Структура юридичної норми

Структура (внутрішня форма) юридичної норми - це об'єктивно зумовлена потребами юридичного регулювання внутрішня організація її змісту, яка полягає у поділі норми

на необхідні складові елементи та у закономірних зв'язках між ними.

Обов'язкові елементи юридичної норми:

- диспозиція;

- гіпотеза;

- санкція.

Диспозиція - частина норми, в якій зазначаються пра­ва й (або) обов'язки суб'єктів - адресатів цієї норми. Диспо­зиція є центральною, основною частиною юридичної норми, оскільки якраз і вказує, описує дозволену (можливу) або обов'язкову (необхідну), чи заборонену (неприпустиму) фізич­ну поведінку суб'єктів певного виду.

Гіпотеза - частина норми, яка зазначає умови, об­ставини, з настанням яких можливо чи необхідно здійсню­вати її диспозицію. Ці обставини відображаються спеціальним поняттям «юридичні факти» (докладніше про них йтиметься пізніше у темі «Юридичні відносини»). Призначення гіпотези - визначити, окреслити сферу і межі регулятивної дії диспозиції юридичної норми.

Санкція - частина норми, яка встановлює заходи юри­дичної відповідальності або іншого примусу, які має засто­совувати або гарантувати держава до порушника диспо­зиції. Призначення санкції - забезпечувати беззастережну здійсненність диспозиції юридичної норми.

Щойно охарактеризована, логічна необхідна триелемент- на структура юридичної норми може бути відображена такою формулою: «якщо..., - тоді..., - інакше...».

Вміння знаходити у нормативно-юридичних актах кожен зі згаданих елементів юридичної норми є необхідною складо­вою фахової компетентності практикуючого юриста.

Адже не встановивши диспозицію норми, не можна склас­ти уявлення про те, які діяння (активні чи пасивні дії) дозво­ляються або вимагаються, або ж забороняються державою. Якщо ж не виявити гіпотезу норми, залишається невідомим, за яких життєвих ситуацій, обставин, умов можуть виникнути передбачені нормою права, обов'язки або заборони.

примусово забезпечуватиме фактичну здійсненність диспози­ції норми.

Отож між зазначеними трьома елементами юридичної но­рми існують регулятивно необхідні зв'язки: і гіпотеза, і санкція норми, так би мовити, обслуговують диспозицію. Гіпотеза ви­значає, окреслює соціальну сферу (соціальний простір) здійс­нення диспозиції, а санкція виконує гарантуючу, забезпечува­льну роль стосовно диспозиції. Тому ігнорування, дефіцитність, руйнація трьохелементної структури юридичної норми загро­жують зведенням нанівець регулятивних можливостей норм.

При цьому слід мати на увазі, що у деяких випадках один і той же фрагмент тексту нормативно-юридичного акта, в якому вміщена аналізована норма, може виконувати неодна­кову регулятивну функцію - залежно від того, до якого саме з учасників регульованих нормою відносин ця норма адресу­ється. Наприклад, та частина тексту кримінально-правової норми, в якій вміщено вказівку на вид і міру покарання особи, котра порушила кримінально-правову заборону (диспозицію), функціонує стосовно правопорушника, вочевидь, як санкція. А ось щодо суду, який має застосовувати цю санкцію, ця ж час­тина норми функціонує вже в іншій ролі - як диспозиція, оскі­льки нею суд уповноважується і зобов'язується ухвалити пев­ний вирок засудженому. Отже, у тих випадках, коли певний фрагмент нормативного тексту може виконувати подвійну функцію, треба завжди зазначати, на якого саме з суб'єктів регульованих відносин цей фрагмент тексту, так би мовити, проектується, поширюється

Так чи інакше, аби поставити правильний, переконливий, так би мовити, структурний діагноз окремим фрагментам нор­мативного тексту, доречно використовувати наведену вище загальну формулу регулятивно-необхідної структури юридич­ної норми. Для цього слід спробувати переформулювати (але тільки мисленнєво, у своїй уяві!) аналізований юридичний текст згідно зі згаданою формулою.

Розпочинати структурний аналіз юридичної норми на­лежить з пошуку її найважливішого елемента - диспозиції.

на можливість, або на необхідність, або на заборонність пев­ної, державно забезпечуваної поведінки. Якщо йдеться про дозволену поведінку, то до відповідних слів можуть належати, наприклад, такі, як: «має право», «дозволено», «можна», «може», «припустимо», «уповноважено» тощо. Якщо ж йдеться про поведінку обов'язкову, то її опис у диспозиції радше за все почнеться одним з таких слів, як, наприклад: «повинен», «має», «зобов'язаний», «необхідно», «потрібно», «слід», «нале­жить». І, нарешті, якщо йтиметься про заборону, то її опис мо­же супроводжуватись такими словами, як, скажімо: «не дозво­ляється», «не можна», «забороняється», «недопустимо», «ви­ключається».

Факультативним (отже, можливим четвертим) елементом юридичної норми може бути заохочення. Це така частина юридичної норми, яка містить вказівку на ті цінності, бла­га, які може отримати від держави суб'єкт у разі добровіль­ного здійснення ним диспозиції.

Види диспозицій, гіпотез, санкцій:

1) за складом -

- прості;

- складні (якщо відповідний структурний елемент норми вміщує вказівку на декілька різних обставин (для гіпотези), або декілька різновидів поведінки (для диспозиції), або ж декілька різновидів примусових заходів (для санкції);

2) за ступенем визначеності змісту -

- абсолютно визначені;

- відносно визначені (зокрема, оцінювальні, альтерна­тивні).

Крім того, санкції поділяються на:

- каральні («штрафні») - у них фіксуються можливі захо­ди юридичної відповідальності за порушення диспозиції;

- відновлювальні - у них передбачаються можливі заходи примусового поновлення, «реставрації» порушеного правомір­ного стану.

Отож наведу приклад структурного аналізу юридичної но­рми, скажімо, стосовно правила, закріпленого в ст. 70 Консти­туції України. Це правило звучить так: «Право голосу на вибо­

рах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними».

Скориставшись наведеною вище формулою, спробуємо виявити кожен із відомих нам обов'язкових елементів структу­ри юридичної норми. І тоді, уявно перебудувавши текст зазна­ченої ст. 70 Конституції України, отримаємо такий вираз: «Як­що громадянин України на день проведення виборів чи рефе­рендуму досяг вісімнадцяти років і не визнаний судом недієз­датним (складна гіпотеза), - тоді він має право голосу на вибо­рах і референдумах (складна диспозиція)». І хоча саме у цьому тексті вказівка щодо санкції у разі порушення зазначеного пра­ва громадянина відсутня, її, однак, можна знайти у іншому за­коні - у Кримінальному кодексі України. У його ст. 157 перед­бачено, що: перешкоджання вільному здійсненню громадяни­ном свого виборчого права або права брати участь у референ­думі караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Так, у наведеному вище прикладі структурного аналізу ст. 70 Конституції України доводиться зустрітись із трьома юридично-нормативними приписами, між якими була, так би мовити, «розподілена» одна тричлена юридична норма і кожен з яких має лише двочлену структуру (гіпотеза і диспозиція або гіпотеза і санкція). Перший припис: якщо громадянин України на день проведення виборів чи референдуму досяг вісімнадця­ти років (гіпотеза), - тоді він має право голосу на виборах і ре­ферендумах (диспозиція). Другий припис: якщо громадянин України визнаний судом недієздатним (гіпотеза), тоді він не має права голосу на виборах і референдумах (диспозиція). І, нарешті, третій припис: якщо хтось перешкоджає вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі (гіпотеза), - тоді йому може бути призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк (санкція; втім, останній фрагмент виконує роль санкції лише стосовно порушника виборчого права, але водночас він слугує диспози­цією стосовно суду, який має ухвалити відповідний вирок).

На закінчення викладу розглянутого питання ще раз підк­реслю, що вміння правильно здійснювати структурний аналіз юридичної норми, а також юридично-нормативних приписів, у яких вона закріплена, становить необхідну складову професійної компетентності юриста. Отож згадане загальнотеоретичне пи­тання, як бачимо, має прямий вихід у юридичну практику.

3.