9.1.1. Поняття, особливості та предмет правового регулювання

Важливим аспектом дослідження будь-якого предмету є аналіз його сутності з врахуванням як традицій певної держави, так і науково-теоретичних традицій, які встановлюють межі правового усвідомлення предмету.

Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo»- «правило» та означає упорядкування, приведення чогось у відповідність з чимось. На думку Д. Керімова термін «регулювати» означає встановлювати межі, масштаб поведінки людей, вносити в суспільні відносини стабільність, систему, порядок і тим самим спрямовувати їх у певному напрямі [348].

В юридичній літературі відсутнє єдине розуміння категорії «правове регулювання». Більшість науковців схиляються до думки, що правове регулювання це вплив права на суспільні відносини, який здійснюється через можливість використання відповідної системи засобів, які мають юридичний характер та забезпечують упорядкування суспільних відносин. Так, С. Алексєєв аналізуючи категорію «правове регулювання» підкреслює, що це здійснюваний за допомогою правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів та ін.) результативний, нормативно-організований вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку у відповідності до вимог економічного базису, суспільних потреб даного соціального устрою [349]. П. Рабінович під правовим регулюванням розуміє здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення охорони і розвитку [350]. О. Малько, розглядаючи правове регулювання як одну із форм впливу права на суспільні відносини, зазначає, що це здійснюваний за допомогою всієї системи юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування[351].

У цьому контексті цікавою є думка Ю. Шемшученко та С. Бобровник, які вважають, що правове регулювання – це один з основних засобів державного впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування в інтересах людини, суспільства та держави.[356] Т.Н. Радько підкреслює, що правове регулювання – це регламентація суспільних відносин через загальнообов’язкові правила поведінки та засновані на них приписи індивідуального характеру, забезпечені в необхідних випадках державним примусом[357].

Ряд науковців термін «регулювання» відносять лише до права як системи норм та деяких інших специфічних правових засобів (правовідносини, акти реалізації норм права). Вони не погоджуються з існуючим розумінням регулювання суспільних відносин як жорсткого і владного їх нормування державою, законом, оскільки, на їх думку, категорія «регулювання» не є тотожною примусу, жорсткому і владному припису. Норма права встановлює лише модель відносин, в якій суспільні інтереси повинні співвідноситись з інтересами членів суспільства, причому право широко використовує такі засоби впливу на поведінку людей як стимулювання, заохочення, надання прав тощо [358].

С. Комаров підкреслює, що під правовим регулюванням суспільних відносин слід розуміти лише одну із форм впливу права на суспільні відносини, вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів реалізації [359].

В юридичній літературі правове регулювання розглядається також як спрямовуюча і закріплююча діяльність держави в особі її уповноважених органів і посадових осіб, а також суспільства, яка здійснюється в процесі підготовки і прийняття, зміни і відміни правових норм, наступної їх реалізації в конкретних суспільних відносинах, а також застосування заходів державного примусу до правопорушників з метою встановлення і підтримки стабільного та ефективного правопорядку з метою забезпечення збереження та стабільного оптимального розвитку суспільства та особи[360]. Цю точку зору підтримує В. Сирих, підкреслюючи, що правове регулювання – це єдність трьох взаємопов’язаних компонентів: правотворчості, правореалізації та застосування юридичної відповідальності [361]. Своєрідний підхід до визначення правового регулювання висловлювала Н. Гранат, як зазначала, що правове регулювання – це частина (аспект) дії права, яка характеризує спеціально-юридичний (не інформативний та ціннісно-мотиваційний) вплив права на поведінку та діяльність його адресатів, але безпосередньо з ним ще не пов’язана [362].

Не ставлячи перед собою завдання аналізувати весь спектр думок і підходів, зазначимо лише, що поняття правове регулювання є складним та багатогранним, його можна характеризувати як загальнотеоретичне, так і міжгалузеве поняття.

Узагальнивши сказане, слід підкреслити, що правове регулювання – це насамперед комплексна наукова категорія, яка характеризується як правовий вплив на суспільні відносини, що здійснюється через систему юридичних засобів, способів, форм та методів з метою приведення їх у відповідність з потребами суспільства, забезпечення у ньому порядку та стабільності.

Важливим аспектом дослідження зазначеної проблеми є визначення співвідношення між поняттями «правове регулювання» та «правовий вплив».

Термін «вплив» означає вплив на будь-що за допомогою системи дій. Вплив – це категорія, яка передбачає певну систему дій по відношенню до чогось. У юридичній літературі зазначається, що правовий вплив – це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини як специфічної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації та застосування), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу)[363].

На думку О. Малько, категорія «правовий вплив» – це взятий у єдності та багатоманітності весь процес впливу права на соціальне життя, свідомість та поведінку людей[364]. На погляд О. Скакун, правовий вплив – це поширення дії права в усіх формах і напрямах на свідомість і поведінку людей, на їх взаємодію як учасників суспільних відносин з метою забезпечення особистих чи соціально-значущих результатів[365]. Ряд науковців поряд із категорією правовий вплив використовують таку категорію як вплив права під яким розуміють результативний вплив формально-юридичного джерела права на поведінку людей за допомогою правових засобів (правове регулювання) та не правових (інформація, ідеологія, виховання тощо)[366]. Правовий вплив – це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини за допомогою власне правових засобів (норм права, правових відносин, актів застосування права) та інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу)[367].

Правовий вплив здійснюється в різних сферах суспільного життя та знаходить відображення в інформаційній, виховній та іншій ролі права. Правовий вплив на відміну від правового регулювання пов’язаний з тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права. Правовий вплив формується не тільки за допомогою таких засобів, як норми права, а і залежить від тієї правової культури, яка сформувалась в даному суспільстві. Це призводить до формування в однотипній ситуації певного стандарту поведінки, як безпосередньої умови формування законослухняної поведінки громадян.

Констатуючи відсутність єдиного підходу до розуміння категорій правове регулювання та правовий вплив, слід зауважити, що з одного боку, не варто ототожнювати ці категорії, оскільки вони є різними за своїм змістовим наповненням, а з іншого – це розмежування є умовним та пов’язане з багатоаспектністю дії права.

У сучасний період категорія «правове регулювання» наповнюється новим змістом і, на нашу думку, її слід розглядати через поняття правового впливу, враховуючи той факт, що правовий вплив – категорія більш широка у порівнянні з правовим регулюванням.

Сферою правового регулювання є ті суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, національні, релігійні та інші), які потребують правового впливу. Ці відносини складають предмет правового регулювання, є вольовими, об’єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст. В економічній сфері – це відносини, що пов’язані з формуванням ринкових взаємозв’язків, з розвитком різних форм власності, з виробництвом, розподілом матеріальних благ, з розвитком фермерського господарства. В політичній сфері – це правове закріплення плюралістичних форм та методів здійснення влади, формування демократичних інститутів. В соціальній сфері – це формування соціальної політики, направленої на задоволення інтересів конкретної людини в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та інших сферах. Сьогодення вимагає вивчення та формування пріоритетних напрямків правового регулювання.

Отже, сферою правового регулювання є різні види відносин, а саме: економічні, політичні, духовно-культурні, національні, релігійні тощо, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою.

– правом повинні бути врегульовані найбільш суттєві суспільні відносини, які періодично виникають, мають принципове значення для держави, об’єднань громадян, окремих осіб (наприклад: об’єднання в політичні партії, здійснення підприємницької діяльності – це нові для України суспільні відносини, які були врегульовані нормами права);

– зміни, що відбулися в існуючих суспільних відносинах повинні бути відображені в праві (наприклад: в сфері охорони здоров’я поряд з безкоштовними медичними послугами виникають та знаходять правове закріплення платні медичні послуги);

– розвиток існуючих суспільних відносин повинен стимулюватись за допомогою права (наприклад: поряд з будівництвом за державні кошти виникає будівництво за кошти інвесторів);

– право впливає на виникнення нових відносин та здійснює їх регулювання, якщо вони потребують і піддаються юридичній регламентації;

– суспільні відносини потребують регламентування, якщо вони відображаються в свідомій вольовій поведінці суб’єктів (право не може регулювати поведінку психічно хворих осіб, чи тих осіб, що перебувають під гіпнозом);

– правом регулюються тільки ті відносини, які виникають між суб’єктами, об’єднаннями громадян тощо. Не є предметом правового регулювання явища об’єктивної дійсності (фізичні, біологічні, природні процеси), при умові, що вони не перетворюються в конкретні юридичні факти.

С. Алексєєв, аналізуючи поняття «правове регулювання» як вихідний пункт, об’єднуюче начало характеристики права в дії, в русі, в процесі реалізації його потенції і сили, підкреслює ті особливості, які для нього властиві, а саме: правове регулювання за своєю природою є специфічним різновидом соціального регулювання, спрямоване на досягнення певних результатів в житті суспільства; воно здійснюється за допомогою цілісної системи засобів, які реально відображають саму матерію позитивного права як нормативного інституційного утворення – регулятора [368].

Узагальнюючи ці особливості, слід підкреслити, що правове регулювання:

– носить цілеспрямований характер, оскільки виступає певним регулятором суспільних відносин, впорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства;

– воно має організаційний та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів;

– правове регулювання повинно бути направлене на досягнення певних цілей, а тому носить результативний характер;

– воно має певний предмет та сферу правового впливу, які усвідомлюються суб’єктами та суспільством та мають для них певне значення;

– забезпечується певними методами, які чи координують діяльність суб’єктів в сфері права, чи здійснюються за допомогою їх субординаційної підлеглості в процесі виконання, або використання норми права;

– має визначені стадії, що передбачають, насамперед, правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків та їх реалізацію.