Механізм правового регулювання: поняття та елементи

Механізм правового регулювання - це цілісна система право- за допомогою яких здійснюється правове упорядкування суспільних відносин.

Для досягнення цілей правового регулювання в його механізмі органічно поєднуються різні за своєю природою і функціями явища правової дійсності, серед яких правовою доктриною виділяються:

1) засоби правового регулювання, які у свою чергу диференцію­ються на:

- явища-регулятори, що становлять засади правового регулю­вання (норми, напрацювання практики, індивідуальні приписи, права та обов’язки суб’єктів права);

- явища правової форми (нормативні та індивідуальні акти, акти тлумачення, правові договори тощо);

2) способи правового регулювання (дозволи, зобов’язання, забо­рони);

3) форми реалізації норм права (використання, виконання, додер­жання, застосування).

Усі елементи механізму правового регулювання, як динамічні, так і статичні (структурні), перебувають у тісному, постійному, гар­монійному взаємозв’язку та взаємодії. Кожен із них виконує свої функції, безпосередньо здійснюючи властивий тільки йому правовий вплив на поведінку людей.

Водночас якість кожного з елементів механізму правового регу­лювання впливає на дієвість усіх інших, що безпосередньо познача­ється на ефективності правового регулювання як цілісного системно­го явища.

До динамічних елементів механізму правового регулювання на­лежать:

- принципи, норми права, що становлять основу механізму пра­вового регулювання, його фундамент, оскільки саме з них розпочина­ється дія права на суспільні відносини;

- правові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають на основі норм права, відбуваються в установлених правом межах;

- юридичні факти - конкретні життєві обставини, з якими пов’я­зується виникнення, зміна, припинення правовідносин;

- акти безпосередньої реалізації прав та обов’язків - конкретні дії суб’єктів щодо здійснення приписів правових норм;

- акти застосування норм права - індивідуальні конкретизовані владні приписи (рішення компетентних державно-владних суб’єктів), що містять конкретні права та обов’язки конкретних суб’єктів права;

- правосвідомість і правова культура - відображають ставлення суспільства та індивідів до правової організації життя, що фактично визначає ефективність права як системи соціального регулювання.

Статичними елементами механізму правового регулювання є правові засоби, способи і методи, що відображають його внутрішню будову як певної регулятивної системи.

Якщо під засобами правового регулювання суспільних відносин у найбільш вужчому значенні розуміють те, за допомогою чого здій­снюється правове регулювання (інструменти правового впливу), то методи як органічна єдність певних способів і засобів відображають, яким чином воно здійснюється. Методи правового регулювання ви­значаються передусім характером необхідного правового впливу на поведінку людей.

Правові засоби - це певні правові інструменти та дії відповід­них суб’єктів щодо їхнього застосування, що здійснюються з метою досягнення конкретного правового результату.

Цілі правового регулювання можуть бути різні, однак загальною метою завжди є справедливе упорядкування суспільних відносин.

До правових засобів відносять норми права, акти застосування права, договори, юридичні факти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, заборони, пільги, заохочення, юридичну відповідальність тощо. Їхніми основними ознаками є те, що вони:

- мають певну соціальну цінність, оскільки забезпечують досяг­нення необхідних суспільству результатів;

- обираються залежно від завдань правового регулювання;

- поєднуючись між собою, створюють основу дії права;

- викликають юридичні наслідки;

- забезпечуються (гарантуються, охороняються) державою.

Види засобів правового регулювання:

1. За ступенем складності:

• прості (заохочення, покарання, суб’єктивні права, юридичні обов’язки тощо);

• складні (норма, договір, інститут права, правовий режим).

2. За функціональним призначенням у механізмі правового регулю­вання:

• регулятивні (дозволи);

• охоронні (засоби захисту).

3. За предметом правового регулювання:

• конституційні;

• адміністративні;

• кримінальні;

• цивільні;

• тощо.

4. За характером:

• матеріальні (рекомендації);

• процесуальні (позов).

5. За часом дії:

• постійні (громадянство);

• тимчасові (премія).

6. За видами правового регулювання:

• нормативні (встановлені нормами права);

• індивідуальні (правозастосовний акт, акти реалізації прав та обов’язків).

7. За інформаційно-психологічною спрямованістю:

• стимулюючі (різні заохочення);

• обмежуючі (примус).

Способи правового регулювання - це первинні прийоми пра­вового впливу на поведінку людей, пов’язані із наділенням їх суб’єк­тивними правами та юридичними обов’язками.

До основних способів правового регулювання належать:

- дозвіл - надання особі можливостей певних позитивних дій, здійснення яких не є обов’язковим (право на доступ до публічної ін­формації, право на вищу освіту); дозволу відповідають уповноважу- вальні норми права і використання як форма їхньої реалізації;

- зобов 'язання - полягає у визначенні вимог діяти певним чином, тобто в покладенні на особу обов’язків (сплата податків, відшкоду­вання завданої шкоди); зобов’язанню відповідають зобов’язальні нор­ми права і виконання як форма їхньої реалізації;

- заборона - покладення на особу обов’язку утриматися від вчи­нення певних дій (наприклад, визначення будь-якого правопорушен­ня охоронними нормами права фактично є забороною такого варіанту поведінки); забороні відповідають заборонні норми права і дотри­мання як форма їхньої реалізації.

Способи зобов’язання і заборони превалюють в публічноправо- вому регулюванні, а дозволи - в приватноправовому.

Серед способів правового регулювання можна виокремити ще й допоміжні: стимулювання, надання пільг, примус, покарання тощо. Ці способи не мають самостійного регулятивного значення і використо­вуються разом з основними для оптимізації правового регулювання.

* Методи правового регулювання - це своєрідні сполучення за­собів і способів правового впливу, існування яких продиктовано осо­бливостями регулювання суспільних відносини певного виду (групи, сфери).

Методи правового регулювання вказують на те, яким чином ре­гулюються суспільні відносини, якими способами та за допомогою яких засобів.

Методу правового регулювання притаманні такі змістові компо­ненти:

- порядок встановлення прав та обов’язків;

- характер і ступінь визначеності (деталізації) дії суб’єктів права;

- шляхи забезпечення реалізації прав та обов’язків суб’єктів.

Види методів правового регулювання:

1. За значенням:

• основні - імперативний та диспозитивний;

• додаткові - рекомендаційний та заохочувальний.

2. За характером суспільних відносин:

• децентралізованого регулювання;

• централізованого регулювання.

3. За ступенем категоричності правових приписів:

• імперативний;

• диспозитивний.

4. За підпорядкованістю суб'єктів:

• субординації;

• координації.

Імперативний метод - це один із основних методів правового регулювання, що ґрунтується на субординації суб'єктів права. Фак­тично, імперативний метод є методом владних вказівок, тому йому притаманні переважно встановлення заборон і детальна регламента­ція обов'язків учасників правових відносин.

Використання цього методу зумовлене характером державної влади і публічними інтересами суспільства, ним, зокрема, регулюєть­ся управлінська, службова та інша діяльність державно-владних суб'єктів. Імперативний метод переважає в галузях публічного права, передусім адміністративного і кримінального.

Диспозитивний метод - це метод правового регулювання, за яким суспільні відносини впорядковуються за допомогою дозволів, що передбачають вільне волевиявлення суб'єктів правовідносин що­до власної поведінки, здійснюваної на правовій основі.

Цьому методу, на відміну від імперативного, не характерне ви­значення чітких обов'язкових варіантів поведінки. Учасники право­відносин, врегульованих диспозитивним методом, юридично рівні й самостійні і, як правило, можуть відступати від окреслених у норма­тивно-правових актах моделей поведінки, якщо це є результатом до­мовленості (договору) між ними і не суперечить закону.

Рекомендаційний метод полягає в наданні учасникам правових відносин вказівок, які не мають у собі обов'язкової юридичної сили. Рекомендації пропонують найбільш загальні, оптимальні та прийнят­ні варіанти поведінки, від яких суб'єкти, виходячи з власних потреб та інтересів, можуть відступати в межах, дозволених правом. Прик­ладом використання рекомендаційного методу є типові трудові дого­вори (контракти) між роботодавцем та працівником.

Заохочувальний метод - притаманний переважно трудовому праву і передбачає надання конкретній особі додаткових матеріаль­них або нематеріальних благ за певні бажані, але не обов'язкові варі­анти корисної поведінки (наприклад, підвищення працівником своєї кваліфікації, ініціативне творче виконання ним своїх обов'язків).

Метод децентралізованого регулювання ґрунтується на принципі координації цілей та інтересів сторін у правовідношенні. Він харак­терний здебільшого для відносин, що утворюються між представни­ками громадянського суспільства, які мають на меті задоволення влас­них індивідуальних інтересів. За допомогою цього методу регулюються відносини приватноправового характеру.

Метод централізованого регулювання використовується, коли йдеться про врегулювання загальносоціального (публічного) інтересу, виразником якого в сучасній суспільній організації є держава, покли­кана здійснювати централізоване управління найбільш важливими соціальними процесами. Цим методом врегульовуються публічно- правові управлінські відносини, зокрема конституційні, адміністра­тивні, фінансові.

15.3