<<
>>

Судова діяльність як різновид правозастосування

Діяльність з вирішення конфліктів і застосування примусу держава почала здійснювати з моменту її появи. Судова влада розвивалася разом з державою, оскільки була одним з головних її компонентів.

Шутак І.

ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

У древніх державах не було спеціальних судових органів. Правосуд­дя здійснювали органи общинного самоврядування (наприклад, народні збори, вожді, їхні довірені особи).

217

У традиційному суспільстві правосуддя почало відокремлюватися від управлінської діяльності, але повністю цей процес не був заверше­ний. Виконавча влада втручалася в роботу судів і визначала основні па­раметри правосуддя. Професійних суддів, як і системи судів, ще не було.

Крім того, правосуддя було гарантовано далеко не всім громадянам,

а тільки еліті.

В індустріальному суспільстві судова гілка влади стає самостійною.

Правосуддя здійснюють переважно професійні судді. Розширилася ком­петенція судів і коло осіб, які зверталися до них по захист своїх прав.

Сьогодні роль судової влади значно зросла. Це проявляється в тому, що:

- судова влада стала самостійною гілкою влади;

- збільшилася кількість звернень громадян та організацій до судів

за вирішенням суперечок;

- судова влада стала не тільки розглядати спори між громадянами (організаціями), а й виступати в ролі арбітра між законодавчою і вико­навчою гілками влади;

- суб'єкти права отримали можливість оскаржити в суді незаконні дії виконавчих органів та посадових осіб. Частка суперечок з публічними органами неухильно зростає (наприклад, з податковими органами);

- з розвитком суспільства проявляється тенденція до збільшення кількості злочинів, тому на суди покладається основне навантаження

із застосування відповідних санкцій;

- розширюється компетенція судів і в справі розгляду спорів між суб'єктами права. Тепер практично будь-які спори про право

можуть стати предметом судового розгляду. Новими категоріями су­дових справ можна назвати справи про визнання недієздатності, про виховання дітей в сім'ї, про спілкування з дітьми після розлучення, про відповідальність товаровиробників, про неналежне медичне об­слуговування тощо.

Усе зазначене вище свідчить про те, що в міру становлення суспільства правосуддя стає більш витонченим. Зростає навантаження на судову владу

і вагомість правосуддя. Воно проникає в усі сфери, яких ніколи не стосу­валося, тобто охоплює все суспільство.

Сукупність судів іменується юстицією (латин, justitia - справедливість),

діяльність судів з метою вирішення правових конфліктів, а предметна і просторова сфера цієї діяльності - юрисдикцією (латин, juridictio - су­довий розгляд, судовий округ).

Лекція 12. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНА І ПРАВОЗАСТОСОВНА ТЕХНІКА

218

Юрисдикційна діяльність має ґрунтуватися на праві та закінчуватися винесенням справді правових рішень. Соціальна роль судової влади полягає в утвердженні панування права в суспільстві.

Судове правозастосування виконує також функцію індивідуального регулювання, тобто використання в його процесі засобів саморегулювання (альтернативних, факультативних норм).

Із трьох гілок влади, що існують у суспільстві, судова - найслабша в тому сенсі, що вона не опирається на волевиявлення виборців і не може знайти в них підтримки.

Вона не застосовує значних фінансових та сило­вих засобів, як виконавча влада. Сила судової влади має нематеріальний характер і полягає в повазі цивілізованого суспільства до права і суду.

В Україні судова влада почала формуватися із прийняттям Декла­рації про державний суверенітет України (1990), Акту проголошення незалежності України (1991), Концепції судово-правової реформи (1992), внесенням змін та доповнень до Закону України «Про судоустрій» та інших нормативно-правових актів.

Загальні засади поділу влади закріплено у ст. 6 Конституції України (1996). Безпосередньо реалізовано та конкретизовано їх в нормах Основного закону та інших законодавчих актах щодо визначення правового статусу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та судових органів. Вагомим внеском у становленні судової системи є при­йняття нового Закону України «Про судоустрій України» 7 лютого 2002 р.

На цьому етапі судова влада діє як самостійна гілка державної влади. Її поняття варто розглядати через функціонування спеціально уповнова­жених органів - судів, які наділені відповідними повноваженнями:

- здійснення правосуддя;

- конституційний контроль;

- контроль за дотриманням законності, обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб;

- формування органів суддівського самоврядування;

- роз'яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

- утворення державної судової адміністрації134.

Судовий процес та його етапи

Процесуальна форма винесення судових рішень значно відрізняє судове правозастосування від виконавчо-розпорядчого.

Юрисдикційний процес ділиться на етапи. Їх виділяють, радше, у теоретичних цілях для поглибленого аналізу та вивчення. У практичній діяльності вони переплітаються і взаємозумовлюються.

134 Опришко І. В. Система правоохоронних органів України: навч. - метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / І. В. Опришко, Л. А. Сидорчук. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 43.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

Етапи судового процесу - це врегульовані процесуальні приписи щодо відокремлених у часі та в просторі, вчинених в певній послідовності юридично значущих дій суду, пов'язаних з вирішенням юридичних справ, винесенням судових рішень та їх оскарженням.

219

Перший етап - прийняття справи до судочинства. Тут перевіряють законність та обґрунтованість дій органів слідства щодо порушення та по­переднього розслідування або робляться дії для забезпечення правильного і своєчасного вирішення спору. Наявність підготовчої стадії - особливість саме судового процесу. Річ у тому, що сама собою судова процедура дуже складна і дорого обходиться платникам податків, а тому перш ніж її по­чинати, треба з'ясувати, чи є все необхідне для її проведення.

Другий етап - судовий розгляд. Це вирішальний етап судового процесу, на якому докладно розглядається і вирішується юридична справа по суті. Загальна схема дій суду така:

1) аналіз фактичних обставин справи (збір доказів, їх систематизація, виявлення між ними розбіжностей);

2) вибір норми права, або юридична кваліфікація, що передбачає:

- вибір галузі права;

- встановлення автентичності тексту судового документа;

- наявність спеціальних, виняткових норм;

- перевірка дії норми (у часі, просторі та за колом осіб);

- усунення колізій між нормами права;

3) тлумачення норми права;

4) винесення рішення, тобто умовивід, у якому факти підводяться під норми права.

Третій етап - оскарження судових актів. Порядок оскарження до­кладно описаний в законі. Він має багатоступеневий характер (апеляцій­не, касаційне провадження), оскільки судові справи пов'язані з життєво важливими інтересами громадян.

Види судових актів

Перелік судових актів досить значний. Так, Т. Кашаніна класифікувала судові акти, а класифікаційним критерієм вибрала значущість актів (або виконувані ними функції) в судовому процесі:

1) основні судові акти - судові рішення та вироки. Їм належить осо­блива роль у зв'язку з тим, що вони вирішують правовий казус по суті;

2) допоміжні судові акти - акти, які супроводжують різні дії суду. Вони фіксують судження суду щодо питань, які виникають в процесі розгляду юридичної справи (наприклад, відкласти справу, призупинити її, припинити судове провадження). У кримінальному процесі вони набувають форму постанов, у цивільному процесі - форму визначень;

Лекція 12. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНА І ПРАВОЗАСТОСОВНА ТЕХНІКА

220

3) додаткові акти - судові акти, які супроводжують судове проваджен­ня (протоколи судового засідання, лист запитань присяжним засідателям тощо). Немає жодної підстави применшувати значення цих судових актів, оскільки іноді в них міститься інформація, що впливає на результат справи.

Найбільш значущі, з погляду кількості та різноманітності, акти кри­мінального судочинства - постанови суду. Їх використовують у криміналь­ному процесі, де йдеться про застосування запобіжних заходів, тому для контролю над діями суду важливо мати про них повну інформацію. Саме

дії суду проглядаються з його постанов. Про це свідчить навіть їх перелік:

1. про призначення попереднього слухання;

2. призначення судового засідання без попереднього слухання;

3. направлення кримінальної справи за підсудністю;

4. зупинення провадження з кримінальної справи або відкладення

судового розгляду;

5. припинення кримінальної справи;

6. припинення кримінальної справи, кримінального переслідування

у зв'язку з відмовою державного обвинувача від обвинувачення;

7. призначення судового засідання за підсумками попереднього слухання;

8. про виключення доказів;

9. про відвід свідка;

10. розпуск колегії присяжних засідателів;

11. повернення заяви для приведення її у відповідність до вимог закону;

12. про відмову в прийнятті заяви;

13. про з'єднання в одне провадження заяви та зустрічної заяви;

14. припинення кримінальної справи у зв'язку з примиренням сторін;

15. припинення кримінальної справи у зв'язку з відмовою обвинувача

від обвинувачення;

16. про надання сприяння сторонам у збиранні доказів;

17. про призначення судового засідання;

18. інші135.

Судове рішення і вирок як основні акти правосуддя

Судовим рішенням властиві всі риси актів суду першої інстанції, різновидом яких воно є. Водночас рішення суду характеризується рисами, властивими тільки йому як самостійному виду документів суду першої

інстанції.

Судове рішення - це акт органу, який здійснює правосуддя. Таке

положення характерне для всіх постанов суду першої інстанції, але щодо

судового рішення варто наголосити, що це не просто акт суду. Судове 135 Кашанина Т. В. Юридическая техника: учеб. / Т. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.:

Норма-Инфра-М, 2011. - C. 444-445.

Шутак І, ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

рішення - це процесуальний акт, яким завершується розгляд справи по суті. Судове рішення виноситься іменем України.

221

Судове рішення як правозастосовний акт, завершуючи судовий роз­гляд, відновлює порушені права. У зв'язку із цим, рішення суду містить конкретизацію прав та обов'язків осіб, які беруть участь у справі. Судове рішення ліквідовує наявний спір між сторонами, відновлює порушені права і законність.

Рішення суду виноситься в результаті розгляду справи по суті та в про­цесуальній формі. Суд безпосередньо встановлює обставини справи і в підсумку вирішує спір. Цивільне процесуальне законодавство визначає процедуру винесення судового вирішення та його зміст.

Законом визначено структуру і зміст судового рішення, встановлений порядок внесення змін у судове рішення, визначено термін винесення рішення суду та набуття ним законної сили тощо.

Судове рішення - це процесуальний документ, який вирішує справу і відновлює порушені права, винесений судом у встановленій законом про­цесуальній формі на основі розгляду справи по суті136.

Вирок - рішення суду першої інстанції або суду апеляційної інстанції,

постановлене в судовому засіданні з питання про винність або невинува­тість підсудної особи та про призначення або непризначення покарання137.

На відміну від інших процесуальних документів, вирок має такі ознаки: постановляється від імені держави; у вироку фіксуються резуль­тати процесуальної діяльності учасників кримінального судочинства; визначається правове становище відповідної особи на певний період часу; є найважливішим актом правосуддя, оскільки кожен обвинувачуваний в заподіянні злочину вважається невинуватим, поки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлено, що набув законної сили вирок суду.

Судові акти, винесені за всіма юридичними правилами, виховують громадян у дусі поваги до закону. Минули часи, коли кожен захищав себе сам, керуючись принципом «око за око, зуб за зуб». Цю функцію взяла на себе держава, визначивши діяння, за які громадянам доведеться нести кримінальну відповідальність.

Якісні судові акти, винесені за всіма правилами юридичної техніки, сприяють формуванню шанобливого ставлення до суду і виникнення у громадян не тільки переконання в правильності його дій, але й довіри до суду.

136 Кашанина Т. В. Юридическая техника: учеб. / Т. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.: Норма-Инфра-М, 2011. - С. 446.

137 Там само. - С. 47.

Лекція 12. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНА І ПРАВОЗАСТОСОВНА ТЕХНІКА

222

Судова діяльність - це пізнавальна діяльність, яка передбачає, що суддя повинен добре володіти законами логіки, правилами оперування поняттями, судженнями, умовиводами.

Нелогічність може проявлятися не тільки в структурі тексту судо­вого документа, але й у неправильній кваліфікації, невдалій аргументації та обґрунтуванню прийнятого рішення. Це вже може спричинити серйозні наслідки. Логіка в діяльності судді застосовується при:

1) виявленні розбіжностей у показаннях учасників процесу;

2) спростуванні необґрунтованих аргументів сторін;

3) вирішенні питання про якість доказів:

їх відношення (здійснюється аналіз на предмет того, чи мають докази значення для справи);

допустимості (здійснюється порівняння представлених доказів з тими, що визначені процесуальним законом);

повноти (вирішується питання, якою мірою представлені докази підтверджують обставини юридичної справи);

4) вирішення питання про забезпечення юридичної справи достат­ньою кількістю доказів;

5) кваліфікації юридичної справи;

6) винесення остаточного рішення у справі.

Як бачимо, логіка пронизує всі етапи судового процесу і є його необ­хідною складовою частиною.

Процес доказування обставин справи вирізняється великою складні­стю. Фактичні обставини, як правило, відносяться до минулого, тому суддя не може спостерігати їх безпосередньо. Не випадково сторони судового про­цесу намагаються затвердити свою позицію і для цього деколи застосовують будь-які засоби, аж до подання неправдивих свідчень. Завдання судді - ви­явити, що сталося насправді та зафіксувати це в судовому рішенні (вироку). Для цієї мети існує множинність техніко-юридичних прийомів, як-от:

1) потрібно використовувати лише ті положення й аргументи, які не містять «вад» і не потребують доказування. Зокрема, цьому правилу відповідають такі вимоги до визначення понять: вони повинні бути про­порційними, недвозначними і ясними;

2) рішення суду побудоване на несуперечливих доказах. За наявно­сті суперечливих доказів суд повинен вказати, які конкретно обставини послужили підставою для визнання судом одних доказів переконливими, а інших - такими, які не заслуговують довіри. Наприклад, щодо показань потерпілих і свідків такими підставами можуть бути: тривалість або краще сприйняття події одним свідком, ніж іншим; професійні навички одного з них; відсутність зацікавленості окремих осіб в результаті справи.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

Суду потрібно досконало прояснити питання, чи є представлені сто­ронами докази істинними. Це з'ясовується на основі зіставлення їх з інши­ми доказами. Показання вважаються правдивими, якщо вони за змістом збігаються з іншими доказами, дослідженими судом. Стосовно окремих

223

справ можлива перевірка стану особи на момент сприйняття нею обставин спостережуваного злочину і її здатності правильно оцінювати події, які

відбуваються (стан сп'яніння очевидця, переляк потерпілого на момент нападу на нього).

Висновок про вірогідність доказів має бути обґрунтований та ар­гументований. Тим часом в окремих вироках судді обмежуються лише

загальним зауваженням, що певний доказ «не викликає у суду сумнівів», але ніяких даних на підтвердження такого висновку не наводять. Подібні вироки не визнаються мотивованими.

Судження про вірогідність певного доказу виноситься лише з ура­хуванням всієї сукупності даних, які відносяться до змісту цього доказу,

способу його одержання, співвідношення з іншими доказами. Кожна з та­ких обставин окремо не може бути єдиним критерієм оцінки. Аналізовані

докази мають перебувати в логічному зв'язку з обставинами, що підляга­ють доказуванню. При цьому докази варто згрупувати щодо конкретних предметів доказування.

Похідні докази базуються на основних. У випадку, коли свідок по­казав, що про викладені ним обставини він знає тільки зі слів інших осіб, потрібно дати оцінку саме цих показань і навести їх у вироку. Якщо в су­довому процесі використовуються результати експертизи, судді належить дати їм оцінку, а не приймати безумовно. При цьому потрібно вказати, які саме факти встановлено висновком експерта, а не обмежуватися лише

посиланням на цей висновок.

Посилання у вироку на речові докази логічно пов'язуються з іншими

даними, на підставі яких суд робить свій висновок. Це правило випливає

із загального логічного правила, згідно з яким оцінка події може ґрунтува­тися на сукупності доказів. При цьому потрібно вказати, за яких обставин

були отримані та долучені до справи речові докази.

У вироку суд дає належну оцінку доказам, які підсудний навів на свій

захист. У разі зміни підсудним показань, даних ним під час провадження

дізнання чи попереднього слідства, суд зобов'язаний після ретельної

перевірки тих та інших свідчень і з'ясування причин їх зміни, оцінити їх у сукупності з іншими зібраними у справі доказами. Відмова підсудного від надання показань не може слугувати підтвердженням доведення його вини і враховуватися під час призначення йому покарання як обставини, що негативно характеризує особистість підсудного.

Лекція 12. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНА І ПРАВОЗАСТОСОВНА ТЕХНІКА

224

Логічні прийоми, які використовуються при встановленні юридичної основи справи

Юридична оцінка справи полягає в тому, щоб вибрати норму, яка підходить для врегулювання конкретної життєвої ситуації, і на її основі ухвалити рішення у справі. Тут використовуються такі техніко-юридичні правила, що стосуються логіки:

1) дію передбачуваної для застосування норми потрібно спершу проаналізувати за часом, простором і за колом осіб, далі - розкласти її на частини (визначити гіпотезу, диспозицію, санкцію). Особливому аналізу підлягає гіпотеза норми (її зміст і структура), оскільки вона має вирішальне значення у процесі кваліфікації справи;

2) юридичну кваліфікацію справи варто проводити за правилами логічного силогізму (умовивід, що складається з двох суджень, з яких ви­пливає третє - висновок). Велику передумову тут становить норма права, де вирішальне значення, як уже зазначалося, має гіпотеза, що встановлює коло життєвих обставин, наявність або відсутність яких є основою для за­стосування цієї норми права. Малу передумову становлять виявлені у справі факти. Ці факти повністю або частково мають збігатися із системою обста­вин, закріплених у гіпотезі. Саме їх збіг лежить в основі висновку про те, що обставини справи породжують наслідки, передбачені санкцією норми;

3) за допомогою абстрагування потрібно встановити істотні ознаки діяння на предмет виявлення в ньому всіх елементів складу правопору­шення. На основі всіх зібраних матеріалів з юридичної справи несуттєві ознаки ігноруються, а суттєві стають предметом порівняння з відповідними положеннями закону;

4) за правилами аргументації має бути мотивована юридична кваліфі­кація. У процесі аргументації в основному застосовуються методи індукції та дедукції, але не тільки. Потрібно долучити аналіз передумов, на основі яких робиться висновок. За допомогою аргументації правозастосовувач намагається всіх (і учасників процесу, і вищу судову інстанцію) переконати в тому, що мотивувало його рішення138.

Дедуктивна (демонстративна) аргументація володіє особливою пе­реконливістю, оскільки теза постає з передумов з логічною необхідністю. Структура її така: теза, аргументи (або докази), способи демонстрації (або докази).

Індуктивна аргументація має недемонстративний, правдоподібний, ймовірнісний характер. Ось чому в цьому випадку передумови, попри свою істинність, не завжди гарантують істинність висновку суду, а лише

138 Кашанина Т. В. Юридическая техника: учеб. / Т. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.: Норма-Инфра-М, 2011. - C. 460.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

підтверджують його в певній мірі. Аргументи мають додаткове значення в силу того, що вони правдиві.

225

Неухильне дотримання логічних правил правозастосовної юридичної техніки є гарантією недопущення помилок у процесі судового правоза- стосування.

Подготовка к ЕГЭ/ОГЭ
<< | >>
Источник: Шутак І. Д.. Юридична техніка : курс лекцій / І. Д. Шутак. - Івано-Франківськ: Лабораторія академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки. Дрогобич : Коло,2015. - 228 с.. 2015

Еще по теме Судова діяльність як різновид правозастосування:

  1. 8.2.2. Законотворчість – змістовна основа законодавчого процесу
  2. 1. Зміст поняття правових актів управління
  3. § 1. Форми захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів та судова влада
  4. § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
  5. Поняття, сутність і види третейського судочинства
  6. Принципи організації та діяльності третейського суду
  7. ЗМІСТ
  8. Судова діяльність як різновид правозастосування
  9. § 2. Реалізація і застосування права.
  10. 2.2. Об’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  11. 2.4. Суб’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  12. Поняття, види та класифікаційні ознаки рішень адміністративного суду
  13. 2.2 Судові рішення на стадіях апеляційного і касаційного провадження.
  14. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  15. ВСТУП
  16. Правова політика цивільно-правового захисту прав від плагіату: методологічний аспект
  17. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  18. Нормативне регулювання адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  19. Предмет розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування
  20. Вдосконалення нормативно-правового регулювання договірних підрядних відносин у капітальному будівництві як засіб його непрямої державної підтримки
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -