Висновки до Розділу 1

Міжнародні договори грали важливу роль в регулюванні міжнародних відносин протягом усієї історії розвитку людства. Не меншою була їхня роль також і у регулюванні питань національного (внутрішнього) характеру.

Україну відносять до держав із моністичним підходом, водночас, національна Конституція не вказує чітко на те, яке місце займають міжнародні договори у національній правовій системі. Існування положення Закону України «Про міжнародні договори України», яким надається загальний пріоритет міжнародним договорам України над актами національного законодавства України із питань, де виникають колізії між ними, вочевидь не є серйозним обґрунтуванням для поширеної практики його застосування. Натомість, того ж результату можна було б досягти, використавши менш вразливий аргумент із застосуванням принципів права, зокрема передбаченого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, особливу увагу звернувши на принцип правової визначеності, який означає вимогу чіткості підстав, цілей і змісту нормативних приписів, особливо тих із них, що адресовані безпосередньо громадянам. Вони повинні мати можливість передбачати правові наслідки своєї поведінки. [128, c. 49]

Крім того, важливими інноваціями для визначення статусу міжнародних договорів у національній правовій системі України були б чітка

конституційна вказівка про статус норм міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України. Додатково Основним Законом може бути передбачено відсилання до інших нормативно-правових актів (зокрема і до того ж Закону України «Про міжнародні договори України»), що не змінює суть наведеної вище пропозиції, а лише змінює її форму.

Інший варіант - запровадити ієрархію українських законів. De facto ця система існує в українському податковому праві, де існує термін «законодавство (закон) з питань оподаткування» і ціла низка спеціальних норм, які стосуються лише цього правового інституту. Запровадження ієрархії законів дало б змогу відмовитися від конституційного регулювання питання місця міжнародних договорів у системі українського національного законодавства, а ефективно врегулювати його на нижчому рівні, зокрема надавши Закону України «Про міжнародні договори України» вищого статусу, аніж статус інших законів. У такому випадку включати до кожного з них (як це робиться сьогодні) норму про пріоритет норм міжнародних договорів над нормами національного законодавства України не буде потреби.

Дані пропозиції по своїй суті відображають існуючу практику українських судів, і спрямовані на закріплення де-факто існуючої ситуації на законодавчому рівні, щоб відповідні норми могли працювати de iure.

Таким чином, проблема визначення місця міжнародних договорів у національному праві України існує на теоретичному рівні, однак, практика пішла своїм шляхом, і відкинула деякі занадто затеоретизовані аргументи, залишивши лише реально працюючі. З метою законодавчого (а в ідеалі - конституційного) закріплення цих реально працюючих механізмів і були надані наведені вище пропозиції.

Основні ідеї розділу висвітлені в авторських роботах [103; 104]