§ 1. Поняття держави та його ознаки
Держава являє собою надзвичайно складне явище. З давніх часів робилися спроби дати повне й усеосяжне визначення держави. Проте і дотепер бракує прийнятного для всіх уявлення про нього.
Пояснюється це тим, що, розглядаючи державу з різних позицій - філософської, історичної, соціологічної, юридичної тощо, можна виділити лише ті чи інші аспекти характеристики держави, але неможливо сформулювати повне, універсальне його поняття.У сучасній юридичній науці поняття держави найчастіше визначають через його ознаки. Це загальновизнаний прийом. У наборі даних ознак серед учених практично немає серйозних розбіжностей.
Попри величезну кількість різноманітних за своєю формою сучасних держав і держав, що існували раніше, всім їм властива низка загальних ознак.
До цих ознак належать:
1. Наявність публічної політичної влади, що має у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління та примусу.
У первісному суспільстві влада не мала політичного характеру, через те що родова община не була диференційована за інтересами і потребами її членів. Вони були однакові в усіх і зводилися до виживання і відтворення людини. І лише з розподілом суспільства на різні групи, класи, шари з’являються різноманітні інтереси в індивідів. Діяльність щодо регулювання цих інтересів називають політикою.
Виступаючи в ролі арбітра між різними шарами, групами та класами населення, державна влада набуває політичного характеру. Однак вона не є владою всього суспільства, а стоїть над суспільством, відокремлена від нього, набуває самостійнос
ті стосовно інших джерел влади. Незалежно від того, на кого покладено виконання владних повноважень - на окрему особу (монарха, президента) чи на який-небудь орган, вони діють від імені держави як його органи, представники.
Державна влада здійснюється комплексом установ і органів, що утворюють державний апарат. За допомогою цього апарату здійснюють управління суспільством, усувають соціальні конфлікти, які виникають, забезпечують певний режим владарювання та правопорядок.
Державний апарат складається з особливого прошарку людей, для яких робота в державному апараті є фахом. З метою здійснення управлінської функції державний апарат має право приймати акти, що є загальнообов’язковими для виконання населенням, яке проживає на теренах цієї держави. Державний апарат має владні повноваження. Для реалізації публічної політичної влади держава використовує різні засоби та прийоми управління, аж до можливості застосування заходів примусу. Для цього в державному апараті існують спеціальні установи - армія, суд, поліція, в’язниці тощо, які мають у своєму розпорядженні право легального (на законній підставі) застосування примусу щодо кожного, хто не підкоряється приписам державної влади.2. Держава є територіальною організацією населення. Територіальна організація держави відрізняється від тере- ну, на якій проживала первісна община, насамперед тим, що вона окреслена державними кордонами, які знаменують перехід до осілого способу життя. Державні кордони визначають межі здійснення державної влади й означають територіальну недоторканність держави. Отже, територіальні зв’язки первісної общини трансформуються в міцну територіальну організацію населення, в розподіл його за адміністративно-територіальною ознакою. При цьому сама державна влада також організовується на підставі адміністративно-територіальної ознаки. Тому органи державного апарату мають, як правило, територіальні межі здійснення своїх повноважень.
3. Однією з основних ознак держави є державний суверенітет. Державний суверенітет - це політико-юридична властивість державної влади, яка характеризує повноту, неподільність і верховенство всередині країни і неза
лежність у царині міжнародних відносин, у взаєминах з іншими державами.
Розрізняють дві сторони державного суверенітету: зовнішню та внутрішню.
■ Внутрішній суверенітет виражає верховенство, неподільність і повноту державної влади стосовно решти організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавчу діяльність, управління і юрисдикцію всередині країни в межах всієї державної території.
Зовнішній суверенітет визначає незалежність держави у взаєминах з іншими державами, міжнародними організаціями, неприпустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.
Головними властивостями суверенітету є верховенство, єдність державної влади та незалежність.
Верховенство припускає повноту державної влади на своєму терені, тобто жодна інша політична організація або окремо взятий державний орган не має права привласнювати собі функції державної влади на даному терені чи ставити себе вище за державну владу. Верховенство, проте, не означає необмеженості державної влади. У демократичному суспільстві державна влада обмежена правом і ґрунтується на праві.
Єдність і неподільність суверенітету означає, що він не може бути розділений між різними носіями влади і належить державі в цілому, а не окремим його частинам чи органам.
Незалежність державної влади є її самостійність у відносинах з іншими державами, у тому числі з міжнародними організаціями. Проте ця незалежність не є абсолютною. Будучи членом світової спільноти, будь-яка держава зазнає впливу норм і засад міжнародного права. Зокрема, суверенітет сучасних держав самообмежується необхідністю дотримання природних невід'ємних прав людини, а також взаємними зобов’язаннями держави за міжнародними договорами.
4. Всеосяжний загальнообов'язковий характер актів держави визначається винятковими повноваженнями держави здійснювати правотворчість, тобто приймати, змінювати або скасовувати юридичні норми, які поширюють свою дію на все населення країни. Тільки держава за допомогою
загальнообов’язкових актів може встановлювати правовий порядок у суспільстві й примушувати його дотримуватися. Нормативні й інші юридичні акти є однією з найважливіших форм діяльності держави, засадничим способом реалізації державної влади. Тйм самим державна влада вводиться в певні рамки, їй надається законний характер. Державна влада проявляє себе насамперед за допомогою нормативного правового регулювання суспільних відносин. Юридичними актами встановлюються правові зв’язки між державою та членами суспільства, між різними елементами суспільства, тобто оформляється його правова організація.
5. Державна скарбниця складає одну з ключових ознак держави, оскільки зміст державного апарату, розвиток економіки, культури, підтримка життєдіяльності суспільства неможливий без їх фінансування з державної скарбниці.
У літературі іноді цю ознаку іменують оподаткуванням і стягуванням податків. Проте податки - це тільки одне з джерел доходів держави, хоча й дуже важливе. Поняття ж державної скарбниці значно ширше і включає крім податків і обов’язкових платежів державні кредити, внутрішні та зовнішні позики, митні збори, цінні папери, валютні цінності тощо.
Іноді як на основні ознаки держави указують на єдину мову спілкування, наявність армії, а також єдиної системи оборони та зовнішньої політики. Проте ці ознаки не можна віднести до найважливіших, визначальних. Вони радше допоміжні, додаткові. Наприклад, у Швейцарії, що є багатомовною країною, встановлено рівноправність усіх вживаних мов; дві державні мови має Канада. Що стосується армії, то вона є не в усіх країнах. Згідно з Конституцією 1947 р. Японії заборонено мати армію. Немає армії й у Коста-Ріці, а конституційною поправкою 1991 р. Панамі заборонено мати армію на вічні часи. Таким чином, відсутність армії не дає підстав для невизнання їх державами.
Не можна віднести до обов’язкових ознак держави і єдину систему оборони та зовнішньої політики. Низка держав, як відомо, конституційно закріпили політику постійного нейтралітету (наприклад, Австрія). Крім того, єдина система оборони та зовнішньої політики нерідко створюється в результаті міжнародно- правового об’єднання держав у різні співтовариства.
З урахуванням перерахованих основних ознак держави її можна визначити як владно-політичну організацію суспільства, що володіє державним суверенітетом, спеціальним апаратом державного управління та примусу і встановлює правовий порядок на певній території.