<<
>>

Суб'єкти тлумачення міжнародних договорів

Як уже показано вище, міжнародні договори відіграють значну роль у розвитку міжнародних відносин, не меншою є і їх роль у розвитку внутрішньодержавного права. Водночас, як зазначили згадані вище Л. Хенкін та І.

І. Лукашук, їх тлумачення дуже сильно залежить від особи інтерпретатора та рівня його праворозуміння.

В цьому плані доцільно було б звернутися до праці М. І. Козюбри, де він виділяє буденний (буденно-емпіричний), професійний, науковий або теоретичний, філософський. [130, c. 197-201] Кожен із них є продуктом суспільного, наукового та професійного життя відповідного інтерпретатора, відображаючи при цьому його загальнолюдські життєві досягнення, а це, в свою чергу, зумовлює результат тлумачення здійсненого такою людиною.

Як показало вже це дослідження у попередньому підрозділі, ідеального тлумачення не буває, водночас, зважаючи на велику роль міжнародних договорів, особа, яка здійснює тлумачення, має бути обізнаною не лише з основними положеннями національного права, а й бути експертом у праві міжнародному, зокрема і для того, щоб краще розуміти сутність міжнародного договору, а також для того, щоб мати можливість адекватно оцінити його місце у міжнародному праві. Особливо слід звертати увагу на особливість, на якій наголошує дослідниця О. Трагнюк: «У міжнародних відносинах держава і міжнародні органи, у тому числі і судові, з'ясовують зміст норми як елемента міжнародно-правової системи. Органи ж держави тлумачать міжнародну норму для того, щоб вона могла застосовуватися як частина національної правової системи у конкретних обставинах справи відповідно до соціальних умов моменту застосування норми». [179]

Міжнародні договори є предметом тлумачення для багатьох суб'єктів. Питання про належний суб'єкт тлумачення постає як на національному, так і на міжнародному рівні. Так, досі тривають дебати щодо належних суб'єктів тлумачення Статуту Організації Об'єднаних Націй. З-поміж основних
називають Міжнародний суд ООН, Раду Безпеки ООН, Генеральну Асамблею ООН та інші органи ООН. [265, c. 200-204] Так, перший суб'єкт, який в цьому випадку спадає на думку - це міжнародний суд, точніше - міжнародні судові органи, в тому числі й компетентні арбітражі, які часто можуть створюватися в рамках якогось міжнародного договору і компетенція яких поширюється лише на відносини, що виникають лише у зв'язку з цим договором. Незважаючи на відсутність чіткої прямої залежності між системою національного судочинства та сукупністю міжнародних судових та арбітражних інституцій, не враховувати їх тлумачень при вирішенні справ, пов'язаних з міжнародними договорами на національному рівні, не можна. Відсутність прямої субординації національних судів до міжнародних часто замінюється прямими вказівками у самих міжнародних договорах, які, як правило, після ратифікації набувають статусу акта національного законодавства, а відповідно, є обов'язковими до виконання національними судами, про необхідність застосування позицій міжнародної судової інституції при вирішенні справ національними судами, які включають звернення до цього міжнародного договору. Зокрема українські науковці та практики наголошують на важливості врахування позицій Європейського суду з прав людини в рамках українського національного судочинства.

[100] Аналогічно ведуть себе і російські науковці. [151, с. 144-151] Інколи така вимога дублюється і у спеціальних законах, зокрема є такий в Україні (Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). [2] Пряму вказівку на застосування під час здійснення правосуддя практики Європейського суду з прав людини дає Кодекс адміністративного судочинства України (частина 2 статті 8). Є випадки, коли така вимога випливає з норм конституцій певних держав.

Водночас, бувають прецеденти, коли національне законодавство на жодному з рівнів чітко не вказує на місце міжнародних договорів у своїй правовій системі, а відповідно, і неможливо встановити юридичну силу
рішень міжнародних судових органів, які здійснювали тлумачення відповідного міжнародного договору. В цьому випадку суб'єкти тлумачення стикаються із основною проблемою - як здійснювати їх тлумачення і де брати керівні вказівки... На жаль, універсальної відповіді на це запитання немає, тому найкращою порадою буде звернення до принципів права. Водночас, тут можна абсолютно безперечно зазначити, що в такому випадку національний суд повинен проаналізувати рішення відповідного міжнародного судового органу з відповідним тлумаченням договору, і або прийняти його повністю, або частково, або відхилити, навівши при цьому свої аргументи.

