Система законодавства та її структура

Поняття «законодавство» є одним із найуживаніших у сучасній правовій науці й практиці. Чільне місце займає воно і в теорії права.

Під законодавством зазвичай розуміють певні сукупності не зав­жди однакових за обсягом і юридичною силою нормативно-правових актів (наприклад, національне законодавство, законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності, податкове законодавство, цивільне законодавство).

У вузькому (буквальному) трактуванні законодавство певної держави - це сукупність її законів, у широкому - до законодавства відносять усі чинні нормативно-правові акти (закони і підзаконні), а також ратифіковані міжнародні договори.

Однак у будь-якому разі поняття «законодавство» стосується тільки форм зовнішнього закріплення права. Тобто законодавство є засобом юридичного оформлення правових норм.

Система законодавства - це цілісна, упорядкована сукуп­ність усіх чинних у державі нормативно-правових актів та ра­тифікованих міжнародних актів і договорів.

Основні риси системи законодавства:

• є невід’ємним елементом правової системи, який надає зовнішньо­го виразу системі правових норм;

• характеризується цілісністю, диференційованістю і впорядкованістю;

• створюється й упорядковується (систематизується) відповідно до вимог юридичної техніки;

• має багатовимірну структуру.

Прийнято розрізняти три види структури системи законодавст­ва: вертикальну (ієрархічну, субординаційну), горизонтальну (галузе­ву) та федеративну (державно-організаційну).

1. Вертикальна структура системи законодавства зумов­лена поділом нормативно-правових актів за юридичною силою.

У вітчизняному законодавстві ієрархічна вертикаль нормативно- правових актів має такий вигляд:

- Конституція України;

- конституційні закони;

- закони та кодекси;

- нормативні укази і розпорядження Президента України;

- підзаконні нормативно-правові акти центральних органів вико­навчої влади (постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни, накази та інструкції міністерств, державних комітетів України);

- акти місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій);

- акти органів місцевого самоврядування щодо здійснення функ­цій, які їм делеговані державними органами;

- накази та інструкції адміністрацій підприємств, установ, орга­нізацій.

Основними засадами побудови вертикальної структури законо­давства є верховенство закону в системі нормативно-правових актів та відповідність підзаконних актів законам.

Структура системи законодавства

2. Горизонтальна структура системи законодавства відо­бражає розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання. У ній виділяються такі елементи:

- галузь законодавства - закріплює норми однієї галузі права (наприклад, конституційне, сімейне, кримінальне законодавство);

- інститут законодавства - містить норми окремого інституту чи підгалузі права (законодавство про інтелектуальну власність у складі цивільного законодавства; законодавство про надра, водне, лі­сове законодавство як внутрішньогалузеві елементи екологічного за­конодавства);

- комплексне законодавство - охоплює норми комплексних га­лузей права або кількох самостійних його галузей, що регулюють різні суспільні відносини у певній сфері суспільної діяльності (інформа­ційне, господарське, транспортне законодавство тощо).

3. Федеративна структура системи законодавства притаман­на державам із федеративною формою державного устрою і передба­чає наявність двох основних рівнів законодавства - федеративного (загальнодержавного) та законодавства суб’єктів федерації.

Система права і система законодавства - явища близькі, але не тотожні. Як своєрідні форми буття права, вони перебувають в органіч­ній єдності: система права відображає внутрішню структуру норма­тивного змісту права, а система законодавства - структурні особли­вості його зовнішньої форми. Тому вважається, що система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма. Усвідомити їхні взаємозв’язки допоможуть такі теоретичні викладки:

1) право як соціальний регулятор втілюється передусім у системі норм, законодавство ж є системою нормативно-правових актів, що закріплюють ці норми;

2) елементи системи права (норми права та їхні структурні об’єднання) набувають реального зовнішнього виразу саме в законо­давстві, тому система права має первинний характер, а система зако­нодавства - похідний;

3) система права формується об’єктивно, відповідно до потреб суспільства у правовому регулюванні, натомість система законодав­ства значною мірою зумовлюється суб’єктивними чинниками (інте­лектуальними, культурними, моральними, професійними якостями законодавця, а також його політичними переконаннями);

4) норма права як первинний елемент системи права має логічно завершену структуру з трьох елементів (гіпотеза, диспозиція, санк­ція), що може не відображатися аналогічним чином у структурі від­повідного нормативно-правового припису законодавства;

5) система права, на відміну від системи законодавства, не має вертикальної ієрархічної структури, для неї характерна будова за об­сягом - від норми права до галузі права;

6) галузеві структури системи права і системи законодавства та­кож не завжди збігаються, оскільки галузі законодавства можуть формуватися як за предметом і методом правового регулювання (конституційне, цивільне, кримінальне законодавство), так і за пев- ною сферою суспільно важливої діяльності (сільськогосподарське за­конодавство, законодавство про освіту, законодавство у сфері зв’язку);

7) взаємодія системи права і системи законодавства полягає у тому, що кожна з них може впливати на формування і розвиток ін­шої: як правило, наявними галузями та інститутами системи права визначається й галузева структура системи законодавства; в інших випадках прийняття актуальних для суспільства нормативно- правових актів може зумовити деяку реструктуризацію системи пра­ва - найчастіше виокремлення і розвиток комплексних елементів її структури (наприклад, прийняття Закону України «Про інформацію» сприяло формуванню галузі інформаційного права та істотно впли­нуло на розвиток цивільного, адміністративного, кримінального пра­ва в Україні).

9.3