§ 1. Поняття, ознаки та види норм права

Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, встановлене або санкці­оноване державою як регулятор суспільних відносин, що формаль­но закріплює міру свободи, рівності і справедливості відповідно до обумовлених соціально-економічними, суспільно-політичними і со- ціокультурними умовами індивідуальних, групових та суспільних ін­тересів, і забезпечується усіма юридично обґрунтованими заходами і засобами державного-правового впливу.

Специфіка норми права в тому, що це є:

1) правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки, впливає на суспільні відносини і поведінку людей, є об’єктивною мірою свободи, рівності і справедливості, а відтак зразковою моделлю врегульовуваних нею суспільних відносин;

2) загальнообов’язкове правило поведінки — норма права вихо­дить від держави, а тому повинна сприйматися як провід до дії, що не підлягає обговоренню щодо доцільності;

3) правило поведінки загального характеру — норма права має за­гальний (неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником врегульовуваних нею суспільних відносин. Як регулятор суспільних відносин, норма права ха­рактеризується багаторазовістю застосування;

4) формально визначене правило поведінки — норма права закрі­плює права і обов’язки учасників суспільних відносин, а та­кож юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покла­дає обов’язки на інших (наприклад, громадяни мають право на навчання, обов’язок інших — забезпечити це право). Формаль­ну визначеність норма права одержує після викладення її в за­конах, інших писаних джерелах права;

5) правило поведінки, прийняте у суворо встановленому порядку, — норма права є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні та систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у суспільстві, а відтак видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції та із обов’язковим дотриманням певної процедури;

6) правило поведінки, забезпечене всіма заходами державно­го впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб’єктами права своїх прав і обов’язків, сформульованих у нормі права; застосовує засоби переконання і примусу для забезпечення дотримання ними норм бажаної поведінки.

Норми права класифікують за низкою специфічних критеріїв. Зокрема:

1. За методом правового регулювання:

а) імперативні — правові норми, що у категоричних розпо­рядженнях держави виражають чітко визначені дії і не до­пускають жодних винятків і невідповідностей вичерпному переліку встановлених ними прав та обов’язків суб’єктів права. Таким чином, імперативні норми права прямо вказу­ють на відповідну поведінку суб’єктів права;

б) диспозитивні — правові норми, в яких держава виражає ба­жану поведінку суб’єктів права, але при цьому учасникам врегульовуваних ними правовідносин дає право самостійно визначати свої права і обов’язки в окремих випадках пра­вовідносин, у які вони вступають. Тож диспозитивні норми права надають суб’єктам права свободу вибору своєї пове­дінки.

2. За характером впливу на особу:

а) заохочувальні — правові норми, що встановлюють заходи заохочення, які застосовуються до суб’єктів права у разі до­тримання ними поведінки, яка схвалюється правовою дер­жавою і громадянським суспільством і полягає у виконан­ні покладених на них законом або договором юридичних обов’язків з метою реалізації своїх законних інтересів;

б) рекомендаційні — правові норми, які встановлюють засади бажаної з погляду держави поведінки суб’єктів права.

3. За субординацією в правовому регулюванні:

а) матеріальні — правові норми, що є первинними регулятора­ми суспільних відносин, оскільки містять правила поведін­ки суб’єктів права, на підставі яких можливим є розв’язання певної юридичної ситуації по суті справи;

б) процесуальні — правові норми, що встановлюють порядок застосування норм матеріального права, адже містять пра­вила поведінки суб’єктів права, на підставі яких можливим є розв’язання певної юридичної ситуації по ходу справи.

4. За функціями права:

а) регулятивні — встановлюють права і обов’язки суб’єктів:

— дозвільні — норми, що вказують на можливість здійсню­вати певні дії, наділяють суб’єктів певними правами;

— зобов’язуючі — норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб’єктів певними обов’язками;

— заборонні — норми, що вказують на необхідність утриму­ватися від здійснення певних дій, встановлюють заборо­ни;

б) охоронні — встановлюють засоби і способи юридичної від­повідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, закріплених у регулятивних нормах.

Окрім загальних норм права, про які йшлося вище, існують також спеціалізовані (вторинні) норми права, які мають суто субсидіарний характер, оскільки є похідними від загальних (первинних) правових норм.

Основні риси спеціалізованих норм права:

— мають субсидіарний (допоміжний) характер;

— самостійно не регулюють суспільні відносини, а приєдную­чись до регулятивних і охоронних норм створюють разом з ними єдиний регуляторний механізм;

— утворюються на основі первинних (загальних) норм, однак містять у собі додаткові нормативні розпорядження, охоплю­ючи нову групу суспільних зв’язків.

До спеціалізованих норм права належать:

1) загальнозакріпні (норми-начала) — правові норми, що міс­тять положення, які закріплюють первинні основи суспіль­ного і державного ладу, в узагальненому вигляді виражають окремі елементи врегульовуваних ними правовідносин;

2) установчі (норми-принципи) — правові норми, в яких сфор­мульовані незаперечні вимоги загального характеру, що в по­вній або частковій пріоритетній мірі стосуються усіх або біль­шості правових інститутів чи норм галузі права;

3) прогностичні (норми-цілі) — правові норми, які містять про­гнози розвитку державного та суспільно-політичного ладу, що ґрунтуються на аналізі відповідності цілей і засобів конкрет­них правових розпоряджень об’єктивним закономірностям суспільного розвитку;

4) декларативні (норми-оголошення) — правові норми, які міс­тять нормативні положення програмного характеру;

5) дефінітивні (норми-дефініції) — правові норми, які містять визначення правових категорій та понять;

6) оперативні (норми-інструменти) — правові норми, які покли­кані забезпечувати регулювання суспільних відносин опера­тивним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їхню зміну, до­повнення та скасування, поширення сфери і строку їх дії;

7) колізійні (норми-арбітри) — правові норми, які у разі виник­нення протиріч між окремими нормативними актами, пов’я­заними спільним предметом правового регулювання, покли­кані вирішувати ці неузгодженості стосовно цього предмета регулювання.

Особливістю оперативних та колізійних норм є те, що вони фак­тично є «нормами про норми».