ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яке полягає у формуванні теоретико-методологічних та прикладних засад цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, а також сформульовано низку пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення національного цивільного законодавства та законодавства у сфері інтелектуальної власності та практики їх реалізації.

1. Плагіат - це складне соціально-етичне, правове явище у сфері права інтелектуальної власності, що може розглядатися як: порушення авторських прав творця первісного тексту; зловживання правом на свободу творчості особою, що вчиняє плагіат; порушення прав споживачів інтелектуальної, творчої діяльності; порушення публічного правопорядку (інтересів суспільства та держави) - у випадках, коли авторству надається суспільне значення.

Соціальна природа плагіату полягає в тому, що він є певним проявом рівня правової культури суспільства, ціннісних пріоритетів, загального ставлення до творчої, інтелектуальної, наукової діяльності.

Етична природа плагіату полягає в тому, що він є порушенням морально - етичних засад творчості, професійної діяльності, однією з причин якого є використання інтелектуальної, творчої діяльності з метою досягнення певного корисного результату без надання значення її результативності, якості та наслідків.

Правова природа плагіату полягає в тому, що він є зловживанням правом на свободу творчості. Плагіат як зловживанням правом на свободу творчості - це активна поведінка творця-плагіатора, спрямована на створення нового результату інтелектуальної діяльності, яка передбачає недотриманням умов використання чужих об’єктів права інтелектуальної власності, здійснюється з усвідомленням можливості настання негативних наслідків для третіх осіб та призводить до порушення їхніх прав та інтересів.

Під суспільним значенням, яке надається авторству, розуміється створення об’єктів права інтелектуальної власності з метою розв’язання наукових, навчальних, суспільних, економічних, виробничих потреб, які здійснюються за рахунок та підтримки держави; створення художніх, літературних творів, творів образотворчого мистецтва з метою представлення на конкурсах, фестивалях, виставках тощо.

2. Правова політика цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату спрямована на забезпечення дотримання принципу верховенства права, законності та конституційного права на захист результатів інтелектуальної, творчої діяльності, захист авторства, як особистого немайнового блага, забезпечення запобігання (профілактики) проявів плагіату, виявлення та припинення плагіату, ліквідацію наслідків плагіату.

Правова політика у правотворчій сфері - спрямована на правове забезпечення цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату; у правозастосовній сфері - виступаючи індикатором ефективності правового регулювання відносин інтелектуальної власності, спрямована не лише на забезпечення захисту прав та інтересів творців, а й дозволяє виявити прогалини та колізії у законодавстві, тим самим визначаючи вектор правотворчої діяльності; у доктринальній сфері - полягає в науковому аналізі законодавства, практики його застосування, дослідженні міжнародного досвіду з метою виявлення причин, які сприяють поширенню плагіату, та наукового обґрунтування шляхів їх розв’язання; в освітній сфері - полягає у підвищенні рівня правової культури, рівня знань з питань захисту прав інтелектуальної власності, підготовки висококваліфікованих кадрів.

3. Плагіат як порушення прав інтелектуальної власності полягає у привласненні авторства на об’єкт інтелектуальної власності або його охороноздатну частину, що передбачає вчинення навмисних неправомірних дій, спрямованих на формування будь-яким способом уявлення про належність авторства на об’єкт інтелектуальної власності (або його охороноздатну частину) особі, яка не брала творчої участі у його створенні.

До ознак, які розкривають сутність плагіату як порушення права інтелектуальної власності віднесено: привласнення авторства (є ключовою ознакою плагіату); навмисне неправомірне використання об’єкта інтелектуальної власності або його охороноздатної частини; обнародування об’єкта, створеного внаслідок плагіату.

4. Відмінність між плагіатом та апропріацією як однією із форм правомірного запозичення чужих результатів творчої діяльності з метою створення нового твору полягає у: публічності такого використання (при плагіаті факт запозичення приховується, при апропріації - ні); меті запозичення (при плагіаті - створення враження, що привласнений об’єкт є результатом діяльності плагіатора, при апропріації - підкреслення творчого стилю автора).

5. Враховуючи, що сутність плагіату полягає у привласненні чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності, не є коректною категорія «самоплагіат», під якою розуміється повторна публікація автором власної праці у декількох джерелах. Видається доцільним ввести у науковий обіг категорію «авторське дублювання наукових результатів» з метою підкреслення невідповідності вимогам законодавства дій автора з неодноразового опублікування власних наукових праць у різних джерелах з метою забезпечення необхідної їх кількості для досягнення певних результатів у науковій сфері.

6. Узагальнююча класифікація плагіату передбачає його поділ на види за різними критеріями: 1) наявності умислу - навмисний плагіат (полягає у цілеспрямованому неправомірному використанні об’єктів права інтелектуальної власності) та ненавмисний плагіат (технічний, який є наслідком внесення правок, недостатнього рівня знань щодо умов використання об’єктів права інтелектуальної власності, що є характерним для плагіату у роботах школярів); 2) об’єкта посягання - плагіат ідеї (оскільки ідея не підлягає охороні як об’єкт авторського права, не визнається правопорушенням) та плагіат об’єкта права інтелектуальної власності (передбачає привласнення всього об’єкта або його охороноздатної частини); 3) категорії результатів інтелектуальної діяльності - авторський (привласнення авторства на результат інтелектуальної, творчої діяльності) та промисловий плагіат (привласнення об’єкта інтелектуальної діяльності, що в першу чергу призводить до порушення майнових прав та інтересів правовласника); 4) мети привласнення - некомерційний (основна мета полягає у досягненні певного результату виконання навчальної програми, отримання наукового результату, набуття популярності тощо, тоді як отримання комерційної вигоди має другорядне значення) та комерційний (основна мета - отримання прибутку); 5) особи плагіатора - плагіат в роботах науковців, студентів, школярів, письменників, журналістів.

7.

В авторському праві, у науковій сфері за рахунок тісного взаємозв’язку об’єкта з його автором основна увага акцентується на порушенні немайнового права авторства, права на ім’я, тоді як порушення майнових прав має другорядне значення. В праві промислової власності, у сфері рекламних відносин основне значення мають майнові права, тоді як немайнові права є більш обмеженими і можуть не реалізовуватись під час використання об’єкта права інтелектуальної власності. У зв’язку з цим промисловий плагіат є порушенням виключних майнових права правоволодільця, яким не обов’язково є автор, винахідник.

Промисловий плагіат може бути поділено на два види залежно від якості продукції, яка виготовляється плагіатором: технологічний (передбачає не лише зовнішню подібність з оригінальною продукцією, а й забезпечення якості та функціональних можливостей); поверхневий плагіат (забезпечується лише зовнішня подібність з оригінальною продукцією, тоді як якість і безпечність залишаються доволі низькими).

8. Відмінними ознаками академічного плагіату є: об’єкт посягання (наукові результати), суб’єкт (науковці, здобувачі освіти), сфера вчинення (наукова, науково-педагогічна діяльність); спосіб вчинення (оприлюднення частково або повністю чужих наукових результатів, як результатів власного дослідження, відтворення текстів під іменем особи, яка не брала участі у їх створенні); наслідки виявлення (знаття дисертаційної роботи з захисту, відмова у видачі диплома кандидата, доктора наук тощо).

9. Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату - це діяльність, спрямована на вжиття заходів з виявлення, доведення, припинення плагіату та унеможливлення його подальшого здійснення плагіатором, відновлення порушених прав та інтересів, яка здійснюється правоволодільцями (творцями, їх спадкоємцями) як самостійно, так і шляхом звернення до відповідних суб’єктів приватного права (редакцій наукових видань, засобів масової інформації, професійних творчих об’єднань, наукових діячів, громадських спілок тощо) або державних органів.

Враховуючи, що внаслідок плагіату порушуються як приватні, так і публічні інтереси, у законодавстві передбачено два порядки захисту прав інтелектуальної власності: приватноправовий та публічно-правовий (виявлення, запобігання плагіату спеціально уповноваженими суб’єктами, зокрема, МОН України, спеціалізованими вченими радами).

10. Способи цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату можуть бути класифіковані на підставі різних критеріїв. Залежно від категорії суб’єктів, чиї права підлягають захисту (спрямовані на поновлення порушених прав інтелектуальної власності творців; спрямовані на захист інтересів користувачів об’єктів інтелектуальної власності). Залежно від категорії прав, на захист яких спрямовані: способи захисту майнових прав (відшкодування майнової шкоди); способи захисту немайнових прав (поширення інформації про плагіат, відшкодування немайнової, моральної шкоди). Залежно від можливості їх одночасного застосування: поєднувані та непоєднувані (відшкодування збитків, виплата компенсації, стягнення з порушника незаконно отриманого прибутку).

11. З метою підвищення ефективності захисту порушених особистих немайнових прав авторства та права на ім’я видається доцільним закріпити на законодавчому рівні право на відшкодування немайнової шкоди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, якщо більший розмір не буде доведено автором, яка виплачується на підставі доведення факту порушення немайнових прав.

12. Самозахист порушених прав інтелектуальної власності передбачає вжиття правовласником, уповноваженою ним особою заходів, спрямованих на припинення плагіату, обмеження можливості для його вчинення, відновлення порушених прав.

13. Спір, який виник між правовласником та особою, яка допустила порушення прав інтелектуальної власності, і має приватноправовий характер, може бути вирішено шляхом звернення до альтернативних способів урегулювання спорів. Якщо плагіат виявлено у дисертаційній роботі, вирішення питання щодо порушених прав інтелектуальної власності між порушником та автором шляхом медіації не скасовує негативних наслідків, які встановлені у законодавстві.

14. З метою удосконалення чинного законодавства в частині захисту немайнових прав фізичної особи, захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі від плагіату, доцільно внести зміни до ЦК України, Закону України «Про авторське право і суміжні права», Закону України «Про вищу освіту», а саме: - частину другу ст. 296 ЦК України доповнити пунктом 2 у наступній редакції: «Забороняється використання імені фізичної особи з метою зазначення її в якості творця об’єктів права інтелектуальної власності, у створенні яких особа не приймала творчої участі»;

- частину першу ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» доповнити пунктом 5 у наступній редакції: «забороняти будь-яке використання імені, псевдоніму творця, під час використання творів, які не належать творцю (приписування авторства), без його згоди»;

- статтю 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» доповнити пунктом «г» у наступній редакції: «приписування авторства - обнародування твору під іменем особи, яка не є його автором, без її відома і згоди», у зв’язку з чим пункти «г», «д», «е», «є», «ж» вважати відповідно пунктами «д», «е», «є», «ж», «з»;

- частину другу ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» доповнити абзацом 10 у наступній редакції: «Мінімальний розмір немайнової шкоди, який підлягає обов’язковому відшкодуванню творцю у випадку порушення права авторства та права на ім’я, становить одну мінімальну заробітну плату»;

- частину шосту ст. 69 Закону України «Про вищу освіту» викласти в наступній редакції: «Вищі навчальні заклади вживають заходів із запобігання академічному плагіату - оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих або неопублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання, під іменем особи, яка не брала інтелектуальної, творчої участі в їх створенні з метою виконання вимог освітньої (наукової) програми, досягнення наукового результату».