Які основні критерії розмежування справ між судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами?

Судова юрисдикція як правовий інститут визначається структурно-функціональним характером судової влади і диференціює повноваження органів правосуддя в межах сфери їхньої діяльності та існуючої судової системи.

Проблема розмежування юрисдикції справ між судами загальної юрисдикції і спеціалізованими судами доволі актуальна, тому що обумовлена функціонуванням трьох незалежних один від одного органів судової влади. Вирішення цієї проблеми має не лише теоретичне, але й важливе практичне значення, оскільки правильність визначення справ, що розглядаються за правилами певного виду судочинства, напряму пов'язана з реалізацією принципу доступу кожного до правосуддя.

При цьому презюмується, що відособлені спеціалізовані суди будуть більш правильно та професійно розглядати справи, віднесені до їх компетенції і з найбільшою ефективністю здійснять захист порушених прав, свобод та інтересів. Зазначається, що при здійсненні внутрішньої спеціалізації забезпечується оптимальний розгляд справ в межах процесу та існує певна група відносин, специфіка яких вимагає закріплення самостійної процесуальної форми. В цьому і є основна ціль інституту підвідомчості або розподілу справ між судами різних гілок судової системи.

Традиційно основними критеріями розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції і спеціалізованими щодо розгляду цивільних справ є:

, а) характер (рівність у правовідносинах) та предмет спірних правовідносин і

б) їх суб'єктний склад.

Однак, на відміну від ст. 24 ЦПК 1963 р., в якій зазначалось, що судам підвідомчі справи по спорам, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин та вказувалось на види судових проваджень, у ст.

Разом з тим, суб'єктний склад спірних правовідносин також має суттєве значення, оскільки, наприклад, у господарському процесі фізичні особи, за загальним правилом, участі не беруть (за деяким виключенням, зокрема, справи про банкрутство - ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Також слід враховувати положення Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» від 15.12.2006 р., що набрав чинності з 29.12.2006 р., яким фактично введений інститут « спеціальної компетенції (підвідомчості)», згідно з яким певні категорії справ розглядаються господарськими судами, незалежно від того, що його учасниками є фізичні особи.

У судовій практиці нерідко виникають спірні питання щодо юрисдикції спору, в якому сторонами є виключно юридичні особи, а третьою особою є фізична особа, наприклад справи про відшкодування шкоди, завданої ДТП.

У відповідності до ст. 35 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Вони мають процесуальні права і обов'язки, встановлені ст. 27 цього Кодексу, а це значить, що їх участь в господарському судочинстві неможлива (ст. ст. 12, 21 ГПК).

Разом з тим, у зазначених ситуаціях судам слід виходити з характеру спірних правовідносин та враховувати чи є обов'язковою участь цієї третьої особи у такому спорі, оскільки зазначення позивачем третьою особою у спорі між юридичними особами фізичної особи не має для суду обов'язкового характеру, так як вирішення питання про склад осіб, які беруть участь у справі, є компетенцією суду. Третя особа приймає участь у справі, якщо вона знаходиться в юридичних відносинах з позивачем чи відповідачем і рішення у справі між сторонами може мати для неї преюдиціальне значення.

Ще одним критерієм віднесення справ до розгляду цивільної юрисдикції є, як уже зазначалось, з'ясування того, чи не підлягає справа розгляду за правилами іншого судочинства. Таким чином, можна зробити висновок, що суди загальної юрисдикції не мають чітко визначеної предметної компетенції і розглядають всі справи про захист прав, свобод чи інтересів, крім тих, коли розгляд таких справ виключно проводиться за правилами іншого судочинства. Наприклад, компетенцію адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ необхідно визначати з урахуванням як суб'єктного складу (суб'єкт владних повноважень при здійсненні управлінських функцій), так і виду правовідносин - публічно-правові (зазначені в ст. 17 КАС).