<<
>>

Зарубіжний досвід тлумачення міжнародних договорів

За наявності всіх існуючих теорій та підходів, а також інших факторів, суддям на сьогодні часто важко розібратися як саме слід здійснити тлумачення договору задля того, щоб винести правосудне рішення.

Як уже неодноразово наголошувалося вище у цьому дослідженні, тлумачення, як таке, є діяльністю, що не має чітких рамок і недаремно згадувалися на

початку цього дослідження автори, які відносять його до мистецтва. Однак,

якщо мета судді - правосудне рішення, - є певні рамки, на які він повинен зважати, і переступати які не може в жодному випадку.

Тут варто згадати про правила тлумачення національних законодавчих актів. Так, деякі держави у своєму законодавстві передбачають або спеціальні правила тлумачення для певного кола документів, або встановлюють рамки, за якими оцінюється результат тлумачення. Зокрема, такий підхід характерний для британського законодавства, а саме - Закону «Про об'єднання законодавчих актів Парламенту і про подальше скорочення мови, яка використовується в актах Парламенту» від 30 серпня 1889 р. Він встановлює два загальних принципи тлумачення права. Сутність першого принципу полягає в застосуванні норм цього акта лише у випадках, коли в законах не передбачено спеціальне значення терміна чи поняття або з їх тесту не випливає іншого значення. Другий принцип полягає у встановленні зворотної дії тлумачення правових норм. Реалізація цього принципу в зазначеному Законі знаходить вираз в тому, що практично в кожній його нормі вказано до яких законів, ухвалених чи до, чи після набуття сили Закону її застосовують. З'ясуванню загальних і спеціальних термінів та понять, щоб досягнути їх однакового розуміння, присвячено понад 10 статей Закону. Дуже часто у випадках відсутності законодавчого встановлення правил тлумачення правових норм застосовують правила звичайного права (Common Law). [118]

Якщо ж звернутися до прикладів інших держав, то варто зазначити, що

законодавство Болгарії, Польщі та Угорщини містить норми права, які встановлюють критерії адекватності отриманого результату тлумачення дійсного змісту правових норм. [118]

З-поміж науковців існують різні думки з приводу того чи необхідно виробити прийнятні для всіх правила тлумачення. Досить характерним є такий аргумент: «У деяких вибраних рішеннях суди вказували на спеціальні правила тлумачення, але потім одразу ж відходили від них тому що так було потрібно». [199, c. 185]

Перше, до чого, як правило, звертаються національні суди при тлумаченні міжнародних договорів - це статті 31-33 Конвенції, які містять правила тлумачення міжнародних договорів. Як уже згадувалося у Розділі 1, досить спірним з формальної точки зору є підхід про те, що Конвенція є керівним документом у питаннях міжнародних договорів. З одного боку, не всі держави її ратифікували. З іншого боку, вона за своїм місцем у ієрархії норм, як у міжнародному, так і в національному праві, має невизначений статус. Однак, тут слід ще раз наголосити - це дуже формальний підхід. Справді, ієрархія норм міжнародного права - складна і дуже дискусійна тема, [165, c. 31-37; 245, c. 703-723] однак, визначити місце Конвенції можна шляхом телеологічного тлумачення, обґрунтувавши статус її норм як спеціальних по відношенню до норм інших міжнародних договорів.

З іншого боку її важливість можна пояснити фактичною практикою її застосування, коли навіть ті держави, де вона не ратифікована (як Сполучені Штати Америки), [211, c. 431-500] визнають її важливість і застосовують активно у судовій практиці. Крім того, з точки зору сучасного міжнародного публічного права, вона є уособленням кодифікованого звичаєвого права. Зрештою, це одна із причин її застосування американськими суддями (хоча і не єдина).

Більшість сучасних підручників з міжнародного публічного права (як вітчизняних, так і закордонних), подають тлумачення міжнародних договорів саме через призму відповідних статей Конвенції. Видається, що Конвенція
узаконила принцип середнього між текстуалізмом та теорією намірів. Так, Стаття 31 Конвенції вимагає в першу чергу звертати увагу на текст документа, і лише в тому випадку, коли він незрозумілий або його застосування призводить до абсурдного результату слід звертатися до інших джерел, таких як підготовчі матеріали, подальша практика застосування норми міжнародного договору тощо.

Так, наприклад, при зміні влади у Китаї в 1971 році, автоматично були внесені зміни до Статуту ООН, де замінили слова «Китайська Республіка» на «Китайська Народна Республіка». Аналогічно вчинили і з розпадом СРСР, замінивши його на Російську Федерацію. [199, с. 187]

Водночас, окрім текстуалістичного та намірного елементів, що містяться у статті 31 Конвенції, вона включила також і положення третьої, телеологічної теорії. Так, вона зазначає, що мова норми міжнародного договору повинна розумітися за правилами, дійсними на момент тлумачення, що хоч і не повністю відповідає теоеретичним уявленням про телеологічну теорію тлумачення міжнародних договорів (де норма живе окремим життям і її зміст може змінюватися залежно від обставин при незмінній формі), зазначаючи, що окремим життям може жити і живе мова, правила якої з часом мають властивість змінюватися, що не є тотожним вищевказаному твердженню про окреме життя норми як такої. Однак, незважаючи на це, формулювання статті 31 Конвенції стосовно тлумачення міжнародних договорів є більш-менш вдалим і придатним до застосування на міжнародному рівні, водночас, на національному рівні ці правила можуть вступити у конфлікт із конституцією держави і також бути доповненими місцевими правилами. [220, с. 196]

Так, були в практиці міжнародних судів також і випадки, коли вони зверталися до контексту, у якому укладався міжнародний договір, здійснюючи його тлумачення. Наприклад, стаття 1 Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань 1996 року забороняє «будь які ядерні
випробування чи будь-які інші ядерні вибухи». Застосування текстуалістичного підходу може призвести в цьому випадку до розуміння, що дана норма забороняє використання ядерної зброї як такої, однак, застосування положень теорії намірів та телеологічної теорії приводить до іншого тлумачення. [199, c. 189]

Водночас, цікавими є також справи, в яких іноземні суди мали тлумачити міжнародні договори. Однією із найвідоміших у юридичному світі справ, де піднімалося це питання, була справа Альвареса-Мачайна, яку слухав Верховний суд США у 1991 році. [261, с. 584-593]

Мексиканського лікаря Хумберто Альвареса Мачайна американські спецслужби заарештували у своєму офісі в Гвадалахарі у Мексиці і приватним літаком перевезли до Сполучених Штатів Америки, де йому були пред'явлені звинувачення у злочинах, пов'язаних із наркотиками. Мексиканський уряд висловив протест проти таких дій спецслужб США на іноземній території. Справа слухалася в американських судах і дійшла до Верховного суду США, який мав з'ясувати чи порушили американські спецслужби положення договору про екстрадицію між США та Мексикою. Цей договір прямо не забороняв арешт на території іншої держави. На цьому наполягав арештований. Однак, більшість суддів вважали, що оскільки договір чітко не передбачає заборони арештовувати іноземних громадян, підозрюваних у вчиненні злочинів, на території іншої держави, то тут слід застосувати міжнародний звичай, за яким кожна держава, яка не має укладеного договору про екстрадицію з іншою державою, має право не видавати своїх громадян. Водночас, судді зрозуміли цю норму як таку, яка надає право виконавчій гілці влади приймати рішення щодо арешту іноземних громадян на території іншої країни, якщо тільки виконавча влада не захоче вчинити відповідно до вимог міжнародного звичаю. Таким чином, Верховний суд США встановив цікавий прецедент, за яким віднині американські уповноважені органи мають право арештовувати будь -кого , в
тому числі і не на території США, на законних підставах. [267, c. 811-820; 243, c. 126-189; 209, c. 939-983]

Ця справа викликала багато критики як у американській, так і у неамериканській юридичній літературі. Фактично, на перший план дослідники ставлять навіть не стільки проблему неправосудного тлумачення, скільки проблему розрізнення тлумачення і творення права, адже достеменно

до кінця з'ясувати чи було в цьому випадку здійснене тлумачення права, чи

Верховний суд США своїм таким рішенням створив нову норму права дуже складно.

Як видно із окремих думок, долучених деякими суддями, які не погодилися з більшістю, при тлумаченні положень договору, норми якого стали предметом спору, вони керувалися його духом, а відповідно застосували теорію намірів та телеологічну теорію. Більшість же суддів застосували текстуалістичний підхід, не знайшовши у договорі чіткої норми про заборону арешту. Результат такого підходу в тому, що доктора Альвареса Мачайна не екстрадували назад до Мексики, як про те просив мексиканський уряд, що, як уже зазначалося вище, викликало шквал серйозної критики на адресу Верховного суду США за таке рішення.

