§ 5. Класифікація норм права. Локальні норми та вимоги до них

Величезна різноманітність суспільних відносин і необхід­ність їх нормативного врегулювання породжує безліч різних за своєю формою, змістом і функціональним призначенням норм права.

Наявність такої великої кількості різних норм права погіршує можливість застосуванні! тієї норми права, яка б найкращим чином і всеохоплююче могла врегулювати конкретні суспільні відносини. У цій ситуації необхідним прийомом упорядкування норм права є їх класифікація за різними критеріями (від грец. Criterion-засіб для думки): вона дозволяє краще визначити міс­це і роль норми права в системі правового регулювання, більш глибоко зрозуміти саму природу норми права. Правильно про­ведена класифікація дозволяє точніше визначити рамки можли­востей норми права як засобу регулювання суспільних відносин. Необхідною умовою якісної класифікації є об’єднання наукових і практичних підстав вибору тих критеріїв, за якими буде про­ведена класифікація.

За своїм призначенням всі норми права поділяють на: регулятивні (правила дії) - що безпосередньо надають учасни­

кам суспільних відносин прав і що наділяють їх обов'язками: охоронні (правила бездіяльності) - встановлюють заходи юри­

дичної відповідальності за здійснення протиправної дії, пору­шення прав і невиконання обов’язків:

засадничі, які визначають правову доктрину держави, осно­вні напрями і завдання правового регулювання суспільних від­носин. Сюди відносяться норми-принципи, декларативні норми, норми-дефініції, норми-цілі тощо.

За предметом правового регулювання або за галузевою при­належністю норми права поділяються на норми криміналь­ного, цивільного, конституційного, трудового, кримінально- процесуального, цивільно-процесуального права й інших галузей права.

Своєю чергою, ці норми можна поділити на:

Матеріальні, що регулюють суспільні відносини, що вини­кають у зв’язку з володінням, користуванням і розпоряджен­ням майном, трудовою і політичною діяльністю, діяльністю державних органів, реалізацією своїх прав і виконанням своїх обов’язків, набуттям особою того чи іншого правового статусу, охороною життя і здоров’я тощо.

Процесуальні, які регламентують (від лат. regula - правило) порядок, форми і методи реалізації матеріальних норм.

За характером свого змісту норми права можна розділити на зобов’язуючї-тобто норми, що закріплюють обов’язок суб’єкта зробити певну дію (при отриманні повістки суду особа, що викли­кається, зобов’язана з’явитися у судове засідання; при реєстра­ції об’єднання громадян голова цього об’єднання зобов’язаний надати в управління юстиції відповідні документи). Дозвільні, що закріплюють право суб’єкта на певні дії (право звернутися з позовом до суду; право на отримання аліментів тощо). Заборон­ні (охоронні} норми, які зобов’язують суб’єкта утриматися від здійснення певних дій. Ці норми визначають поведінкові рамки суб’єкта (забороняється ухилення від сплати аліментів: заняття забороненими видами підприємницької діяльності; посягання на чуже життя і здоров’я тощо). Зазначений поділ не є абсолют­ним, позаяк деякі правові норми можуть одночасно виступати як зобов’язуючі, управнюючі та заборонні. Вся різниця полягає у тому, зміст якого характеру виноситься на передній план даної норми: залежно від цього норма набуває, відповідно, характер зобов'язуючий, заборонний або дозвільний.

Залежно від методу правового регулювання (імперативного, диспозитивного, рекомендаційного, заохочувального) норми права поділяються на: імперативні, що містять владне розпо­

рядження: такі норми містять вичерпний перелік можливих варіантів поведінки (переважна більшість усіх норм права, ім­перативними є всі норми-принципи, норми-декларації, норми- засади тощо); диспозитивні-норми, що містять певний варіант поведінки, за якого суб’єкт має певну свободу розсуду, (диспози­тивний характер має більшість норм цивільного права); реко­мендаційні- норми, що закріплюють варіант бажаної і найбільш прийнятної, з погляду держави і суспільства, поведінки (як пра­вило, суб’єктом цієї норми виступає юридична особа (об’єднання, організація) або державний орган); заохочувальні - ці норми створюються для стимулювання суспільно корисної поведінки, забезпечують суб’єкту отримання певних благ за сумлінну по­ведінку і виконання своїх суспільно-правових обов’язків (напри­клад, норма, що регулює порядок виплати премій тощо).

За часом дії норми права бувають постійними й тимчасови­ми.

Залежно від суб’єктного складу норми права бувають загаль­ними- розповсюджуються на всіх громадян держави, спеціаль­ними- розповсюджуються на певне коло осіб, винятковими - роблять виключення із загальних і спеціальних норм.

Залежно від території дії норми права можна поділити на за­гальнодержавні - що діють без яких-небудь обмежень на тери­торії всієї держави (конституційні норми, норми, що містять­ся в нормативних актах державних органів тощо); місцеві - іх дія обмежена якою-небудь територією (норми, що містяться в нормативних актах місцевих органів самоврядування або пе­редбачені для виконання на певній території (курортна зона)); локальні-ці норми діють у межах якої-небудь адміністративно- територіальної одиниці, організації та визначають правила по­ведінки мешканців цієї адміністративної одиниці, або форми участі суб’єктів організацій в управлінні діяльності своєї орга­нізації.

Дія локальних норм в організаціях має бути спрямована на підвищення продуктивності праці, впровадження різних ідей і раціоналізаторських пропозицій для підвищення якості робіт і професіоналізму працівників. Ці норми повинні створювати атмосферу морального та матеріального заохочення працівни­

ка за високі показники в його діяльності. Локальні норми за­кріплюються в статутах організацій, колективних договорах, іх джерелом може служити і нормативна діяльність посадовця, керівного складу тощо. Деякі автори поділяють локальні норми на види залежно від їх дії у часі, в просторі та за колом осіб.

Вищезазначена класифікація норм права не є вичерпною: з причини величезної кількості самих норм завжди можна знайти новий критерій і відповідно до нього вивести новий поділ право­вих норм. Так, за характером викладення структурних елементів норми права у статті нормативно-правового акта можна виді­лити прямі, відсилаючії бланкетнінорми, або абсолютно визна­чені відносно визначені і альтернативні норми тощо. У зв’язку із зазначеним головним завданням при класифікації норм права є недопущення прийняття одного з критеріїв диференціації пра­вових норм за головного і основного, позаяк одну й ту саму норму права можна класифікувати за цілковито різними підставами, що значною мірою полегшує можливість пошуку норми права і, як наслідок, сприяє підвищенню якості її реалізації.