З-поміж інших суб'єктів тлумачення міжнародних договорів слід виділити міжнародні організації (чи їх несудові органи), національні несудові органи держав, національні суди, а також вчених-юристів. Варто звернутися до кожного з цих суб'єктів детальніше.

Міжнародні організації та несудові органи міжнародних організацій часто стикаються з необхідністю тлумачити міжнародні договори. При цьому необхідно звернути увагу на те, що тлумачення таких суб'єктів не завжди може братися за взірець і застосовуватися без обмежень.

Перевагою таких тлумачень є той факт, що вони базуються на досвіді, який відповідна міжнародна організація має у певній сфері, що робить таке тлумачення наповненим сенсу, який відповідає реаліям свого часу на фаховому рівні. Водночас, не слід забувати і про серйозні недоліки, які такі тлумачення можуть мати.

Перший недолік - це значна ймовірність того, що тлумачення міжнародною організацією буде здійснене без належного юридичного обґрунтування. Часто такі міжнародні організації розглядають конкретну ситуацію лише зі своєї вузької точки зору, не звертаючись до інших норм та принципів права, які теж необхідно враховувати. Крім того, міжнародні організації при тлумаченні міжнародних договорів виходять, перш за все, із
практичної потреби і якоїсь конкретної ситуації, у якій опинилася міжнародна організація, тому всі інші фактори, зокрема і згадані вище інші правові норми, можуть не враховуватися.

Другий недолік - те, що тлумачення міжнародних організацій відображають не лише конкретну практичну потребу, а й є ще й відображенням принципів і норм міжнародного права. В цьому є певна схожість таких тлумачень із оглянутими вище тлумаченнями міжнародних судів. Незважаючи на існування моністичної теорії, за якою і міжнародне, і національне право становлять одну систему, принципи міжнародного права і принципи національного права можуть суттєво відрізнятися (і існування дуалістичної теорії, за якою міжнародне право і національне право - це дві різні системи, які тільки співіснують одна з одною, є яскравим прикладом цього).

Як уже також писалось вище, застосовування тлумачення, побудованого на одних принципах, до системи, яка базується на інших, є не завжди корисним і можливим. Водночас, аж ніяк не можна не зважати і на перевагу цих тлумачень - їх фаховість. Національним судам при тлумаченні міжнародних договорів слід не просто зважати на вказані вище переваги і недоліки тлумачень міжнародних договорів, здійснених міжнародними організаціями чи їх несудовими органами, а враховувати їх, однак, дуже обережно.

Інший суб'єкт тлумачення - національні несудові органи також вартий уваги в цьому дослідженні. Так само як і міжнародні організації та їх несудові органи, національні несудові органи також застосовують міжнародні договори, а відповідно, - здійснюють їх тлумачення. Зокрема, до тлумачень органів виконавчої влади часто дослухаються при винесенні рішень американські суди. [257, c. 1089-1125; 227, c. 25-85]

Для цього суб'єкта теж характерні деякі переваги та недоліки, вже згадані вище у інших суб'єктів. Так, зокрема, те ж, що вважалося перевагою
тлумачень міжнародних договорів міжнародними організаціями можна зазначити і про тлумачення міжнародних договорів національними несудовими органами. Мається на увазі фаховість тлумачення. Аналогічно як і у попередньому випадку, національні несудові органи, як правило, здійснюють діяльність у певній вузькій сфері відносин. Оскільки вони здійснюють практичну діяльність там постійно, то хто, як не вони, має найвищий фаховий рівень у конкретній сфері? Таким чином, їх тлумачення варті уваги хоча б за те, що з точки зору фаховості вони мають бути найкращими у своїй сфері.

Аналогічно можна навести і схожі з попередніми недоліки. По-перше, - це значна ймовірність відсутності належного юридичного обґрунтування таких тлумачень. По-друге, - вузький підхід, який базується лише на потребах поточної практичної діяльності відповідного органу. Тут варто зазначити, що часто може мати місце ситуація, коли відповідний національний орган за якістю підготовки своїх фахівців поступається міжнародній організації, яка займається діяльністю у тій же сфері, що також може мати вплив на якість тлумачення міжнародних договорів цим органом.

