<<
>>

§ 1. Поняття позову та його елементи. Види позовів

У позовному провадженні розглядається і вирішується спір про право цивільне, тобто спір про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів у позовному провадженні є позов, в якому заінтересована особа (позивач) викладає свої вимоги до передбачуваного порушника суб'єктивного права (відповідача). Звертаючись до суду з позовом, позивач просить ухвалити рішення, яким здійснити захист цивільних прав та інтересів способами, перед­баченими законом. Відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту цивіль­них прав та інтересів загальними судами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове ви­конання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення право­відношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що вста­новлений договором або законом.

Поняття позову, як правило, визначається як звернення заінтересо­ваної або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд цивільно-правового спору і захист прав, свобод чи інтересів.

Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесуальної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов'язаний із суб'єктивним матеріальним правом (цивіль­ним, житловим, земельним, сімейним, трудовим тощо), на захист якого він пред'являється. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально- правовій стороні позову в цивільному процесі існують такі інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де під­лягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриманням пев­них процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з урахуванням єдності його матеріальної та процесу­альної сторони. Позов, крім процесуальної сторони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має матеріально- правову сторону — вимогу позивача до відповідача про захист прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, позов — це вимога позивача до відповідача, зверне­на через суд, про захист прав, свобод чи інтересів, яка здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити певні складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Еле­менти позову мають важливе значення для організації захисту відпо­відача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження.

Вони визначають суть вимоги, на яку суд по­винен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до від­повідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матері­ального права, а також віднесена законом до юрисдикції загальних судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви замінити предмет позову, тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета по­зову можлива лише до початку розгляду справи по суті і в межах спір­них правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач може пред'явити новий позов.

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція суду по розгляду даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на під­ставу позову.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юри­дичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові на­слідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що виступають дока­зами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну або при­пинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

У підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Однак для обґрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зроби­ти вимогу необгрунтованою.

Підстава позову включає в себе ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які пщ- тверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних право­відносин залежить правова кваліфікація спору.

Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не ви­магає від позивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладається обов'язок встановити спірні правовідно­сини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підстава позову викладається в позовній заяві. До початку розгля­ду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити підставу позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо об­межує позивача в можливості зміни підстави позову, змінюючи яку, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні про­цесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші — заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.

Уявляється, що виділення змісту позову як його елементу є необ­хідним, оскільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: вимога до суду про вжиття способів захисту цивільних прав та інте­ресів і вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необ­хідно розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Вимога позивача, відповідно до способів захисту цивільних прав та інтересів судом про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Виділення змісту позову як вимоги позивача, зверненої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити юрисдикцію суду щодо розгляду даної справи, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і ухвалити законне та обґрунтоване рішення. За змістом позови класи­фікуються на окремі види.

Усі елементи позову є тісно пов'язаними між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога визначає спосіб судового захисту, тобто зміст позову.

Позови можна класифікувати на види, беручи до уваги різні кри­терії. Найбільш поширеною є класифікація позовів на види за матеріально-правовим і процесуально-правовим критеріями.

Враховуючи матеріально-правовий критерій, позови поділяються на види залежно від характеру спірних правовідносин. Позови можуть виникати із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин. Кожний із цих видів позовів можна підрозділяти

залежно від інститутів чи окремих норм галузей права. Наприклад позови, які виникають із сімейних правовідносин, можна поділяти на позови про стягнення аліментів, про розподіл спільного майна між подружжям, про розірвання шлюбу тощо.

Такий поділ позовів на види має не тільки теоретичне, а й практич­не значення. Залежно від характеру спірних правовідносин суд може вирішувати питання про підвідомчість спору, про предмет доказуван­ня, визначити суб.'єктний склад спору, належність і допустимість до­казів та тощо. Ця класифікація позовів на види дозволяє зосередити увагу на процесуальних особливостях розгляду і вирішення окремих категорій справ.

У вимозі до суду про порушення судової діяльності по захисту прав, свобод та інтересів визначається і спосіб бажаного захисту — як на­слідок, на досягнення якого спрямована ця діяльність. За способом захисту цивільних прав та інтересів позови поділяються на три види: про присудження, про визнання і перетворювальні.

Позови про присудження — найбільш поширений вид позовів, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку боржника- відповідача. Кожний процес виникає у зв'язку з тим, що суб'єктивне право позивача порушено або є загроза його порушення, внаслідок чого виникає необхідність звернутися до суду за захистом свого права. По­зови про присудження пред'являються, як правило, в тих випадках, коли право позивача вже порушено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення. Типовими прикладами позовів про присудження є позови про стягнення аліментів, про виселення із житлових примі­щень, про стягнення боргових сум на підставі договору позики тощо.

Характерною особливістю позовів про присудження є те, що після їх розгляду і ухвалення за ними рішення, якщо вони добровільно не виконуються, ці рішення можуть бути виконані в примусовому по­рядку. У судовій практиці ці позови нерідко поєднуються з позовами про визнання, коли позивач вимагає не лише визнати за ним право, а й примусити відповідача до виконання певних обов'язків.

Позови про визнання — це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин. Позови про визнання пред'являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, немає, однак між сторона­ми виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, які мають правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить собі за мету матеріальне присудження, його мета полягає в усуненні сумнівів відносно існування правовідносин.

520

Залежно від мети, яку має позивач, позови про визнання поділя­ються на позитивні й негативні. Позови, які спрямовані на підтвер­дження наявності певних правовідносин між позивачем і відповідачем (наприклад, визнати право власності на будинок) визнаються позитив­ними. Якщо ж позивач просить суд підтвердити відсутність певних правовідносин між ним і відповідачем (наприклад, визнати правочин недійсним), такий позов визнається негативним.

Характерною особливістю позовів про визнання є те, що рішення по цих позовах не потребують примусового виконання, а захист права здійснюється безпосередньо рішенням суду.

У судовій практиці нерідко позови про визнання доповнюються позовами про присудження, коли визнання служить необхідною перед­умовою присудження. Так, наприклад, у позовах про поновлення на роботі суд перш за все повинен визнати звільнення працівника неза­конним і на цій підставі поновити його на роботі і стягнути заробітну плату за вимушений прогул.

Перетворювальні позови — це такі, коли позивач просить суд пере­творити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.

Залежно від мети, яку ставить позивач, звертаючись до суду, пере­творювальні позови підрозділяються на: а) позови, спрямовані на зміну правовідносин. Прикладом такого позову може бути позов про виділен­ня частини із спільного майна на підставі ст. 364 ЦК. Позивач у цьому випадку вимагає такого рішення, яке б змінило існуючі правовідносини;

б) позови, спрямовані на припинення правовідносин. Характерним при­кладом є позови про розірвання шлюбу, коли позивач просить суд при­пинити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.

В юридичній літературі висловлюються заперечення проти ви­окремлення цього виду позовів, які зводяться до того, що завдання суду полягає не у творенні правовідносин, а у захисті реально існуючих прав, свобод чи інтересів, які мають місце незалежно від суду, а також, що перетворювальні позови повністю охоплюються позовами про ви­знання і про присудження.

Такі висновки суперечать чинному цивільному законодавству, яке передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення правовідносин окремо від позовів про визнання чи про присудження (ст. 16 ЦК). Це зовсім не означає, що суд творить правовідносини. Він змінює чи припиняє існуючі правовідносини, оскільки тільки суд ком­петентний це зробити, а сторони мають право на їх зміну чи припи­нення ще до виникнення процесу.

Зміна чи припинення існуючих правовідносин є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Оскільки критерієм класифікації позовів на види за процесуальною ознакою є спосіб захисту, то не може викликати сумнівів існування перетворювальних позовів.

Характерною ознакою позовів про визнання є те, що вони пред'являються, як правило, якщо у сторін виникли сумніви в існуван­ні правовідносин і суд своїм рішенням повинен усунути ці сумніви, тобто визнати наявність чи відсутність правовідносин. При поданні перетворювальних позовів таких сумнівів у сторін не існує. Між ними існують правовідносини і сторони це знають, однак вони просять суд перетворити їх (замінити або припинити), що входить у його компе­тенцію.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 1. Поняття позову та його елементи. Види позовів:

  1. 5.1. Поняття позову та його елементи
  2. 3.1. Об’єкт і зміст цивільних процесуальних відносин
  3. Поняття доказів та засобів доказування, їх співвідношення. Доводи сторін.
  4. Позов як матеріально-правова вимога у позовному провадженні
  5. Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
  6. § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
  7. § 1. Поняття позову та його елементи. Види позовів
  8. § 5. Забезпечення позову
  9. Як правильно розуміти поняття «змагальність сторін», «диспозитивність процесу» у контексті нового ЦПК?
  10. Поняття і види підсудності
  11. Поняття позову. Елементи та види позовів
  12. 40. Поняття та сутність позовного провадження. Поняття позову. Елементи позову
  13. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
  14. Види кримінально-процесуальних функцій
  15. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -