§ 1. Поняття адміністративного судочинства, його предмет та структура

Постійна трансформація різних сфер суспільного життя потре­бує не лише чіткого та дієвого їх правового регулювання, а й забез­печення можливості захисту. Відповідно до Конституції України «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова­ність діяльності держави.

Вагомою гарантією реалізації положення Конституції щодо від­повідальності держави за свою діяльність перед людиною є право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і слу­жбових осіб. При цьому захист порушених прав, свобод чи інтересів людини з боку суб'єктів владних повноважень забезпечується за­вдяки діяльності адміністративної юстиції.

КАС України закріплює визначення адміністративного судо­чинства, під яким розуміють діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, вста­новленому цим кодексом^[113]. Виділення адміністративного судочин­ства у відносно самостійну підгалузь українського судочинства пов'язується передусім із тим, що на нього покладаються особливі завдання, специфіка яких заважає вирішувати їх у межах, наприклад, цивільного судочинства.

Отже, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та ін­тересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому суб'єктом владних повноважень може виступати не лише орган державної влади (зок­рема без статусу юридичної особи), а й орган місцевого самовряду­вання, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт під час здійс­нення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі за­конодавства, серед іншого на виконання делегованих повноважень або надання адміністративних послуг.

Складність захисту таких відносин пояснюється підпорядкова­ністю, підлеглістю осіб у цих відносинах органам та посадовцям, які здійснюють управлінські функції і мають право ухвалювати обов'яз­кові рішення.

Крім того, особливістю адміністративно-правових спорів є те, що вони виникають у тій сфері і щодо тих суспільних відносин, які регулюються нормами публічного права (тобто тих галузей права, норми яких покликано насамперед забезпечувати загально значимі інтереси - інтереси суспільства і держави у цілому; публічне право є пов'язаним із публічною владою, є правовою основою її діяльності.). До публічного права належать норми конституційного права, адміні­стративного, будівельного, екологічного, транспортного, військо­вого, зовнішньо-господарського і промислового, податкового й соці­ального права.

При цьому публічно-правовий спор виникає лише між тими суб'єктами, один з яких наділено державно-владними повноважен­нями. До кола останніх відповідно до КАС належать органи держав­ної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові або служ­бові особи, а також інші суб'єкти під час здійснення ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема і на вико­нання делегованих повноважень. Як бачимо, КАС досить широко пі­дійшов до визначення тих суб'єктів, дії яких можуть бути оскаржені в адміністративному суді.

Особливо привертає увагу той факт, що законодавець не обме­жив зазначений перелік лише органами виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядування як найбільш ємною групою су­б'єктів публічного управління, включивши сюди також і інші держа­вні органи, наприклад Секретаріат Президента України, Національ­ний банк України, органи прокуратури тощо. Однак наголосимо на тому факті, що не будь-які дії чи рішення, скажімо, Генеральної про­куратури України можуть бути оскаржені до адміністративного суду, а лише ті, у підґрунтя яких покладено норми публічного права, й ті, вирішення суперечок з приводу яких не віднесено до компетенції су­дів іншої юрисдикції.

КАСУ закріпив положення, відповідно до якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адмі­ністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльні­стю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень проти­правною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) установлення наявності чи відсутності компетенції (повнова­жень) суб'єкта владних повноважень;

6) ухвалення судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішен­нями, дією або бездіяльністю.

Слід зазначити, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Однак су­б'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністра­тивного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та за­конами України. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юри­дичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

Функціонування адміністративного судочинства забезпечується за допомогою двох методів - імперативного (наявності заборон, зо­бов'язань та примусу) і диспозитивного, який характеризується до­зволом вчиняти дії на власний розсуд з урахуванням вимог КАСУ.

Адміністративне судочинство, будучи складним видом юридич­ної діяльності, здійснюється за певною постійно наявною схемою, складовими елементами якої є стадії адміністративного судочинства. Стадії адміністративного судочинства характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою, які вчиняються учасниками адміністративного процесу у справі.

Загалом виділяють такі стадії судового процесу:

1) порушення адміністративної справи в суді за заявою заінте­ресованої особи;

2) підготовка справи до судового розгляду;

3) врегулювання спору за участю судді;

4) розгляд справи по суті;

5) апеляційне провадження;

6) касаційне провадження;

7) перегляд справи за нововиявленими обставинами;

8) перегляд судових рішень за виключними обставинами;

9) виконавче провадження;

10. відновлення втраченого судового провадження.

Перші чотири стадії охоплюють провадження в суді першої ін­станції, а кожна наступна стадія - це окреме провадження зі своїми особливостями, строками та порядком розгляду.

Отже, підбиваючи підсумок, ще раз зауважимо, що адміністра­тивне судочинство - це одна з форм здійснення судового контролю незалежними адміністративними судами за сферою публічного уп­равління, у межах якого суд перевіряє законність вчинених дій та ух­валених суб’єктами публічного управління рішень, вживаються за­ходи, спрямовані на відновлення порушених прав та законних інте­ресів, і притягаються до відповідальності особи, винні в порушенні закону.