Діяльність адміралтейських судів Британської Америки в галузі протидії неконтрольованим промислам піратів і контрабандистів

Будівництво української державності висуває низку найважливіших соціальних проблем, утім цей процес здійснюється непослі- довно й повільно, оскільки в нашій державі немає необхідної для нього основи - розвиненої ринкової економіки.

Проте завжди треба пам’ятати, що зворотним боком ринкової економіки навіть у розвинених країнах зажди була пов’язана з нею злочинність. Ось і в наш час поряд з ринковими економічними відносинами майже по всьому світі квітнуть відроджене піратство і його «сіамський близнюк» - контрабанда, які в Україні віднесено до карних злочинів проти держави. Боротьба проти цих «виразок» цивілізації силами української держави без співробітництва зі світовим співтовариством не може бути успішною.

Нам необхідно враховувати досвід боротьби проти піратства й супутнього йому контрабандного промислу розвинених країн, передусім США, де ці види протизаконної діяльності віднесені до найтяжчих злочинів [190, c. 259-260]. І це тому, що США мають давню традицію боротьби проти морського розбою і протизаконного переміщення товарів, захоплених піратами, через митний кордон цієї держави. Різні засоби боротьби проти таких порушень правового порядку США ще за часів їх перебування під британською юрисдикцією, зокрема судові засоби, привертають увагу дослідників історії держави і права цієї країни не випадково. Справа в тім, що США - це єдина у світі держава, яка первісно йшла шляхом розвитку капіталістичних відносин. Проте у ній ці відносини ніколи не розвивалися у чистому вигляді, хоча б тому, що піратський і контрабандний промисли були звичайними, хоча й протиправними засобами розв’язання головних проблем підприємницької діяльності для заможних верств населення цієї країни від появи в Новому Світі колоністів з Англії й до початку війни за незалежність США.

Треба зазначити, що боротьбу проти піратства і контрабанди в ранніх США мали вести спеціальні судові й митні органи, що відповідно до права Британської колоніальної імперії становили нерозривну єдність.

Протоколи митного догляду суден, які везли контрабандні товари, захоплені піратами, спочатку попадали до старовинного будинку митної служби британської Корони. Звідти їх передавали до так званого Адміралтейського суду. Більшість митних і судових актів пе

ребуває в американ-

ських архівах, однак історики держави і права США свого часу опублікували найцікавіші з них. Тому дослідник судової діяльності у галузі припинення протиправних дій піратів і контрабандистів Британської Америки має у своєму розпорядженні достатньо повні збірки документів з цього питання, а саме: «Заснування колоніальної Америки: історія» (1973), «Парламентська історія Англії з ранньої доби до 1803 року» (1813), «Звіт про прибутки Її Величності у провінції Нью-Йорк за 1701-1709 рр.: архіви митниці» (1966), «Документи англійських колоній» (т. ІХ), «Американські колоніальні документи» (1955), «Приватирство і піратство в колоніальну добу: документи, що стосуються цього» (1923).

Відомо, що прогресивний розвиток економічних відносин в англійських колоніях у Північній Америці штучно стримувався політикою метрополії. Англія розглядала свої володіння за океаном як ринок збуту товарів, виготовлених на британських мануфактурах, і джерело дешевої сировини (продукція сільського господарства й ліс), необхідної для прискорення процесу первісного накопичення капіталу в самій метрополії. Найважливішим інструментом колоніальної політики Англії в Америці стало поширення на територію майбутньої американської держави законодавства, підпорядкованого інтересам британської буржуазії і лендлордів. Серед галузей колоніальної економіки помітну роль відігравала торгівля, яка набувала міжнародного характеру. Проте відносно вільний режим цієї торгівлі докорінно змінився з початком громадянських війн в Англії, які привели до утворення індепендентської республіки та переходу колоній під юрисдикцію парламенту.

Будь-яка колонія відіграє роль придатка до «держави-матері». Британський парламент підкреслив це у першому з так званих Навігаційних актів англійського парламенту. Він забороняв кораблям торгувати з колоніями без ліцензії англійського парламенту чи державної Ради. При цьому товари, які доправляли до портів Британської Америки, мали перевозити тільки судна англійських купців. В акті також зазначалося заснування постійної Ради комісарів для втілення закону в життя. Одним з її завдань було надання порад стосовно такого управління колоніями, щоб плантації змогли забезпечити Англію всіма необхідними товарами» [47, vol. 3, p. 2239].

