§ 2. Структура норми права

Структура норми права — це внутрішня будова норми права, яка виражається у її поділі на окремі складові елементи, органічно пов’язані між собою.

Структурними елементами норми права є:

— гіпотеза — частина правової норми, яка містить умови та об­ставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції;

— диспозиція (від лат.

— санкція (від лат. sanctio — непорушний закон) — частина пра­вової норми, що містить примусові заходи або інші несприят­ливі наслідки особистого, майнового чи громадського харак­теру, які держава може застосувати за порушення конкретної правової норми.

Гіпотеза визначає коло відносин, які регулюються правом, вста­новлює умови дії норми, частиною якої є, включає конкретні факти, необхідні для виникнення чи зміни певного виду правовідносин. Гі­потеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези абстрак­тний варіант поведінки «прив’язується» до конкретної юридичної ситуації, до конкретної особи, часу, місця. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Диспозиція — стрижень правової норми, що вказує на дозволену, обов’язкову або заборонену поведінку суб’єкта. Диспозиція є осно­вним елементом норми права, у якому формується модель самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід ді­яти в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.

Санкція — частина правової норми, яка забезпечує виконання її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства і держави до порушників правової норми (охоронна санкція). У санк­ції може також виражатися схвальне ставлення до певної поведінки суб’єкта у вигляді заохочення до осіб, які виконують диспозицію на рівні, що перевищує загальні вимоги (заохочувальна санкція).

Окрім логічної норми права, що має класичну модель (вклю­чає три елементи), сьогодні дуже широко використовується норма- розпорядження, що складається з двох елементів: 1) у регулятивних нормах — з гіпотези і диспозиції; 2) в охоронних нормах — з диспози­ції і санкції.

Норма-розпорядження є імперативним судженням загального ха­рактеру, формально закріпленим в тексті нормативно-правового акта. Нормами-розпорядженнями є, як правило, спеціалізовані норми права.

Наведемо класифікацію структурних елементів логічної норми права.

За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть бути: а) абсолютно-визначені; б) відносно-визначені; в) аль­тернативні.

В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно визначаються обста­вини, з наявністю або відсутністю яких пов’язується чинність юри­дичної норми. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний перелік обставин, за яких вирок суду має бути безумовно скасований: якщо вирок винесено незаконним складом суду, або порушена таємниця наради суддів, або вирок не підписаний будь-ким із суддів тощо. Тут — абсолютно-визначена гіпотеза.

Відносно-визначена гіпотеза не містить достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в залеж­ність від однієї або кількох фактичних обставин. Наприклад, норма права, що регламентує припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється через смерть одного з подружжя, оголошення його (її) померлим (померлою) у встановленому порядку, а за життя подруж­жя — розлученням за заявою одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних обставин, щоб настали передбачені нормою правові на­слідки, а саме — припинення шлюбу.

Абсолютно-визначена диспозиція — диспозиція, яка чітко визначає права і обов’язки учасників правовідносин, точно називає конкретний варіант поведінки. Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно-визначеною диспозицією є розпорядження суду видаляти із залу судового засідання усіх свідків, що прийшли до початку їх допиту.

Відносно-визначена диспозиція — диспозиція, яка не містить іс­тотних ознак поведінки учасників правовідносин, достатньо повних відомостей про їхні права і обов’язки.

Альтернативна диспозиція — диспозиція, яка характеризується тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання

лише одного з них. Наприклад, у кримінально-процесуальному зако­нодавстві є норма, яка передбачає, що в результаті розгляду справи в касаційному порядку суд приймає одне з таких рішень: залишає вирок без зміни; скасовує вирок і направляє справу для нового розслідування або нового розгляду; скасовує вирок і припиняє справу; змінює вирок.

Абсолютно-визначена санкція — санкція, у якій точно визначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми права. Санкції норм про майнову та адміністративну відповідальність у пе­реважній більшості є абсолютно визначеними.

Відносно-визначена санкція — санкція, у якій межі юридичної відповідальності за порушення норми права визначені в діапазоні від мінімальної до максимальної або лише до максимальної. Відносно- визначений характер має більшість санкцій кримінального права.

Альтернативна санкція — санкція, у якій перелічені кілька аль­тернативних видів юридичної відповідальності, із яких правозастосу- вач обирає лише один — найбільш доцільний для даного конкретного випадку.

За складом гіпотези, диспозиції, санкції можуть бути прості і складні.

Проста гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від однієї умови, однієї фактичної обставини.

Складна гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто пе­редбачає фактичний юридичний склад).

Проста диспозиція — диспозиція, що передбачає один конкрет­ний правовий наслідок, який настає за наявності певних фактичних обставин.

Складна диспозиція — диспозиція, що передбачає кілька право­вих наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактич­них обставин.

Проста санкція — санкція, що визначає одну міру державного стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

Складна санкція — санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи державного стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

За характером прав і обов’язків учасників правовідносин роз­різняють диспозиції:

— уповноважуючі — надають суб’єктам можливість вчинення пе­редбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх мож­ливої, допустимої, соціально нейтральної поведінки;

— зобов’язуючі — містять розпорядження щодо вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб’єктів певний варіант необхідної поведінки;

— заборонні — містять заборону вчинення певних негативних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення протиправ­ної поведінки, що визнається правопорушенням.

За характером наслідків для правопорушника розрізняють санкції:

— штрафні (каральні) — передбачають позбавлення волі, штраф, догану, грошове стягнення тощо. Основне завдання каральних санкцій — загальна і приватна превенція (запобігання) право­порушення, виправлення і перевиховання правопорушників. Штрафні санкції характерні для заборонних норм;

— відновлювальні (компенсаційні) — передбачають усунення завда­ної особі шкоди і відновлення її порушених прав: відновлення на попередньому місці роботи незаконно звільненого; визнання договору, укладеного всупереч встановленому порядку, недій­сним тощо. Їх основне завдання — відновлення порушеного права. Відновлювальні санкції характерні для дозвільних норм.