Висновки до розділу 2

1. У нормах відповідних статей ЦК України (83, 87-89) закладено алгоритм створення будь-якої юридичної особи. Екс­траполюючи їх на установу, автор констатує, що, по-перше, для того щоб створити саме установу, тобто організацію, діяльність якої буде спрямована на досягнення соціально значущих цілей, необхідне бажання (волевиявлення) одного чи декількох осіб — її засновників; по-друге, засновник (-и) повинен (-і) скласти установчий акт (індивідуальний або спільний), у якому ця воля і знайде своє втілення; по-третє, засновникові (-ам) належить зареєструвати установу в установленому законом порядку.

2. Установчий акт — це так званий установчий правочин, який оформлює процес правозастосування, що відбувається в момент виникнення установи, і призначення якого — оформ­лення створення юридичної особи у формі установи, яка, як правило, повинна функціонувати безстроково. З огляду на специфіку установчого правочину, яким слід визнати уста­новчий акт, останній не може визнаватися недійсним на тих самих підставах, які передбачені для визнання правочинів недійсними. Як недійсні можуть бути визнані лише дії заснов­ників щодо створення установи, включаючи і дії із затвер­дження установчого акта, але не він сам.

3. Для створення установи чітко вирізняються такі етапи, як передреєстраційний і післяреєстраційний. Це пов'язано з тим, що майновий складник установи на момент визнання її юридичною особою існує тільки гіпотетично в установчому акті, оскільки відповідно до ст. 102 ЦК України майно пере­дається останній лише після її державної реєстрації. З огляду на те, що юридична особа вважається створеною саме з дня її державної реєстрації (ч.

4. Те, що ЦК України дозволяє створення установи на підставі установчого акта, який міститься в заповіті, по суті слід визнати правильним, але з певним уточненням. Спадко­давець має право в заповіті зобов’язати спадкоємця створити установу, виділивши для цього останньому необхідні кошти. До заповіту слід додати установчий акт, який і стане установ­чим документом установи, якщо спадкоємець прийме спад­щину.

За загальним правилом, якщо установчий акт не відповіда­тиме вимогам, що пред’являються щодо його змісту законом, то установа взагалі не повинна бути зареєстрована як юри­дична особа. Але відсутність окремих положень установчого акта, який додається до заповіту, за винятком мети функціо­нування установи та засновника установи, може бути допов­нена органом державної реєстрації.

Підставою створення установи при житті засновника (за­сновників) є установчий акт. Якщо обов’язок спадкоємця створити установи міститься в заповіті, підставою створення такої установи буде складний юридичний склад, а саме запо­віт, установчий акт, який додається до заповіту, смерть спад­кодавця, вступ спадкоємця у спадщину, звернення останньо­го у відповідні органи з вимогою зареєструвати установу і реєстрація останньої як юридичної особи.

5. Правове регулювання майнової основи діяльності уста­нов приватного права шляхом закріплення за ними майна на праві власності є цілком виправданим. Адже характер цивіль­ної правосуб’єктності таких установ — це той чинник, який виключає можливість закріплення майна, що забезпечує їх участь у цивільному обороті (незалежно від того, що вони є не­професійними його учасниками) не на праві власності, а на будь-якому іншому обмеженому речовому праві на чужі речі.

6. Закріпляючи за установою право на здійснення підпри­ємницької діяльності, законодавець розраховує на те, що майно, яке буде одержано установою за рахунок здійснення цієї діяльності, також перейде у її власність.

7. Майно установ має цільове призначення й повинно ви­користовуватись виключно для досягнення, по-перше, сус­пільно значущих цілей, визначених її засновником (-ами); по-друге, тих, які за своїм характером пов'язані з цілями, ви­значеними засновником (-ами) і які спрямовані на досягнення суспільно значущої мети. Цільове використання майна уста­нов впливає на його оборотоздатність.

8. На особливість майнової відповідальності установи впливає той факт, що остання, будучи за своєю суттю непід- приємницькою організацією, наділяється правом здійснювати підприємницьку діяльність. Іншими словами, її майнова осно­ва має гарантувати відшкодування в повному обсязі тих збит­ків, які може понести контрагент установи у випадку неви­конання або неналежного виконання нею своїх зобов'язань перед ним. Звідси установа приватного права як учасник цивільного обороту самостійно несе ризик можливої майно­вої відповідальності й майнових збитків, а це, у свою чергу, змінює й підхід до відповідальності за її зобов'язаннями. За­сновник (-и) установи вже не несе (-уть) субсидіарної відпо­відальності за зобов'язаннями останньої. Установа ж само­стійно відповідає за своїми зобов'язаннями й не відповідає за зобов'язаннями її засновника (-ів).

9. Закладення на рівні ЦК України певного механізму зменшення рівня небезпеки відшкодування установою збит­ків, який виявляється в забороні на здійснення нею підпри­ємницької діяльності, якщо остання не відповідає цілям, для яких вона була створена, й не сприяє їх досягненню (ст. 86 ЦК України), звичайно замало. Слід запровадити обов’язковість окреслення мінімального розміру майнових активів, а також закріпити на рівні ЦК України можливість примусової лікві­дації установ, які систематично провадять діяльність, що суперечить визначеній їх установчими актами меті, або роз­поділяють отриманий від підприємницької діяльності при­буток на користь засновників.

