Структура норми права

Однією із характерних ознак норми права є наявність особливої будови, певної внутрішньої структури. Структура норми права являє собою її поділ на взаємопов’язані елементи (складові).

У контексті інтегративного підходу до права виділяється думка про те, що структура норми права як первинного компоненту змісту права завжди має три невід’ємні взаємопов’язані елементи - гіпотезу, диспозицію, санкцію. Її називають логічною структурою норми пра­ва. Водночас формалізоване (текстуальне) закріплення норми права у правових документах (правовий припис) може мати свою специфічну структуру, що зумовлюється особливостями різних видів правових документів.

Отже, необхідно розрізняти структуру норми права і структуру правового припису. Остання може містити своєрідні комбінації еле­ментів логічної структури норми права. Проте варто зауважити, що виділення логічної триелементної структури можливе тільки в «кла­сичних» правових нормах, тобто тих, що безпосередньо визначають правила поведінки. Спеціалізовані ж норми права такої структури не мають.

Норма права, встановлюючи еталон поведінки учасників суспі­льних відносин, повинна визначати не тільки певне правило поведін­ки (диспозицію), а й кому та за яких умов його необхідно дотримува­тися (гіпотезу), а також наслідки порушення цього правила (санкцію).

Структура норми права

Таким чином, класична норма права відповідає формулі «якщо..., тоді..., інакше..Така будова норми права забезпечує необхід­ний і достатній мінімум нормативно-правової інформації, що повинен лежати в основі всієї системи права. Це підтверджується і широко ві­домим висловом, що без гіпотези норма права безглузда, без диспо­зиції - неможлива, а без санкції - безсила.

Диспозиція - це стрижневий елемент, «серцевина» структури норми права, що встановлює правило поведінки учасника правових відносин (права, обов’язки, які набуваються відповідно до цієї норми права).

За ступенем визначеності розрізняють:

- абсолютно визначену диспозицію, яка містить чітко сформу­льовану модель поведінки;

- відносно визначену диспозицію, що вказує лише на загальні ознаки поведінки учасників відносин, а зміст поведінки (конкретні права та обов’язки) уточнюється суб’єктами самостійно;

- альтернативну диспозицію, яка надає суб’єктам правовідносин можливість вибору між декількома варіантами належної поведінки.

За характером встановлених прав та обов’язків диспозиції поді­ляють на:

- уповноважувальні - надають суб’єктам можливості вчинення певних дій;

- зобов 'язальні - вимагають вчинення певних дій;

- заборонні - вимагають утриматися від вчинення певних дій.

За складом виділяють:

- прості диспозиції - передбачають лише один варіант поведінки;

- складні диспозиції - визначають декілька варіантів поведінки.

Гіпотеза - структурний елемент норми права, що визначає умови (обставини), за наявності або відсутності яких діє правило, ви­кладене в диспозиції.

Залежно від ступеня визначеності гіпотеза буває:

- абсолютно визначеною, якщо повністю, вичерпно визначає умови, за наявності (відсутності) яких діє норма;

- не повністю визначеною, коли містить умови, сформульовані в загальному вигляді («у разі необхідності», «у необхідному випадку» тощо);

- альтернативною, коли визначає декілька умов, хоча б однієї з яких достатньо для реалізації норми права.

За складом гіпотези бувають:

- прості - передбачають наявність лише однієї умови, необхід­ної для реалізації норми права;

- складні - містять декілька умов, що визначають дію норми права.

Санкція - це частина норми права, що вказує на юридичні на­слідки в разі відхилення від правила поведінки, визначеного диспо­зицією.

Як правило, санкція норми права встановлює нові (додаткові) обтяжуючі обов’язки чи позбавлення для суб'єктів, які не дотриму­ються вимог диспозиції норми права, або вказує на можливість при­мусового виконання наявного обов’язку.

За аналогією з іншими елементами правової норми можна розріз­няти прості й складні, абсолютно визначені, відносно визначені, аль­тернативні санкції. Властивим саме для санкцій норм права є їхній поділ за функціональним призначенням:

- каральні санкції - передбачають покарання порушника норми права у формі позбавлень особистого, майнового, організаційного ха­рактерів (позбавлення волі, конфіскація майна, штраф, звільнення тощо);

- запобіжні санкції - дозволяють уникнути більш тяжких нас­лідків, припинити або запобігти правопорушенню, притягти винних до відповідальності (наприклад, арешт майна, затримання особи, блокування банківських рахунків);

- відновлювальні (компенсаційні) санкції - спрямовані на понов­лення порушених прав і законних інтересів, а також примусове вико­нання невиконаних або неналежним чином виконаних обов’язків (ві­дшкодування, компенсація, примусове виконання зобов’язання в натурі, визнання правочину недійсним тощо).

Класифікувати санкції можна також і за галузевою належністю, зокрема на конституційно-правові, цивільно-правові, кримінальні, адміністративні, дисциплінарні.

7.3