§ 5. Сутність держави

Суть будь-якого явища є найголовнішим, засадничим, що закладено в цьому явищі й виявляється в усіх основних його елементах, накладає відбиток на всі складові частини цього явища.

Суть - це зміст, будь-якої речі, те, чим вона є сама по собі, на відміну від усіх інших речей, і від мінливих станів речі під впли­вом тих чи інших обставин.

Суть держави виражає насамперед соціальне призначення цієї політичної організації управління суспільством, характери­зує розстановку класових і політичних сил у суспільстві. Як на­слідок цього суть держави виявляється у всіх царинах життєді­яльності суспільства, накладає відбиток на державні функції.

Суть держави - явище історичне. Вона змінюється з розви­тком держави, в різні історичні періоди її існування.

Досліджувати державу з погляду суті означає виявити, волю яких шарів суспільства, груп, класів вона в першу чергу виражає і захищає.

У сучасній теорії права і держави дослідження і характерис­тика суті держави здійснюється з позицій класового та загаль­нолюдського підходів.

Радянська правнича наука під час характеристики суті дер­жави виходила лише з класового підходу, через те що він гармо­нійно вписувався в теорію марксистсько-ленінського вчення про державу, і не визнавала жодних інших. Вже в самому визначенні держави радянською правничою наукою було закладено суто класове розуміння його суті, яке формулювалося таким чином: «Держава - це машина для підтримки панування одного кла­су над іншим» (В. І. Ленін), «... машина в руках панівного класу

для придушення опору своїх класових супротивників» {І. В. Ста­лін).

З позицій класового підходу до визначення суті держави впро­довж усієї історії існування держави з миті її зародження, вона була інструментом у руках економічно, а отже, і політично па­нівного класу, за допомогою якого цей клас нав’язував свою волю всьому суспільству, відстоював свої інтереси, пригнічував будь- яку незадоволеність своєю політикою в соціальному середови­щі.

Соціалістична держава повинна була стати першою держа­вою, що, знищивши класи, сформує безкласове суспільство, суспільство рівних індивідів, а з часом, коли люди навчаться жити в безкласовому суспільстві, держава взагалі відімре, по­заяк за відсутності класів відпаде всяка соціальна необхідність і в самій державі.

Багато теоретичних гіпотез державно-правового будівництва марксистсько-ленінської теорії, заґрунтованої на ній радянської правничої науки не пройшли випробування часом і не підтвер­дилися на практиці. Навпаки, практика свідчить про те, що на­явність класів є об’єктивною закономірністю існування і роз­

витку будь-якого суспільства. У всі історичні періоди розвитку людства існували класи, класові суперечності, конфлікти, що є стимулом, поштовхом до соціальних революцій і переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої, від одного типу держави до іншого.

Велика частина XX століття в історії людства була відзна­чена переходом, насамперед в економічно розвинених країнах, до нової фази класових відносин у соціальному середовищі, що характеризується згладжуванням класових суперечностей, від­сутністю глобальних класових конфліктів. Держава стала актив­но втручатися в економіку, діючи на користь усього суспільства, стимулюючи його економічний розвиток, виводячи суспільство з економічної депресії.

Демократичні процедури формування органів влади забез­печили представництво різних класів у владних структурах, ді­яльність яких будується на засадах відкритості, гласності, гума­нізму, соціальної справедливості тощо. У конституціях більшості держав проголошується формальна рівність громадян перед законом і судом, закріплюється рівний для всіх громадян, неза­лежно від їх класової приналежності, обсяг гарантованих дер­жавою прав - політичних, економічних, соціально-культурних, екологічних та ін. Розвинені демократичні держави, пройшовши величезний шлях у своєму розвитку, зробивши безліч зусиль для дотримання природних прав людини і встановлення тор­жества справедливого закону в суспільстві, побудови правової держави і формування цивільного суспільства, перестали бути державами з переважно класовою суттю, стали робити зусилля, спрямовувати свою діяльність на соціально-економічний розви­ток суспільства в цілому; перетворилися з організації економічно сильних і заможних для придушення і експлуатації економічно слабких і незаможних на організацію, провідним завданням якої є врегулювання класових суперечностей, яка служить ін­струментом пошуку компромісів у суспільстві, функціонує для добробуту суспільства в цілому. Такий підхід до визначення суті держави стали називати загальносоціальним.

При визначенні суті держави не слід абсолютизувати жоден із перерахованих підходів. Кожна класова держава, на якому б ступені історичного періоду розвитку вона не пере­

бувала, які б класи в ньому не існували, разом із завданнями, які ставить перед ним правлячий, панівний клас, тією чи іншою мірою, виконує і загальносоціальні завдання, діє на користь сус­пільства в цілому. У будь-якій демократичній державі немає і не може бути надкласової демократії, демократії, вільної від кла­сових інтересів. Використовуючи демократичні інститути влади і прикриваючи ними свою діяльність, економічно панівні класи різною мірою беруть участь у формуванні органів влади, лобі- юють ухвалення вигідних їм законів і політичних рішень тощо. Тому класовий і загальносоціальний чинники обоє 'язково наявні в діяльності будь-якої держави, проте залежно від того, який із них домінує, виходить на передній план, про таку суть держави і може йтися. Без урахування ж якого- небудь з цих підходів пізнання процесів формування, розвитку і функціонування держави, закономірностей розвитку державно- організованого суспільства спроби дати характеристику суті держави будуть марними, однобічними.