10.

11. На відміну від товариств, мета здійснення діяльності яких визначається загальною волею самих його учасників, установа створюється за волевиявленням особи, яка стоїть поза нею або яка навіть уже перестала існувати. Тому воля установи — це волевиявлення її засновника (-ів), яке прова­диться в життя її правлінням. Цим пояснюється те, що в уста­нові немає волеутворюючого органу, а існує лише волевияв- ляючий (виконавчий) орган — правління.

12. Юридична особа, включаючи й установу, набуває ци­вільних прав та обов’язків через свої органи, які не є само­стійними суб’єктами права. Тому в разі припинення її діяль­ності, включаючи й перетворення (зміну) її організаційно- правової форми, незалежно від того, що в установи з’являється правонаступник, її органи також припиняють свою діяльність, а тому вимоги про визнання недійсними рішень цих органів залишаються без задоволення.

13. Функціонування особи як засновника установи не за­вершується визначенням мети її діяльності й виділенням майна для її досягнення, а заборона засновнику управляти нею пов'язана лише з тим, що установа не є об'єднанням осіб, тобто союзом. Особа ж, яка свідомо йшла на заснування, так би мовити, «ідеального союзу», не втрачає до його діяльнос­ті інтересу як можливості досягти соціально значущу мету. Тому є сенс на рівні ЦК України закріпити за засновником (-ами) право своєрідного контролю за діяльністю установи і створити в структурі її органів піклувальну раду, в діяльнос­ті якої братиме участь і засновник.

14. Надання установам загальної (універсальної) право­здатності не узгоджується з цільовим характером їх діяльнос­ті. Правоздатність установи обмежується неможливістю отри­мання нею прибутку як основної мети діяльності, розподілу його між засновниками і необхідністю спрямування його на досягнення заздалегідь визначеної засновником (-ами) сус­пільно значущої мети, що свідчить про спеціальну право­здатність цієї юридичної особи.

15. Для припинення діяльності установ законодавець не встановлює єдиного порядку цієї процедури. Установа має можливість припинити свою діяльність у разі: 1) прийняття засновниками рішення про її припинення; 2) прийняття рі­шення про припинення установи відповідним державним органом, який здійснює державну реєстрацію у випадках, встановлених законодавством; 3) систематичного порушення установою законодавства сто совно зайняття підприємниць­кою діяльністю; 4) недостатності майна; 5) неможливості досягнення поставленої перед установою мети; 6) ухилення від основної діяльності; 7) закінчення строку, на який була створена установа; 8) визнання недійсною реєстрації устано­ви; 9) якщо діяльність установи спрямована на зміну консти­туційного ладу держави чи територіальної цілісності країни; 10) здійснення дій, що порушують права та свободи фізичних чи юридичних осіб; 11) грубих порушень закону, які призво­дять до зміни мети, для якої була створена установа; 12) злит­тя, приєднання, поділу, виділу, перетворення, ліквідації чи примусової реорганізації установи.

16. Установа не повинна визнаватися банкрутом на під­ставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

17. Пропонується:

- на рівні Закону України «Про установи» встановити єдиний порядок створення установ як організаційно-правової форми непідприємницьких юридичних осіб незалежно від їх виду, визначивши основні положення щодо прийняття, змісту і форми установчого акта, строків реєстрації установи, спла­ти державного мита за таку реєстрацію;

- частину 3 ст.

До створення установи установчий акт, складений од­нією або кількома особами, може бути скасований засновни­ком (засновниками);

- частину 3 ст. 88 ЦК України викласти в такій редакції: В установчому акті установи вказуються її найменування, засновник (-и), мета, визначаються майно, яке необхідне для досягнення цієї мети і яке передається цій установі засно­вником (-ами) до її державної реєстрації (в разі смерті останнього — зобов 'язаною особою після державної реєстра­ції установи), структура управління нею, порядок і підстави припинення її діяльності тощо.

Якщо в установчому акті, який доданий до заповіту, від­сутні окремі із зазначених вище положень, за винятком мети установи, засновника (-ів), їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію;

- статтю 101 викласти в такій редакції:

• абз. 1 ч. 1 ст. 101 ЦК України: Засновники установи не беруть участі в управлінні нею, але беруть участь у роботі піклувальної ради;

• абз. 2 ч. 2 ст. 101 ЦК України: Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, дає згоду на здій­снення установою певних видів підприємницької діяльності і здійснює нагляд за діяльністю установи;

- доповнити ст. 101 ЦК України частиною 3, виклавши її в такій редакції:

Контроль за додержанням мети установи здійснює пі- клувальна рада, до складу якої входить (-ять) засновник ^(-и);

- внести зміни до ч. 1 ст. 91 ЦК України, виклавши її в такій редакції:

Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права й обов 'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю при­родою можуть належати лише людині, за винятком випад­ків, коли відповідно до закону за нею закріплюється спеціаль­на правоздатність;

- виключити ч. 1 ст. 102 ЦК України.