§ 4. Ознаки норми права

Норма права як один із різновидів соціальних норм має озна­ки, властиві цим нормам. Але, крім цього, норма права має свої специфічні ознаки, завдяки яким вона виділяється на загально­му тлі інших соціальних норм.

Першою ознакою норми права є її загальнообов’язковість. Суть цієї ознаки полягає в тому, що норма права як владний припис держави вказує, яким чином, в якому напрямі, протягом якого часу і де необхідно діяти суб’єкту права. Норма права при­писує правильний, з погляду суспільства, і тому обов'язковий характер дії для цього суб’єкта. Причому, цьому приписові при­таманний рівний і однаковий масштаб поведінки для всіх, хто перебуває в межах дії норми права. Загальнообов’язковість норм права вказує на режим поведінки, що виходить від держави, при якій норма права приймається як вказівка до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності такої дії.

Друга ознака норми права - її формальна визначеність, яка виявляється насамперед у тому, що правова норма видається або санкціонується державою, виражаючись у тій чи іншій вста­новлюваній або визнаваній нею формі (у формі закону або підза-

конного нормативного акта, договору з нормативним змістом, правового звичаю тощо), за допомогою чого однозначно фіксує рамки поведінки суб’єктів права.

Формальна визначеність пов’язана також із структурою нор­ми права - її специфічною внутрішньою побудовою та специфіч­ним характером, тобто поєднанням у собі можливості надати й одночасно обмежити зовнішню свободу осіб у їхніх стосунках.

Таким чином, третьою ознакою норми права виступає її надавально-зобов'язуючий характер. Такий характер норми права означає, що ця норма, надаючи одним суб’єктам прав , покладає на інших суб’єктів відповідні обов’язки, таким чином дозволяючи задовольняти законні інтереси уповноважених суб’єктів через дії зобов’язаних осіб. Не всі норми права мають однаковий надавально-зобов’язуючий характер.

Четвертою ознакою норми права є її неперсоніфікованість. Норма права не адресуються конкретній індивідуально визна­ченій особі, а поширюються на будь-яких учасників відношення, врегульованого цією нормою. Крім того, норма права-це припис загального характеру, що розрахований на всі схожі ситуації, а не на конкретну життєву ситуацію. Норма права регулює най- типовіші відносини, що багато разів виникають, у врегулюванні яких присутній державний інтерес.

П’ята ознака - забезпечення реалізації норми права заходами державного примусу. Норм права в більшості випадків грома­дяни дотримуються самостійно і добровільно. При цьому в дер­жаві створюється для цього відповідна атмосфера. І лише тоді, коли дії засобів переконання і виховання недостатньо, виникає необхідність у застосуванні заходів примусу. Примус у правовій сфері може здійснюватися через такі правові засоби, як запо­біжні, карні й інші міри. Примус, на відміну від переконання і

виховання, здійснюється тільки на правовій підставі та в осо­бливій процесуальній формі, встановленій законодавством.

Ще однією ознакою норми права є її системність. Причому, суть цієї ознаки норми права дещо роздвоюється. По-перше, системність виявляється в тому, що норма права є своєрідною макросистемою, яка складається з таких елементів, як гіпотеза, диспозиція і санкція. По-друге, норма права своєю дією спону­кає до дії інші норми права, що перебувають із нею у стійкому зв'язку залежно від необхідності врегулювання різних сторін суспільного відношення. Жодна норма права самостійно, без зв'язку з іншими нормами, не в змозі врегулювати суспільне відношення.