<<
>>

9.1.2. Засоби, способи та типи правового регулювання, правові режими

За допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми, саме через норми права держава встановлює міру можливої та дозволеної поведінки.

Терміни «спосіб», «засіб», «метод» близькі за значенням і в значній мірі збігається за своїм змістом.

У політології під засобами розуміють не тільки політичні норми, цінності, декларації, але і певні дії (мітинги, пікети, вибори, референдуми), які впливають на досягнення поставлених цілей [369]. В юридичній літературі правові засоби розуміють в широкому та вузькому значенні. В широкому значенні до правових засобів відносять всі правові явища, інституційні установки та форми, які тим чи іншим чином пов’язані з регулятивною (охоронною) дією права. У вузькому значенні під правовими засобами розуміють передбачені правом (законом, індивідуально-правовим актом, договором) юридично значимі дії (їх поєднання та комбінація), які здійснюються суб’єктами з відповідним ступенем дозволеності чи не забороненими законом способами для задоволення їх інтересів, досягнення соціально корисних цілей. Зазначені дії, як різновид правових засобів, є не фактичними, а такими, що змодельовані та забезпечені нормою права та є інструментом здійснення відповідних правомірних дій, водночас пов’язаних із захистом порушеного права чи забезпеченого законом інтересу [370].

С. Алексєєв називає правові засоби категоріями загального та універсального порядку, які охоплюють весь юридичний інструментарій – як юридичні норми, так і всі інші юридичні інструменти, а також «структури» (конструкції) юридичної регуляції [371]. Тим самим, науковець підкреслює багаторівневий характер правових засобів, їх функціональну спрямованість та інструментальний характер, розглядає їх як певний засіб вирішення тих чи інших завдань.

Аналізуючи правові засоби С. Алексєєв зазначає, що це об’єктивовані субстанційні правові явища, що мають фіксовані властивості, які дозволяють реалізувати потенціал права, його силу [372]. До правових засобів Ю. Тихомиров відносить і діяння: видання підзаконних нормативно-правових актів на основі, на виконання та у відповідності із законом, процес відміни та зміни цих актів, правильне застосування законів і т.п.[373].

Своєрідність правових засобів полягає в тому, що:

- вони мають певну соціальну цінність, оскільки забезпечують досягнення поставлених цілей;

- відображають інформаційні якості права;

- поєднуючись між собою, створюють умови для дії права;

- викликають певні юридичні наслідки;

- забезпечуються примусовою силою держави.

Професор В.М. Горшеньов поділяє засоби правового регулювання на засоби впливу (зовнішні фактори по відношенню до волі суб’єктів – це дозволи та заборони) та засоби реалізації права (це результат реагування суб’єктів на правовий вплив – здійснення дозволених законом дій та утримання від заборонених дій)[374].

В юридичній літературі засоби правового регулювання класифікують за певними критеріями.

В залежності від ступеня складності розрізняють:

- прості (суб’єктивні права та юридичні обов’язки; заохочення та покарання; пільги та заборони);

- складні (норма; інститут).

В залежності від функціонального призначення:

- регулятивні (дозволи);

- охоронні (засоби захисту).

По предмету правового регулювання:

- конституційні,

- адміністративні,

- цивільні,

- кримінальні тощо.

По характеру:

- матеріальні (рекомендації);

- процесуальні (позов).

За часом дії:

- постійні (громадянство);

- тимчасові (премія).

В залежності від виду правового регулювання:

- нормативні (заборони, встановлені нормами права);

- індивідуальні (акт застосування права).

В залежності від інформаційно-психологічної спрямованості:

- стимулюючі (заохочення);

- обмежуючі (примус)[375].

В юридичній літературі під способами правового регулювання розуміють прийоми юридичного впливу, що знаходять вираз в юридичних нормах та інших елементах правової системи[376].

Заслуговує на увагу позиція С.В. Бобровник та О.Ф. Скакун., які виокремлюють три основні способи правового регулювання: дозволи, заборони та зобов’язання, що відповідають регулятивно-статичній та регулятивно-динамічній функції права [377].

Дозволи – важливий елемент правового регулювання, що забезпечують соціальну свободу та активність людини. Дозволи набувають юридичного характеру з моменту їх закріплення в уповноважуючих нормах у вигляді суб’єктивних прав та реалізуються у формі використання, що визначає добровільний характер, їх залежність від бажання суб’єкта, якому належить суб’єктивне право.

Заборони встановлюють певну міру поведінки суб’єктів, покладаючи на осіб обов’язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права. Заборони – це важливий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, створення перешкод для небажаної, суспільно небезпечної, чи шкідливої поведінки. Заборони мають обов’язковий характер, забезпечуються засобами юридичної відповідальності та знаходять закріплення в забороняючих нормах, реалізуються у формі дотримання правових норм.

Зобов’язання – це нормативне закріплення юридичного обов’язку вчиняти певні дії в інтересах суб’єктів права. Даний вид юридичного обов’язку має активний характер, передбачає певну поведінку, є гарантією використання суб’єктивних прав і реалізується у формі виконання правових норм.

За допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми, саме через норми права держава встановлює міру можливої та дозволеної поведінки. Способам правового регулювання відповідають регулятивно-статична та регулятивно-динамічна функції права. Покладаючи на осіб обов’язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права, заборони встановлюють певну міру поведінки суб’єктів; дозволи забезпечують соціальну активність суб’єктів та певний рівень їх свободи; зобов’язання сприяють реалізації покладених на осіб обов’язків, їх виконання гарантується з боку держави у вигляді застосування юридичної відповідальності. Крім основних способів правового регулювання, виділяють ще і додаткові, такі як: стимулююча дія норм права, застосування засобів примусу, попереджувальна дія норм права. Виділення цих способів як додаткових пояснюється тим, що вони розглядаються як певний вид обов’язку. За допомогою цих засобів забезпечується належне використання наданих прав та виконання покладених на суб’єктів обов’язків, здійснюється утримання від заборон.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від типу правового регулювання (загальнодозвільний, спеціально-дозвільний), на формування якого впливає сам зміст правових відносин.

Тип правового регулювання — це спосіб поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Загально-дозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу: «дозволено все, окрім прямо забороненого законом» та має місце в процесі регулювання цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших відносин. Даний тип правового регулювання сприяє розвитку ініціативності, самостійності в прийнятті рішень.

Спеціально-дозвільний тип правового регулювання передбачає використання заборон, в рамках яких норма права встановлює конкретні дозволи, що відображається у вигляді принципу: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». Цей тип правового регулювання називають дозвільним, а тому він застосовується частіше всього в адміністративному праві та потребує чіткого впорядкування суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності.

Професор П. Рабінович виділяє певні критерії класифікації різновидів типів правового регулювання. За способом сполучення дозволів та заборон виділяють загально-дозвільний та спеціально-дозвільний вид правового регулювання; за територіальним статусом правотворчого суб’єкта регулювання ділиться на централізоване та нецентралізоване; за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання виділяють загальне (нормативне) та індивідуальне правове регулювання[378].

Питання щодо методів, способів та типів правового регулювання має не тільки теоретичне, а і суто практичне значення.

На думку Е. Трубецького при створенні та розвитку права необхідно враховувати два фактора: з однієї сторони, історичний досвід правового життя суспільства, а з іншої – ідеї розумного впливу на соціальні процеси і тоді будуть підібрані найбільш ефективні методи, способи, типи та режими правового регулювання [379].

У підходах щодо видів правового регулювання існують різні погляди. Поділу на нормативне та індивідуальне правове регулювання притримується С. Бобровник, О. Скакун, вважаючи, що ці види правового регулювання пов’язані між собою [380].

Нормативне регулювання повинно забезпечувати єдиний порядок та стабільність в регулюванні суспільних відносин за допомогою прийняття нормативно-правових актів, розрахованих на багаторазове застосування. Індивідуальне регулювання базується на нормативному та повинно враховувати конкретну життєву ситуацію, чи конкретну особу, шляхом прийняття актів застосування права.

Важливе місце серед засобів правового регулювання належить правовому режиму. Правовий режим походить від латинського regimen – управління, керівництво.

Р. Мухаєв розглядає правовий режим як сукупність способів, методів, типів правового регулювання, що характеризують особливості та характер правового впливу, складуються в межах кожної галузі права [381]. М. Матузов, О. Малько під правовим режимом розуміють особливий порядок правового регулювання, що знаходить вираз в певному поєднанні юридичних засобів, що створюють відповідний соціальний стан, сприятливі чи несприятливі умови для задоволення інтересів суб’єктів права[382]

Тобто, правовий режим – це певна сукупність юридичних засобів, що застосовуються в певній сфері суспільних відносин, характеризує особливості правового впливу та забезпечує дію механізму правового регулювання.

Правовому режиму притаманні певні особливості. Він:

1) встановлюються законодавством та забезпечуються примусовою силою держави;

2) характеризується певним рівнем стабільності та високим рівнем нормативності;

3) особливим чином регламентує певні сфери суспільних відносин, регламентуючи діяльність суб’єктів права та впливаючи на певні об’єкти;

4) є специфічним порядком правового регулювання, що складається із сукупності юридичних засобів, які направлені на досягнення певної мети та характеризується певним їх співвідношенням;

5) в основу правового режиму покладений той чи інший спосіб правового регулювання – заборона, дозвіл чи позитивне зобов’язання;

6) найбільш стійким та визначеним в їх змісті є загальне юридичне положення суб’єктів права, в якому концентруються всі особливості правового режиму в цілому;

7) виступають як кінцевий результат, певне правове становище, що склалося в суспільстві в результаті використання правової форми регулювання суспільних відносин.

Правовий режим передбачає певний порядок регулювання, з використанням різнобічного комплексу правових засобів (це певні юридичні категорії та діяння суб’єктів по їх застосуванню з метою досягнення конкретного результату), що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволів і заборон та позитивних зобов’язань, що створюють особливу спрямованість регулювання, бажаний соціальний стан, забезпечують чи не забезпечують задоволення інтересів суб’єктів права.

Правові режими в залежності від використання тих чи інших засобів (інформаційний підхід) підрозділяються на стимулюючі та обмежувальні. Для стимулюючих правових режимів характерним є використання різних засобів, серед яких перевага надається договорам, що дає можливість для суб’єктів вибирати серед варіантів своєї поведінки найоптимальніший. Режим правового обмеження встановлює чітко визначені варіанти поведінки суб’єктів. Таким чином, правовий режим стимулювання встановлює для суб’єктів свободу поведінки в рамках чітко визначених меж (правових обмежень).

Окрім зазначених критеріїв класифікації, А.В. Малько виділяє і інші підстави поділу правових режим, а саме:

В залежності від предмета правового регулювання розрізняють конституційний, адміністративний, земельний та інші режими;

В залежності від юридичної природи розрізняють матеріальні та процесуальні режими;

В залежності від суб’єктів – режим біженців, осіб без громадянства тощо;

В залежності від функцій права – режим особливого регулювання та режим особливої охорони;

В залежності від форми виразу – законний та договірний;

В залежності від рівня нормативних актів, в яких вони закріплені – регіональні, локальні тощо;

В залежності від сфер використання – загальнодержавні та міждержавні (режим територіальних вод, режим економічних санкцій).[383]

В основу правового режиму покладено різні способи правового регулювання: дозволи, заборони, зобов’язання. Правові режими забезпечують дію механізму правового регулювання, що обумовлює їх теоретичну та практичну значимість.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 9.1.2. Засоби, способи та типи правового регулювання, правові режими:

  1. §5. Основные типы правового регулирования
  2. 21. Способы и типы правового регулирования.
  3. 9.1.2. Засоби, способи та типи правового регулювання, правові режими
  4. 11.1.2. Принципи, функції, засоби, форми та методи правового виховання
  5. 78. Типы правового регулирования
  6. Розділ 13МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ13.1. Поняття правового регулюванняПраво є елементом системи соціального нормативного регулювання. Право виступає важливим засобом регулювання взаємин індивідів, соціальних груп, всього суспільства в цілому, і воно само виступає як соціальна цінність. Основним призначенням права є упорядкування і організація взаємин громадян, їхньої поведінки і, враховуючи їх індивідуальні потреби, спрямування
  7. 13.2. Предмет і методи правового регулювання
  8. 13.3. Способи і типи правового регулювання
  9. 1. Поняття механізму правового регулювання та його відмінність від правового впливу.
  10. 2. Способи та типи правового регулювання.
  11. Способы и типы правового регулирования – юридическое основание правовых режимов
  12. § 1. Поняття правового регулювання
  13. § 2. Види, типи та способи правового регулювання
  14. § 5. Межі правового регулювання
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -