5.1.3. Зміст функцій держави

Зміст зазначених функції держави зумовлений її метою та завданнями. Для досягнення мети держави, котра визначає її соціальне призначення, об'єктивно потребується вирішення конкретних завдань.

Для давньосхідних держав, наприклад, серед внутрішніх функцій особливу роль відіграла організаційно-господарська. Життя давньосхідних народів було пов'язано з великими ріками, їх водними режимами. Це зумовлювало необхідність здійснення з боку держави централізованих заходів щодо забезпечення нормального функціонування іригаційних споруд, організації координації розрізненого суспільного виробництва, забезпечення життєвих умов розвитку общини, яка виступала як її опора. Для античного світу організаційно-господарська функція вже не відігравала тієї важливої ролі, як у державах Стародавнього Сходу. Це було зумовлено специфікою державної (полісної) організації та умов існування цих країн, які не потребували організації публічних робіт, оскільки для них характерним був більш високий рівень розвитку приватної власності, особливо в Афінах і Римі, що не вимагало жорсткого державного регулювання відповідних суспільних відносин.

Для усіх держав кастово-станового суспільства однією з провідних функцій була охорона власності пануючих верств на знаряддя і засоби виробництва. Основна їх діяльність були спрямована на забезпечення економічної основи рабовласницької та феодальної держави, а саме охорону, передусім, державної власності на землю, і підтримку рабовласницької та феодальної систем господарства, відповідних виробничих відносин.

Однією з найважливіших була діяльність держав тієї епохи, спрямована на забезпечення існування пануючих класів. Це функція утримування в покорі маси рабів, селян, інших соціально принижених категорій населення, придушення, у разі необхідності, їх опору. У цьому плані особливо виділялися рабовласницькі держави, де зазначений напрямок державної діяльності здійснювався головним чином, позаекономічним примусом: методом відкритого озброєного придушення повстань рабів, їх фізичним знищенням без суду і слідства. У Стародавній Спарті, наприклад, практикувалися т.зв. криптії – своєрідні «профілактичні» війни спартіатів проти беззбройних ілотів, що супроводжувалися масовими вбивствами останніх лише тому, що вони за чисельністю приблизно разів в 20 перевищували спартіатів [180]. У Римі в 10 р. н.е. було ухвалено закон, за яким вбивство рабом свого пана каралося знищенням всіх рабів, що проживали в даному господарстві. Не менш яскраві приклади такої діяльності дає і феодальна держава, коли під час масових селянських повстань, знищувалася велика кількість їх учасників.

Ще одна важлива функція держави кастово-станового суспільства – ідеологічна. Державна ідеологія того часу – це релігійна ідеологія, яка ґрунтувалася на різних морально-етичних, релігійних цінностях і відводила особливе місце правителю. Особливе значення мала ідеологічна функція в Китаї. Тут держава протягом віків формувала уніфікований світогляд, прославляючи правителя, підтримувала міф про божественне походження імператора – «сина неба». Майже таке становище було й у Єгипетського фараона – «сина бога Сонця». В Стародавній Індії, і в Стародавньому Вавилоні, незважаючи на їх історичні особливості, царі також незмінно звеличувалися. Їх імена ставилися поруч з іменами богів. В античному світі ідеологічна функція, можливо, не так яскраво проявилася як на Сході, але в її існуванні також виявився безпосередній зв'язок державної ідеології з релігійною.

Серед напрямків діяльності держави кастово-станового суспільства у зовнішній сфері слід відзначити: функцію захоплення чужих територій, суть котрої полягала в організації і проведенні військових походів з метою захоплення нових земель та, відповідно, дешевої робітничої сили для поповнення державної скарбниці; напрямок діяльності з управління завойованими територіями, які не входили у власні землі даної держави, а також функцію оборони країни, спрямовану на діяльність щодо зміцнення армії та надання, у випадках необхідності, опору завойовникам.

Порівняно з напрямками діяльності держави попередньої епохи, функції держави епохи громадянського суспільства конкретизують вже не тільки класову, але й загальнолюдську сутність держави нового типу.

Серед внутрішніх функцій держави цієї епохи важливе місце посідає політична функція, сучасний зміст котрої визначається рівнем забезпечення державою народовладдя, розвитку демократичних форм та інститутів, здатністю врегулювати політичні конфлікти. Історія держави епохи громадянського суспільства – це, по суті, історія розвитку політичної функції держави, яка здійснювалась у різних правових формах. Правотворча форма знаходила свій прояв у правовому закріпленні права громадян на участь у формуванні державної влади та прийняття нею рішень, вироблення правових статутів для політичних сил, що діють у суспільстві. Інституціонально-управлінська форма реалізації політичної функції знаходила свій прояв у створенні нового державного механізму, його реформуванні відповідно до вимог часу.

З переходом до нової системи суспільних відносин видозмінюється і зміст ідеологічної функції держави, в котрому релігійний елемент сильно звужується або ж зводиться нанівець. Ставши владною силою, буржуазія звела до рангу державної ідеології лібералізм, котрий передбачав обмеження втручання держави в суспільне і приватне життя.

Накопичення великих капіталів породжувало серйозні соціальні проблеми, що відбивались у глибокому розшаруванні та поляризації багатства й бідності. Це зумовило появу нових або ж удосконалення змісту старих напрямків у діяльності держави.

Одним із таких нових напрямків державної діяльності стала соціальна функція держави [181]. Починаючи з питань правового регулювання відносин між робітниками та капіталістами, держава поступово розширювала сферу свого втручання в суспільне життя, зокрема, для вирішення питань, пов’язаних із соціальним захистом громадян. Це, однак, неможливо зробити без відповідних матеріальних можливостей країни, і тому соціальний напрямок державної діяльності тісно взаємопов’язаний з економічною функцією держави.

Проголошені класичним лібералізмом свободи, індивідуалізм, заохочення вільної конкуренції, панування приватної власності, невтручання держави в економіку призвели до «анархії» виробництва. Криза перевиробництва вже відчувалася напередодні Першої світової війни, але світового масштабу вона досягла в 1929-1933 роках. Саме в роки так званої «великої депресії» нового змісту набуває економічна функція держави, коли остання взяла у «свої руки» управління окремими напрямками економічної діяльності. Найяскравішим прикладом набуття економічною функцією такого змісту є Сполучені Штати Америки часів президентства Ф.Д. Рузвельта, який у своєму «Новому курсі» представив розгорнуту програму державного регулювання американської економіки, що і вивело країну з кризи.

Економічна функція держави є базовою для здійснення усіх інших функцій, умовою самого існування держави.

Тісно пов’язаною з економічною функцією держави є фіскальна функція (оподаткування) – одна з найдавніших за часом виникнення, вона в усі часи спрямовувалася на формування й поповнення державної скарбниці. Особливість фіскальної функції в епоху громадянського суспільства полягає в тому, що, на відміну від попередньої епохи, вона здійснюється у визначених законодавством межах. З переходом до ринкової економіки функція оподаткування та фінансового контролю перетворилась в одну з основних внутрішніх функцій держави. Спрямовуючи свою діяльність на організацію та забезпечення оподаткування та контроль за легальністю прибутків громадян та їх об’єднань, а також за розподіленням податків, держава створює підвалини для належного здійснення економічної функції. Непродумана податкова політика держави та постійне ухилення від сплати податків, як наслідок, є найбільш згубними факторами, що стримують розвиток підприємництва (особливо малого та середнього) і економіки взагалі.

Зібрані відповідними фіскальними органами податки фінансово забезпечували реалізацію як вищезазначених функцій (політичної: витрати на утримання державного апарату), соціальної: перерозподіл прибутків серед різних груп і верств населення, економічної, і нових державних функцій, що проявилися у ХХ ст., надто ж після 50-х років. Це передусім функція розвитку культури, науки й освіти, покликаної підняти культурний та освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства. Культура завжди виступала найважливішим компонентом суспільного життя.

Науково-технічна революція середини 50-х рр. ХХ ст. з її позитивними наслідками у сфері економіки водночас породила великі екологічні проблеми.

Однією з давніх є також правоохоронна функція держави [182]. В епоху станово-кастового суспільства основний зміст її полягав в охороні державою прав привілейованих верств населення. Епоха громадянського суспільства з її гаслом загальної рівності вкладає у правоохоронний напрямок державної діяльності новий зміст. На ранньому етапі громадянського суспільства обмежувальна роль держави зводилася до мінімуму, що було своєрідною реакцією на ідеологію та практику «поліцейської» держави, котра регламентувала не тільки суспільне, але й приватне життя.

У подальшому була осягнута необхідність активного регулятивного втручання держави у процеси, що відбувалися в суспільстві, насамперед у політичній, економічній та соціальній сферах. Держава перестає бути «нічним охоронцем», здійснює активну інтервенційну політику всередині суспільства через посилення адміністративної діяльності. Хоча вона і визначалась як правоохоронна, власне правоохоронна діяльність починає тлумачитися як більш вузька категорія, властива тільки особливим спеціалізованим державним органам і установам. Сучасним розумінням правоохоронної функції держави є те, що вона є одним з основних напрямків діяльності держави, спрямованим на охорону конституційного ладу, прав та свобод громадян, усіх форм власності [183].

Відносно зовнішніх функцій держави громадянського суспільства слід відзначити, що, як і в попередню епоху, найважливішим напрямком зовнішньополітичної діяльності держави в епоху громадянського суспільства залишається військова функція. Загальними засобами її реалізації виступали такі вищі органи державної влади, як глава держави, уряд, парламент; але повноцінне її здійснення неможливе без застосування в разі необхідності примусу й такої складової державного механізму як армія. Залежно від етапу розвитку громадянського суспільства цей напрямок діяльності держави набував негативного або позитивного змісту. Негативним проявом військової функції держави є випадки, коли збройна сила використовувалася як «законний, легітимний» засіб вирішення міждержавних питань, а позитивним – коли діяльність держав спрямована на збройний захист цілісності й недоторканості власної території, виконання міжнародних зобов'язань.

Негативний прояв військової функції домінував до середини ХХ ст., і тому яскравим є приклад захоплення в ХІХ ст. такими «демократичними» країнами, як Великобританія, Франція і частково США територій інших країн та народів і перетворення їх на колонії, а також безліч озброєних конфліктів та агресивних воєн, що мали місце в цей час. З другої половини ХХ ст., після Другої світової війни у військовій функції переважає її позитивний напрям, тобто спірні питання зазвичай вирішуються мирними засобами, але є приклади коли західні «демократії» на чолі з США можуть використати збройні сили стосовно інших країн без відповідної санкції ООН, як це мало місце, наприклад, із Югославією, Афганістаном, Іраком тощо.

Дії цих західних країн певною мірою можуть бути виправдані, якщо подивитися на них через призму іншого напрямку зовнішньополітичної діяльності держави епохи громадянського суспільства – функції забезпечення миру й підтримки світового порядку, котра особливої значимості набула з другої половини XX ст. Після Другої світової війни стало зрозумілим, що тільки внаслідок спільної діяльності держав можна забезпечити мир на земній кулі, встановити й підтримувати світовий порядок. Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення роботи щодо роззброєння, непоширення зброї масового ураження, дотримування зобов'язань стосовно заборони ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.

У межах цієї функції все більш значущим стає напрямок діяльності співробітництва, організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Також залишається актуальною участь у боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі, з контрабандою всіх її видів, наркобізнесом тощо.

Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли здійснюється пошук оптимальних шляхів вирішення таких проблем, як екологічна, боротьба з епідеміями, проблем, пов'язаних із засвоєнням космічного простору тощо.

Після розпаду соціалістичного табору для певної групи країн, передусім першу чергу постсоціалістичних, однією з найважливіших стає функція інтеграції в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин – виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємного обміну, взаємоузгодження шляхів розвитку тощо.