Ще однією цікавою справою американської юриспруденції, яка залишила яскравий слід у історії американського тлумачення є справа «Чан проти Корейських авіаліній», яка слухалася Верховним судом США у 1989 році. Саме цю справу, вважають початком ери так-званого «нового текстуалізму», уособленням якого виступає суддя Верховного суду США А. Скалія, та про який вже згадувалося у попередніх розділах. [196, с. 687­688] Він, зокрема, по цій справі писав: «Змінювати, переробляти або додавати до будь-якого договору, вставляючи будь-яке положення, незважаючи на те чи мале воно чи велике, чи важливе чи тривіальне, було б з нашого боку проявом узурпації влади, а не способом реалізації суддівських повноважень ... ми повинні віднайти наміри сторін за допомогою
правосудних правил тлумачення, які застосовуються до предмету розгляду, і з'ясувавши це, нашим обов'язком є слідувати цим правилам настільки, наскільки це можливо, і припинити слідування їм там, де це стає неможливим, незважаючи на те, до яких труднощів це може призвести...» [196, c. 687-688] Ця цитата, однак, є ще одним свідченням того, що віднесення судді Скалії до відвертого прихильника текстуалістичної теорії не варто, оскільки навіть у цій справі він пише, що судді повинні віднайти наміри сторін, що свідчить про застосування теорії намірів поряд із текстуалістичною теорією.

Сама справа стосувалася тлумачення вже згадуваної раніше Варшавської конвенції та Монреальського договору, які широко застосовуються у авіації та обмежують відповідальність авіаційних перевізників. Позов був поданий родичами загиблих внаслідок знищення літака Корейських авіаліній радянським літаком. Позивачі вимагали від авіакомпанії «Корейські авіалінії» адекватної компенсації.

Основним питанням судового розгляду була передбачена Монреальським договором вимога до авіакомпаній вказувати на квитках інформацію про обмеження відповідно до Варшавської конвенції не менш як 10-м кеглем. В даному випадку авіакомпанія-відповідач здійснила таку вказівку 8-м кеглем. Заявники заявили, що хоча сам Монреальський договір і не передбачає санкцій за недотримання 10-кеглевої вимоги, однак, така вимога там міститься, якщо здійснити системне тлумачення, залучивши також положення Варшавської конвенції, яка у статті 3 передбачає відмову від надання права обмеженої відповідальності перевізника в разі якщо перевізник не надав адекватної інформації щодо меж своєї відповідальності. На думку позивачів, таким чином, Монреальський договір передбачив стандарт адекватності для визначення відповідальності авіаперевізника.

Суддя А. Скалія, а з ним ще 4 судді (більшість) вирішили справу на користь авіакомпанії, в той час як ще 4 судді не погодились із таким

рішенням і додали свої окремі думки.

Коротко сутність основного питання вже зазначена в цитаті судді А. Скалії, наведеній вище. Питання загалом зводилося до необхідності здійснити системне тлумачення двох міжнародних договорів у національному праві, в якому один із них передбачав загальне правило (Варшавська конвенція), а інший - спеціальне (Монреальський договір). Більшість Верховного суду США не погодилася здійснити в цьому випадку системне телеологічне тлумачення, а натомість стала на позицію чіткого текстуалізму, за якого зазначила, що об'єднання норм двох міжнародних договорів, які стосувалися цієї справи, буде творенням нового права, що є прерогативою законодавчої влади, а не судової, яка повинна працювати із тим, що діє на момент розгляду справи.

Як уже зазначалося вище, цю справу справедливо називають переломною справою, яка відроджувала б текстуалізм (який до того майже зник з американської системи). Характерним є і те, що суд був розділений майже навпіл, і 4 судді з 9 не погодилися із таким тлумаченням та рішенням.

Справді, таке рішення досить нетипове для прецедентної системи американського правосуддя, яка саме й побудована на тому, що судді є творцями права, завдяки своїм прецедентам. Як пише дослідник цього питання М. П. Ван Олстін у своїй науковій праці, присвяченій динамічному тлумаченню: «... американська юриспруденція (судова практика) досі не може відірвати своїх коренів від позиції, що міжнародні договори є перш за все договорами (контрактами) між суверенними націями», [196, с. 687-688] а оскільки відповідно до американського законодавства, право на укладення міжнародних договорів надане президенту, а отже - виконавчій владі - судова влада, здійснюючи тлумачення так, як вважали четверо суддів Верховного суду США у наведеній вище справі, буде перебирати на себе функції виконавчої і законодавчої, що неможливо через передбачений Конституцією США принцип поділу влади.

Тут ще важливо додати, що питання розрізнення між юридичним тлумаченням та творенням права, хоч і піднімається в основному англо­саксонськими авторами, однак, виникає воно і на теренах романо-германської системи, і цікаві пропозицї можна знайти у роботах, зокрема, німецьких правознавців. Так, Р. Циппеліус, який звертається до цього питання, вводить термін «добудова права». Її він вважає невід'ємною ознакою правосуддя (судової влади). Відповідно до його підходу, правосуддя:

1. Уточнює закон, визначаючи та опрацьовуючи можливі варіанти його тлумачення й обирає найбільш вдалий з них (добудова права secundum legem);

2. Доповнює закон, домірковуючи його ідеї - зокрема, за допомогою правила однакового поводження - там, де бракує того чи іншого правила (відкрита добудова права praeter legem);

3. Виправляє закон, відхиляючись від змісту слів закону там, де закон веде до несправедливих чи безглуздих результатів (відкрита добудова contra legem). [282, с. 55]

С. Погребняк при цьому додає, що «потрібно розуміти, що добудова права має відбуватися у процесі постійної комунікації між судочинством, спільнотою юристів і громадськістю . відповідні рішення повинні бути схвалені юристами-практиками, юридичною наукою та мають отримати суспільне визнання.» [158, с. 125] Водночас, така позиція заслуговує на критику через свою непрактичність. Запропонована схема вимагає багато часу, якого може бракувати судді та сторонам, тому, комунікація, звісно, повинна відбуватись, але очікування повного суспільного визнання є недоречним.

Запропонований Циппеліусом термін «добудова права», однак, має всі підстави для того, щоб розглядатися як складова частина процесу тлумачення, зокрема в рамках телеологічної теорії, яка допускає за незмінної форми і наявності відповідної мети, адаптувати сутність норми до

відповідних обставин, що не виключає її «добудови».

Водночас, в цьому плані слід звернути також увагу і на питання про межі цієї «добудови». Відправними точками у встановленні меж повинні бути загальні принципи, які виражені, як правило, у конституції. Спільним для України та Сполучених Штатів (як держави, судовою системою якої розглядалася справа із наведеного вище прикладу) є наявність принципу розподілу влад у Конституції на законодавчу, виконавчу і судову (до чого зверталися судді із наведеної щойно справи), і надзвичайно важливим є зрозуміти де є межа між творенням права - прерогативою законодавця і застосуванням права - прерогативою суддів.

Так, навіть в американській англо-саксонській системі, де судді творять право чи не щоденно, судді Верховного суду США засумнівалися у своїх повноваженнях, що є ознакою наявності в них процесу так званого «суддівського самообмеження». В романо-германській системі, де цей поділ мав би бути проведений чіткіше, виключати необхідності застосовувати поширювальне тлумачення зі здійсненням «добудови права» теж не можна, однак, в кожному конкретному випадку суддя має оцінювати не тільки межі своїх повноважень, виписані чітко у законі, а й оцінювати кожну ситуацію індивідуально на предмет необхідності прийняття як рішення про здійснення «добудови», так і про відмову від такої дії.

Так, «добудова» видається допустимою у випадках, коли конституційні права фізичних чи юридичних осіб порушуються настільки, що очікування і передача повноважень законодавцеві, займе стільки часу, що становище відповідних фізичних чи юридичних осіб погіршиться. В цьому випадку «добудова права» в чомусь подібна до аналогії права, за винятком того, що в аналогії права вже завжди є приклад як слід діяти з іншої сфери, а в «добудові права» його може не бути.

Якщо ж ситуація, за оцінкою судді, дає можливість вирішити питання законодавчим шляхом (чи шляхом прийняття норми органом виконавчої
влади чи місцевого самоврядування якщо йдеться про норму нижчого рівня), то від «добудови права» у такому випадку варто відмовитись.

Інша досить цікава проблема, яку піднімають американські дослідники - вплив на судове тлумачення міжнародних договорів тлумачень, здійснених іншими органами влади, зокрема органами виконавчої влади. Як уже зазначалось вище, в американській системі права, основна роль при укладенні міжнародних договорів відводиться саме органам виконавчої влади, зокрема президенту. Звісно, він сам не в змозі оцінити всі тонкощі кожного специфічного міжнародного договору який підписує. Для цього галузеві органи відповідно до своєї компетенції здійснюють тлумачення цього договору, і саме його, як правило, президент оцінює при прийнятті рішення.

Існування таких тлумачень є абсолютно позитивним явищем, і має свою чітку роль і функції, однак питання того наскільки такі тлумачення обов'язкові для судів, які здійснюють тлумачення міжнародних договорів вже у процесі розгляду відповідних справ широко дебатується у сучасній американській науковій літературі. [273, с. 777-817]

З'явилось, однак, це питання не під час тлумачення міжнародних договорів, а під час тлумачення звичайного американського федерального закону про чисте повітря, який було змінено шляхом включення деяких більш жорстких норм про захист повітря від викидів. Це призвело до фінансових втрат зокрема нафтової компанії «Шеврон», яка подала позов про відшкодування збитків. Суду необхідно було здійснити тлумачення відповідного закону, а оскільки така справа слухалася вперше, то вирішено було оцінити його тлумачення, надане Агенцією США з питань охорони довкілля. Важливим є висновок суду. Він розробив два чіткі правила тлумачення:

1. Перш за все, слід з'ясувати наскільки однозначною є позиція Конгресу

(законодавчого органу США), відображена у законі з цього питання.

Якщо вона чітка і зрозуміла, то проблему можна вважати вирішеною, і як суд, так і органи виконавчої влади повинні чітко реалізувати волю законодавця.

2. Якщо ж текст закону є нечітким і незрозумілим, то суд не повинен надавати чисто свого тлумачення одразу, а спочатку звернутися до тлумачень, наданих органами виконавчої влади, і перевірити їх на відповідність дозволеним конструкціям закону, які могли б бути втілені законодавцем, однак не були з певних причин реалізовані. (Chevron U.S.A. Inc. v. Natural Resources Defense Council, Inc., 467 U.S. 837 (1984))

Це рішення стало прецедентом і зараз широко застосовується при розгляді інших справ. Крім того, ці правила тлумачення навіть отримали назву «Доктрина Шеврон».

Питання ж його впливу на тлумачення міжнародних договорів стикається із проблемами, неодноразово згаданими вище. По-перше, в рамках тлумачення міжнародних договорів набагато складніше реалізувати перший пункт «Доктрини Шеврон», оскільки на відміну від внутрішнього права, у міжнародному немає єдиного законодавця, і фінальним етапом першого пункту в цьому випадку буде з'ясування спільної волі всіх сторін договору (що може викликати серйозні труднощі, оскільки воля їх може бути, і часто є абсолютно протилежною). Водночас, тут на допомогу якраз і можуть прийти тлумачення органів виконавчої влади та всі їхні підготовчі матеріали. За їх допомогою суд може з'ясувати дійсний намір сторін відповідного договору.

Ця справа - приклад існування широкого плюралізму підходів до юридичного тлумачення в Сполучених Штатах Америки, оскільки на відміну від попередніх двох прикладів текстуалізму, «Доктрина Шеврон» - уособлення теорії намірів. Як пише про неї Д. Кріддл: ««Доктрина Шеврон» є середньою ланкою між судовим розсудом і експертизою виконавчої влади».

[211, c. 1928]

Окрім американського досвіду вартий уваги також досвід тлумачення міжнародних договорів німецькими судами. Так, німецька правова система визначається малою кількістю скарг до Європейського суду з прав людини. Як пишуть дослідники, [201, c. 289-309] це має місце внаслідок того, що Конституційний суд ФРН зобов'язав усіх, хто має намір звертатися до Європейського суду з прав людини, звертатися спочатку до Конституційного суду ФРН, який дуже часто вирішує відповідне питання по суті, і таким чином необхідність у зверненні до страсбурзького суду відпадає. Так, зокрема у справі «Горгюлю проти Німеччини», [74] батько дитини отримав батьківські права, у наданні яких йому було відмовлено німецькими судами. Після рішення Європейського суду з прав людини місцевий німецький суд своїм рішенням вирішив надати йому батьківські права. Однак, це рішення було скасоване апеляційним судом з аргументацією, що Європейський суд з прав людини своїми рішеннями не може зобов'язувати німецькі суди до вчинення певних дій, а лише може зобов'язати державу вжити відповідних заходів. Справа завершилась у Конституційному суді ФРН, який погодився із думкою апеляційного суду щодо неможливості Європейським судом з прав людини зобов'язувати німецькі суди вчиняти певні дії, однак вирішив питання на користь заявника, базуючи своє рішення на принципах верховенства права та правової держави. [74]

Загалом, німецька система тлумачення норм права базується на поєднанні вже детально аналізованих у попередніх розділах методів тлумачення, відомих ще з часів К. фон Савіньї - текстуалістичному, системному (контекстуальному), історичному та (доданному пізніше) - телеологічному. [206, с. 396] Цікавим є факт, що методи тлумачення, які застосовуються американськими та німецькими судами загалом співпадають. Кожна із систем застосовує комплексний підхід, який включає в себе елементи кожного з вищенаведених методів, однак суттєва різниця
проглядається у принципах, якими керуються суди. Так, американські суди, як показала аналізована вище практика, а також за словами американських дослідників, керуються передусім принципом доцільності (звісно, з поправкою на існування також і інших принципів). [269, с. 34] Цим, зокрема, можна пояснити можливість судді англо-саксонської правової сім'ї відійти від попереднього прецеденту. Така система, як видно із справи Мачайна, є нестійкою, оскільки суд при голосуванні був далеко не одностайним, а отже, серед її переваг слід виділити гнучкість і готовність змінити правила залежно від ситуації. З іншого ж боку - те ж саме можна визнати і її недоліком, оскільки у таких складних випадках дуже непросто убезпечитися від політичних рішень, які мають місце і в американському судочинстві.

Німецький же підхід базується переважно на принципах, запропонованих К. Хессе (вони хоч у своїй більшості стосуються тлумачення Конституції та законів, однак є корисними і з точки зору тлумачення міжнародних договорів): 1) кожне тлумачення повинно забезпечувати

повноту і єдність Конституції, 2) у складних випадках необхідно застосувати принцип практичної необхідності (prakische Konkordanz), 3) всі державні органи повинні поважати принцип розподілу повноважень відповідно до Конституції, 4) кожне тлумачення повинно шукати таку відповідь, яка призвела б до інтегративного ефекту з врахуванням позицій сторін, а також суспільних та політичних факторів, 5) всі вищенаведені пункти мають на меті легітимізувати функціонування Конституції. [206, с. 398-399]

На перший погляд, здавалося б, що ця система подібна до американської, де також присутній фактор практичної необхідності, однак, різниця між системами, вочевидь, є. В той час як цей фактор у американській системі поставлений на перше місце (американські суди дотримуються принципу живого права, і саме тому там надзвичайно популярним є телеологічний метод тлумачення), у німецькій системі він стоїть на другому місці після власне верховенства Конституції та, відповідно, принципів,
передбачених нею, і лише після перевірки судом норми, яка тлумачиться, на відповідність Конституції, можна говорити далі про практичну необхідність. Таким чином забезпечується верховенство Основного Закону.

Що ж до тлумачення міжнародних договорів, то цей підхід майже повністю видається можливим використовувати. Враховувати слід лише деякі нюанси. Перший - вже неодноразово згаданий факт, що міжнародні договори - документи подвійної природи - креатури як приватного, так і публічного права. Вочевидь, на другому етапі слід перевіряти тлумачення такого документа на відповідність принципам приватного права. Другий аспект - міжнародні договори мають міжнародно-правове походження, і незважаючи на те, якої системи відповідна держава дотримується (моністичної чи дуалістичної) - його порушення спричинить міжнародно- правову відповідальність, що судові необхідно брати до уваги.

Загалом, обидва підходи видаються придатними до використання, адже американський підхід не виключає верховенства конституції, однак ця перевірка здійснюється на етап пізніше, що видається специфікою англо­саксонської системи, однак, на українських теренах доцільніше було б застосовувати німецький підхід, що може бути хоч і незначним, однак важливим способом подолання перевантаженості національних судів в Україні.

<< | >>
Источник: ЗВЄРЄВ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ТЛУМАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ НАЦІОНАЛЬНИМИ СУДАМИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Зарубіжний досвід тлумачення міжнародних договорів:

  1. 1.1. Поняття освіти, навчальних закладів та надання послуг у сфері освіти
  2. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  3. ЗМІСТ
  4. Міжнародний договір як джерело національного права. Світовий досвід застосування міжнародних договорів
  5. Зарубіжний досвід тлумачення міжнародних договорів
  6. Принципи, мета, завдання і функції державного управління промисловою власністю
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -