Ознаки перехідної держави

Вищенаведене дає підстави стверджувати, що у процесі переходу від становокастового суспільства до громадянського буржуазна держава служить своєрідним містком між двома епохами і являє собою державу перехідного періоду.

суверенітет цей народний, тобто джерелом будь-якої влади є народ; має державний механізм, що здійснює функції, спрямовані на злам старого укладу й побудову нового; сформована на нових економічних принципах податкова система. Разом із тим буржуазна держава як перехідна держава має низку притаманних їй ознак, котрі закономірно знаходять свій прояв на різних перехідних етапах розвитку того чи іншого суспільства.

1. Як уже було відзначено, всі буржуазні держави виникали в результаті соціальних потрясінь — революцій, народних виступів, воєн тощо.

2. Форми та засоби їх упливу на державне й суспільно-політичне життя, так само як і зумовлені цим впливом темпи й наслідки змін, залежать від рівня дозрівання необхідних для цього буржуазних відносин, або ступеня «чистоти» (від елементів феодального укладу. — Л. Б., С. Б.) ґрунту, на якому мали здійснитися майбутні революційні перетворення.

У цьому відношенні найбільш сприятливим виявився «ґрунт» майбутніх США, де буржуазія домоглася найбільш швидких, безкровних і міцних успіхів. Основою тому були слабкі паростки феодалізму та особлива духовна атмосфера — відчуття свободи й великих можливостей для самореалізації особистості, що сприяли формуванню американської нації для боротьби з диктатом метрополії. Джерелом цієї духовної атмосфери були перші поселенці, переважно пуритани — носії буржуазного духу. Переслідувані на батьківщині урядом, голландські, а згодом і англійські кальвіністи переселялися в Америку цілими громадами і спочатку відіграли роль свого роду стрижня в економічному, політичному та культурному житті колоній.

Також швидким виявився успіх буржуазії у Франції. Але це був успіх іншого роду — успіх, заснований на кардинальному ламанні феодальних відносин, різких соціальних змінах і численних людських втратах. У масштабі всієї країни, варто констатувати, не було ще досить дозрілих нових відносин, котрі б послужили міцною базою для свого розвитку в роки революції й після неї. Зокрема, буржуазні відносини були слабкими у французькому селі. Капіталістичні ферми, що стали в Англії XVIII ст. звичайним явищем, у Франції були рідкістю. Селяни були особисто вільні, але завдяки різним формам оренди та суборенди найбідніша частина з них не позбавлялася залежності остаточно. У їх відносинах з феодалами зберігалися колишні сеньйоріальні відносини. Феодали, у свою чергу, не квапилися стати на шлях підприємництва: такого роду діяльність у Франції все ще вважалася негідною дворянина. Велике купецтво формувалося насамперед у приморських містах і було зорієнтовано на зовнішню торгівлю. Буржуазія охоче купувала посади, тому що становище чиновників, людей мантії, здавалося більш привабливим, ніж ризиковане підприємництво. Нарешті, буржуа нерідко ставали рантьє, купуючи цінні папери й живучи на відсотки з них. Отже, приплив капіталів у виробничу сферу був невеликим. Тому закономірно, що при ламанні старих підвалин успіх французької революції виявився швидким лише на рівні прийняття рішень (законів, декретів тощо). Про це свідчить суперечливий політичний розвиток Франції після революції, про що мова йтиме далі.

Англія в цьому плані є прямою протилежністю Франції. У розвиткові капіталізму тут виявили зацікавленість не тільки місто, але й село, де концентрувалася база для найважливішої в XVI—XVII ст.

3. Рівень зрілості відповідних відносин у роки революції породжує ще ряд особливостей, властивих державі перехідного періоду: різка зміна характеру та масштабів традиційних економічних зв ’язків, тимчасовий розлад економіки, ослаблення матеріальної основи держави і правової системи, різке падіння життєвого рівня частини населення. Становлення нового укладу мало свої втрати. Усупереч очікуванням підвищення рівня добробуту суспільства, селянство під тиском тих, хто встиг «зорієнтуватися в революції», позбавлялося землі й розорялося; закони, що переслідували люмпенів, нічого не мали спільного з гаслами проголошеної загальної рівності; робочий день на фабриках тривав по 14—16 годин; падала роль кваліфікованої праці, а це означало руйнування прошарку дрібних ремісників; безжалісно використовувалася дешева дитяча й жіноча праця. Тому не дивно, що робітники ламали машини. Процеси, які розгорталися, набували сили і зупинити їх вже було неможливо, і країни, в яких вони йшли повільніше, неминуче відтискувалися більш сильними супротивниками.

4. Перехідна буржуазна держава характеризується періодичною зміною державних форм, зміст і темпи зміни яких залежать від співвідношення соціально-політичних сил, що приймають відповідні владні рішення.

Динаміка цих процесів така: на початковому етапі соціально-політичні сили об’єднані загальною ідеєю боротьби з абсолютною монархією й задовольняються вимогою встановлення обмеженої монархії та «слабким» демократичним режимом. По досягненні цього єдність учасників революції розпадається й починається запекла боротьба різних угруповань за владу. На другому етапі, домігшись встановлення республіки й більш демократичного режиму, перемагають помірні течії. На останньому етапі гору беруть радикали, котрі, з огляду на свою позицію «все і сьогодні», приймають не- виважені, необдумані та популістські рішення, що вимагають особливих форм й методів їх виконання. Вони, коректуючи форму правління, головну увагу зосереджують на політичному режимі, який набуває характеру диктатури. Такий режим, щоправда, виявляється недовговічним, але може призвести до руху назад або ж реставрації старих державних форм. Ця схема, як ви могли переконатися, особливо чітко проявилася в Англії та Франції.

5. Перехідний стан суспільства містить у собі кілька можливих варіантів подальшої еволюції держави, можливі альтернативні шляхи його розвитку.

Наявність реальної альтернативи в перехідний період, можливість дійсного вибору шляху розвитку держави визначається багатьма об’єктивними та суб’єктивними факторами: економічні можливості держави й суспільства, співвідношення протиборчих сил, здатність їх до компромісів, інтелектуальні можливості новоявлених вождів та політичних лідерів, їх здатність виробити концепцію перехідного періоду не з урахуванням короткострокової вигоди й інтересів, а з урахуванням більш далекої перспективи та прогресивного розвитку держави.

Ці фактори найбільш вдало склалися в США, де перехідний період був найменш хворобливим. «Батьки-засновники» зуміли забезпечити надійну базу для подальшого вдосконалювання американської держави. Дещо іншим було становище в європейських державах, котрі зробили своєрідний крок назад, у бік відновлення монархії. В Англії, слідом за періодом глобального ламання всіх підвалин суспільства, відбувалося поступове повернення до еволюційного шляху розвитку, в тому числі відновлення колишніх форм державності, хоча й з іншим внутрішнім змістом. Королівська влада в Англії втратила свою колишню могутність, а спроби спадкоємців страченого Карла I повернути її закінчилися Славною революцією 1688 р. — мирним переворотом, що заклав основи безконфліктного еволюційного розвитку змісту й форми сучасної англійської держави. У Франції монархічна влада, що була відновлена вже за часів Наполеона І, зберегла достатню силу, і потрібні були ще три революції (1830, 1848—1850, 1871), під час яких та у проміжках між якими французька держава набувала різних форм.

Більш докладно про зміст обраного кожною з держав свого варіанту післяреволюційного розвитку ми зупинимося в наступних темах.