На чолі Ради комісарів постав граф Р. Варвик, який також виконував обов’язки генерал-губернатора й лорд-адмірала Британської Америки. Варвику належало рішуче припиняти намагання колоніальної верхівки відокремити колонії від метрополії після страти короля. На допомогу йому британський парламент увів до дії Навігаційний акт 1651 р., у якому була оголошена блокада колоній в Америці. Товари, ввезені всупереч постановам цього акта, підлягали конфіскації і розподілялися між державою й особами, які сприяли арешту товарів. Корабель, на якому доставлялася контрабанда, також підлягав конфіскації.

Спроби колоній здійснювати контрабандну торгівлю з метрополією, користуючись «революційним безладом» в останній, настільки розлютили британський парламент, що до Америки було надіслано військовий флот, який змусив колонії визнати нову владу на батьківщині колоністів в обмін на законодавче сприяння їх підприємництву [12, c. 263]. Неналежне виконання колоніями положень Навігаційних актів частково ігнорувалося метрополією, яка не бажала погіршення стосунків з ними. Крім того, розвиток контрабанди забезпечували багаті роялісти за рахунок вкладення великих коштів у зовнішньоекономічну діяльність, здійснювану здебільшого незаконними способами. Нажива була єдиною метою колоніальних купців, які заробляли великі кошти контрабандою товарів. Проте контрабандне довезення товарів до Британської Америки досить швидко припинилося, оскільки влада метрополії ввела жорсткі засоби протидії. Основною з них був дозвіл на торгівлю з британськими колоніями лише для тих великих англійських торгових компаній, яким надали пільги зі сплати мита в американських портах. Водночас розмір митних платежів був підвищений для купців з числа колоністів.

Колоніальне купецтво, яке мало відповісти на тиск метрополії, відмовлялося від сплати мита. Між тим унаслідок так званої Славетної революції в Англії влада перейшла до нових монархів, які, утворивши Раду в справах колоній і торгівлі, визначили основні напрями колоніальної політики і стежили за дотриманням законів про колонії Британії [12, c. 263].

Викривлення правил ведення підприємницької діяльності в колоніях викликало протиправні дії колоніальної верхівки у вигляді розбою на морі. Здобуті піратським способом товари збувалися контрабандним шляхом, що робило його найпоширенішим засобом збагачення як чиновників, так і злочинців. На думку англійського монарха, протидіяти цьому мали адміралтейські суди й митні органи. Суддям і митникам належало спільними зусиллями навести порядок, передбачений правом Британської колоніальної імперії, яке було сукупністю звичаєвого права метрополії й парламентських правових актів, за допомогою яких здійснювалося правове регулювання всього спектра суспільних відносин у колоніях. Однак спроби британського уряду утримувати колонії в залежному стані виявили те, що метрополія була неспроможна припинити піратство та контрабанду. Це було наслідком політики британських монархів з династії Тюдорів, які ще в XVI ст. підтримували піратський промисел, оскільки корсари віддавали левову частку прибутку від морського розбою до королівської казни. Добре налагоджена система підтримки піратства з боку британської держави стала «витонченішою» в Британській Америці, адже організатори піратського промислу американців мали приховувати його розмах і власні прибутки, на які зазіхав британський уряд через своїх представників - губернаторів колоній [422, p. 78].

Невдоволеність колоніального купецтва торговельними обмеженнями вимагала від них пошуків нелегального збагачення, особливо завдяки поширенню піратського промислу. Зауважимо, що важливе джерело збагачення американських підприємців завжди привертало увагу британської Корони. І це тому, що цивільні угоди купців, які фінансували піратів, і ватажків морських розбійників укладалися поза полем зору англійських митників, які проводили огляд кораблів, що входили до портів британських колоній.

У разі виявлення на торгових суднах товарів, які не були задекларовані власниками або капітанами, митники мали передавати справи про порушення законів Корони Англії в галузі судноплавства і морської торгівлі до спеціальних судових органів - адміралтейських судів [330, p. 67-68].

Суди адміралтейств засідали в «столицях» колоній у разі виявлення протиправних діянь з боку тих американських підприємців, які традиційно займалися спорідненими промислами - піратством і контрабандою. Юрисдикція судів адміралтейств була початковою, а їхні вироки виконувалися негайно, оскільки піратство і контрабанда були тяжкими злочинами, які завдавали великого збитку грошовим та іншим інтересам англійської монархії. Однак дослідження великої кількості протоколів адміралтейських судів веде до висновку, що судді цих органів, які офіційно були підпорядковані уряду метрополії, досить поблажливо ставилися до порушників митних правил Британської Америки.

І це закономірно, оскільки судді адміралтейських судів, які здебільшого не мали юридичної освіти, перебували на утриманні казни британських колоній. Унаслідок цього вони підпорядковувалися не посадовим інструкціям, а так званому здоровому глузду [138, с. 32]. Цей глузд «підживлювався» колоніальним правом, яке було системою з таких трьох складових: закону метрополії, місцевих правових норм, створених у результаті наполегливих потреб життя в Новому Світі, і правових приписів, оформлених під впливом релігійних поглядів поселенців. В останньому випадку слід зазначити, що релігійні догмати протестантів, які вкорінялися в Британській Америці, уславляли підприємницький успіх, який міг бути результатом будь-яких дій, що порушували будь-які людські закони, оскільки гонитву за грішми правовірним протестантам дозволяв сам Вседержитель.

Протоколи адміралтейських судів, судді яких були під контролем губернаторів і членів колоніальних асамблей, цікаві тим, що в них майже не розкривалися джерела походження контрабандних товарів [47, vol. 2, p. 1359-1361]. Це природно, оскільки сам британський уряд ускладнив контроль за американськими контрабандистами, адже піратський промисел вважався джерелом законного збагачення як англійського купецтва, так і колоніальних підприємців. За таких обставин приховування від сплати мита товарів, що стали призом корсарів, які захоплювали в Атлантиці вантажі торгових суден підданих Іспанії і Франції, з часом завдавало великих збитків британській державі. У протоколах адміралтейських судів завжди зазначалися прізвища капітанів піратських кораблів, однак майже ніколи не наводилися прізвища партнерів піратів, якими були колоніальні купці. Між тим записи в адміралтейських судових протоколах свідчили про звичайні для колоній порушення норм торговельного права Британської імперії. А це право для монархії було важливим, оскільки сприятлива для неї фінансово-кредитна політика в галузі міжнародної торгівлі була головною умовою наповнення державного бюджету. І тут не йшлося про докори сумління. Адміралтейські суди, які в Америці виконували роль торгових судів, з’явилися в метрополії ще в XIV ст. Саме вони за Тюдорів своєю діяльністю на користь монархів сприяли розв’язанню проблеми фінансової забезпеченості піратських рейдів. У рішеннях адміралтейських судів постійно згадувалися важливі інститути торговельного права, такі як переводний вексель, страховий поліс, позички під заставу вантажів тощо. Якщо ці терміни фіксували угоди колоніальних купців і піратів, а митні платежі не були сплачені, то саме це, а не піратські злочини і було підставою для покарання як американських підприємців, так і ватажків морських розбійників.

Дуже цікавою є та обставина, що під час політичних заворушень у метрополії, коли контроль уряду Англії за Америкою майже припинявся, губернатори колоній одразу ж встановлювали власний контроль над морською торгівлею, особливо якщо йшлося про дешевий розпродаж краму, який опинявся в руках піратів. Проте порушення відповідного законодавства в колоніях набувало масового характеру з середини XVIII ст., коли політика метрополії була спрямована на припинення прискореного економічного розвитку колоній, що конкурували з британськими підприємцями [308, c. 16].

У 1763 р. Англія перемогла в англо-французькій війні, відомій під назвою Семирічна, і завоювала територію сучасної Канади. Ця перемога завдала британській державі величезного фінансового збитку. Уряд Дж. Гренвіля намагався вирішити цю проблему збільшенням податкових надходжень з колоній в Америці. Для американців 1 листопада 1765 р. було видано закон про гербовий збір, відповідно до якого оподатковували всю друковану продукцію та юридичні документи. До того часу метрополія здійснювала стягнення з колоністів здебільшого непрямих податків, за винятком мит, однак з виданням закону було зроблено спробу ввести пряме оподаткування. Упровадження закону призвело до масового антибританського руху, до нападу колоністів на судових і митних чиновників. Було розгромлено більшість будинків судів, де проходили процеси з піратських і контрабандних справ [14].

Дії уряду метрополії змусили ідеологів американської автономії обговорювати питання про межі парламентської прерогативи в провінціях [73, p. 198]. Утім доки вони розв’язували цю проблему теоретично, колоніальне купецтво більше хвилювало питання про те, як обминути англійські митниці під час переміщення товарів, що були захоплені піратами, які співпрацювали з бізнесменами, через колоніальні кордони. Британський уряд вирішив застосувати свої армію і флот, щоб змусити американців підкоритися. До портів Бостон, Нью-Йорк і Філадельфія було введено військові кораблі, водночас посилено патрулювання американських вод іншими британськими військовими кораблями. Торгові судна, що уникали митного контролю, підлягали захопленню, а їхній вантаж - конфіскації. Фактично адміралтейські суди британських колоній припинили свою діяльність [138, c. 205-206].

Боротьба британського уряду проти американських колоністів, які займалися піратством і контрабандою після Семирічної війни, не дала позитивного результату. Колонії поступово виходили з-під контролю метрополії, а колоніальна адміністрація сама була заді- яна в тих видах протизаконного промислу, які підпадали під дію кримінального права Британської імперії.

Напередодні війни за незалежність адміралтейські суди вже були майже паралізовані. Вони не вирішували справи про піратський і контрабандний промисли, які взаємно перепліталися, тому такі порушення набули масового характеру. Протизаконні промисли того часу в колоніальній Америці очолював «некоронова- ний король» піратів і контрабандистів бостонський купець Дж. Хенкок, який відкрито порушував кримінальне законодавство Британської імперії, доводячи, що найприбутковіший бізнес для американських підприємців - піратство разом із контрабандою. Не дивно, що під керівництвом організацій «синів свободи», які в сучасних США визнаються патріотами, котрі відігравали вирішальну роль у спрямовуванні колоністів на війну за незалежність від Великобританії, колоністи насильно припиняли діяльність адміралтейських судів і британських митниць. Врешті-решт «Акти Тауншенда» було скасовано в 1771 р., оскільки вони завдали метрополії великих збитків, підірвавши її владу в колоніях. Утім розвиток подій революційного характеру в британських колоніях був незворотним. Останню спробу метрополії утримати колонії під владою було зафіксовано в «Заборонному акті» англійського парламенту від 22 грудня 1775 р. За його положеннями колонії, що продовжували піратський промисел і протизаконне переміщення товарів через митний кордон Британської Америки та ще й розпочали збройний опір метрополії, позбавлялися захисту Корони [45, vol. IX, p. 696]. Торговельні зносини з ними були заборонені для іноземних держав. Розпочалися захоплення і конфіскація американських суден, які оголошувалися піратськими без відповідних присудів з боку адміралтейських судів, що припинили свою діяльність. І така політика уряду метрополії зрештою довела американцям, що єдиний спосіб розв’язання проблем, які виникли між ними й урядом та підприємцями метрополії, - війна, яка має привести до незалежності.

Американський суверенітет був закріплений представницьким органом штатів, які боролися за незалежність, - II Континентальним конгресом у «Декларації представників Сполучених Штатів Америки, тих, що зібралися до загального конгресу». У цьому видатному правовому акті, більш відомому під назвою «Декларація

незалежності США», досить палко викривалася розбійницька політика минулої метрополії щодо колоній в галузі економіки. Однак фактичний автор цього акта Т. Джефферсон жодним словом не обмовився про те, що джерелами первісного нагромадження капіталу для перших американців були піратство і контрабанда, які визнавалися протиправними тодішніми цивілізованими державами. Тільки у відомій праці Джефферсона «Автобіографія» підкреслено, що в незалежних США ці промисли визнаються протизаконними й боротьба проти піратів і контрабандистів покладена на судові органи [138, c. 206]. Цікавим є й те, що «батьки-засновники» США не вигадували нової судової системи для вирішення зазначених проблем. Практичні американські підприємці продовжували займатися піратським і контрабандним промислами як звичайним бізнесом. Водночас один із трьох вищих судів будь-яких штатів новонародженої американської республіки - Адміралтейський суд - у разі потреби влаштовував гучні процеси проти тих американських бізнесменів, які не досить вдало «потрошили» торгові судна інших держав. Серед таких суден переважали іспанські, які постійно йшли Атлантикою, що пов’язувала Іспанію з її володіннями в Новому Світі. Утім чекати на інше від тих, хто накопичував власні багатства завдяки знищенню індіанців, піратству, контрабанді, експлуатації чорних рабів, колоніальній експансії у Північній Америці, марно. Та й у сучасних Сполучених Штатах, які мають державні інтереси по всьому світу, ці піратські традиції визнаються законними, а боротьбу проти подібних «гримас» бізнесу сучасна судова система США веде так само формально, як і адміралтейські суди Британської Америки.

<< | >>
Источник: Калашников В.М., Малишко В.М.. Формування інститутів держави і права в США ранньої доби (1607-1775 рр.): Монографiя / В. М. Калашников, В. М. Малишко; за ред. і з передмовою I. Б. Усенка. - К.,2015. - 406 с.. 2015

Еще по теме Діяльність адміралтейських судів Британської Америки в галузі протидії неконтрольованим промислам піратів і контрабандистів:

  1. Діяльність адміралтейських судів Британської Америки в галузі протидії неконтрольованим промислам піратів і контрабандистів
  2. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -