§ 3. Розгляд справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

З метою забезпечення захисту інформації, яка містить банківську таємницю, прав та законних інтересів учасників фінансово-кредитних відносин розкриття інформації щодо фізичних та юридичних осіб має здійснюватися виключно на підставах, в обсязі та порядку, передбаче­них законом.

Відповідно до чинного законодавства інформація — це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних но­сіях або відображені в електронному вигляді. Інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. За правовим режимом інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну, службову і таємну (статті 1,20,21 Закону України «Про інформацію»). Таємною є інформація, що містить відомості, які ста­новлять державну та іншу передбачену законом таємницю (банківську, комерційну, професійну, службову, адвокатську, лікарську тощо), роз­голошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Правовий режим банківської таємниці визначається ЦК України та Законом України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім пред­ставникам. Іншим особам, утому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані у ви­падках та в порядку, встановлених законом. Режим банківської таємни­ці діє не тільки відносно договору банківського рахунка, а й договору банківського вкладу (депозиту), якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті цього договору (ч. З ст. 1058 ЦК України).

Зміст банківської таємниці визначено у ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Банківською таємницею є інформація, тобто сукупність відомостей, які характеризуються певними право­вими ознаками, їх обсяг не може повільно розширюватися або звужу­ватися.

наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею згідно із зазначеною нормою закону, зо­крема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієн­та, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерцій­ної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

До банківської таємниці належить також інформація, яка залиши­лася у банку після смерті особи, оскільки довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком тільки особам, зазначеним власником у заповідальному розпорядженні банку, державним нотарі­альним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників (ч. З ст. 62 Закону).

Крім того, банківською таємницею є й інформація про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта (ч. 4 ст. 62 Закону).

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведен­ня банківського нагляду, також становить банківську таємницю. Забез­печення збереження банківської таємниці є обов'язком банку, за його невиконання винні особи несуть передбачену законом відповідальність (ст. 60 Закону).

Верховний Суд України в узагальненні судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таєм­ницю, відзначив, що системний аналіз відповідного законодавства дає можливість до передбаченого законом переліку відомостей, що скла­дають банківську таємницю, віднести також персональні дані про ді­ючих клієнтів банку, отримані банком офіційно; відомості про майно,

яке знаходиться на зберіганні у банку (про його власника, перелік і вар­тість, про види банківського заощадження); інформацію про осіб, які хотіли стати клієнтами банку, але за певних причин ними не стали; ін­формацію про клієнтів, які вже припинили свої відносини з банком .

Разом із тим установлений законом режим банківської таємниці не має абсолютного характеру. Розкриття банківської таємниці як право­мірна правова дія може відбуватися, але виключно на підставах та в порядку, передбачених законом.

Зі змісту ст.'62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» випливає, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка міс­тить банківську таємницю, розкривається:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Мініс­терства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юри­дичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяль­ності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької ді­яльності.

Розкриття банківської таємниці, таким чином, здійснюється на за­пит (вимогу) уповноважених на це осіб безпосередньо банками або на підставі рішення суду.

За рішенням суду розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, відбувається внаслідок розгляду справи в порядку цивіль­ного судочинства за правилами окремого провадження (п. 11 ст. 234 ЦПК).

Див.: Узагальнення практики розгляду справ про розкриття банківської таємниці Верховного Суду України [Електронний ресурс] // Юрид. практика. - 2010. - 16 лют. (№ 7 (634)). - Режим доступу: ЬПр://2акоп. г а аа. § О У. и а. = 0003700 - 09.

808

Закріплення судової процедури розгляду справ про розкриття ін­формації, яка містить банківську таємницю, зумовлено необхідністю забезпечення більш надійного та ефективного захисту банківської таємниці і відповідно законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також інтересів держави.

