Висновки до розділу 2

Під впливом сучасної трансформації низки соціокультурних факторів право стає не тільки регулятором суспільного життя, але й формою зумовлення та оновлення соціальних смислів. Ефективність права визначається насамперед його здатністю швидко реагувати на процеси, які тривають у принципово «відкритому» життєвому світі.

Відповідно, рецепція методології і категоріального апарату феноменології та поширення принципів некласичної раціональності на теорію права виступає основою для розвитку інтегративного праворозуміння, яка розширює межі сприйняття права, встановлені традиційними типами праворозуміння; передбачає вихід у сферу багатовимірного опису права, в якій воно постає як дійсний світ права і «правового буття»; орієнтує на дослідження актуального права, пошук його підстав у людському бутті.

Застосування інтенціонального аналізу та феноменологічної редукції у дослідженні правових феноменів дало змогу визначити їх роль у процесі зумовлення соціальних смислів, а також стверджувати, що сенс права - це власне визнане «правове буття», що є результатом узгодженого перебігу потоків правосвідомості.

Зміст «правового буття» становить світ правових даностей, що визнаний як інтерсуб’єктивний і загальнодоступний, та визначається як з позицій смислового виміру, так і з позицій буття правових явищ.

Поряд із правовою дійсністю, що формується з системи правових феноменів, існує апріорне, ейдетичне, універсальне право, сутність якого розкривається в ідеї правової цінності. Ідея (сутність) права обумовлює існування реальних правових понять, явищ, норм та конструкцій, водночас виступає критерієм оцінки чинного правопорядку і його співвідношення з правовими цінностями.

Значущість правових феноменів підкреслює те, що з їхньою допомогою здійснюється взаємна орієнтація (регламентація) індивідів у процесі соціальної взаємодії, комунікації, діяльності, поведінки. Така узгоджена поведінка можлива лише за умови взаємного визнання об’єктивного характеру права і дотримання правових норм. Найвищим ступенем правового визнання є усвідомлення об’єктивної цінності і необхідності правової норми. У змісті будь-якої правової норми імпліцитно міститься ідеальна правова структура, яка обумовлює процес реалізації норми і включає правового суб’єкта, втілення правової цінності і кореляцію прав та обов’язків. З огляду на інтерсуб’єктивне розуміння «правового буття», центральною правовою цінністю стає правовий суб’єкт.

З точки зору феноменологічної теорії, первинними правовими даностями, в яких розкривається сутність права, виступають правові відносини. Їх характеризує виразність дій, колективність і взаємність. Водночас критерієм для зарахування тих чи інших суспільних відносин до класу правових не обов’язково має виступати державне нормативне регулювання. Правовими визнаються лише ті відносини, які виникають на основі принципу інтерсуб’єктивності і реалізують сутність права.

Отже, інтерпретація проблеми права спрямована на формування образу «правового буття», яке виступає фрагментом соціальної картини світу і водночас однією з умов повноти соціального пізнання.