§ 2. Дія правосвідомості на норми права і права на правосвідомість. Правовий нігілізм
Право і правосвідомість - дві системи, що постійно взаємодіють. Як уже наголошувалося, право починає впливати на поведінку особи лише після опрацювання цього права в свідомості особи, і перебіг правового регулювання розпочинається лише за умови встановлення союзу волі учасника правовідношення і волі регулятора цього відношення.
Взаємодію права і правосвідомості можна чітко відстежити в різних царинах теорії права. Аналізуючи рівень правосвідомості, можна дати оцінку стану правової системи, спрогнозувати її зміни.Право в зовнішній формі свого прояву - законодавстві є ніби стимулятором виникнення своєрідного відношення до юридичних норм на психологічному рівні шляхом утворення в індивіда відповідних емоційних явищ на витворення цих норм. Усе це враховується в правотворчому процесі й передбачає наявність спеціальних стадій правотворчості, де враховується думка громадян і осіб, які застосовують право, про необхідність регулювання даного відношення або сфери таких відносин.
З іншого боку, правосвідомість є важливим чинником, що опосредковує юридичний закон, через який у свідомості відбиваються об’єктивні закони суспільного розвитку, які вимагають юридичного відбиття і оформлення. В цьому випадку юридичний мотив, як правосвідоме явище, виконує функцію безпосереднього ідейного джерела права.
Норми права не виникають самі по собі, вони - продукт правосвідомості, а правосвідомість - їх ідейне джерело. У нормах права не може бути нічого, що не містилося б у правосвідомості, що виступає як ідейне джерело права. Від правосвідомості як ідейного джерела права залежить їх зміст у той чи інший період, характер дії норм права на суспільне життя.
Але правосвідомість не тільки посідає важливе місце на етапі створення правових норм. Якість правореалізаційної діяльності багато в чому залежить від правосвідомості. По-перше, правосвідомість формує своєрідну програму поведінки суб’єктів суспільних відносин, за якої у них утворюється необхідна для дотримання юридичних норм мотивація належної поведінки.
По-друге, правосвідомість здійснює необхідні функції в процесі застосування юридичних норм правниками-практиками, вони зобов’язані зрозуміти, з’ясувати й розібратися в значенні правових норм. Правосвідомість є тим чинником, на підставі якого оцінюють докази у справі. Так, наприклад, стаття 67 КПК України свідчить, що суд, прокурор, слідчий і особа, що проводить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин у іх сукупності, керуючись законом, і жодні докази для суду, прокурора, слідчого й особи, що проводить дізнання, не мають наперед встановленої сили щодо визначення міри кримінальної відповідальності. Правосвідомість виконує важливу роль і при виголошенні вироку звинувачуваному, тут правосвідомість виступає одним із тих чинників, що ним керується суддя під час вибору тривалості терміну позбавлення волі в межах встановлених санкцією норми права.Хоча право і правосвідомість є ніби двома боками однієї медалі, їх ідилія не абсолютна. Право і правосвідомість можуть перебувати в конфлікті у тому випадку, якщо правосвідомість формується на підставі переважного впливу на неї політичної, моральної, естетичної свідомості, а також здорового глузду. Якщо вживання алкоголю моральне і не суперечить естетиці побуту, то при здійсненні злочину обставина нетверезості особи, що скоїла цей злочин, виступала б як пом’якшувальна провину обставина, але кримінальне право здійснення злочину в стані алкогольного сп’яніння розцінює, навпаки, як обтяжливу вину обставину. Правосвідомість і право тут вступають у конфлікт.
Крім того, правосвідомість - це суто суб’єктивне явище: воно складається з уявлень людей про право; із суб’єктивного ставлення до самого феномена права, його цінностей; із правової психології й навіть із індивідуальної або масової емоційної реакції на право, часом інтуїтивної, підсвідомої. Якщо право є зовні об’єктивованим інституційним утворенням, вираженим у системі загальнообов’язкових формально-визначених норм, то правосвідомість виступає у вигляді уявлень про право, думок про необхідність юридичної структури взаємостосунків людей, установок на той чи інший юридичний режим у житті суспільства.
Механізми дії права та правосвідомості теж розрізняються: якщо механізм правового регулювання втілений у складному юридичному інструментарії, спирається на державний примус, то механізм дії правосвідомості належить до суто духовної сфери. Правосвідомість «працює» через загальну правову оцінку соціальних чинників, через судження про їх відповідність ідеї правового і законного, через відчуття права і законності та вольову спрямованість поведінки людей, що випливає звідси.
Різні й функції права та правосвідомості. Функції права пов’язані з його нормативністю, нормативно-організаційною дією на суспільні відносини. Правосвідомості теж притаманні певні риси нормативності, але нормативність правосвідомості інша. Тут перед нами не загальні, загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки (що характерне для права як інституційного утворення], а лише усвідомлення обов’язковості юридичних норм, ідея законності й разом з тим критерії правильності, соціальної виправданості поведінки, тобто та нормативність, яка властива особливому неюридичному явищу, що виражається через правосвідомість,-безпосередньо соціальним (природним) правам.
Взаємодія права і правосвідомості невід’ємна риса будь-якого суспільства. Але за виникнення певних умов розвитку суспільства може формуватися негативна (заперечувальна) правосвідомість, що набуває форми правового нігілізму, при цьому виникає зіставлення законності й доцільності, заперечення правової системи, непокора як закону, так і органам, що пильнують за його виконанням тощо.
Суть правового нігілізму полягає в негативному ставленні до існуючої правової системи (незнанні, нерозумінні, нєсприй- нятті правових розпоряджень або спотворення їх суті) аж до її заперечення. Форми його прояву різні, але всі вони, починаючись з дрібного повсюдного недотримання правових норм фізичними та юридичними особами, трансформуються в спробу ствердити доцільність такої поведінки над законослухняністю, що надалі призводить до навмисного порушення законодавства та скоєння злочинів.
Перебіг виникнення нігілістичних переконань стосовно системи права бере початок з моменту нав’язування суб’єкту цих переконань (ідеологічний чинник). Це може відбуватися в дитинстві, коли дитину лякають міліціонером, замість навіювання йому того, що міліціонер - захисник, це може відбуватися і пізніше, коли засоби масової інформації через свою заідеологізованість нав’язують юридично малограмотним особам думку проте, що правоохоронні органи чинять всупереч закону тощо. З іншого боку, це може відбутися тоді, коли суспільство приймає своєрідну рекламу світу злочинності та повсюдно її культивує в різного роду низькоякісній музичній, кіно-, відеопродукції та літературі (90-ті рр. XX ст. на терені колишнього СРСР). Це, як правило, відбувається й у разі, коли правовий тоталітаризм набуває форми правового нігілізму (за часів сталінізму). Коли право використовували не лише як засіб захисту, а й як засіб нападу. Якщо говорити словами І. Канта, то «право може слугувати як засіб обмеження свавілля, так і засіб нехтування свободою людини».
Правовий нігілізм виникає не тільки через своєрідну ідеологію, виникненню цього явища передує виникнення у суб’єкта певного невдоволення своїм суспільним становищем, не адекватним, на його думку, його ж можливостям (психологічний чинник). Законослухняним можна бути лише за власним переконанням, за допомогою особистої вольової позиції щодо правового регулювання суспільних відносин, психологічна ж роздвоєність веде до виникнення нігілістичних переконань. Правовий нігілізм - це продукт особливостей законів, прийнятиху суспільстві, що відбиваються у хворій психіці суб’єктів цього суспільства.
Таким чином, правовий нігілізм - це характеристика певних негативних сторін правосвідомості, її ідеологічна і психологічна
частина, яка різко критично й негативно ставиться до розуміння і дотримання права та порушує процес взаємодії права і правосвідомості.
За сучасних умов у нашому суспільстві необхідно подолати правовий нігілізм, виховувати шанобливе ставлення до закону, сумління та відчуття відповідальності, непримиренності до свавілля, корупції.
Основою формування здорової етичної та правової свідомості громадян є громадська злагода, підвищення добробуту народу, розширення матеріальних гарантій прав людини тощо. Однією з найважливіших складових усієї роботи щодо викорінювання свавілля, нігілізму, соціальної апатії є активні заходи з правового виховання громадян.Виховання правосвідомості перебуває в органічному зв’язку з засадами моральності, демократичної свідомості всіх громадян, пов’язане з процесом підвищення культури суспільства, людини, набуття нею гідності, свободи та справедливості. У духовному житті нашого суспільства за останні роки зросло неприйняття ідей соціально-утопічної свідомості. Проте актуальними є питання співвідношення законності та свободи особи, прав людини і її цивільної відповідальності, розвитку демократії. Очевидно, що демократія, законність, права людини несумісні з анархією, вседозволеністю, свавіллям. Свобода людини в її етичних і правових формах означає такий варіант поведінки особи, в яких реалізація її здорових, розумних і шляхетних інтересів поєднувалася б із повагою інтересів інших людей, суспільства, держави.
Розвиток правової свідомості громадянина, суспільства сприяє подоланню відсталих поглядів, спотвореної поведінки людей, запобіганню випадкам свавілля та наруги над особою. Внесення науково обґрунтованих зважених правових уявлень, поглядів до свідомості громадян, боротьба із злочинністю є передумовами зміцнення законності та правопорядку, без чого неможливо побудувати громадське суспільство і правову державу.