Водночас, на відміну від попереднього суб'єкта, національні несудові органи здійснюють свою діяльність, а відповідно, - і тлумачать міжнародні договори не у відповідності з міжнародним правом (як міжнародні організації), а у відповідності з нормами і принципами національного права. Це суттєво полегшує можливість їх застосування національними судами при вирішенні справ. Однак, тут теж є серйозний недолік. Він якраз і полягає у тому, що національні несудові органи застосовують міжнародний договір (документ створений на основі принципів міжнародного права) на принципах національного права, а відповідно, - так само його тлумачать. В той час як міжнародні організації при тлумаченні міжнародних договорів не враховують принципів національного права (та і не можуть їх враховувати, адже вони різні у кожній державі), то національні несудові органи не враховують той
факт, що міжнародний договір - передусім документ, який регулюється міжнародним правом, а отже, розумітися і тлумачитися він повинен передусім як міжнародно-правовий документ, а вже тільки потім слід звертатися до принципів національного права і узгоджувати тлумачення із ними також.

Таким чином, тлумачення несудовими органами (як міжнародними, так і національними) слід враховувати, зважаючи на їх фаховість, водночас застосовувати їх слід дуже обережно, оскільки недоліків там може бути теж дуже багато. Як писав про це І. І. Лукашук: «Судова практика свідчить, що в силу своєї незалежності суди юридично не зв'язані з думкою виконавчої влади з питань міжнародного права. Однак, зважаючи на необхідність забезпечити єдність дій держави у міжнародній політиці, вони надають цій думці великого значення». [139, c. 31]

Досить специфічною з практичної точки зору, однак дуже цікавою з наукової точки зору є наступна категорія суб'єктів тлумачення міжнародних договорів. Вчені-юристи, які здійснюють доктринальне тлумачення заслуговують на особливу увагу.

Так, важливість тлумачень, здійснюваних вченими-юристами, була визнана ще на теренах Стародавнього Риму, де тлумачення найвидатніших фахівців у галузі права вважалися джерелом права і застосовувалися. Більше того, як писав І. І. Лукашук, навіть самі Дигести Юстиніана по факту були зібранням праць давньоримських юристів-науковців. [139, c. 97] Цей підхід зберігся і в сучасному міжнародному праві. Так, зокрема Статут Міжнародного суду ООН з-поміж інших джерел міжнародного права називає вчення найбільш відомих вчених-юристів усіх націй. Щоправда, тут слід зробити одне зауваження. Статут Міжнародного суду відносить праці вчених-юристів не до основних, а лише до додаткових джерел права, які застосовуються лише в тому випадку, якщо застосування основних джерел міжнародного права не дало зрозумілої відповіді на питання, які ставить

перед собою суд при вирішенні конкретної справи.

Тут слід також зауважити, що роль доктринального тлумачення висока не лише на рівні міжнародного права. Праці вчених-юристів дуже часто стосуються і положень національного права кожної держави. І хоч при цьому de iure їх роль не відповідає ролі у міжнародному праві, де вони визнаються джерелом права (хоч і додатковим), однак de facto вплив вчених-юристів через свої праці на національну судову практику дуже великий. Яскравим прикладом такого впливу є існування такого виду юридичної наукової праці як коментар до певного акту законодавства (найчастіше - кодекса). Він не може прямо застосовуватись, оскільки не є джерелом права, однак, під час вирішення справ як судді, так і сторони у справі дуже часто до нього звертаються для обґрунтування своєї позиції.

Доктринальне тлумачення теж має ряд переваг та недоліків. До перших слід віднести зокрема те, що вчені-юристи, так само як і представники міжнародних організацій чи національних несудових органів є фахівцями. Водночас, на відміну від попередніх двох суб'єктів, вони є фахівцями у галузі права, що робить їх вчення (з-поміж яких можуть бути і часто є тлумачення міжнародних договорів) надзвичайно цінними.

Вчені-правознавці є висококваліфікованими фахівцями у галузі права, однак, тут слід також зважити і на те, що, на відміну від попередніх двох суб'єктів, більшість з їх розробок базуються не на практичному досвіді, а на глибокому теоретичному аналізі, що не можна не враховувати, звертаючись до їх тлумачень при вирішенні справ. Цей факт не можна оцінити ані як перевагу, ані як недолік, однак. З одного боку, надмірна затеоретизованість, яка притаманна доктринальним тлумаченням, має свої вади. Зокрема, вона часто йде далі ніж це потрібно у конкретній практичній ситуації. Теоретичні підходи, їх критика та підтримка часто мало цікавлять національний суд та сторони по справі. Їм необхідний результат - тлумачення міжнародного договору в рамках національної правової системи, яке б не суперечило ані
принципам міжнародного права, ані принципам, на яких базується система національного права. З цієї точки зору, затеоретизованість доктринальних тлумачень - швидше недолік ніж перевага. Так, зокрема, схожі проблеми виникли при тлумаченні договору про нерозповсюдження ядерної зброї комітетом Цангера. [142, с. 364-366]

Водночас, якщо оцінити те ж саме з іншого боку - можна з впевненістю сказати, що користь від таких тлумачень є і значна. Затеоретизованість доктринальних тлумачень дає змогу національному суду та сторонам зрозуміти моменти, які могли б їм і не спасти на думку, якби вони застосовували простий практичний підхід до тлумачення міжнародних договорів. Ця подвійна природа доктринальних тлумачень характерна не тільки для правознавства. Таким самим чином обґрунтовується важливість теоретичних розробок для практики у будь-якій іншій сфері. Скрізь теорія розробляє основні, ґрунтовні методи, а практика їх удосконалює.

