Адміністративно-територіальний устрій держави та його структура

Адміністративно -територіальний устрій держави - територіальна організація державної влади, яка супроводжується поділом на адмініст­ративно-територіальні одиниці в руслі централізації чи децентралізації як напрямів вибору оптимального стану її цілісності та єдності.

територіальна одиниця; 2) рівні державної влади: центральні органи, регіо­нальні органи, місцеві органи; 3) централізація і децентралізація як напря­ми оптимального стану цілісності держави.

Історія свідчить, що негативні або деструктивні тенденції в суспільстві прямо, а рідше опосередковано, пов’язані з проблемою централізації вла­ди. Не існує юридичних, фактичних вимог до розміру території держави. Територія держави є переважно історичним явищем, зафіксованим у той чи інший спосіб. Утримання території як субстанційної складової держави

¹⁰⁸ Administratio (лат.) - керування, управління.

багато в чому залежить від можливостей державної влади нею управляти, етнічного складу, географічного розташування тощо. Але головним чин­ником, який визначає можливість державної влади управляти територіями, виступає момент її централізації. Будь-яка публічна влада має соціально- природну тенденцію до централізації, а за певних умов може стати гіпер- централізованою. Отже, державна влада центрується, тобто спонукає до концентрації владних повноважень і компетенції в одному місці. З огляду на розміри території розпорядчі повноваження з урахуванням комунікацій можуть бути неефективними. Тобто проблема центрування компетенцій і повноважень в одному місці прямо пропорційна розмірам території. Роз­винена система комунікацій долає проблему неефективності розпорядчих повноважень, отже, усуває проблему центрування державної влади. Суттє­ве значення має етнічний, господарський або суб’єктивний аспект терито­ріальної організації, який не вичерпується системою комунікації.

Централізація і децентралізація прямо пов’язані з оптимальним станом державної влади, під якою найчастіше розуміється перерозподіл владних повноважень та обсягів компетенції між центральним та місцевими рівнями організації публічної влади або по вертикалі державної влади. Для встанов­лення або відновлення оптимального стану публічної влади сучасні країни вдаються саме до децентралізації влади зі зміщенням акценту на місцевий рівень у частині виконання заздалегідь окреслених і гарантованих державою завдань. Місцеві органи влади як результат перерозподілу повноважень і компетенції в частині розпорядження фінансами і ресурсами в умовах (1) прямої центральної влади, (2) непрямої центральної влади стали перед­умовою формування адміністративно-територіального устрою.

Адміністративно-територіальна одиниця (АТО) - частина тери­торії держави, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади або самоврядування. Ознаки адміністра­тивно-територіальної одиниці: 1) історичний, географічний, господарський, етнічний тощо чинники, які визначають територіальні одиниці; 2) резуль­тат поділу системи компетенцій і повноважень на основі делегування; 3) основа легітимності державної влади.

Різні країни виробили власні прийоми формування адміністративно- територіальних одиниць, на що впливають такі визначальні чинники:

1) історичний - акцентуація на територіальну окремість, назва якої згаду­ється в історичних документах; 2) географічний - урахування рельєфу місце­вості, можливості розвитку комунікацій ефективного управління; 3) господар­ський - сформована економічно інфраструктура життєзабезпечення; 4) етніч­ний - компактне проживання етносів.

Структура адміністративно-територіальних одиниць містить: 1) регіо­нальні адміністративно-територіальні одиниці; 2) місцеві адміністративно- територіальні одиниці. Регіональні та місцеві АТО визначаються місцем розташування відносно центру державної влади. Регіональний і місцевий аспект АТО визначається або розміром території, що включає в себе гео­графічний, господарський аспекти, або етнічною специфікою, яка включає історичний аспект.

Регіональні та місцеві АТО оперують такими назвами: 1) населений пункт, 2) регіон. Населений пункт ^[108] - частина компактно заселеної те­риторії, яка склалась у результаті господарської та іншої суспільної діяль­ності, має стале населення, власну назву та зареєстрована у передбаче­ному законом порядку. Населені пункти, у свою чергу поділяються на:

1) сільські; 2) міські. Сільські населені пункти оперують назвами: 1) село;

2) селище, а міські - 1) селище міського типу; 2) місто. Регіон ^[109] - найбіль­ше територіальне утворення всередині держави, яке має свої виборні ор­гани влади, перебуває в адміністративному аспекті між центральними і місцевими рівнями державної влади. Регіон оперує різними назвами, на­приклад: 1) область; 2) район.

5.11.