Поняття та елементи системи права

Однією з найважливіших ознак права є його системність. Під си­стемою розуміють сукупність елементів, певним чином пов’язаних і взаємодіючих між собою. Саме внутрішні зв’язки надають організо­ваності всім елементам системи, перетворюючи її на диференційова­ну цілісність.

Система права - це об 'єктивно обумовлена внутрішня орга­нізація права певного суспільства (держави), що полягає в єдно­сті й узгодженості правових норм і принципів, їхній диференці­ації і згрупованості у відносно самостійні структурні елементи.

Систему права слід відрізняти від правової системи. Поняття «система права» відображає лише внутрішній устрій права як стійку єдність і впорядкованість елементів його змістової структури. Нато­мість поняття «правова система» ширше за змістом і, крім системи права, охоплює всі інші правові явища (норми права, правовідносини, правопорядок, правосвідомість, правову культуру тощо).

Формування і розвиток системи права зумовлюються як потре­бами суспільства у правовому врегулюванні певних відносин, так і низкою правових чинників - типом правової системи, особливостями джерел і форм права, правовою ідеологією і традиціями тощо.

Основні риси системи права:

• єдність, взаємозв'язок та узгодженість елементів системи права;

• диференціація - поділ системи права на відносно самостійні струк­турні утворення;

• об 'єктивний характер - система права формується залежно від на­явних у суспільстві потреб, інтересів і відносин, відображає їхній реальний стан;

• стабільність і динамічність - система права забезпечує фіксацію та збереження найбільш важливих суспільних відносин і водночас задовольняє суспільні потреби у правовому врегулюванні нових сфер людської діяльності.

У країнах романо-германської правової сім’ї головними структур­ними елементами системи права є правові норми та їхні організовані сукупності - інститути, підгалузі, галузі права, а також складні (ком­плексні) елементи, утворені їхнім специфічним поєднанням.

Основу диференціації структурних елементів системи права (по­ділу норм права за галузями, підгалузями, інститутами тощо) станов­лять два взаємопов’язані критерії - предмет і метод правового регу­лювання.

Предмет правового регулювання - це сукупність якісно од­норідних суспільних відносин із власними особливостями і закономір­ностями, які підлягають упорядкуванню за допомогою права.

Зміст предмета правового регулювання складають суб’єкти та їхня поведінка, соціальні цінності, явища навколишнього світу, з приводу яких суб’єкти вступають у суспільні відносини.

Метод правового регулювання - це засоби, прийоми, способи правового впливу на поведінку учасників суспільних відносин.

Кожна сфера суспільних відносин, що становить предмет право­вого регулювання, вимагає власного юридичного інструментарію. Він утворюється поєднанням різних методів правового регулюван­ня - як загальних (первинних), що притаманні системі права в цілому (наприклад, імперативний і диспозитивний методи), так і конкретних, властивих окремим сферам правового регулювання.

Інститут права - це комплекс взаємопов’язаних правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду.

Інститут права є першим рівнем об’єднання норм права, як пра­вило, частиною галузі або підгалузі права, наприклад: інститут відш­кодування шкоди в цивільному праві, інститут відповідальності в ад­міністративному праві, інститут необхідної оборони в кримінальному праві, інститут громадянства в конституційному праві.

При цьому досить часто регулювання суспільних відносин, що становлять предмет певного правового інституту, потребує комплекс­них підходів, зокрема використання юридичних механізмів, прита­манних іншим інститутам або галузям права. Як наслідок, виникають міжгалузеві або комплексні інститути права. Такі інститути мають первинну належність до певної галузі, але також охоплюють і норми інших галузей або інститутів права.

Підгалузь права - це сукупність однорідних, предметно пов’язаних правових інститутів певної галузі права.

Не кожна галузь права містить у своєму складі підгалузі. Їх вио­кремлення є умовним і здебільшого характерним для найбільших га­лузей права. Так, у складі конституційного права як підгалузі виді­ляють парламентське і муніципальне право, в цивільному праві - право інтелектуальної власності, спадкове право, у фінансовому - бюджетне, податкове право.

Галузь права - це велика сукупність правових норм, що регулю­ють самостійну сферу якісно однорідних суспільних відносин.

Як найбільший за обсягом структурний елемент системи права, галузь права поєднує в собі відповідні підгалузі, інститути і норми права. Галузі права неоднорідні за своїм складом, неоднакові за обся­гом та ґрунтуються на різній кількості правових джерел. Серед них учені виділяють профілюючі (традиційні, основні), спеціальні та ком­плексні галузі.

Профілюючі галузі права утворюють основну, обов’язкову час­тину системи права. Традиційно до них відносять конституційне, ад­міністративне, цивільне, кримінальне право.

Спеціальні галузі права розвивають профілюючі, забезпечуючи правове регулювання суспільних відносин в особливих сферах суспі­льного життя (трудове, земельне, сімейне право тощо).

Комплексні галузі права, крім власних норм та інститутів, об’єднують у собі певні складові профілюючих та спеціальних галу­зей (зокрема інформаційне, господарське, аграрне, екологічне право).

За своїми функціональними ознаками галузі права можуть бути віднесені до певних великих структурних масивів, зокрема до публіч­ного й приватного, матеріального й процесуального права.

Обсяг елементів структури галузі права

Публічне право складають галузі, покликані забезпечувати зага- льнозначущі (публічні) інтереси і які застосовують насамперед імпе­ративний метод.

Галузі приватного права (зокрема цивільне, сімейне, міжнародне приватне право) врегульовують відносини у сфері приватних, індиві­дуальних інтересів між приватними фізичними і юридичними особа­ми, для чого використовується переважно диспозитивний метод.

Публічне і приватне право взаємопов’язані. Завдяки їхній взає­модії в процесі історичного розвитку відбувається взаємопроникнен­ня приватноправових засад у публічні галузі права, а публічно- правових - у приватні, а також виникають правові відносини зміша­ного характеру (публічноправові, приватноправові відносини), зок­рема у сфері соціального, трудового права.

Матеріальне право формують галузі, що безпосередньо регулю­ють суспільні відносини, тобто встановлюють права та обов’язки їх­ніх учасників, передбачають міри юридичної відповідальності (кон­ституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне право тощо).

До процесуальних належать галузі права, які визначають проце­дури реалізації норм матеріального права і є похідними від нього (ци­вільне процесуальне, кримінальне процесуальне, адміністративне процесуальне право). Предметом регулювання процесуальних галу­зей права є так звані організаційні відносини, що формуються в ре­зультаті діяльності уповноважених суб’єктів щодо застосування норм матеріального права.

Система права є динамічним правовим явищем, що відображає характер та особливості важливих на певному етапі існування суспі­льства відносин. Із їхнім розвитком трансформуються система права та її структурні елементи, тобто формуються (виокремлюються) нові правові норми, інститути і навіть галузі права. Відповідно до цієї тен­денції з цивільного права виділилися такі галузі, як господарське, житлове, сімейне, міжнародне приватне право, а не так давно виник­ло екологічне, космічне, спортивне, інформаційне право.

9.2