Легальність і легітимність як умови державної влади

Легальність ^[106] - стан законного виникнення чи встановлення закон­ної організації, що відповідає встановленим існуючим правилам чи проце­дурам. Легітимність ^[107] - ознака, критерій законного стану виникнення, встановлення організації чи діяльності, законності наявних правил і про­цедур.

Державна влада - одна з небагатьох влад, що своєю соціальною при­родою залежна від легальності та легітимності - її визначальних умов. Ле­гальність і легалізація як процес є явищами суто юридичними, згідно з якими державна влада встановлюється відповідно до чинних нормативно- правових актів, порушення яких призводить до її заперечення. Державна влада при цьому не перестає бути владою, але не сприймається саме дер­жавною владою. Легальність державної влади встановлюється у різний спосіб: конституцією, установчими зборами, парламентом, законом, ука­зом президента, постановою уряду, рішенням суду або в спосіб, який ви­знається на певній території як такий, що відповідає правилам легальності.

Легальна влада може виявити себе нелегітимною, тобто такою, яка утворена легально, але не визнається населенням.

ка до легалізації, але має особливості. Легітимність виходить за межі норми (закону), отже, це явище не стільки юридичне, скільки фактичне. Легітимація передбачає усвідомлення членами суспільного об’єднання того, що поряд з приватними інтересами, які протистоять один одному в суспільстві, існує за­гальний інтерес, і держава виражає саме цей інтерес. Легітимація - процес, за посередництвом якого державна влада набуває рис легітимної, що виражає правильність, виправданість, справедливість, правову і моральну законність. Основу легітимації становить віра людей, що їх блага залежать від збережен­ня і підтримки саме цього порядку в суспільстві. Легітимація прямо пов’язана з інтересами людей.

Актуальною проблема спротиву влади як прояв нелегітимності дер­жавної влади. Історично нелегітимна влада породжувала фактичне право на спротив, яке отримувало нормативну фіксацію. Нині країни переважно правового типу, як і країни, що демонструють прихильність до права, ла­тентно допускають право народу на спротив. Тобто посилюється проблема ефективності діяльності й організації державного апарату. Актуальність проблеми спротиву державної влади передбачає такі питання: 1) критерії, відповідно до яких спротив державній владі є таким, що відповідає факту порушення, або критерій меж терпіння державної влади народом; 2) втручання світового товариства у справи держави, що зіткнулася з про­блемою спротиву (а отже, нелегітимністю державної влади), або критерії меж втручання світового товариства. Історичний досвід показує, що на практиці непокора владі держави за одних і тих самих умов може сприй­матись: 1) як відстоювання і захист свобод (гідності); 2) як антиконститу- ційні дії, спроби перевороту. Проблема спротиву державній владі в руслі юридичності має переважно пояснювальний характер. Чітко визначити межу, коли державна влада порушує закон, а коли діє законно, неможливо.

5.10.