Заходи адміністративного припинення

Заходи адміністративного припинення є найчисленнішими та найрізноманіт­нішими з усіх адміністративно-примусових заходів і характеризуються насампе­ред тим, що їх застосування спричиняється реальною протиправною (зокрема об’єктивно протиправною) ситуацією і починається в момент, коли вона досягла певного розвитку, тобто коли використання запобіжних заходів стає вже неефек­тивним або й зовсім марним.

Заходи адміністративного припинення не відвертають, а безпосередньо припиняють наявні правопорушення або об’єктивно протиправні діяння, ство­рюють умови для встановлення особи порушника, з’ясування обставин справи й реальної можливості для подальшого застосування до порушника заходів адмі­ністративного або іншого впливу.

На відміну від адміністративних стягнень, заходи адміністративного припи­нення не містять елементу покарання особи, до якої вони застосовуються. Вико­нуючи поряд із виховною каральну функцію, адміністративне стягнення за своєю дією в часі звернене в минуле, є ретроспективним. Заходи ж адміністративного припинення, як правило, спрямовані в сьогодення і тому здатні самостійно й оперативно вирішувати конфліктну ситуацію, зокрема примусово припиняти правопорушення. Вони можуть також забезпечувати умови для подальшого застосування заходів відповідальності до винних. Часто заходи припинення вико­ристовуються й для протидії об’єктивно протиправним діянням душевнохворих і малолітніх, тобто осіб, які не підлягають юридичній відповідальності. Заходи адміністративного припинення не потребують установлення вини порушника як обов’язкової умови застосування.

Заходи адміністративного припинення - це засновані на законі засоби примусового переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністратив­ного правопорушення, а в окремих випадках - кримінально-правовий характер, спрямовані на недопущення суспільно небезпечних наслідків протиправної пове­дінки, забезпечення провадження у справах про адміністративні правопору­шення і притягнення винних до адміністративної, а у виняткових випадках - до кримінальної відповідальності.

Заходи адміністративного припинення застосовуються з метою:

- припинення порушень правових норм (адміністративних проступків, злочинів і об’єктивно протиправних діянь);

- запобігання вчиненню нових правопорушень;

- створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності;

- усунення шкідливих наслідків правопорушення;

- відновлення попереднього, правомірного стану.

Заходи адміністративного припинення - дуже неоднорідні, відрізняються один від одного за багатьма ознаками. Проте основну їх класифікацію доцільно здійснити відповідно до призначення цих заходів. За цим критерієм заходи

Глава 6. Інструменти публічного адміністрування Розділ 9. Заходи адміністративного примусу адміністративного припинення поділяються на дві групи - заходи загального і спеціального призначення.

9.4.1. Заходи адміністративного припинення загального призначення застосовуються в повсякденній практиці адміністративними і правоохорон­ними органами, найчастіше Національною поліцією, виходячи з мети їх засто­сування, поділяються своєю чергою на самостійні (або оперативні) й допоміжні (забезпечувальні).

9.4.1.1. Самостійні (оперативні) заходи адміністративного припинення характеризуються тим, що оперативно вирішують конфліктну ситуацію, тобто конфлікт найчастіше вичерпується остаточно. Певною мірою можна стверджувати, що ці заходи (принаймні більшість із них) стоять на межі власне заходів припинення і адміністративних стягнень. Так, заборона певних робіт за своїм характером дуже схожа на таке адміністративне стягнення, як позбавлення спеціального права.

Вимога припинити протиправну поведінку. Таку вимогу мають право (і зобов’язані) висувати працівники правоохоронних органів, різні державні інспектори в разі виявлення такої поведінки. Так, ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України» надає її працівникам право вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здій­сненню повноважень СБУ Підставу застосування зазначеного заходу припи­нення може становити будь-яке правопорушення, зокрема злочин.

Привід осіб, які ухиляються від явки на виклик у певні державні органи. Відповідно до ч. 2 ст. 268 КпАП України в разі ухилення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду у випадках, коли її присутність при розгляді справи є обов’язковою, цю особу може бути Національною поліцією піддано приводу. Привід полягає у примусо­вому доставлянні особи до відповідного органу. Тобто це вилучення її з місця перебування й супроводження до місця призначення, поєднані із застосуванням психічного чи фізичного спонукання.

Заборонний припис. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис стосовно кривдника - це спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домаш­нього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.

Зупинення транспортних засобів. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі,

якщо водій порушив правила дорожнього руху, а також в інших випадках, уста­новлених законом. Поліцейський зобов’язаний також зупиняти транспортні засоби в разі, якщо є інформація, що свідчить про порушення власником тран­спортного засобу митних правил. Поліцейський зобов’язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з деталь­ним описом підстави зупинки. Невиконання водієм вимоги поліцейського про зупинення транспортного засобу становить склад адміністративного проступку, передбаченого ч.

Заборона чи зупинення певних робіт або експлуатації різних об’єктів (зокрема експлуатації транспортних засобів, морських, річкових, малих, спор­тивних суден або водних мотоциклів тощо). Цей захід належить до компетенції низки правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

Приклади:

- поліції надано право опечатувати й закривати об’єкти, де зберігаються чи використовуються зброя, інші предмети, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, у разі виявлення порушення правил пово­дження з ними та правил їх використання, що загрожують громадській безпеці, до усунення таких порушень (ст. 39 Закону України «Про Націо­нальну поліцію»);

- посадові особи Державної прикордонної служби України мають право зупиняти або припиняти рибний промисел, морські наукові дослідження, інші роботи в територіальному морі, прилеглій зоні, виключній (морській) економічній зоні та внутрішніх водах України в разі відсутності відповід­ного дозволу (погодження) або порушення встановлених правил їх проведення (ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»);

- органи державного фінансового контролю відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» мають право вимагати від керівників підконтрольних установ проведення інвентаризацій, у разі відмови - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин від моменту такого опечатування;

- органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) або припиняти відповідно до законодавства господарську чи інші види діяльності, пов’язані з порушен­ням умов і вимог до викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних чинників на його стан, передбачених дозволами (ст. 12 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»).

Подібні повноваження мають також багато інших державних органів - державна санітарно-епідеміологічна служба, ветеринарна медицина, природо­охоронна тощо.

9.4.1.2. Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення становлять особливу групу заходів адміністративного припинення, специфіка яких полягає в такому:

1) вони застосовуються з метою припинення адміністративних проступків, коли вичерпано інші заходи впливу, установлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення розгляду справи;

2) вони застосовуються тільки в межах провадження, що ведеться у зв'язку з правопорушенням, тобто лише від моменту порушення справи і до її припинення й лише до особи, яка вчинила правопорушення;

3) є додаткові підстави застосування цих заходів - неможливість припи­нення правопорушення іншими засобами, виконання інших процедурних дій (складення протоколу, установлення особи тощо), можливе вчинення особою нових проступків;

4) це несамостійні, допоміжні заходи впливу, вони не вважаються санкці­ями, не тягнуть додаткових обмежень для порушника;

5) установлено спеціальний порядок їх застосування - перелік уповноваже­них органів і посадових осіб, які мають право їх застосовувати, строки (в необхідних випадках), документальне оформлення (складення прото­колу), порядок оскарження.

До цих заходів відповідно до КпАП України належать:

- доставлення порушника (ст. 259);

- адміністративне затримання (ст.ст. 261-263);

- особистий огляд і огляд речей (ст. 264);

- вилучення речей і документів, що є знаряддям або безпосереднім об'єк­том правопорушення, зокрема тимчасове вилучення посвідчення водія, тимчасове затримання транспортних засобів, тимчасове вилучення тварин (ст.ст. 265-265-2, 265-4, 265-5);

- відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (ст.

- огляд військовозобов'язаних і резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкоголь­ного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впли­вом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (ст. 266-1).

9.4.2. Заходи адміністративного припинення спеціального призначення є комплексом виняткових екстраординарних засобів адміністративного впливу. Спеціальний характер таких заходів визначає специфіку підстав їх застосування. Це, як правило, невідкладні випадки, коли потрібно припинити протиправні дії, небезпечні для життя і здоров'я людей. Також заходи спеціального призначення застосовуються тоді, коли були використані й не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників.

Тому застосуванню сили, спеціальних засобів і зброї має передувати попере­дження про намір їх застосувати. Зокрема поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогне­пальної зброї й надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги полі­цейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження е невиправданим або неможливим.

Спеціальними ці заходи називаються ще й тому, що вони спрямовані безпосе­редньо на особу порушника, здатні завдати йому певної фізичної шкоди і навіть позбавити його життя. У зв'язку з цим закон вимагає від працівників правоохо­ронних органів застосовувати силу в межах потреби й тільки тоді, коли уник­нути її застосування неможливо. При цьому можливість заподіяння шкоди здоров'ю порушника має бути мінімальною.

Застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості заборонено, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору, що загрожує життю і здоров'ю інших осіб, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами не можна.

Поліцейські та працівники інших правоохоронних органів можуть застосо­вувати фізичну силу, зокрема спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо засто­сування інших заходів не забезпечує виконання повноважень, покладених на них законом.

Застосування спеціальних засобів (пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами, тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічного чи фізичного) через здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують (гумові та пластикові кийки, електрошокові пристрої, засоби обмеження рухомості (кайданки, сітки для зв'язування тощо), засоби примусової зупинки транспорту, засоби акустичного та мікрохвильового впливу, пристрої, гранати та боєприпаси світлозвукової дії, засоби, споряджені гумо­вими або аналогічними снарядами несмертельної дії, засоби, споряджені речо­винами сльозогінної та дратівної дії та ін. - ст. 42 Закону України «Про Націо­нальну поліцію»). Підстави, порядок застосування, а також види спеціальних засобів установлено, крім Закону України «Про Національну поліцію», постано­вою КМУ від 20 грудня 2017 р. № 1024 «Про затвердження переліку та Правил застосування спеціальних засобів військовослужбовцями Національної гвардії під час виконання службових завдань» та постановою КМУ від 18 січня 2003 р. №83 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів військовос­лужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час здійснення службових обов’язків».

Право застосовувати вогнепальну зброю надано насамперед працівникам поліції та інших правоохоронних органів як крайній захід у чітко визначених законом випадках. Так, Закон України «Про Національну поліцію» (ст. 46) уста­новив сім таких підстав:

1) для відбиття нападу на поліцейського або членів його сім’ї у разі загрози їхньому життю чи здоров’ю;

2) для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;

3) для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;

4) для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;

5) для затримання особи, яку застали під час учинення тяжкого або особ­ливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;

6) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;

7) для зупинки транспортного засобу через його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського.

На цих же підставах можуть застосовувати вогнепальну зброю і працівники інших правоохоронних органів (Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань тощо).

Розглянуті заходи адміністративного припинення повністю їх перелік не вичерпують, оскільки ні на законодавчому, ні на доктринальному рівні його не визначено.

9.5