Водночас, при зверненні до доктринального тлумачення міжнародних договорів національним судам слід також робити це дуже обережно. Причина цього проста. Вчені-юристи - представники, перш за все, правової системи своєї держави, їм притаманна властива цій державі правова культура, звичаї, традиції тощо. Вони можуть бути обізнані (і часто є обізнаними) із правовою системою, культурою, звичаями та традиціями інших держав (чи інших юрисдикцій, якщо їх у державі декілька), однак, основний вплив на їх праці буде, все ж, мати той досвід, якого вони мають найбільше. Як правило, він походить з рідної держави (юрисдикції).

Одним із цікавих прикладів доктринального тлумачення міжнародних договорів є вже згаданий вище «комітет Цангера» - неофіційне зібрання групи представників із п'ятнадцяти держав, яке відбувалося з 1971 по 1974 р. у Відні під головуванням швейцарського професора Клода Цангера. Метою цього зібрання було здійснення тлумачення термінів «вихідний матеріал», «спеціальний розщеплювальний матеріал» та «устаткування чи матеріал,
спеціально призначені або підготовлені для обробки, використання чи виробництва спеціального розщеплювального матеріалу», які містяться в статті ІІІ Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Здійснивши відповідне тлумачення, комітет направив його у листі до Генерального директора МАГАТЕ, повідомивши того про своє рішення діяти відповідно до домовленостей щодо тлумачення цих термінів. Члени комітету також попросили директора МАГАТЕ розповсюдити результати своєї роботи серед усіх учасників МАГАТЕ, що й було зроблено документом INFCIRC/209 від 3 вересня 1974 року. [142, с. 364-366] Водночас, слід звернути увагу, що суб'єкт тлумачення тут був подвійний. Звісно, основну роботу виконали вчені-юристи та спеціалісти із ядерної сфери, які зібралися під керівництвом професора Цангера, тому це тлумачення має ознаки доктринального, водночас, оскільки воно було сприйнято міжнародною організацією МАГАТЕ без нарікань, то можна зробити висновок, що вона такий підхід сприйняла, і те, що могло б бути з самого початку зроблено під її егідою, але було зроблено автономно, отримало у подальшому її схвалення, а отже, її також можна віднести до суб'єкта тлумачення цього договору.

Таким чином, тлумачення міжнародних договорів вченими- правознавцями має вагу не тільки для юридичної науки (як національної, так і світової юридичної науки загалом), а і для практичного застосування як міжнародними судами при вирішенні справ та міжнародними організаціями та національними несудовими органами у їх практичній діяльності, так і національними судами при тлумаченні тими міжнародних договорів з метою подальшого їх застосування.

Отже, наведені вище чотири основних суб'єкти, яким доводиться мати справу із тлумаченням міжнародних договорів на професійному рівні мають враховуватися національними судами при тлумаченні міжнародних договорів для подальшого їх застосування у національній правовій системі. Робити, однак, це необхідно дуже обережно і уважно, враховуючи всі переваги та

недоліки таких тлумачень, наведені вище.

2.3.

<< | >>
Источник: ЗВЄРЄВ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ТЛУМАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ НАЦІОНАЛЬНИМИ СУДАМИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Суб'єкти тлумачення міжнародних договорів:

  1. 6. Співвідношення міжнародно-правового інституту регулювання прав і свобод людини та забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні
  2. §7 Державні інтереси, політика та міжнародне право
  3. §1 Поняття та види джерел міжнародного права
  4. §J Поняття та джерела права міжнародних договорів
  5. §2 Підстави для міжнародно-правової відповідальності
  6. § 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт
  7. § 3 . Правові аксіоми у цивільному судочинстві
  8. Об'єкти інвестиційної діяльності
  9. ЗМІСТ
  10. ВСТУП
  11. Стан застосування міжнародних договорів України
  12. Поняття юридичного тлумачення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -