§ 4. Особливості внутрішніх і зовнішніх функцій держави

Всі основні напрями діяльності держави залежно від того, в якій царині суспільного життя вони відбуваються, поділяють на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції держави - це основні напрями діяльнос­ті держави щодо управління внутрішнім життям суспільства.

Відповідно до мети і завдань, що їх держава ставить у сво­їй діяльності всередині країни, розрізняють такі внутрішні функції.

1. Політична функція держави. Слово «політика» вжите тут у дуже обмеженому сенсі. Взагалі ж цим терміном може бути позначена будь-яка діяльність держави: економічна, фінансо­ва, соціальна політика тощо. Таким чином, характеризуючи цю функцію, доречно відзначити, що всі функції держави мають політичний характер, проте у сфері політичних відносин діє ціла система політичних інститутів, установ, державних та інших органів, через які здійснюється безпосередній вплив державної влади, зокрема забезпечення народовладдя.

Діяльність держави в політичній сфері складна, багатогранна і по суті є ключовою, бо створює умови для ефективного виконан­ня інших функцій. Ця функція створює в суспільстві своєрідний клімат, що дозволяє сприятливо розвиватися іншим основним напрямам діяльності держави.

Демократична правова держава, здійснюючи політичну функ­цію, має виходити з різноманітності інтересів у суспільстві, ви­ступати в ролі арбітра у конфліктах цих інтересів, не допускати

порушень прав людини, інтересів меншості задля загального блага.

2. Економічна функція виражається у виробленні та коор­динації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в найоптимальнішому режимі, здійсненні управлінського впливу на економічну сферу життя суспільства.

Економічна політика має різну спрямованість залежно від рівня розвитку економіки (включаючи сільське господарство, промисловість тощо), а також від етапу розвитку тієї чи іншої держави, від конкретно-історичних умов, нарешті, від залеж­ності панівних ідеологічних установок і наукових доктрин.

У правовій країні, що функціонує за умов ринкових товар­них відносин, державне регулювання економіки здійснюється переважно економічними, а не адміністративними методами. Такій державі притаманні свобода і самостійність власника, які забезпечують реальну рівність як виробників, так і споживачів соціальних благ. Економічна функція держави повинна полягати переважно в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, а не у створенні розподільчих або заборонних механізмів.

3. Фінансова функція держави (іноді її називають функцією фінансового контролю, функцією оподаткування і стягування податків тощо). Її розглядають у юридичній літературі не як са­мостійну функцію держави, а як підфункцію економічної функ­ції. Безумовно, не можна заперечувати економічну природу цієї функції. Проте на перехідних етапах розвитку суспільства, у період його реформування, яке супроводжується становлен­ням нових ринкових структур і механізмів, фінансова функція держави набуває особливого значення і може бути виділена як самостійна. Вона відрізняється від інших функцій не лише сво­єрідністю сфери застосування, а й формами та методами здій­снення. Зміст цієї функції полягає у здійсненні управлінської діяльності держави у галузі обліку, контролю, збору та розподілу

грошових коштів. Ефективний фінансовий контроль дозволяє державі накопичувати певні кошти з метою іх подальшого ви­користання на користь суспільства.

4. Соціальна функція держави має на увазі забезпечення соціальної захищеності особи, створення нормальних умов жит­тя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві матеріальних і духовних благ.

У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється також і поза вільним еквівалентним обміном між виробниками і споживачами. Його соціальна політика припускає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з ме­тою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто через різні об'єктивні причини не може повноцінно трудитися (хворим, інвалідам, літнім людям, студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров’я, культурний від­починок, освіту, будівництво житла, чітку роботу транспорту і зв'язку. Тйм самим забезпечується належна реалізація прав гро­мадян на охорону здоров’я, на відпочинок, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.

Існує навіть теорія «соціальної держави». Ця теорія знайшла віддзеркалення в законодавстві багатьох держав, у тому числі й у Конституції України. Стаття 1 Конституції України закріплює положення, згідно з яким Україна є соціальною державою. Це означає, що її політика спрямована на створення умов, що за­безпечують гідне життя і вільний розвиток людини.

Наразі значення соціальної функції в нашій державі надзви­чайно велике, позаяк початковий період у розвитку ринкової економіки, що йменують стадією первинного накопичення ка­піталу, призвів до розшарування населення на багатих і бідних

за формально проголошеної рівності.

