<<
>>

Система ООН та Статут ООН у контексті захисту прав людини

Створення ООН стало можливим в результаті об'єднання зусиль держав у боротьбі з нацизмом в період Другої світової війни.

Ліга Націй, створена після Першої світової війни, проголосила своїми офіційними цілями підтримання миру і роззброєння. Разом з тим, іі Статут не тільки не заборонив агресивну війну, але і не піддав її безумовному засудженню. Військові санкції проти держави, яка розв'язала війну в порушення положень Статуту, не носили обов'язкового характеру для членів Ліги. Встановлена Статутом мандатна система закріплювала колоніальні території. Ліга Націй не змогла стати ефективною перешкодою на шляху розв'язання Другої світової війни. Вона фактично припинила свою діяльність в 1939 р. Формально Ліга Націй була розпущена в 1946 р, після створення ООН.

Створення ООН стало великим політичним досягненням в області міждержавних відносин і міжнародного співробітництва.

ООН заснована на прогресивних, демократичних принципах

міжнародного права. У ст. 2 Статуту ООН передбачено, що ООН і її члени діють відповідно до принципів суверенної рівності всіх її членів; сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань за Статутом; вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;

відмови в міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН; всебічного надання допомоги ООН в усіх її діях відповідно до Статуту ООН та відмови від допомоги будь-якій державі, проти якого ООН вживає заходів превентивного чи примусового характеру.

Цілі і принципи ООН. ООН створена, як це визначено в ст. 1 її Статуту, з метою:

У Статуті знайшли відображення й інші важливі принципи сучасних міжнародних відносин і міжнародного права:

- Добросусідських відносин («проявляти терпимість і жити разом у мирі один з одним, як добрі сусіди»);

- Спільних дій держав з метою підтримки міжнародного миру і безпеки;

- Роззброєння; рівноправності і самовизначення народів;

- Широкого міжнародного співробітництва для сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів, забезпечення рівноправності людей, їх основних прав і свобод, поваги до зобов'язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права.

Статут ООН

Дослівно в

Преамбулі Статуту ООН вказано:

«знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у

рівноправність чоловіків і жінок та в рівність прав більших і малих націй».

Окрім того, у пункті 3 ст. 1

Статуту ООН

встановлено мету ООН - «здійснювати міжнародне співробітництво у сфері вирішення міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру та в заохоченні й розвитку поваги до прав людини та основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови й релігії».

До того ж у пункті «в» статті 55 Статуту ООН встановлено: «З метою створення умов стабільності та благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності й самовизначення народів, Організація Об’єднаних Націй сприяє: в) загальній повазі та дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови та релігії». Ця норма стосується економічного й соціального співробітництва, що, проте, не зменшує її юридичну значущість.

Членство в ООН. В ООН розрізняються первинні і прийняті члени. Початковими членами є 50 держав, які взяли участь в Конференції в Сан- Франциско, підписали і ратифікували Статут ООН. 51-ій державі - Польщі - було дано право підписати Статут ООН на правах початкового члена.

Згідно ст. 4 Статуту, членами ООН можуть бути миролюбні держави, які візьмуть на себе зобов'язання, передбачені в Статуті, і які можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Для прийому в члени ООН необхідні рекомендація РБ ООН, прийнята не менше ніж дев'ятьма голосами, включаючи співпадаючі голоси всіх п'яти постійних членів РБ ООН, і постанова ГА ООН, винесена 2/3 присутніх і голосуючих держав.

Член ООН, який систематично порушує принципи Статуту ООН, може бути виключений з Організації рішенням ГА ООН за рекомендацією РБ ООН (ст. 6). ООН до такого заходу поки не вдавалася. Хоча Статут ООН нічого не говорить про можливість виходу з Організації, однак таке право належить кожному члену ООН як суверенної держави. Наприклад, в січні 1965 р Індонезія вийшла з ООН, а в вересні 1966 відновила свою участь в її діяльності.

У Статуті ООН передбачена можливість призупинення прав і привілеїв держави - члена ООН, якщо проти нього РБ ООН були прийняті заходи превентивного або примусового характеру.

За час, що минув після створення ООН, кількість її членів досягла 193. ООН має власну систему органів. Всі органи ООН поділяються на дві групи: головні й допоміжні.

Відповідно до Статуту ООН (ст. 7) до головних органів ООН належать: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з опіки (припинила діяльність), Міжнародний Суд і Секретаріат.

Допоміжні органи ООН створюються в межах того або іншого головного органу й підпорядковуються йому.

Компетенція та правовий статус головних органів чітко зафіксовані в Статуті ООН. Ці органи є центральними ланками в своїй сфері діяльності, проте це не означає, що вони рівнозначні за своєю роллю і правовим положенням.

