ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретико-правове узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо визначення і вдосконалення практики застосування адміністративно-правових засобів протидії дискримінації за ознакою інвалідності в Україні.

1. Дискримінацією за ознакою інвалідності є будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження людей зі стійким розладом функцій організму, метою або результатом якого є навмисне позбавлення або обмеження їхніх громадянських прав у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-якій іншій сфері повсякденного життя суспільства, крім випадків, коли таке позбавлення або обмеження має законодавчо обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

2. Під адміністративно-правовими засобами протидії дискримінації за ознакою інвалідності слід розуміти врегульований нормами адміністративного законодавства правовий інструментарій, характерний для заходів адміністративного примусу, який застосовується у нормотворчій та правозастосовній діяльності уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб з метою реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів людей з інвалідністю, а також попередження та боротьби з адміністративними правопорушеннями з дискримінаційних мотивів щодо даної категорії осіб.

Основними адміністративно-правовими засобами протидії

дискримінації за ознакою інвалідності є: 1) розроблення нормативно- правових актів з урахуванням принципу недискримінації осіб з інвалідністю, а також перевірка відповідності їх положень за допомогою антидискримінаційної експертизи; 2) здійснення перевірок, а також системного моніторингу діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності щодо дотримання принципу недискримінації осіб з інвалідністю; 3) видача приписів щодо заборони вчинення дій, які порушують права, свободи та законні інтереси осіб з інвалідністю;

4) своєчасне реагування на індивідуальні скарги фізичних осіб щодо виявлених фактів вчинення дискримінаційних дій за ознакою інвалідності;

5) виявлення фактів порушення антидискримінаційного законодавства посадовими та службовими особами органів публічної влади, та у разі доведення провини - застосування до них дисциплінарних стягнень;

6) складання протоколів про адміністративні правопорушення, а також притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення проступків з дискримінаційних мотивів; 7) реалізація адміністративних методів стимулювання у суспільстві щодо дотримання законодавства у сфері реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю.

3. Класифікація адміністративно-правових засобів протидії

дискримінації за ознакою інвалідності включає такі групи: а) за сферою застосування: у сфері працевлаштування та зайнятості; у сфері освіти; у сфері охорони здоров’я; у сфері архітектурної та транспортної доступності; у сфері доступності до соціальної інфраструктури; у сфері доступності до загальнодоступних товарів і послуг; б) за тривалістю застосування: тимчасові; постійні; в) за колом осіб: застосовані до фізичних осіб; застосовані до юридичних осіб; застосовані до посадових і службових осіб органів публічної влади; г) за суб’єктами застосування: застосовані органами державної влади; застосовані органами місцевого самоврядування; д) за метою застосування: спрямовані на попередження порушень

антидискримінаційного законодавства; спрямовані на виявлення фактів порушень антидискримінаційного законодавства; спрямовані на припинення порушень антидискримінаційного законодавства; спрямовані на притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності.

4. Антидискримінаційне законодавство слід розділити на дві групи: а) нормативно-правові акти, які своїм регулятивним впливом уможливлюють

належну реалізацію та захист прав і свобод визначеної категорії осіб, опосередковано сприяють попередженню та протидії дискримінації за ознакою інвалідності; б) нормативно-правові акти, які за допомогою свого регулятивного впливу безпосередньо забезпечують створення та реалізацію організаційно-правових механізмів попередження та протидії дискримінації за ознакою інвалідності.

5. Інститути Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю та Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю є складовими елементами правозахисного механізму держави, які, базуючись на засадах незалежності, гарантують можливість захистити та відновити порушені права і свободи будь-якої особи з інвалідністю. Ефективність їхньої діяльності забезпечується наданням статусу державного службовця та передбаченням у законодавстві необхідних правових інструментів для виконання покладених на них обов’язків.

У сфері запобігання та протидії дискримінації ці особи наділені правом застосовувати низку адміністративно-правових засобів з метою виявлення та припинення фактів неналежного поводження з особою за ознакою інвалідності. Насамперед йдеться про системний моніторинг діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, здійснення планових і позапланових перевірок спеціалізованих закладів перебування інвалідів з метою контролю за дотриманням принципу недискримінації, а також вжиття заходів реагування на скарги щодо дискримінаційних проявів з боку окремих фізичних і юридичних осіб.

6. Основними суб’єктами владних повноважень, які забезпечують попередження та боротьбу з дискримінаційними проявами щодо інвалідів є Міністерство соціальної політики України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство освіти і науки України, Фонд соціального захисту інвалідів, Державна служба України з питань праці, Державна архітектурно-будівельна інспекція

України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, окремі структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних та міських рад.

Вибір застосовуваних адміністративно-правових засобів протидії дискримінації щодо інвалідів визначається з урахуванням специфіки окремих спрямувань реалізації прав і свобод даної категорії осіб. Найбільш дискримінаційними слід вважати сфери працевлаштування та зайнятості, а також доступності до об’єктів соціальної інфраструктури, у тому числі архітектурної, транспортної та інформаційної доступності. Прояви неповаги до інвалідів характерні також для закладів освіти, охорони здоров’я та соціального захисту.

7. Взаємодію суб’єктів публічного та приватного права у сфері протидії дискримінації за ознакою інвалідності слід розглядати як дієву концентрацію законодавчо передбачених спільних зусиль уповноважених представників публічної влади та зацікавлених інститутів громадянського суспільства з метою досягнення єдиного суспільно корисного результату у вигляді публічного консенсусу, що передбачає забезпечення належних умов реалізації та захисту прав, свобод інвалідів, а також створення ефективного правового механізму недопущення порушення антидискримінаційних принципів, визначених нормами міжнародного права.

Основними формами взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності є такі: 1) консультації з громадськістю та публічні громадські обговорення проектів нормативно - правових актів у сфері протидії дискримінації; 2) діяльність громадських рад та колегій при центральних і місцевих органах виконавчої влади, спрямованих на вироблення спільної позиції з окремих напрямів реалізації та захисту прав і свобод інвалідів; 3) створення та діяльність тимчасових робочих груп для вирішення найбільш актуальних питань у сфері протидії дискримінації за ознакою інвалідності; 4) організація та проведення громадських експертиз діяльності органів виконавчої влади щодо дотримання ними принципу недискримінації; 5) спільний моніторинг виконання антидискримінаційного законодавства у різних сферах реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів інвалідів; дослідження громадської думки з окресленої проблематики.

8. Можливими шляхами подальшого розвитку антидискримінаційного законодавства України з урахуванням правових положень окремих зарубіжний країн, у тому числі Великобританії, Молдови, Німеччини, Франції, у частині удосконалення практики застосування адміністративно - правових засобів протидії дискримінації інвалідів є чітка регламентація діяльності суб’єктів, наділених повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, введення поняття множинної дискримінації, дискримінації за асоціацією та ін.; створення незалежної державної структури у сфері протидії дискримінації; розвинення національної системи спеціальних заходів у сфері позитивної дискримінації з урахуванням директив ЄС; передбачення адміністративної відповідальності за вчинення дискримінаційних правопорушень; доопрацювання правового механізму взаємодії уповноважених органів публічної влади щодо запобігання та протидії множинній дискримінації за ознакою інвалідності.

9. Законодавство України у сфері попередження та протидії дискримінації є одним із найбільш розвинутих на пострадянському просторі, однак значною мірою не відповідає міжнародним стандартам.

9.1. Внести зміни та доповнення до: а) Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», у тому числі доповнити цей нормативно-правовий акт новими положеннями: ст. 6¹ «Заборона

дискримінації у сфері зайнятості», ст. 6² «Заборона дискримінації у сфері освіти», ст. 6³ «Заборона дискримінації щодо доступності до об’єктів соціальної інфраструктури», ст. 6⁴ «Заборона дискримінації щодо доступності до загальнодоступних товарів і послуг», ст. 9¹ «Повноваження Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю щодо запобігання та протидії дискримінації», ст. 11¹ «Повноваження Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю щодо запобігання та протидії дискримінації», ст. 11² «Повноваження Національної комісій з попередження та протидії дискримінації», ст. 14¹ «Доказування у справах про дискримінацію»; б) Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про звернення громадян», КАСУ, КЗпП, КУпАП та ін.; в) низки підзаконних нормативно-правових актів, що стосуються відповідної діяльності окремих органів публічної влади в частині реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю.

9.2. Затвердити спільними наказами Міністерства соціальної політики України, Національної комісій з попередження та протидії дискримінації, Фонду соціального захисту інвалідів, Державної служби України з питань праці, Міністерства освіти і науки України та інших уповноважених центральних органів виконавчої влади організаційно-правові, інформаційні, фінансові та інші аспекти попередження та протидії дискримінації інвалідів.

9.3. Постановою Кабінету Міністрів України затвердити План дій з попередження та протидії дискримінації до 2020 року, в якому окремим розділом закріпити питанням осіб з інвалідністю.

9.4. Створити відокремлений антидискримінаційний орган в Україні - Національну комісію з попередження та протидії дискримінації, який входитиме до системи органів виконавчої влади.