При відкритті провадження у справі найбільш складним є питання щодо визначення суб'єктів, які мають право звернення до суду із заявою про розкриття банківської таємниці. Пов'язано це з тим, що ЦПК не встановлює кола уповноважених на це осіб. На перший погляд зазна­чене положення закону в контексті конституційного принципу доступу до правосуддя (статті 55, 124 Конституції та ст. З ЦПК) є підставою для твердження щодо необмеженого кола суб'єктів звернення із зазна­ченою вимогою до суду. Проте, враховуючи, що інформація, яка містить банківську таємницю, має режим інформації з обмеженим доступом, а заява про її розкриття згідно зі ст. 287 ЦПК подається до суду у ви­падках, встановлених законом, склад суб'єктів, наділених правом до­ступу до такої інформації, у тому числі і за рішенням суду, слід визна­ти обмеженим.

Суд може в порядку окремого провадження розглядати справи про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, за заявою:

а) осіб, які мають право на отримання інформації, яка містить бан­ківську таємницю, але за законом не наділені правом безпосереднього звернення до банку з вимогою про її розкриття;

б) осіб, наділених правом безпосереднього звернення до банку із заявою про розкриття банківської таємниці, у випадку відмови банку в задоволенні такої вимоги.

У контексті зазначеної проблеми Верховний Суд України в уза­гальненні судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, визначаючи суб'єктів, які мають право звернення до суду із заявою про розкриття банківської таємниці, наголосив, що суд не має права відмовити у прийнятті заяви та відкритті провадження у справі у випадку, якщо особа у відповід­ності з наданими законом повноваженнями має право безпосередньо­го звернення до банку з вимогою про розкриття банківської таємниці в обмеженому обсязі, але звертається до суду з вимогою про її роз­криття у повному обсязі .

Див.: Узагальнення практики розгляду справ про розкриття банківської таємниці Верховного Суду України [Електронний ресурс] // Юрид. практика. - 2010. - 16 лют. (№ 7(634)).- Режим доступу: Ьпр ://2акоп. гааа. §оу. иа. = 00 0 3700 - 0 9.

Право суб'єктів на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, диференціюється за характером та обсягом (межами) ін­формації, яка підлягає розкриттю. Розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, за обсягом може бути необмеженим або обме­женим. Характер інформації, право на отримання якої має суб'єкт, та її обсяг зумовлюються його статусом, метою та завданнями його ді­яльності, компетенцією та виконуваними цим суб'єктом функціями.

Відкриття провадження у справі здійснюється на підставі належним чином оформленої заяви, поданої уповноваженим суб'єктом. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, за формою та змістом має відповідати загальним правилам, закріпленим ст. 119 ЦПК, та вимогам, які містяться у спеціальних нормах. Згідно зі ст. 288 ЦПК у заяві про розкриття банківської таємниці має бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (на­йменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття ін­формації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника заявника, коли заява по­дається представником; 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таєм­ницю; 4) обгрунтування необхідності та обставини, за яких вимагаєть­ся розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо осо­би, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повнова­ження, або прав та інтересів, які порушено; 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Згідно із ст. 287 ЦПК заява про розкриття банківської таємниці щодо юридичної або фізичної особи подається до суду за місцезнахо­дженням банку, що обслуговує цю особу. Отже, закон установлює виключну підсудність справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. Банк — юридична особа, яка на під­ставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Місцезнаходжен­ням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК). Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості про місцезнаходження юридичної особи повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Закон передбачає право юридичної особи здійснювати всі або час­тину її функцій через відповідні структурні підрозділи (філії, пред­ставництва тощо), що розташовані поза її місцезнаходженням, які не набувають статусу юридичної особи (ч. 1 тач. З ст. 95 ЦК). Відомості про філії юридичної особи та їх місцезнаходження також мають бути внесені до єдиного державного реєстру (ч. 4 ст. 89 ЦК).

У зв'язку з цим у судовій практиці виникло питання щодо право­мірності розгляду судом зазначеної категорії справ за місцезнаходжен­ням філії банку, що обслуговує відповідну юридичну або фізичну особу. У юридичній літературі висловлена думка, що визначення під­судності справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, за місцезнаходженням філії банку є помилковим, оскільки філія не є юридичною особою, не має цивільної процесуальної діє­здатності і тому не може бути суб'єктом процесуальних відносин. На підставі цього робиться висновок, що підсудність справ даної категорії повинна визначатися за місцем знаходження банку, який має статус юридичної особи . Із цим, на нашу думку, не можна погодитися з таких підстав. Перш за все не слід змішувати два відносно самостійних пи­тання: можливість бути суб'єктом процесуальних правовідносин, тобто персоніфікованим носієм процесуальних прав та обов'язків, та визначення підсудності справ за участю цих суб'єктів. Згідно зі ст. 28 ЦПК здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуаль­на правоздатність) мають усі фізичні та юридичні особи. Виходячи з цього, саме банк як юридична особа буде суб'єктом цивільних про­цесуальних відносин і учасником процесу у справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.

Утім законом встановлені спеціальні правила підсудності за учас­тю юридичних осіб з урахуванням права юридичної особи здійснюва­ти всі або частину її функцій через відповідні структурні підрозділи (філії, представництва тощо), що розташовані поза її місцезнаходжен­ням, які не набувають статусу юридичної особи і діють від імені юри­дичної особи, структурним підрозділом якої вони є. Відповідно до п. 7 ст. 110 ЦПК пред'явлення позовів, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, може здійснюватися також

Див.: Євтушенко, 0.1. Узагальнення практики розгляду судами справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю [Текст] / О. І. Євтушенко, В. А. Шебуєва // Актуальні питання цивільного та господарського права. - X., 2008. - № 2 (9). - С.48-49.

за їх місцезнаходженням. При цьому слід звернути увагу на те, що цей законодавчий припис має загальний характер і визначає певні особли­вості підсудності справ за участю юридичних осіб незалежно від їх процесуального статусу (сторони, заявника або заінтересованої особи) та виду провадження, в якому розглядається цивільна справа (по­зовного, наказного чи окремого). При визначенні підсудності справи за участю банківських установ необхідно, таким чином, встановити їх статус (філії, представництва тощо) . Заява про розкриття банківської таємниці може бути подана за місцем знаходження структурного під­розділу банку (філії), який не має статусу юридичної особи, але від імені банку здійснює банківську діяльність (обслуговує клієнтів, здій­снює банківські операції). Згідно із ч. 4 ст. 95 ЦК керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності від її імені, у тому числі й у судових установах. Зроблений висновок поділяється науковцями та підтверджується су­довою практикою.

Так, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховно­го Суду України, розглянувши справу за заявою Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції про розкриття банком ін­формації, яка містить банківську таємницю, за касаційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська та ухвалу апеляцій­ного суду Луганської області, якими заяву було повернуто заявникові тому, що справа непідсудна Ленінському районному суду м. Луганська, касаційну скаргу задовольнив, а судові ухвали скасував із направлен­ням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про від­криття провадження по справі з таких підстав.

При визначенні підсудності справ про розкриття банком інформа­ції, яка містить банківську таємницю, слід виходити з того, що зміст ст. 287 ЦПК кореспондується зі змістом ч. 7 ст. 110 ЦПК. За таких об­ставин, ураховуючи, що філія банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує відповідну юридичну або фізичну особу, заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таєм-

1 Див. докладніше: Узагальнення практики розгляду справ про розкриття банківської таємниці Верховного Суду України [Електронний ресурс] // Юрид. практика. - 2010. -

16 лют. (№ 7 (634)). - Режим доступу: ппр://2акоп.гас1а.§оу.иа=0003700-09.

2

Див.: Балюк, М. І. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях): Коментарі, рекомендації, пропо­зиції [Текст] / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. - Серія 2 «Судова практика». - X., 2008. - С. 455А156; Паліюк, В. П. Розгляд судами справ про розкриття банківської таємниці [Текст] : практ. посіб. / В. П. Паліюк. - Миколаїв : ТОВ «Фірма «Іліон», 2008. - С. 123.

ницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, може бути подана до суду за місцезнаходженням такої філії.

Таким чином, висновок суду про непідсудність районному суду справи за заявою Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції про розкриття банком (обласною філією акціонерного банку «Брокбізнесбанк») інформації, яка містить банківську таємницю, є по­милковим'.

По іншій справі судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області розглянула цивільну справу за апеляційною скаргою ПП «Еллада-2002» на ухвалу судді Червоноза- водського районного суду м. Харкова про відкриття провадження у справі за заявою Державної податкової інспекції про розкриття Хар­ківською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» інформації, яка містить банківську таємницю. В апеляційній скарзі було зазначено, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуаль­ного права, що є підставою для її скасування та направлення справи за підсудністю до належного суду.

Судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 312 ЦПК апеляційний суд відхиляє скаргу і за­лишає ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постано­вив ухвалу з додержанням вимог закону. Згідно зі ст. 287 ЦПК заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи подається до суду за місцезнахо­дженням банку, що обслуговує цю особу.

Матеріали справи свідчать про те, що ПП «Еллада-2002» обслуго­вується у Харківській обласній філії АКБ «Укрсоцбанку», тобто вся інформація, яка становить банківську таємницю, знаходиться саме в цьому структурному підрозділі банку. Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» структурні підрозділи банків не мають статусу юридичної особи, проте здійснюють діяльність від імені банку. Приватне підприємство ПП «Еллада-2002» обслуговує саме філія банку, яка знаходиться у Червонозаводському районі м. Харкова, а не центральний офіс банку, що розташований у м. Києві.

Виходячи із загальних правил підсудності, встановлених ЦПК, яким передбачено розгляд справ за місцем знаходження філії юридич-

1 Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 липня 2008 p., справа № 621962 св07 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: піір://уу\у\у.геуе$!г.соигі.§оу.иа.

ної особи, судова колегія не вбачає порушень процесуальних норм при відкритті провадження у справі про розкриття Харківською об­ласною філією АКБ «Укрсоцбанк» інформації, яка містить банківську таємницю .

Розгляд справ про розкриття банківської таємниці здійснюється за загальними правилами цивільного судочинства із деякими винятками та доповненнями, передбаченими законом. Так, ст. 289 ЦПК встанов­лює скорочені строки розгляду цих справ. Заява про розкриття банком інформації, яка' містить банківську таємницю, має бути розглянута в п'ятиденний строк з дня надходження її до суду.

Справа розглядається в закритому судовому засіданні за участю заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємни­ці та банку. У випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — тільки за участю за­явника (ч. 1 ст. 289 ЦПК). Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та/або особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, проте суд може визнати їх явку обов'язковою.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким задо­вольняє або відхиляє вимогу про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичної або фізичної особи. Суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви, якщо під час судо­вого розгляду буде встановлено відсутність передбачених законом підстав для розкриття банківської таємниці щодо фізичної або юри­дичної особи. Так, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15.12.2009 р. у цивільній справі № 2-0-201/09 за заявою відкритого акціонерного товариства «Олешинське», товариства з обмеженою від­повідальністю «Нові аграрні технології» про розкриття ВАТ «Кредо­банк» відносно ТОВ «Нова-проммонтаж» інформації, яка містить банківську таємницю, а саме інформації про перерахування коштів за придбані ним будівлі з прилюдних торгів, призначених державною виконавчою службою Головного управління юстиції у Хмельницькій області, у задоволенні заяви було відмовлено з таких підстав. У судо­вому засіданні було встановлено, що за результатами проведення при­людних торгів відбувається відчуження майна, виставленого на продаж. Відтак боржник як сторона виконавчого провадження залишається учасником цивільно-правової угоди, укладеної із набувачем реалізова­ного майна, а тому вправі вимагати по суду стягнення погодженої ціни. Розкриття інформації про рух коштів на рахунку набувача нерухомос­ті не може забезпечити виконання умов прилюдних торгів. Крім того, із заяви вбачається, що у матеріалах справи, яка розглядається госпо­дарським судом, є копії платіжних доручень банківській установі про перерахування відповідної суми .

У рішенні про задоволення заяви має бути зазначено: а) повне ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або знаходження, а також повне ім'я представника одержувача, коли ін­формація надається представнику; б) повне ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську та­ємницю, місце проживання або знаходження цієї особи; в) повне на­йменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; г) обсяги (межі роз­криття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мета її використання.

Одним із найважливіших питань при розгляді цих справ є правиль­не визначення обсягу (меж розкриття) інформації, яка містить банків­ську таємницю, та мета її використання. Обставини, якими обґрунто­вується необхідність розкриття банківської таємниці, мета та межі її розкриття залежать від суб'єкта звернення, його статусу, завдань його діяльності, виконуваних функцій і компетенції, що передбачено За­коном України «Про банки і банківську діяльність», законами, які ре­гулюють діяльність цих суб'єктів, та іншими спеціальними законами України, застосування та посилання на які є обов'язковим. Саме ці обставини і становитимуть предмет доказування по справах про роз­криття інформації, яка містить банківську таємницю.

Відповідно до закону вимагати розкриття банківської темниці у судовому порядку можна відносно конкретних фізичних та юридич­них осіб в обсязі (межах розкриття), передбаченому законом. Це обов'язково має враховуватися судом при розгляді справ даної катего­рії. Так, при проведенні Державною податковою адміністрацією (далі — ДПА) планової перевірки регіонального управління АКБ «Надра» (далі — Банк) з питання дотримання податкового та валютного зако­нодавства виникла потреба в ознайомленні з документами первинного бухгалтерського обліку на підтвердження достовірності даних

1 Рішення ФранкІвського районного суду м. Львова від 15Л2.2009 р. - Справа № 2-0-201/09 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: пПр://\ууу\у.гєуе5іт.соигі.80У.иа./7388733.

фінансово-господарської діяльності банку. Адміністрація банку від­мовила працівникам податкової адміністрації в наданні зазначених документів, без яких неможливо здійснити перевірку правильності, повноти та своєчасності сплати банком податків до бюджету і визна­чити суму податкових зобов'язань платників податків у частині відпо­відності заявлених у податкових деклараціях даних.

Рішенням районного суду заяву про оскарження зазначених дій службової особи Банку задоволено частково. Апеляційним судом рішен­ня суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні заяви. Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону, є законним і обгрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.

Судом касаційної інстанції встановлено, що на підставі п. 2 Указу Президента України «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності» відповідно до Національного плану проведення докумен­тальних перевірок працівниками ДПА проводилася документальна планова перевірка Банку з питань дотримання податкового та валют­ного законодавства. ДПА направила запит на адресу Банку про надан­ня доступу до первинних бухгалтерських документів з метою прове­дення перевірки, зокрема правильності виконання податкових зобов'язань платниками податків, однак у доступі до первинної бух­галтерської документації Банк відмовив з поясненням, що відповідно до статей 60-62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо фізичних і юридичних осіб, яка містить банківську таємницю, надається в іншому порядку.

Суд першої інстанції визнав незаконними дії Банку щодо відмови у наданні інформації та документів для перевірки на підставі того, що документи та інформація, яка вимагалася ДПА, не становить банків­ську таємницю, а проведення такої перевірки мало місце в межах компетенції податкового органу.

Скасовуючи зазначене рішення та постановляючи нове про від­мову в задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що служ­бовою особою Банку неправомірних дій не вчинено, оскільки нею були надані для перевірки всі необхідні документи, а в наданні документів, які складають банківську таємницю, було правомірно відмовлено на підставі ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про державну податко­ву службу в Україні» податкові органи вправі отримувати від комер­ційних банків (у порядку, передбаченому законодавством для розкрит- 816

тя банківської таємниці) довідки, копії документів про фінансово- господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, уста­нов та громадян про поточні та вкладні (депозитні) рахунки, інформа­цію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчис­ленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено у ст. 62 Закону «Про банки і банківську діяльність», яка, зокрема, передбачає надання органам податкової служби інформації щодо фізичних та юридичних осіб на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що запит податкових органів про надання для огляду документів первинного бухгалтерського обліку (договорів векселів, довіреностей, приходних та витратних ордерів тощо), які відповідно до ст. 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, без зазначення конкретних юридичних та фізичних осіб не відповідає ви­могам ст. 62 цього Закону, а тому відмова службової особи Банку в наданні цієї інформації є правомірною. Податковим органом вима­галася відповідна інформація без зазначення конкретних фізичних і юридичних осіб, про що свідчить акт Державної податкової інспекції (Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду Укра­їни від 11.09.2003 р.)[2].

По іншій справі судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області задовольнила скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ягуар» на рішення Червонозаводсько- го районного суду м. Харкова, яким була задоволена заява ДШ про розкриття Харківською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» інформа­ції, яка містить банківську таємницю, з тих підстав, що в рішенні не зазначена мета використання інформації, яка містить банківську таєм­ницю, обсяги (межі розкриття) інформації значно перевищені, ніж дозволяє п. 5 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу України». Зокрема, органи податкової служби мають право отримува­ти на підставі рішення суду інформацію про обіг та обсяг коштів на рахунках конкретної юридичної або фізичної особи. При цьому роз­криття інформації про контрагентів цієї особи, які до того ж є клієнта­ми іншого банку, недопустиме. Незаконність такого розширення об­сягів інформації, яка містить банківську таємницю, обумовлена вста­новленою законом забороною банку розкривати інформацію про клі­єнтів іншого банку, навіть якщо їх імена вказані в документах, угодах та операціях особи, відносно якої вимагається розкриття інформації (ч. 4 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»').

Аналогічної помилки припустилася судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області при роз­гляді справи за апеляційною скаргою ДПІ на рішення Червонозавод- ського районного суду м. Харкова про розкриття АКБ «УкрСіббанк»

інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичної осо-

2

би — ПП «АГРО-ОИЛ» із зазначенням контрагентів .

Висновок щодо недопустимості розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, із значним перевищенням меж (обсягу) її роз­криття, ніж дозволяють зазначена у заяві мета використання та обсяг повноважень, заявника на отримання відповідної інформації (у тому

числі й розкриття інформації із зазначенням контрагентів), знайшла

з

своє відбиття у значній кількості рішень Верховного Суду України .

Водночас слід зауважити, що практика судів щодо вирішення пи­тання стосовно визначення судами обсягу розкриття банківської таєм­ниці при розгляді справ цієї категорії не є однаковою. Так, Верховний Суд України, розглянувши справу за заявою Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо товариства з об­меженою відповідальністю «Лугтехснаб», касаційну скаргу ДПІ задо­вольнив частково, рішення Ленінського районного суду м. Луганська і ухвалу апеляційного суду Луганської області скасував та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі того, що зазначеними судовими рішеннями було безпідставно відмовлено у за­доволенні заявленої ДПІ вимоги щодо зазначення контрагентів ТОВ «Лугтехснаб» за банківськими операціями.

1 Архів Червонозаводського районного суду м. Харкова, справа № 22-Ц-4837/2007 р.

2

Архів апеляційного суду Харківської області, справа № 22-ц-5344\2007 р.

з

Ухвала Верховного Суду України від 27 березня 2009 p., справа № 6-3018ск09; Ухвала Верховного Суду України від 10 лютого 2009 p., справа № 6-13960ск08; Ухва­ла Верховного Суду України від 25 травня 2009 p., справа № 6-7682ск09 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: ЬПр:// \У\У\У. геу е8Іг.сошТ. §0 V. иа.

На обгрунтування своєї позиції Верховний Суд зазначив, що з ана­лізу ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбача­ється, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто обме­жену за обсягом інформацію.

Зазначені обмеження не стосуються випадків надання банком ін­формації, яка є банківською таємницею, за дозволом клієнта чи за рі­шенням суду.

Такий висновок узгоджується з п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених по­становою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267, яким передбачено, що банку забороняється надавати інформа­цію про клієнтів іншого банку, навіть якщо вони зазначені в докумен­тах, договорах та операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта іншого банку або вимозі, рішенні (постанові) суду.

На порушення норм процесуального права суд належним чином не перевірив та не надав оцінки доводам ДПІ щодо підстав розкриття банківської таємниці у визначених нею обсягах і межах, ураховуючи положення Закону України «Про державну податкову службу України» про компетенцію і повноваження органів державної податкової служ­би щодо перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльнос­ті податкового законодавства. Аналогічного висновку дійшов Верхов­ний Суд України і при розгляді справи за заявою Державної податкової інспекції Жовтневого району м. Луганська стосовно розкриття інфор­мації, яка містить банківську таємницю, із зазначенням контрагентів щодо МПП «Діамант-Сервис»'.

Таким чином, неправильне визначення у судовому рішенні за цією категорією справ обсягу (меж розкриття) інформації, яка містить бан­ківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, свідчить про неправильне застосування судом законів, які встановлюють під­стави отримання інформації, яка містить банківську таємницю, мету її використання та обсяг повноважень заявників щодо отримання такої інформації. Виходячи з наведених чинників, положень ч. 4 ст. 62 За­коном України «Про банки і банківську діяльність» та п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 р. № 267і, інформація про контрагентів може бути розкри­та банком тільки за рішенням суду з підстав, передбачених законом.

Ухвалене судом рішення про задоволення заяви про розкриття банківської таємниці відповідно до ст. 290 ЦПК підлягає негайному виконанню, що має бути обов'язково зазначено в резолютивній части­ні рішення. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридич­ну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформа­ція. Рішення суду може бути в п'ятиденний строк оскаржене особою, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявником до апеляційного суду в установленому законом порядку.

Слід відмітити, що згідно з ч. З ст. 290 ЦПК правом на апеляційне оскарження ухваленого судом рішення наділені тільки заявник та осо­ба, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці. Банк до визначеного законом кола суб'єктів, які мають право оскаржити рішен­ня суду, не входить. Утім суди не завжди звертають на це увагу. Напри­клад, Верховний Суд України, розглянувши справу за заявою Держав­ної податкової адміністрації у Запорізькій області про розкриття ВАТ «Родовід банк» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ПП «Трикветрум груп», скасував рішення Апеляційного суду м. Києва на підставі того, що ним була прийнята та розглянута апеляційна скар­га ВАТ «Родовід банк», який згідно зі ст. 290 ЦПК не має права на

2

апеляційне оскарження рішення суду .

На відміну від загальних правил оскарження та виконання судових рішень, закріплених ст. 294, ч. 1 ст. 328, ч. 2 ст. 368 ЦПК, для оскар­ження рішення про розкриття банківської таємниці встановлені скоро­чені строки, а оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Питання ДЛЯ сямокоііі 1)0.110

1. Які є підстави надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку та її вили?

2. Які особи мають право звернення до суду із заявою про надан­ня особі психіатричної допомоги у примусовому порядку?

3. Які є особливості відкриття провадження у справі про надан­ня особі психіатричної допомоги у примусовому порядку?

4. Які є підстави для обов'язкової госпіталізації особи до про­титуберкульозного закладу?

5. Які особи мають право звернення до суду із заявою про обов'язкову госпіталізацію особи до протитуберкульозного закладу?

6. Які є особливості розгляду справи та виконання судового рішення у справах про обов'язкову госпіталізацію особи до протитуберкульозного закладу?

7. Поняття інформації, яка містить банківську таємницю.

8. Які є правила підсудності справ про розкриття банком ін­формації, яка містить банківську таємницю?

9. Які є особливості оскарження та виконання рішення суду про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних осіб?