Найбільш важливе значення для забезпечення цілей і принципів ООН має ГА ООН як найширший міжнародний форум, на якому представлені всі країни - члени ООН, і РБ ООН, як орган, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки і який при виконанні своїх обов'язків діє від імені всіх членів ООН. ГА ООН і РБ ООН - незалежні органи, нс підлеглі один одному та іншим органам системи ООН.

ЕКОСОР (Економічна і соціальна рада ООН), головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з цим органом) і Рада з питань опіки здійснюють свої функції під керівництвом і контролем ГА ООН і в деяких випадках - РБ ООН.

Міжнародний суд ООН є головним судовим органом ООН, що складається з колегії незалежних суддів.

Секретаріат як головний адміністративно-технічний орган покликаний обслуговувати діяльність всіх інших органів.

Допоміжні органи можуть засновуватися усіма головними органами ООН на основі її Статуту, при цьому їх компетенція повинна бути частиною компетенції головного органу.

Як правило, органи ООН складаються з усіх або деяких держав - членів, представлених повноважними представниками або делегацією. Іноді органи комплектуються на основі особистого представництва. Так, Комісія міжнародного права ООН (КМП ООН) складається з осіб з визнаним авторитетом в області міжнародного права. Склад Міжнародного Суду ООН повинен представляти основні правові системи світу.

Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН)

Склад ГА ООН. Асамблея складається з усіх держав - членів ООН, представлених на її сесіях не більше ніж п'ятьма представниками. До складу кожної делегації можуть входити також п'ять заступників представників та необхідну кількість радників і експертів. Незалежно від числа представників кожна держава має один голос.

Асамблея наділена в рамках ООН широкою

компетенцією. Вона уповноважується обговорювати будь-які питання або справи в межах Статуту ООН або стосуються повноважень і функцій любого з органів ООН і робити в їх відношенні рекомендації державам - членам і РБ ООН (ст. 10 Статуту ООН).

Постійні і тимчасові допоміжні органи ООН. Для здійснення своїх функцій ГА ООН створює постійні та тимчасові допоміжні органи. До постійних органів відносяться Консультативний комітет з адміністративних і бюджетних питань, Комітет по внесках і ін. Важливе місце займає КМП ООН, створена з метою прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації. За роки діяльності ГА ООН було створено понад 150 допоміжних органів на тимчасовій основі.

У діяльності ГА ООН отримала розвиток практика створення органів на правах автономних організацій, що займаються питаннями міжнародного співробітництва в деяких спеціальних сферах, наприклад ЮНКТАД, ПРООН, ЮНЕП.

ГА ООН є найбільш представницьким світовим політичним форумом, де всі держави можуть не тільки обговорювати і виявляти свої позиції з найважливіших питань міжнародної політики, а й знаходити взаємоприйнятні шляхи врегулювання цих проблем мирним шляхом, за допомогою дипломатичних контактів і переговорів. Резолюції ГА ООН, прийняті при максимально можливій мірі згоди основних політичних сил, що беруть участь в ООН, хоча і мають характер рекомендацій, мають значний морально - політичним впливом. ГА ООН виконує в ряді випадків функції дипломатичної конференції, коли вона в ході сесії розробляє і приймає або схвалює підготовлені іншими органами проекти міжнародних договорів, які потім відкриваються для підписання (наприклад, договори в галузі роззброєння). Рада Безпеки ООН (РБ ООН) є найважливішим постійно діючим органом, на який держави - члени ООН поклали головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки.

Рада безпеки ООН

При виконанні обов'язків, що випливають з цієї відповідальності, Рада діє від їхнього імені (ст. 24 Статуту ООН). Відповідно до ст. 25 Статуту члени ООН взяли на себе зобов'язання підкорятися рішенням РБ ООН і виконувати їх.

Повноваження РБ ООН. РБ ООН є єдиним органом в системі ООН, який повинен від імені всіх членів ООН вживати дії в галузі підтримання міжнародного миру та безпеки. З цією метою РБ ООН уповноважується розслідувати будь-яку ситуацію, яка може призвести до міжнародних тертя або викликати спір, для визначення того, чи не може продовження цієї суперечки або ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки (ст. 34 Статуту ООН). Якщо Рада вважає, що має справу зі спорами або ситуаціями, які загрожують підтримання миру, то він зобов'язаний домагатися мирного розгляду таких суперечок і врегулювання таких ситуацій (гл. VI Статуту ООН).

РБ ООН, відповідно до Статуту ООН, може:

У статті 56 Статуту ООН зазначено: «Усі Члени Організації зобов’язуються вживати спільні й самостійні дії в співробітництві з Організацією для досягнення цілей, зазначених у статті 55».

Таким чином, документ досить прискіпливо поставився до теми прав людини, що зазвичай не спостерігалось у міжнародно-правових актах до Другої світової війни.

Співробітниця місії ООН у Центральноафриканській республіці проводить урок по боротьбі з насиллям проти жінок

Професор М. В. Буроменський наголошує: «Поява цієї норми в Статуті ООН не була випадковою. У міжнародному праві важко знайти іншу норму, яку б людство так вистраждало. І не менш складно віднайти іншу норму, яка мала б такі далекосяжні наслідки: закріплюючи в Статуті ООН норму про права людини, держави водночас створювали міжнародно-правову основу для об’єднаної боротьби з тоталітаризмом, оскільки права людини й тоталітаризм за своєю природою не сумісні»

У зв’язку із цим згадка про права людини саме в тому вигляді, як це відображено в Статуті ООН, стала наслідком складного компромісу, який склався між основними розробниками Статуту ООН. В. А. Карташкін, який спеціально вивчав це питання, вказував, що певна «загальність» формулювань Статуту ООН щодо прав людини знімала ідеологічний конфлікт між державами різних соціально-економічних формацій. Фактично цей конфлікт переносився на майбутні переговори про Біль про права людини як спеціальний міжнародний договір із цього питання.

М. В. Буроменський та В. А. Карташкін підтверджують тим самим існування глибокого світоглядного конфлікту щодо розуміння прав людини на переговорах про Статут ООН. Більше того, звертається увага на марність спроб вирішити його на цих переговорах, що свідчило про нездатність сторін дійти згоди про загальноцивілізаційне розуміння прав людини. Однак головним було закріплення в Статуті ООН самої згадки про цінність прав людини та необхідність співпрацювати в цій сфері, навіть за умови різного на той час ставлення держав до розуміння таких прав. А це ставлення дійсно було різним.

Відповідно до Статуту ООН, ця структура покликана «позбавити прийдешні покоління нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків та жінок і в рівність прав більших та малих націй, та створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов’язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права, і сприяти соціальному прогресу й поліпшенню умов життя при більшій свободі». Конкретною метою у сфері прав людини визначається «здійснювати міжнародне співробітництво у заохоченні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови та релігії».

Опосередковано на підтримання поваги, забезпечення й захист прав впливають також інші цілі ООН. Наприклад, підтримка міжнародного миру та безпеки, залагодження або розв’язання конфліктів має значення для прав людини в умовах цивільних і військових конфліктів. Розвиток дружних відносин між націями на основі дотримання принципів рівноправності та самовизначення народів - для прав людини, що можуть бути реалізовані колективно.

Крім того, ООН впливає на права людини за допомогою усіх тих актів різного виду та юридичної сили, яки приймаються в межах організації, як загальними, так і спеціальними її органами, а також самітами, конференціями, іншими заходами за участі організації.

ООН приймає рекомендації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції, готує проекти конвенцій, здійснює дослідження, надає консультативну та технічну допомогу окремим країнам. Фактично усі головні та значна частина допоміжних органів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав людини.

Приміром, Генеральна Асамблея ООН виконує загальну функцію з сприяння повазі та дотриманню прав людини. Питання прав людини розглядаються на засіданнях Генеральної Асамблеї (майже кожного разу включаються до порядку денного), обговорюються проблеми у сфері прав і приймаються рішення, важливі для їх доктрини та системи захисту.

5.4.

<< | >>
Источник: Рудницька О.П., Магась-Демидас Ю.І.. Людські права: навчальний посібник. - Житомир: Житомирський державний університет імені Івана Франка,2023. - 231 с.. 2023

Еще по теме Система ООН та Статут ООН у контексті захисту прав людини:

  1. Європейські документи із захисту прав людини. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.)
  2. Арабська система захисту прав людини
  3. Поняття та рівні європейської регіональної системи захисту прав людини
  4. Американська система захисту прав людини. Інституційний механізм та документи
  5. Поняття та система інституційного механізму захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні
  6. Африканська система захисту прав людини
  7. Рівень Ради Європи у структурі європейської регіональної системи захисту прав людини
  8. Економічні та соціальні права у Конвенції про за­хист прав людини і основоположних свобод та їх захист Єв­ропейським судом з прав людини
  9. 2.1. Функции главных и вспомогательных органов ООН по защите прав человека105
  10. 7.2 Процедуры и механизмы защиты прав человека ООН
  11. §3.3. Практические аспекты организации и деятельности международных следственных комиссий в системе ООН
  12. § 5. Міжнародно-правове забезпечення захисту прав і свобод людини
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -