статут OIC був прийнятий 3-ю сесією ICFM у 1972 році. Статут виклав цілі та принципи організації та основні цілі для зміцнення солідарності та співпраці між державами-членами. За останні 40 років кількість членів- засновників зросла з 30 до 57 штатів. До Хартії було внесено зміни, щоб йти в ногу з подіями, які відбуваються в усьому світі. Нинішній Статут ОІК був прийнятий на одинадцятому Ісламському саміті, що відбувся в Дакарі 13-14 березня 2008 року, щоб стати опорою майбутніх ісламських дій ОІС відповідно до вимог 21 століття.

Нова програма OIC-2025 базується на положеннях Хартії OIC і фокусується на 18 пріоритетних сферах із 107 цілями. Пріоритетні сфери включають питання миру та безпеки, Палестини та Аль -Кудс, подолання бідності, боротьби з тероризмом, інвестицій та фінансів, продовольчої безпеки, науки та технологій, зміни клімату та сталого розвитку, поміркованості, культури та міжконфесійної гармонії, розширення прав і можливостей жінок, Спільні ісламські гуманітарні дії, права людини та належне врядування тощо.

Серед ключових органів ОІК: Ісламський саміт, Рада міністрів закордонних справ (CFM), Г енеральний секретаріат, на додаток до Комітету Аль-Кудс і трьох постійних комітетів, що займаються наукою та технологіями, економікою та торгівлею, інформацією та культурою. Існують також спеціалізовані органи під прапором ОІК, включаючи Ісламський банк розвитку та Ісламську освітню, наукову та культурну організацію, а також допоміжні та афілійовані органи, які відіграють важливу роль у посиленні співпраці в різних сферах між державами-членами ОІК.

До останнього часу в системі ОІС проблематики прав людини в ісламі був присвячений лише ряд аналітичних і резолютивних документів.

У 1990 році на XIX Конференції міністрів закордонних справ держав- членів ОІК у Каїрі (31 липня - 5 серпня 1990 р.) було прийнято Каїрську декларацію з прав людини в ісламі (англ. The Cairo Declaration of the

Дуже важливими є дві завершальні статті Каїрської декларації. Стаття 24 проголошує, що всі права і свободи, викладені в цій Декларації, регулюються ісламським шаріатом, а ст. 25 вказує, що ісламський шаріат є єдиним джерелом для тлумачення або пояснення будь-яких статей цієї Декларації. Таким чином, можна стверджувати, що проголошені в Каїрської декларації права і свободи за своїм змістом і можливості тлумачення «прив’язані» до шаріату і похідним від нього законодавчим актам, що надає цьому документу традиційний характер і підкреслює його невідповідність юридичній практиці в цій галузі.

У червні 2005 р в ОІС було прийнято конвенцію про права дітей в ісламі (The Convention on the Rights of the Child in Islam).

В березні 2008 року був прийнятий новий Статут ОІК, в якому правозахисна тематика знайшла своє відображення.

У ст.1 Статуту визначено двадцять завдань, п. 14 визначає: «... сприяння здійсненню та захищати права людини та основні свободи, включаючи права жінок, дітей, молоді, людей похилого віку та людей з особливими потребами, а також збереження ісламських сімейних цінностей».

У ст. 15 Статуту вперше серед органів ОІК виокремлена Незалежна постійна комісія з прав людини OIC (IPHRC). Стаття 15 Статуту повністю присвячена діяльності цієї Комісії: «Незалежна постійна комісія з прав людини покликана відстоювати громадянські, політичні, соціальні та економічні права, закріплені в договорах і деклараціях Організації, а також загальних узгоджених документах з прав людини, відповідно до ісламських

цінностей».

Незалежна постійна комісія з прав людини є експертним органом з дорадчими повноваженнями, створеним Організацією ісламського співробітництва (OIC) як одним із головних органів, що працюють незалежно у сфері прав людини. Широкі контури ефективного та незалежного правозахисного механізму були передбачені в десятирічній програмі дій ОІК, ухваленій 3-м надзвичайним ісламським самітом, який відбувся в Мекці Аль- Мукаррама, Саудівська Аравія, 7-8 грудня 2005 року. Відповідно, створення IPHRC було проголошено в Новому статуті ОІК, прийнятому 11-м ісламським самітом, що відбувся в Дакарі, Сенегал, 13-14 березня 2008 р. Комісія була офіційно розпочата з прийняттям її статуту на 38­й сесії Ради міністрів закордонних справ (CFM ), що відбувся в Астані, Казахстан, 28-30 червня 2011 р. Секретаріат IPHRC переїхав із будівлі Г енерального секретаріату OIC до своєї незалежної штаб-квартири, яку надав уряд Королівства Саудівська Аравія в березні 2017 р. як приймаюча сторона.

Комісія стала повністю функціональним правозахисним механізмом, який переслідує свої багатовимірні цілі та повноваження. Зі своєї першої чергової сесії Комісія прийняла набір із п’яти керівних принципів для своєї роботи, які включають принципи взаємодоповнюваності, самоаналізу, визначення пріоритетів, поступового підходу та довіри. Протягом першого

Документи OIC, пов’язані з правами людини

року свого створення Комісія визначила конкретні пріоритетні сфери, а саме «права жінок і дітей», «право на освіту» з акцентом на «освіта з прав людини», «право на розвиток», «ісламофобія та мусульманські меншини», а також «Палестина». IPHRC також запропонувала допомогу державам-членам у різноманітних сферах прав людини, таких як перегляд і підготовка внутрішнього законодавства щодо зобов’язань за міжнародними документами з прав людини тощо.

Таким чином, в даний час завершується процес створення правозахисної системи в ОІС.

7.4.