<<
>>

4.1. Просторово-територіальний устрій природних ресурсів

Просторово-територіальний устрій природних ресурсів € однією із центральних функцій управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища і спрямований на проведення робіт щодо організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров’я людини, забезпечення екологічної безпеки.

У межах цієї функції розрізняють:

- встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних одиниць (гл. 29 ЗК України);

- планування використання земель (гл. 30 ЗК України);

-землеустрій (гл. 31 ЗК України);

-державні, цільові, міждержавні та регіональні програми у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (гл. 2 BK України);

- лісовпорядкування (гл. B JIK України);

- порядок створення й оголошення територій та об’єктів природно- заповідного фонду (розд. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд»);

- засоби забезпечення формування, збереження та використання екомережі (статті 13, 14, 15 Закону України «Про екологічну мережу України»).

Адміністративно-територіальні одиниці мають відповідну територію, межі якої встановлюються та змінюються уповноваженими органами. Межа такої території — це умовно замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Проекти формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень складаються з метою створення умов для самостійного вирішення органами місцевого самоврядування питань життєдіяльності територіальної громади, у тому числі й забезпечення раціонального природокористу вання та охорони довкілля.

Планування використання земель є складовою частиноюзагально- державної системи планування і полягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва, інших народногосподарських потреб, а також у максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення.

Важливим напрямом цієї діяльності є залучення в сільськогосподарський обіг земель, що не використовуються, підвищення родючості земель, здійснення протиерозійних і протисельових заходів, створення умов для широкої рекультивації земель, їх охорони від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробляються загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Землеустрій визначається яксукупністьсоціально-економічнихта екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Його мета полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовищата поліпшенні природних ландшафтів.

Призначення (завдання)землеустрою передбачені ст. 183 ЗК України та ст. 2 Закону України «Про землеустрій». До них віднесено: реалізацію політики держави щодо науково обгрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і земле- користувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів та агросистем; встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів та деякі інші.

Державні, цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються з метою здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод, запобігання їх шкідливій дії.

Серед найбільш важливих державних цільових програм у цій сфері — Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001 року; Загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року, затверджена Законом України від 24 травня 2012 року; Загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2006- 2020 роки, затверджена Законом України від 3 березня 2005 року, та ін.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування передбачає відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарськоїорганізації; інвентаризацію лісового фонду України з визначенням породного та вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; обчислення розрахункової лісосіки, обсягів використання інших видів лісових ресурсів тощо.

Порядок створення й оголошення територій та об’єктів природно- заповідного фонду складається із підготовки і подання клопотань, попереднього їх розгляду, а також прийняття рішення стосовно цього питання. Резервування цінних для заповідання природних територій та об’єктів здійснюється з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарськоїдіяльності таких територій та об’єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів.

Засоби забезпечення формування, збереження та використання екомережі передбачають наукове супроводження, проектування еко- мережі та розроблення зведеної, регіональних та місцевих схем формування екомережі. Проектування екомережі передбачає: нанесення на планово-картографічні матеріали територій та об’єктів, включених до переліків екомережі; визначення територій, що мають особливу

природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну, історико- культурну цінність, встановлення передбачених законом обмежень на їх планування, забудову та інше використання; обгрунтування необхідності включення територій та об’єктів до переліків екомережі, резервування територій для цих потреб, надання природоохоронного статусу, введення обмежень (обтяжень) для відновлювальних, буферних та сполучних територій для забезпечення формування екомережі як єдиної просторовоїсистеми та деякі інші.

<< | >>
Источник: А. П. Гетьман. ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО. Підручник За редакцією професора А. П. Гетьмана Харків, 2013. 2013

Еще по теме 4.1. Просторово-територіальний устрій природних ресурсів:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -