Особливості цивільно-правового регулювання

За загальним визнанням, чи не найвагоміше історичне значеии* серед гетьманського законодавства мали правові акти, шо ^мал^- безпечити соціокультурну сферу. Однак, подібно до періоду ’ Центральної Ради, в Українськійдержаві головна увага законод&⁸

j сфері цивільно-правового регулювання також зосереджувалася на соціально-економічних проблемах.

Першим нормативно-правовим актом, що заклав фундаментальні основи земельного законодавства доби Гетьманату, була «Грамо- тадовсьогоукрашського народу». Концетуальпі засади ноної зе- челькоі політики стосувалися, насамперед, відновлення права приватної власності на землю як фундаменту культури і цивілізації-, свободи укладення договорів з купівлі-нродажу землі; відчуження земель за справжньою їх вартістю від великих власників (понад п'ять дссятнн землі) та івділення земельними ділянками малоземельних селян (менше п’яти десятин землі). Передбачалося, що розмір приватного землеволодіння не повинен був перевищувати 25 десятин.

Проведення земельної реформи гезьман вважав своїм основним завданням. У земельній політиці уряд П. Скоропадського планував зробити ставку на міцного власника, який самотужки обробляв бн свою землю. Планувалося відродити землеволодіння нрактнчію у всіх формах його існування в Російській імперії: приватній, наділь- ній.державпій, церковній, монастирській, заводській, фабричній тощо.

Земельні реформи в Українській державі гетьмана П. Скоропадського мали багатоступеневий характер. Низкою законодавчих актів передбачалося реалізувати такі принципи: 1) здійснення всіх перетворень за відповідальності уряду; 2) створення державного земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини приватних земельних ділянок для потреб малоземельних господарів, 3) створення дрібних, але економічно міцних господарств: 4) іабсз- ікчсніві ефект ивної роботи цукрової промисловості як базоноі галузі України; 5) вдосконалення сільськогосподарського кредитування.

Відповідно до цих положень було ухвалено низку законодавчих актів. Проте чи не найважливішим був Закон про право продажу U tynie.'ii землі поза міськими оселями (14 червня 1918 p.). У ньому визначалися особливості набу гтя землі у власність різними соціальними категоріями. Зокрема, право продажу без обмеження розміру '«давалося кожному власникові сільськогосподарських та лісових маетностей у повітах, однак розмір куплених або набутих даруван- ^ням земельних ділянок не повинен був перевищувати визначених 25десятин.

Виключне право скуповувати сільськогосподарські та лісові МЇДДя без обмеження їх кількості мав лише спеціально створений &РЖавиий земельний банк (23 серпня 1918 p.), однак за умови по- лвльшого розпродажу земельнихділянок на підставах даного Закону.

У випадку, якщо ділянки купували земельні (сільськогосподар- ські) товариства, то загальна плоіца повинна була вкладатнся в розрахунок 25 десятин на кожного члена. Крім того, протягом 2 років придбану землю необхідно було розмежувати на індивідуальні наділи. Передбачалося: якщо таке розмежування пе відбудеться, то ного мали би провести відповідні повітові земельні комісії. Причому рішення комісій з цього приводу вважалися остаточними і оскар- женню не підлягали.

Таким чином, зазначений Закон спрямовувався на ліквідацію колективного та встановлення одноосібного господарювання на селі. Гетьманська влада через його реалізацію поставила за мету вирішення суспільно-політичного завдання - створення середнього класу селян-власників, які мали стати її опорою.

Зазначені положення стосувалися як орпої землі, так і лісових угідь. Однак площі з лісовими насадженнями надавались у продаж лише з дозволу міністра земельних справ. Із його ж санкції можна було придбати понадлімітні ділянки, коли це письмово обгрунтовувалося суспільними потребами. У цьому випадку покупець повинен був протягом року засвідчити виконання обумовлених намірів та відшкодувати всі боргові зобов’язання за претензіями іпотечних банків і приватних осіб відповідно до розмірів земельної ділянки.

Практичне втілення цього Закону в життя покладалося на земельні комісії та Державний земельний банк. Проте ці державні установи тільки формувалися, і тому покладення на них виконання норм Закону спричинило зволікання із вирішенням земельного питання. Як наслідок — більш чіткого законодавчого закріплення потребували органи місцевої земельної адміністрації, процес фор мування яких затягнувся на тривалий період. Ha вирішення Цього питання були спрямовані два нових закони, затверджених (15 ^лИП ня 1918р.)гетьманом.

Закон «Про встановлення земелына комісій, про відновлення чинності Положення про землеустрій і деяких постанов про селянську зстевчасність та земчекористування» формував земельні КОМІСІЇ із законодавчим закріпленням їх статуту, в якому визначались обов’язки, склад та юридичні права комісій. Одночасно із земельними комісіями Рада міністрів на підставі Закону «Проутворення тичасових земельно-ліквідафіших комісій» створила тимчасові земельно-ліквідаційні комісії (повітові та губернські). Основна мс- тастворсння тимчасових земельно-ліквідаційних комісій випливас зі зміст>' їх статуту. Комісії мали відновити поміщицьке землс- володіннявдореволюційних розмірах та подбати про відшкодування збитків, яких поміщики зазнали під час революції.

Наприкінці літа уряд дозволив продавати мастки навіть тоді, капи вони перебували в оренді. При цьому орендар мав право зі- сратн з таких площ урожай та повернути внесені наперед орендні виплати. Останній гетьманський законопроект - «Проект загачь- iiux підстав земельноїреформи» (8 листопада 1918 p.) - проголошував, що усі великі земельні мастки мала примусово викупляти держава, а потім продавати за допомогою Державного земельного банку. проте не більше як по 25 десятин одній особі. Господарства, що мали велике агрокультурне значення, залишалися у розмірах до2000десятин кожне. Більшими за розмірами могли бути маєтки цукрових заводів, племінні та насіннєві господарства, але й вони ве мали перевищувати п’ятикратного розміру земельного цензу, тобто 2000 десятин. Цей законопроект, зокрема, мав сприяти підвищенню ефективності роботи цукрової промисловості, яка у той час чада провідне значення для економічного розвитку країни.

Однак втілити в життя ці задуми гетьманському урядові не вдалося. 1 цс пояснюється не тільки браком часу. Гетьманська аграр- иареформа супроводжувалася диктатом окупаційних властей і *маганням поміщиків відновити дореволюційні земельні відно- ^СІІІ1И та повернути свою власність. Затверджені гетьманом закони здебільшого мали антиселянський характер і, відповідно, налашто- вували українське селянство проти гетьманського уряду.

Гетьманське фішшсовс законодавство, що виникло в резуль- Даті вирішення складних проблем у галузі фінансів та грошового ⁰ '^розвивалося у декількох напрямах. Перший напрям поляїав > Лагодженні фінансово-кредитної системи. Тут передбачалося Зробити і прийняти державний бюджет на засадах реального об- 3'B} вцдатків і прибутків України, подолати високий рівень інфляції. 'РУгий напрям — упорядкування грошового обігу (перекрити ne- _з ^фольований обіг російських рубліа, «керенок», німецьких марок, встро-угорських крон; впровадити заходи щодо захисту внутрішнього ринку під інтервенції іноземних валют; обмежити випуску*, раїнських грошей реальними потребами народного господарства).

Першорядним завданням стала підготовка державного бюдже- ту на 1918 рік, який був затверджений у серпні. Історики на основі аналізу архівних документів роблять висновок про його бездефіцитність. Водночас обгрунтовано вважають, іцо урядові було нелегко дотримуватися основних положень бюджету. Давалися взішки економічні негаразди, відсутність в Украіні єдиної грошової одиниці.

Наступним кроком керівництва держави стала спроба перекрити потік російських рублів на її землі. Згідно з ухваленим (серпень 1918 p.) П. Скоропадським Законом заборонялося ввозити вУк- раїну 5-процентні зобов’язання і серії Державної скарбниці Росії. Значно обмежувалася також кількість грошових знаків і купонів віл т. зв. процептових російських паперів, які могли ввезти втікачі ш українські землі. Так, вони мали дозвіл взяти зі собою до 10 тис. рублів на одну особу чи до 20 тис. на одну сім’ю. Проте цей Закон нс виконувався повністю, оскільки на кордоні процвітала корупція і хаос

Міністерство фінансів намагалося реалізувати програму побудови грошової системи і забезпечення її власними ресурсами B Українській Державі відновлювалася національна грошоваодп- ниця - карбованець, що поділявся на 200 шагів (закон від 9 травня 1918 p.). Він забезпечувався природними багатствами України.го- ловним чином - цукром. Важливим заходом уряду в напрямі налагодження фінансової справи стало запровадження української грошової одиниці - гривні. Закон «Лро випуск 20 серій білетів Держаїмі скарбниці» (12 травня 1918 p.) передбачав введення в обіг білетів на суму I млрд гривень. Надійшли в обіг білети Державноїскарб- ниці з номіналами 50, 100, 200 та 1000 гривень. Формою запобігання новим емісіям стали обліідції, доходами від їх продажу мали покриватися надзвичайні витрати. Було випущено Державні кредитові білети з номіналами 2, 10, 100, 500. 1000 та 2000 гривень, які продовжуватимуть виконувати свої функції за доби Директорії УНР-

Стабілізація фінансово-кредитної системи Української держави була б неможливою без налагодження роботи банків.

,асоби, які передбачалося отримувати від реалізації майна, що залишилося в спадок від різного роду установ і організацій воєнного часу. Ц' доходи призначалися на покризтя державних витрат, сі Отже, за часів ГІ. Скоропадського вдалося здійснити ряд важливих кроків для забезпечення фінансової незалежності України. Ство- ровалася власна грошова система, впроваджено заходи щодо захисту внутрішнього ринку від інтервенції іноземних валют, розроблені основи національного бюджету. Однак повністю взяти під свій конт- рольстан справ у фінансовій сфері гетьманові так і не вдалося.