<<
>>

ВИСНОВКИ

Вивчення закономірностей розвитку моделей регіональної влади Британської Америки в історико-правовій науці розвивалося суперечливо, оскільки існували piзні методологічні підходи вчених до осмислення зазначеного явища.

Це особливо характерно для зарубіжних фахівців, які належать до консервативного, ліберального, економічного та марксистського напрямів історико-пра- вової думки. Проте більшість з них вважають, що інститути політичної влади у регіонах Британської Америки відповідали сутності економічних систем, котрі існували там. Суперечливість поглядів на проблему меншою мірою характерна для представників радянської, російської та сучасної української науки, які зробили свій помітний внесок у історіографію органів влади ранніх США.

Як відомо, США є єдиною в історії людства державою, яка здавна розвивалася на суто буржуазній основі. Виникнення цієї держави стало результатом подальшого розвитку первісного нагромадження капіталу в Англії. Цей процес був уособлений у піратстві, контрабанді, торгівлі рабами і приватирстві, тобто морському розбої підданих Корони Англії, який здійснювався за ліцензіями, наданими королевою Єлизаветою І та її наступниками. Зрозуміло, що відставання Англії від суперників щодо утворення світової колоніальної системи змусило британських підприємців домогтися від династії Тюдорів, яка правила впродовж XVI ст., підтримки будь яких комерційних підприємств великої британської буржуазії. Згодом у Британській Америці правове регулювання приватир- ства було здійснено на основі міжнародного морського права і загального права Англії через дію віце-адміралтейських судів.

Стосовно особливостей правового регулювання життя в ранніх США необхідно зазначити, що в метрополії джерелом влади був лише король, який наділяв урядовців владними повноваженнями. Тому колонії спочатку повторювали систему управління метрополії відповідно до принципів i норм загального права (включаючи конституційне право Британської імперії, тобто сукупності звичаїв, юридичної практики й актів парламенту), однак інтереси їх можновладців визначили певну специфіку розвитку місцевих структур влади.

Ось чому в колоніях права ociб захищали як суди i органи адміністрацій, так i представницькі збори, що сприяло поширенню ідей народного суверенітету, договірної теорії походження держави й відповідальності уряду перед суспільством.

Розвиток органів влади в ранніх США поряд із внутрішніми факторами був підпорядкований еволюції світової колоніальної системи i пройшов три етапи, а саме: перший етап тривав від виникнення в 1607 p. колонії Bipгiнія i до переходу в 1664 р. колонії Нові Нідерланди під владу Англії; другий етап належить до останньої третини XVII ст., коли владу в регіонах Британської Америки під впливом Славетної революції, що відбулася в метрополії, крім лордів отримала i колоніальна буржуазія; третій етап розвитку регіональних органів влади в Америці продовжувався до війни за незалежність, яка привела до нової організації політичної влади в незалежних США.

Упродовж першого століття розвитку колоніального суспільства відбулося зміцнення місцевого самоврядування, особливо в Новій Англії. Воно було засновано на базі корпорацій (таунши- пів), тобто громад мешканців, що організовували поселення, які управлялися за допомогою зборів жителів. Завдяки цьому склалася певна система органів влади тауншипів, що включала збори поселенців i обраних ними посадовців. Остання загалом відповідала приписам королівської «конституції» і водночас допускала складне переплетення традицій метрополії та комуналістської практики колоністів.

Особливості життя в регіонах визначали специфіку їх управлінської організації. Тому, крім тауншипів, на Півдні низовою одиницею управління стала церковна парафія, в Новій Англії - сотня, в Нью-Йорку - райдинг. Усі вони на початку XVIII ст. увійшли до графств, які стали основною адміністративною одиницею (крім Коннектикуту й Род-Айленду). На чолі їх були ради комісіонерів, які керували практичною роботою навіть за наявності обмежень з боку губернаторів колоній.

Серед зарубіжних і вітчизняних фахівців переважає думка, що система влади в колоніях може бути зведена до такої схеми: гу- бернатор; колоніальна Рада, яка мала деякі судові повноваження; Асамблея колонії, побудована за зразком парламенту метрополії; вищий суд колонії.

Однак ця схема віддзеркалює лише зовнішню форму влади в кожній колонії. Методи ж панування регіональних еліт були різними за змістом. Адже колоністи не лише копіювали форми політичної організації, звичні для метрополії, але i набули власного досвіду формування державних установ для різних регіонів. «Чистий» шлях буржуазного розвитку був притаманний Новій Англії, де колоністи мали найбільші можливості для участі в державному управлінні. Менш природним це було для центрального регіону, тоді як на Півдні створювалася своєрідна «республіка плантаторів», де біднота взагалі не була причетною до управління суспільством.

Розвиток капіталізму в Америці середини XVIII ст. спричинив боротьбу останньої за автономію. Асамблеї колоній набули статусу місцевих парламентів і, спираючись на конституцію Англії, прийняли рішення про те, що колоністи мають усі права i привілеї, гарантовані законами метрополії. Це дозволило правосуддю колоній захищати права колоністів від тиску уряду Англії. Спроби зрівняння юрисдикцій колоніальних асамблей з юрисдикцією Палати громад зустріли жорстку протидію метрополії. Так виникла кризова ситуація відносно розмежування компетенції уряду Англії та асамблей колоній у галузі правового впливу на американців. Як наслідок, у 1776 р. колонії розірвали політичні зв’язки з Англією i проголосили суверенітет тринадцятьох штатів, які використали правовий досвід колоніальної доби для формування органів влади в незалежних США.

Упродовж війни північноамериканських володінь Британської Америки за незалежність, яка була ранньою буржуазною революцією, спрямованою на прискорення економічного розвитку капіталістичного типу через встановлення державного суверенітету повсталих колоній, одинадцять штатів прийняли свої писані конституції і створили нові засади конституційного права, яке забезпечило щорічні перевибори всіх органів влади. Конституції закріпили суттєвий перегляд принципів поділу влади на три гілки та їхньої рівноваги й обмеження з демократичних позицій. Губернаторів позбавили права вето й інших засобів обмеження законодавчих зборів.

І навпаки, асамблеї штатів набули права обмежувати діяльність губернаторів через призначення їм платні. До того ж вони взяли участь у формуванні органів виконавчої влади, оскільки мали можливість відстороняти губернаторів від виконання обов’язків і піддавати їх кримінальному переслідуванню. Нарешті, в штатах було скасовано принцип неподільності виконавчої влади і губернатори були поставлені під контроль виконавчих рад, які мали більше повноважень, ніж голови штатів. Ці зміни в політичному механізмі влади штатів стали в майбутньому основою для закріплення їх основних рис у межах конституції нової федеративної держави - США, яка зберігає чинність у наші часи. Однак у цій державі аж до другої американської революції існували немовби дві Америки - Південь, де за інерцією продовжував розвиватися правовий та організаційний інститут довічного рабства, який заважав вільному розвитку капіталістично налаштованого господарства, і Північ, де буржуазія домагалася утворити такий ринок вільної найманої праці, який би сприяв перемозі промислової революції і перетворенню американської держави на таку, де остаточно були б скасовані пережитки раннього капіталізму.

Думки, методологічні підходи, наукові позиції і напрями досліджень інститутів рабства в ранній Америці щодо закономірностей їх розвитку були досить суперечливими і в більшості випадків діаметрально протилежними. Досягти відповідного рівня об’єктивності у визначенні особливостей становлення і розвитку проблеми вдалося за умови детального вивчення всіх нюансів історіографічного масиву досліджень зазначеної проблеми на різних етапах історичного розвитку світової цивілізації.

Упродовж розбудови Британської Америки рабство було пересаджено з метрополії на американський ґрунт. Там емігранти мали пристосуватися до специфічних реалій нового природного середовища, яке впливало на сутність примусової праці. Перший етап становлення інститутів рабства в Південному регіоні не знав жодної іншої форми невільницької праці, закріпленої правом, окрім «білого» тимчасового рабства. Цей етап відзначався перевагою плантаційних рабовласницьких господарств, каторжним режимом утримання рабів, появою на плантаціях перших довічних ра- бів-негрів та законодавчим оформленням інституту купівлі-про- дажу тимчасових рабів.

У колонії Новий Плімут релігійні догмати пуритан забороняли використовувати рабську працю, однак згодом приватний інтерес узяв гору над залишками «колективізму». Північний схід Британської Америки відрізнявся таким: наявністю ретельного контролю та жорстокої системи покарань, що зумовило масову втечу рабів регіону до інших англійських володінь; узагальненням типових угод між наймитами та майбутніми панами за участю шкіперів, які їх доставляли; використанням у ролі перших тимчасових рабів військовополонених індіанців; втручанням представників пуританської церкви в державні справи та щодо відносин з рабами.

Що стосується колонії Меріленд, то її особливостями були: насадження колоніальною верхівкою феодальних засад землеволодіння, що призводило до використання щодо тимчасових рабів виключно позаекономічного примусу; побоювання тимчасових рабів заборони вільного віросповідання; надання місіонерам-єзуїтам права користування працею навернених до християнства тимчасових рабів, яких безкоштовно виділяли пани.

Тривалі інтереси нового дворянства та буржуазії метрополії і колоній на другому етапі розвитку інститутів тимчасового й довічного рабства викликали появу нового правового підґрунтя підприємницької діяльності. Його надав «Акт про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув’язнення за морями» 1679 р. («Хабеас корпус акт»). Приватні власники метрополії домоглися збереження маєтності через захист у судовому процесі, а політична еліта Британської Америки намагалася й сама створити умови для успішного первісного нагромадження капіталу через широке застосування рабської праці.

Під впливом наслідків англійської Славетної революції колоніальна буржуазія вперше разом з лордами взяла активну участь у законотворчості асамблей, щоб забезпечити місцевих підприємців білими й чорними рабами. Регіональними особливостями розвитку інститутів рабства у колоніях Південного регіону були: вихід на перший план капіталістичного підприємства з розгалуженою сис- темою використання рабської праці; розповсюдження плантаторами «рекламних» праць про привабливу долю тимчасових рабів з метою збільшення кількості емігрантів; послаблення режиму експлуатації тимчасових білих рабів під впливом численних повстань; введення друкованих форм контракту, затверджених власними печатками панів; прискорення формування та розвитку правового інституту довічного рабства африканських невільників, що відзначилося прийняттям «Чорних кодексів», які розмежували правове становище тимчасових та довічних рабів; активне переселення білих мешканців регіону на захоплені в індіанців землі, що значно зменшило кількість білих тимчасових рабів на Півдні.

Розвиток інститутів рабства Центрального регіону відзначився поширенням лише інституту тимчасової праці в сільських місцевостях та зменшенням ролі рабства у містах за рахунок широкого використання вільної найманої праці; наявністю патріархальних господарств квакерів, які заперечували можливість використання праці рабів і вимагали її заміни на працю одновірців з роздробленої Німеччини.

Правовий статус тимчасових рабів домініону Нова Англія був більш привабливим, ніж в інших регіонах. Обов’язки, які в інших місцях покладалися на рабів, у цих пуританських колоніях виконували молодші сини, що уповільнювало розвиток інституту тимчасової праці.

Підсумком третього, завершального, етапу розвитку кабального рабства в ранніх США стала поступова зміна співвідношення правових інститутів тимчасового й довічного рабства на користь останнього, хоча рабська праця африканців стала основою економіки Америки тільки після першої революції. Південний регіон у цей період відрізняло введення повного контролю за рабами за допомогою міліцейських патрулів; залучення до довічного рабства залишків переможених індіанських племен; зменшення вартості чорних рабів у порівнянні з ціною тимчасових рабів-європейців; постійні бунти негрів через жорстокість норм «Чорних кодексів», які нещадно придушувалися загонами міліції; допуск білих наймитів до управління колоніями Півдня шляхом їх участі у голосуванні.

Центральному регіону властиві такі особливості розвитку інститутів рабства: обмеження скватерства; законодавче покращен- ня умов праці тимчасових рабів для зменшення їх відтоку з колоній; посилене ввезення до регіону негрів-рабів; використання рабської праці вільних мешканців міст шляхом їх відправлення до робітних домів; розвиток работоргівлі.

Колонії Нової Англії на початку XVIII ст. характеризувалися значною активізацією скватерства, яке розхитувало інститут тимчасового рабства; зменшенням впливу релігійних догм на організацію примусової праці; активною участю рабів усіх категорій у мітингах та бунтах, зумовлених зростанням соціальної напруженості в регіоні.

На різних етапах розвитку проблеми існували як спільні чинники, так і відмінні. Спільними були загальносвітові передумови створення інститутів рабства; експропріація земель та занепад цехової організації а Англії; наступність англійської правової системи, яка була «пересаджена» на американський ґрунт; недозрілість суспільства ранньої Америки для використання вільної найманої праці; сприятливість природних та кліматичних умов; провокування колоніями постійних війн з індіанцями; існування релігійних догматів. Різними на конкретних етапах розвитку були напрями спрямування векторів територіальної експансії; економічні системи (капіталістичне господарство і плантаційне рабовласництво); політичні режими колоній; регіональна спеціалізація щодо використання тимчасового і довічного рабства.

На загальному рівні правові інститути рабства на всіх трьох етапах їхнього розвитку мали такі спільні характеристики: поступову заміну тимчасового рабства білих емігрантів з Європи на довічне рабство негрів та військовополонених індіанців; запозичення англійцями досвіду іспанських работоргівців та колонізаторів щодо доставки та правової регламентації рабської праці; контрактна форма юридичного закріплення тимчасового рабства; існування «презумпції винності» рабів перед панами; різноманітність шляхів вирішення того, який інститут - тимчасове «біле» чи довічне «чорне» рабство - більш прийнятний для колоніальних підприємців, що зумовило різноманітність підходів вирішення зазначеного питання.

На регіональному рівні специфіку засад формування такого інституту права, як рабська праця, в різних регіонах ранніх США відобразили хартії британських монархів з династій Стюартів та Гановерів, які були єдиною правовою основою для створення колоній. Подальше врегулювання трудових відносин у колоніях відбивало регіональні тенденції. Центр (метрополія) уособлював колоніальну систему загалом, зв’язував її із зовнішнім світом і подавав цей світ у такій системі. Регіон же являв системну якість, яка стала результатом взаємодії багатьох елементів. Особливості регіонального життя були уособлені у важливому для ранньої історії США процесі виникнення рабства.

Розмежування правового стану тимчасових і довічних рабів у різних регіонах було зумовлено ступенем розвитку капіталістичного укладу в них. На плантаційному Півдні ранніх США, капіталістичний уклад якого розвивався досить повільно, законодавці закріплювали довічне рабство чорних невільників, у Новій Англії, яка розвивалася «чистим» буржуазним шляхом, переважала праця тимчасових рабів із числа білих емігрантів, а в центральних колоніях співіснували два зазначених правових інститути з перевагою на користь рабства білих.

Загальна характеристика правових інститутів рабства доповнювалася на регіональному рівні практикою прийняття спеціальних нормативних актів, які регламентували працю рабів і водночас передбачали у разі потреби певні гарантії їх існування, запровадженням форм обліку праці рабів і нагляду за ними, створенням спеціальних судових органів для цієї категорії населення, юридичним закріпленням можливості купівлі-продажу рабів, напрацю- ванням різноманітних типових форм контрактів з рабами.

Вважати, що в сучасних США не збереглися залишки рабовласництва, передчасно. Відомо, що майже 50 тис. таких осіб щорічно потрапляють у США і продаються там різними злочинними угрупованнями. Відповідно до даних міністерства внутрішньої безпеки США, у 2010 р. кількість нелегальних мігрантів становила від 5 до 20 млн осіб (залежно від методів підрахунків). Більшість із них залучені до економічно активної діяльності як конкуренти громадян США. 40% цих осіб перебувають у Каліфорнії, куди «припливає» дешева робоча сила з Мексики. Це призвело до суттєвого зниження заробітної платні американців, зайнятих на низькооплачуваних роботах. Нелегали, зокрема, використовуються у землеробстві як раби, з якими навіть не укладають угоди, подібно до контрактів про кабалу доби ранньої Америки. Цьому не заважає ХІІІ поправка до Конституції США, що забороняє самопродаж у рабство.

Протягом останніх десятиріч у США виникла особлива форма використання примусової праці. Це стосується пенітенціарних закладів практично всіх штатів. Там режим утримання змушує в’язнів за невеличку платню працювати на земельних ділянках підприємців, які уклали контракти з адміністрацією в’язниць. Це закономірно для капіталізму, який використовує різноманітні джерела робочої сили, зокрема ті, які, здавалося б, щезли з переходом до індустріального суспільства.

Перша американська революція не вирішила найважливішого питання - скасування всіх форм рабства, піратства та контрабанди. Винятком стало лише скасування тимчасового «білого» рабства, утім довічне рабство африканців отримало друге дихання на початку ХІХ ст. І лише під час другої американської революції рабство як економічний і політичний інститут, закріплений правом, було лише формально-юридично ліквідовано. Проте досвід соціально-економічного і політичного розвитку США в колоніальну добу став фундаментом для подальшого розвитку цієї країни, демонструючи нерозчленовану єдність буржуазного суспільства на всіх етапах державотворення, відображену в сучасних інститутах держави і права.

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Висновки до розділу 4
  2. ВИСНОВКИ:
  3. Стаття 148. Дослідження висновку експерта
  4. 3,1. Участь у справі органів державної влади та місцевого самоврядування для подання висновків та висловлення своєї думки щодо вирішення справи по суті
  5. Дослідження висновку експерта
  6. Стаття 189. Дослідження висновку експерта
  7. Відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦПК висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Що розуміється під такими висновками і мотивами?
  8. Чи може суд касаційної інстанції скасувати судове рішення суду першої чи апеляційної інстанцій з тих підстав, що при новому розгляді ці суди не виконали і не врахували тих висновків і мотивів, які для них є обов'язковими і були зазначені в ухвалі про скасування попереднього судового рішення?
  9. Висновки до розділу.
  10. ВИСНОВКИ:
  11. 1.4. Висновки до розділу.
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до першого розділу
  15. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -