ВИСНОВКИ

У результаті монографічного дослідження одержано нове роз’яснення наукового завдання щодо захисту прав і законних інтересів людини і громадянина в адміністративному праві. Отримані результати викладено у наступних висновках:

1.

2. Розглянуто значення норм приватного та публічного права в захисті прав і законних інтересів людини і громадянина. Норми приватного та публічного права передбачають різні способи охорони та захисту прав і законних інтересів особи, що може здійснюватися шляхом звернення як уповноважених органів публічної влади, їх посадових осіб, так і до суду. Незважаючи на те, що система приватного та публічного права складається із різних галузей права, в приватному праві присутні публічно-правові моменти, а в публічному праві - приватно-правові.

3. Розглянуто категорію «інтерес» людини і громадянина через призму окремих загальних принципів сучасного адміністративного права, які найповніше характеризують цю юридичну категорію в адміністративному праві. Обґрунтовано, що в сучасних умовах виникає об’єктивна необхідність подальшого розвитку принципів адміністративного права, де держава створена

174 та існує для громадян.

4. На підставі аналізу Конституції, законів України та міжнародно- правових актів, ратифікованих Верховою Радою України проаналізовано державно-правовий механізм забезпечення прав і законних інтересівгромадян. На цій підставі встановлено, що правові гарантії прав і інтересів людини і громадянина є сукупністю конституційних, законодавчих та міжнародних норм, які встановлюють і гарантують охорону та захист прав і законних інтересів людини і громадянина та є обов’язковими для органів публічної влади, їх посадових і службових осіб.

За змістом та видами гарантії прав і законних інтересів людини і громадянина поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій належать економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії, а до спеціальних - правові гарантії прав і свобод особи. Роль і значення правових гарантій визначається тим, що вони створюють необхідні юридичні умови для перетворення закріплених у Конституції України, інших законах та міжнародних правових актах прав і свобод особи на реальну дійсність.

5. Реалізація прав і законних інтересів людини і громадянина неможлива без покладених на неї обов’язків, взаємозалежних між собою, які необхідно розглядати у тісному взаємозв’язку. Правові гарантії спрямовані на реалізацію та усунення перешкод для нормального здійснення прав і обов’язків особи, оскільки не буває прав без обов’язків, як і обов’язків без прав, що у своїй сукупності можуть створити надійні і реальні правові гарантії прав та законних інтересів людини і громадянина.

Під правовими гарантіями держави в охороні та захисті прав і законних інтересів людини і громадянина слід розуміти систему правових норм і принципів, які полягають у створенні відповідних механізмів і процедур реалізації особою суб’єктивного права та похідних від нього свобод, закріплених Конституцією і законами України та міжнародно-правовими актами.

6. Аналіз законодавчого регулювання прав і законних інтересів громадян у взаємовідносинах із органами публічної влади, їх посадовими особами дає підстави зробити висновок, що монопольним правом забезпечення і реалізацією цих прав володіє держава.

Незважаючи на надані державою правові гарантії охорони і захисту прав і законних інтересів людини і громадянина, відсутність Адміністративно- процедурного кодексу України є недоліком адміністративного законодавства.

З метою удосконалення охорони прав і законних інтересів громадян підтримуємо думку про необхідність прийняття Верховною Радою України Адміністративно-процедурного кодексу України (реєстраційний №11472 від 03.12.2012 р.).

7. З метою удосконалення захисту прав та законних інтересів людини і громадянина в адміністративному суді, положення, які визначають звернення до адміністративного суду, слід закріпити виключно в КАС України, але при цьому залишити відсильну норму про можливість встановлення в кодексі інших строків для звернення, а також скасувати в статті 99 КАС України бланкетну норму про можливість встановлення строків для звернення до адміністративного суду іншими законами. Пропонуємо внести зміни в частини першої, другої та частини третьої статті 99 «Строк звернення до адміністративного суду» КАС України, яку пропонується викласти у такій редакції:

1) «Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом.

2) Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів громадян встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення передбачених законом вимог.

3) Для захисту прав, свобод та інтересів громадян Кодексом адміністративного судочинства України можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

4) Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

5) Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк».

8. Залежно від суб’єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги. Складовою як державних, так і муніципальних послуг є адміністративні послуги. Гарантоване право на захист прав і законних інтересів особи повинно мати виникнення необхідних передумов. Такими передумовами є: наявність правового спору між особою та суб’єктом публічного управління; наявність норм права, які встановлюють можливість звернення до суду особи, яка вважає свої права та інтереси порушеними; наявність механізму реалізації права особи на захист; право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції; відповідальність держави за реалізацію прав і законних інтересів людини і громадянина.

9. На підставі аналізу статей 13 та 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено певні правові колізії, які пов’язані із безоплатною вторинною правовою допомогою та видами правових послуг. У цьому зв’язку, з метою удосконалення чинного законодавства про безоплатну правову допомогу, пропонуємо внести зміни в пункт 1 статті 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», який викласти у такій редакції:

«Безоплатна вторинна правова допомога - це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та перед іншими особами».

10. Специфічність адміністративного судочинства полягає в особливому характері публічно-правових відносин, що знаходить своє відображення в адміністративно-процесуальній формі. Проаналізовано дефініції процесуальних форм, надано авторське визначення поняття «адміністративно-процесуальна форма», під якою слід розуміти передбачений адміністративно-процесуальним законом порядок захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин та врегульований порядок здійснення адміністративного судочинства.

11. На підставі аналізу норм Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» проаналізовано відповідальність посадових осіб цих органів. З’ясовано, що відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування, встановлена безпосередньо, як перед державою, так і перед юридичними і фізичними особами та є більш дієвою, на відміну від відповідальності посадових осіб місцевих державних адміністрацій адміністрацій.

Пропонуємо внести зміни до статті 49 «Відповідальність посадових осіб місцевих державних адміністрацій» Закону України «Про місцеві державні адміністрації», яку необхідно викласти у такій редакції:

«Матеріальна шкода, завдана незаконними рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевих державних адміністрацій при здійсненні ними своїх повноважень фізичним та юридичним особам, відшкодовується за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом».