Правовий статус особи: поняття та елементи

Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є важливою складовою правового статусу фізичної особи. Його підґрунтям є вчення про свободу, в основі якого лежать такі ціннісні ідеї:

- усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужу­вати їхні природні права, а забезпечення їхньої реалізації, охорони і захисту - головний обов’язок сучасної держави;

- свобода особи полягає в можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі;

- межі свободи можуть бути визначені законом, який відповідає праву (природженим правам людини), а право є мірою свободи, дос­татньою для повного самовираження людини;

- обмеження прав можливе винятково з метою сприяння досяг­ненню загального добробуту в демократичному суспільстві та пере­шкоджання усяким спробам особи використовувати надану їй свобо­ду на шкоду суспільству, державі, співгромадянам.

Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не може допускати анархії, беззаконня, обмеження прав і законних інтересів інших гро­мадян, свавілля держави. Ці ідеї становлять основу принципу верхо­венства права.

Правовий статус особи — це юридично визначене місце особи уУ у її взаємовідносинах із суспільством та державою.

Правовий статус конкретної фізичної особи можна розглядати як поєднання загального, спеціального та індивідуального статусів, спів­відношення яких залежить від конкретних осіб і ситуацій.

Загальний (конституційний) статус - це правовий статус, який передбачає основні конституційні права та обов’язки громадянина. Він характеризує загальні та рівні можливості, вихідні позиції всіх тих людей, які є громадянами однієї держави. Цей статус надається найбільшій кількості людей.

Спеціальний (колективний) статус - це правовий статус, що на­дається окремим групам осіб і громадян. Він охоплює особливі, своє­рідні (додаткові) права та обов’язки певної групи суб’єктів, напри­клад, студентів, ветеранів, пенсіонерів, військовослужбовців.

Індивідуальний (персональний) статус - це правовий статус, що надається окремій особі чи громадянину правозастосовними актами. Такий правовий статус характеризує індивідуалізовані юридичні мо­жливості соціального суб’єкта в певній державі.

Взаємозв’язок зазначених правових статусів проявляється в то­му, що особа може бути одночасно, наприклад, і громадянином Укра­їни (загальний правовий статус), і викладачем у вищому навчальному закладі (спеціальний правовий статус, передбачений Законом Украї­ни «Про вищу освіту»), і Героєм України (індивідуальний правовий статус, який надається особі правозастосовним актом - Указом Пре­зидента України). Іноді має місце й несумісність правових статусів, зокрема статус судді виключає статус підприємця (суддя не має права на підприємницьку діяльність).

За суб’єктами розрізняють такі види правового статусу:

- статус фізичної особи - громадянина, особи без громадянства (апатрида), особи з подвійним громадянством (біпатрида), іноземця, біженця тощо;

- статус посадової і службової осіб - депутата, прокурора, суд­ді, міністра, голови державного комітету тощо;

- професійний статус - статус медичного працівника, учителя, водія, військовослужбовця та ін.;

- статус осіб, які працюють (перебувають) в екстремальних умовах (на оборонних об’єктах, секретних виробництвах, шкідливих для життя і здоров’я об’єктах).

Як правило, правовий статус будь-якого суб’єкта складається на­самперед з його прав та обов’язків (компетенції, повноважень). Сто­совно статусу фізичної особи, то серед науковців немає одностайнос­ті щодо його складових. Водночас можна виділити низку елементів, наявність яких не заперечується більшістю вчених.

Елементи правового статусу фізичної особи:

- принципи правового статусу;

- громадянство;

- права і свободи людини;

- обов'язки людини.

Різні вчені до елементів правового статусу особи відносять також і правосуб’єктність, законні інтереси, юридичну відповідальність, га­рантії правового статусу.

Розглянемо більш детально зазначені елементи.

Принципи правового статусу людини і громадянина за Конституцією України:

- людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3);

- принцип рівності, який включає:

- рівність усіх людей у їхній гідності та правах (ст. 21);

- наявність рівних конституційних прав у громадян України (ч. 1 ст. 24);

- рівність громадян перед законом (ч. 1 ст. 24);

- рівність прав жінки і чоловіка (ч. 3 ст. 24);

- рівний доступ до державної служби, а також до служби в орга­нах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38);

- рівність можливостей у виборі професії та роду трудової дія­льності (ч. 2 ст. 43);

- рівність прав і обов’язків у шлюбі та сім’ї кожного з подружжя (ч. 1 ст. 51) та рівність дітей незалежно від походження, а також не­залежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52);

- рівність перед судом (п. 2 ч. 3 ст. 129);

- принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод (ст. 21);

- принцип єдності конституційних прав та обов'язків, за яким кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23);

- принцип невичерпності прав і свобод людини та громадя­нина, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 22);

- принцип гарантованості прав і свобод людини та громадя­нина з боку держави (ч. 2 ст. 3).

Наступним важливим елементом правового статусу фізичної особи є громадянство (у країнах з монархічною формою правління - підданство).

Громадянство - це необмежений у просторі і часі правовий зв 'язок між фізичною особою і державою, що має прояв у взає­мних правах та обов ’язках.

Як правило, законодавство країн світу містить положення, що визначають способи, підстави та порядок набуття і припинення гро­мадянства.

Підстави та порядок набуття громадянства можуть різнитися від однієї країни до іншої.

Філіація - це набуття громадянства за народженням. Може від­буватися на основі таких принципів, як «право крові» та «право ґрун­ту». «Право крові» означає, що громадянство дитини визначається громадянством її батьків. За «правом ґрунту» громадянство дитини визначається територією, на якій вона народилася.

Натуралізація - це набуття громадянства внаслідок волевияв­лення особи (подання заяви).

Зустрічаються й інші способи набуття громадянства, зокрема:

оптація - набуття громадянства внаслідок вибору - відбуваєть­ся, як правило, або у випадку утворення на території колишньої дер­жави декількох незалежних держав, або внаслідок переходу частини однієї держави під юрисдикцію іншої;

реінтеграція - повернення у громадянство - може відбуватися, наприклад, у випадку, коли особа виходить з громадянства однієї держави і не набуває громадянства іншої, через що бажає повернути­ся назад.

Припинення громадянства може відбуватися внаслідок:

- виходу з громадянства, тобто за заявою особи;

- втрати або позбавлення громадянства - у зв’язку з порушен­ням нею насамперед закону про громадянство.

Втрата громадянства, тобто припинення громадянства внаслі­док настання певних підстав, здійснюється уповноваженим органом держави без погодження самої особи, яка вчинила заборонені діяння. Зазвичай втрата громадянства має місце: якщо особа добровільно на­буває громадянства іншої країни і не подала в установленому поряд­ку документ про припинення громадянства своєї держави або декла­рацію про відмову від нього; якщо особа набула громадянства на підставі подання свідомо неправдивих відомостей.

В Україні питання громадянства врегульовані Конституцією України та Законом України «Про громадянство України» від 18 січ­ня 2001 року. Цей закон передбачає десять підстав набуття громадян­ства, в яких втілено зазначені вище способи та принципи, а також три підстави припинення громадянства, серед яких відсутнє позбавлення, оскільки Конституція України у ст. 25 містить принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства.

18.2