§ 4. Норми банківського права та їхня класифікація

Банківська діяльність, будучи важливим елементом функціо­нування фінансової системи держави, є об'єктом регулювання з боку банківського права. Відносини, що виникають у процесі

банківської діяльності, регулюються нормами банківського права.

Норми банківського права регулюють специфічну групу суспіль­них відносин - банківські правовідносини, тобто взаємовідносини суб’єктів банківського права в процесі здійснення банківської діяль­ності. Ці відносини мають як публічний, так і приватний характер.

Норми банківського права є за своєю природою спеціальними нормами і з огляду на це підлягають застосуванню.

Норми банківського права чітко визначають юридичні права і обов’язки учасників, закріплюють правове положення суб’єктів банківських правовідносин і передбачають певні варіанти їх пове­дінки. У нормах банківського права жорстко закріплено вимоги держави у сфері банківської діяльності і встановлено відповідаль­ність за невиконання приписів держави. Ці норми, як правило, мають імперативний (обов’язковий) характер, забезпечений при­мусовою силою держави. Однак деякі норми банківського права диспозитивні. Так, норми, що регулюють укладання банківських договорів, є згодою сторін і дають їм можливість визначити конк­ретний зміст своїх прав та обов’язків.

Норми банківського права регулюють організацію і функціо­нування банківської системи, основу якої становлять грошово-кре­дитні відносини, об’єктом яких є гроші та грошові зобов’язання.

впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України», в якому міститься посилан­ня на звід звичаїв - Уніфікованих правил та звичаїв МТП для до­кументарних акредитивів у редакції 1993 р.

Норма ст. 9 Уніфікованих правил МТП за інкасо в редакції 1995 р. є банківським звичаєм і передбачає, що банки будуть діяти сумлінно і виявляти розумну старанність.

Структура норм банківського права, тобто їхня внутрішня по­будова, складається з таких елементів - гіпотези, диспозиції та санкції. Однак ці елементи мають ряд особливостей. Гіпотеза цих норм визначає умови, за яких можуть виникати банківські право­відносини. Ці умови виражені конкретно і характеризуються чіткі­стю. Наприклад, надання банками кредитів може відбуватися за певних умов: забезпеченості, платності кредиту або гіпотеза нор­ми, яка визначає умови, за яких НБУ може відмовити в реєстрації комерційного банку. Диспозиція норм банківського права деталь­но формулює правила поведінки учасників банківських право­відносин, тобто визначає їхні права й обов'язки. Так, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає перелік банківських операцій, які банки мають право здійснювати.

Способом захисту правил, установлених нормами банківського права, є санкції.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ має право застосувати до банків такі заходи впливу, як: відкликання ліцензії, призупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу, підвищення економічних нормативів, лікві­дація і реорганізація банку та ін.^[VI]. У статтях банківського законо­давства не завжди містяться одночасно всі три елементи норми

банківського права. Окремі елементи цих норм можна знайти в інших нормативних актах.

Норми банківського права можна класифікувати з різних підстав.

Більшість норм банківського права мають неповну структуру і поділяються на:

норми-принципи (принцип свободи підприємницької діяльно­сті - ст. 44 ГК України);

норми визначення (фундаментальні банківські закони мають спеціальну статтю «визначення термінів», у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному зако­ні,- ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

компетенційні норми (наприклад, про компетенцію Національ­ного банку України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.1999 р. «Про Національний банк України»;

норми заборони (наприклад, заборона здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії - ст. 19 Закону України від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність»;

норми-рекомендації - не будучи юридично обов’язковими, орієнтують суб’єктів на бажану для держави поведінку: напри­клад, примірний статут банку.

За функціональною спрямованістю норми банківського права можна поділити на дві групи:

а) регулятивні;

б) охоронні.

Регулятивні норми банківського права встановлюють права і обов’язки суб’єктів банківських правовідносин. До регулятивних норм належать норми, які визначають функції НБУ і комерцій­них банків, установлюють вимоги щодо ліцензування банківської діяльності.

Охоронні норми банківського права передбачають застосуван­ня заходів примусу за порушення норм банківського законодав­ства. До цих норм належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.

Роль банківського права виявляється в захисті прав та інтересів суб’єктів і має конкретне втілення завдяки застосуванню регуля­тивних та охоронних норм. У свою чергу, регулятивні норми бан­ківського права залежно від характеру їх впливу на учасників бан­ківських правовідносин поділяють на зобов’язальні, заборонні та уповноважувальні.

Зобов’язальні норми права регулюють активну поведінку суб'єктів і пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії. Наприклад, обов'язок отримати банком ліцензію на здійснення банківської операції, зберігати кошти на рахунках в банках та ін.

Заборонні норми банківського права приписують не здійсню­вати дій, що порушують банківську дисципліну.

В одних випадках в цих нормах вказується, що певні дії забо­роняються або не допускаються. Наприклад, правилами касових операцій застосування готівки між юридичними особами обмеже­не. Валютне законодавство України забороняє на території країни використання іноземної валюти як способу платежу, за винятком окремих випадків і в порядку, встановленому чинним законодав­ством.

Уповноважувальні норми банківського права надають учас­никам цих відносин повноваження на здійснення певних позитив­них дій в установлених межах. Ці норми містять дозвіл суб'єктам і оперують словами «має право» або «вправі». Прикладом може бу­ти норма, закріплена в ст. 47 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність»: «На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції...».

За змістом норми банківського права поділяють на матеріальні і процесуальні. Прикладом матеріальних норм банківського права є мета і функції банківського нагляду, підстави створення комерцій­них банків, види санкцій, які можуть застосовуватися до банків.

Процесуальні норми банківського права встановлюють поря­док застосування норм матеріального права. Так, законодавець визначає вимоги, що пред'являються до звітності банків, установ­лює процедуру стягнення штрафів, тобто процесуальні норми ре­гулюють взаємовідносини НБУ і банків з приводу банківського нагляду.

За призначенням норми банківського права поділяють на за­гальні та пруденційні. Загальні норми банківського права закріп­люють правове положення НБУ і комерційних банків, їх організа­ційно-правові форми, функції; визначають порядок організації та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій.

Пруденційні норми банківського права (від англ, prudent - роз­судливий, розважний) - це норми, що мають на меті забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити інте­реси вкладників. Вони передбачають різні фінансові та організа-

ційні заходи, реалізація яких має привести до зниження банків­ського ризику. Наприклад, державна реєстрація та ліцензування банківської діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування заходів впливу від імені держави.

Отже, класифікація норм банківського права важлива для ви­значення їхньої сутності та місця в системі права, а також для по­дальшого розвитку банківського права.