5. Екологічна функціятісно пов’язана із соціальною функцією, бо зумовлена соціальним обов’язком держави забезпечити еко­логічне благополуччя громадян і екологічну безпеку країни.

За умов погіршення екологічної обстановки у всьому світі, низки екологічних катастроф цей напрям соціальної політики набуває самостійного й вельми важливого значення. Інтенсивна експлуатація природного середовища, порушення екологічних вимог, шкідливі наслідки різного роду катастроф вимагають по­стійного втручання держави. Воно встановлює правовий режим природокористування, визначає екологічні вимоги, умови і по­рядок використання природних ресурсів, збереження, віднов­лення та поліпшення якості природного середовища, вживає заходи під час утворення екстремальних екологічних ситуацій. Право на безпечне (сприятливе) довкілля є одним із природних прав людини. Право на безпечне навколишнє середовище, а та­кож відшкодування завданих порушенням цього права збитків закріплене в статті 50 Конституції України.

Конституція України закріплює також право вільного досту­пу до інформації про стан довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту. Це конституційне право припускає можливість домагатися відповідної поведінки від фізичних і юридичних осіб, а також вдаватися до допомоги держави для забезпечення цього права. Державні гарантії права людини на сприятливе навко­лишнє середовище полягають у тому, що держава зобов’язана: здійснювати планування і державне нормування якості навко­лишнього середовища: вживати заходи щодо запобігання еко­логічно шкідливої діяльності, попередження та ліквідації аварій, стихійних лих, катастроф: державне і суспільне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги, відшкодуван­ня шкоди, заподіяної здоров’ю громадян унаслідок забруднення природи й інших шкідливих дій: державний контроль за дотри­манням природоохоронного законодавства; притягати до відпо­відальності осіб і організації, що винні в порушенні екологічних вимог.

6. Функція розвитку культури, науки і освіти виражає на­прям державної діяльності щодо духовного, інтелектуального розвитку суспільства.

Зміст цієї функції в сучасній демократичній державі визначає державна підтримка розвитку культури - літератури, мистецтва, театру, кіно, живопису, архітектури тощо; фізичної культури і спорту; радіо, телебачення та інших засобів масової інформації; збереження історико-культурних пам’яток, історичних комплек­сів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек. До змісту цієї функції входять також: державна підтримка розвитку науки, її природної інтеграції у нові ринкові умови; створення сприятли­вих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямів; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і засадничо нових технологій; ефективне використання як освітнього, так і наукового потенціалу вищої школи, розвиток інтеграції науки і вищої освіти; заходи щодо поліпшення роботи загальноосвітньої школи.

7. Функція захисту прав і свобод людини і громадянина, всіх с/юрм власності, забезпечення законності і правопорядку (пра­воохоронна функція)- це напрям діяльності держави у боротьбі з правопорушеннями з метою створення якомога сприятливі­ших умов для ефективної реалізації прав громадян, їх об’єднань, органів держави. Правоохоронна діяльність, тобто діяльність щодо попередження, виявлення, припинення правопорушень (насамперед злочинів як найбільш небезпечного виду право­порушень), покарання і виховання правопорушників, властива будь-якій державі.

Забезпечення прав людини - головний вимірник демокра­тичності держави. Багато сучасних держав (у тому числі й Укра­їна) звели до рангу конституційного засаду поваги прав і свобод людини, а також їх захисту і дотримання. Проте звертає на себе увагу відмінність між деякими конституційними положеннями та реальною практикою. У сучасній обстановці істотно зросло значення охорони правопорядку, що передбачає забезпечен­ня режиму законності, попередження і зменшення правопору­шень.

Виконання функції захисту прав і свобод людини, всіх форм власності, забезпечення законності та правопорядку здійсню­

ється системою правоохоронних органів, серед яких важлива роль належить органам правосудця, прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки та ін.

8. Як самостійну функцію в юридичній літературі часто ви­діляють також функцію забезпечення суспільної безпеки, під якою розуміють різні заходи щодо попередження та ліквідації наслідків різних несприятливих явищ, які становлять загрозу нормальному існуванню суспільства і людини. Під такими ма­ються на увазі стихійні лиха, крупні промислові аварії, катастро­фи, масові заворушення, організована злочинність. Цей напрям діяльності надзвичайно актуальний для багатьох держав, де через кліматичні умови і географічне положення нерідкі при­родні катаклізми - урагани, повені тощо.

Зовнішні функції держави - це основні напрями ді­яльності держави в її відносинах з іншими державами, на міжнародній арені. Вони тісно взаємозв’язані з внутріш­німи функціями держави, оскільки їх здійснення в більшості випадків кінцевою метою має забезпечення нормальної життє­діяльності всередині держави.

Проте специфіка сфери діяльності, а також форми і способи здійснення зовнішніх функцій дозволяють виділити такі з них.

1. Функція оборони країни. У більшості сучасних демократич­них держав ґрунтується на засаді підтримки достатнього рівня обороноздатності країни, що відповідає вимогам національної безпеки. З цього випливає, що збройні сили державі потрібні не для ведення загарбницьких воєн, а тільки для виконання двох завдань: а) захисту незалежності і територіальної цілісності дер­жави; б) виконання міжнародних зобов’язань. Це дозволяє зна­чно скоротити військові витрати держави, знижує можливість виникнення збройних конфліктів.

2. Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку. До змісту цієї функції входить, по-периіе, діяльність щодо роз­зброєння, ліквідації ядерної зброї, заборони його застосування. Оздоровлення міжнародного стану, зміцнення довіри між дер­жавами зробили можливим досягнення реального роззброєння і заборони ядерних випробувань. По-друге, забезпечення співп­раці держав у таких царинах, як боротьба з організованою зло­чинністю, зокрема контрабандою, наркобізнесом, міжнародним тероризмом. По-третє, участь світової спільноти в регулюванні

міжнаціональних конфліктів. Це зумовлено тим, що такого роду конфлікти супроводжуються порушенням прав людини, особли­во стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання.

3. Функція інтеграції в світову економіку. Ця функція ґрун­тується на визнанні взаємозалежності держав у сучасному світі, неможливості та невигоді для держави проводити політику само­ізоляції. Взаємозалежність держав охоплює широке коло відно­син, зокрема виробничі, науково-технічні, торговельні, валютні, кредитові, транспортні та ін. Економічна інтеграція відіграє величезну роль у збереженні світового порядку й у встановленні стабільності відносин між державами. Інтеграція ґрунтується на низці засад, головними з яких є: 1) засада суверенітету дер­жав над їх природними ресурсами з урахуванням вільного роз­порядження ними; 2) свобода вибору інтеграційних зв’язків; 3) рівність і взаємовигідна співпраця, вилучення дискримінацій­них заходів.

4. Функція співпраці з іншими країнами в розв’язанні глобаль­них проблем. Є об’єктивно необхідною для сучасних держав. Її підвалини становить пошук взаємоприйнятних рішень проблем, які зачіпають інтереси кожного народу й людства в цілому і ви­магають міжнародного реагування.

Серед основних напрямів міжнародної співпраці варто виді­лити: співпрацю в природоохоронній діяльності, у сфері запо­бігання крупних екологічних катастроф; співпрацю в освоєнні космосу, інших планет і небесних тіл; співпрацю у сфері боротьби зі злочинністю і міжнародним тероризмом; у вирішенні демо­графічної, сировинної, енергетичної проблем; співпрацю у сфері науки, освіти, мистецтва.

Завершуючи характеристику функцій сучасних держав, вар­то вказати на такі тенденції в їх розвитку;

1) функції держави розширюються, як і сфери охоплення дер­жавним впливом життя суспільства. При цьому деякі функції переростають внутрішньодержавну значущість і стають зовніш­німи (наприклад, екологічна функція; функція охорони і захисту прав людини тощо);

2) кардинально змінюється зміст багатьох функцій, що зумов­лено метою формування нової демократичної державності;

3) затверджується пріоритет загальносоціального, гуманіс­тичного начал у функціонуванні держави;

4) зростає національна та соціальна цінність держави, оскіль­ки вона є джерелом стійкого правопорядку і безпеки суспільства, головним захисником прав і свобод людини; виступає арбітром у соціальних, зокрема, національних конфліктах; володіє уні­кальними засобами управління; формує правовий клімат у сус­пільстві.