§ 2. Розгляд справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
Цивільним процесуальним законодавством передбачена процедура примусової обов'язкової госпіталізації фізичної особи до протитуберкульозного закладу, яка здійснюється в порядку окремого провадження (п.
10 ч. 2 ст. 234 ЦПК).Правовою основою діяльності суду по розгляду цих справ є Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках», Основи законодавства України про охорону здоров'я, Закон України «Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз», Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 р. № 926 «Деякі питання протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу», постанова Кабінету Міністрів України від 23.04Л999 р. № 667 «Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом», постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.2002 р. № 1348 «Про порядок виявлення, профілактики та лікування туберкульозу серед мігрантів», наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21.10.2009 р. № 761 «Про затвердження плану заходів на виконання рішення розширеної виїзної Колегії МОЗ України з питань протидії туберкульозу» та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до зазначених з'аконів.
У зв'язку із загостренням в Україні ситуації із захворюванням на туберкульоз держава визнає боротьбу з туберкульозом невід'ємною складовою своєї діяльності, спрямованої на забезпечення безпеки суспільства та національної безпеки, визначає необхідний комплекс протитуберкульозних заходів із забезпеченням кожному громадянину безоплатності, доступності, рівних можливостей отримання протитуберкульозної допомоги та ефективного захисту прав, свобод і інтересів осіб, хворих на туберкульоз.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 р.
№ 354-р з метою поліпшення епідеміологічної ситуації шляхом зниження серед населення темпів збільшення показників захворюваності та смертності від туберкульозу, запобігання поширенню хіміорезис- тентного туберкульозу, підвищення ефективності лікування, удосконалення підготовки та перепідготовки медичних працівників, покращення лабораторної діагностики туберкульозу схвалена Концепція загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках (далі — Концепція) . Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.05.2006 р. № 318 затверджено протокол по впровадженню ООТС — стратегії в Україні на підставі розробленої за ініціативи ВООЗ стратегії контролю над туберкульозом, яка гарантує найкращий спосіб застосування існуючих протитуберкульозних препаратів — короткострокове лікування під безпосереднім наглядом — БОТ8 (Бігеспу ОЬзегуеа Тгеаїтепі 8погї-соиг8е).З метою впровадження міжнародних стандартів із контролю за туберкульозом, з вирішення організаційних та методичних питань протиепідемічних і профілактичних заходів щодо цього захворювання наказом Міністерства охорони здоров'я України та Академії медичних наук України від 27.06.2006 р. № 422/40 затверджено Посібник з питань боротьби з туберкульозом на основі міжнародних стандартів із контролю за туберкульозом, де зазначається, що прийнята Україною ДОТС — стратегія контролю над туберкульозом забезпечує вилікування більшості пацієнтів, що звертаються до закладів охорони здоров'я, та є найбільш економічно ефективною стратегією по контролю за туберкульозом, оскільки в її основі лежить широке використання простої технології і контроль за лікуванням, інтегрований в існуючу систему закладів охорони здоров'я, що дає змогу охопити більшість населення країни .
Для забезпечення постійної підтримки урядом програми протидії захворюванню на туберкульоз постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 926 «Деякі питання протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу» утворена Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу як консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України.
Заданими оперативної статистики, в Україні за 12 місяців 2009 р. зареєстровано 33 424 хворих на активний туберкульоз (72,7 на 100 тис. населення). На обліку в протитуберкульозних закладах України станом на 01.01.2010 р. перебувало 84 048 хворих на всі форми активного туберкульозу, що становить 182,9 на 100 тис. населення . Ураховуючи тенденцію до зростання кількості осіб, які страждають на таку соціально небезпечну хворобу, що намітилася останніми роками та переважно вражає соціально дезадаптовані групи населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, бездомні люди тощо), питання обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозних закладів набуває актуальності та значущості.
Виходячи з пріоритету прав і свобод людини і громадянина, медична допомога та проведення протитуберкульозних заходів має здійснюватися на основі принципів законності, гуманності, добровільності, доступності, відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально- правовими обмеженнями.
Предмет судового розгляду по справах про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу опосередковано стосується суттєвих суб'єктивних прав особи, а тому їх розгляд органом, який не відповідає вимогам незалежності й неупередженості, може створювати загрозу їх порушення. Виходячи з наведених міркувань, встановлення судової юрисдикції цих справ з метою забезпечення найбільш
ппр://то2а'о8с.кіеу.иа/уіеу=6040.
пІІр://пе'ууУ8.гирг.ог8/8и8ріІ8Іуо/сотр1аіпІ8.
ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, хворих на туберкульоз, слід визнати цілком закономірним та виправданим.
У примусовому порядку до протитуберкульозного закладу можуть бути госпіталізовані як громадяни України, так і особи без громадянства та іноземці, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженця в Україні. Хворі на туберкульоз з числа осіб без громадянства та іноземців, які постійно проживають в Україні, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні, мають право на медичну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених національним законодавством або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому слід мати на увазі, що у випадку, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз, при розгляді справ про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу іноземців застосовуються правила міжнародного договору (статті 2, 19 Закону України «Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз» — далі Закон).ЦПК не визначає суб'єктів, які мають право звернутися до суду із заявою про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування. У загальному вигляді це питання регулюється ч. 7 ст. 12 Закону, згідно з якою відповідна заява може бути подана до суду представником протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим.
За змістом зазначеної норми Закону суб'єкт звернення до суду із заявою визначається за двома взаємопов'язаними критеріями:
а) це має бути протитуберкульозний лікарняний заклад;
б) цей протитуберкульозний лікарняний заклад має здійснювати медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим.
До протитуберкульозних закладів за законом належать спеціалізовані заклади охорони здоров'я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії тощо), перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я (ст. 1 Закону). Згідно зі ст. 12 Закону госпіталізація, лікування та медичний (диспансерний) нагляд за хворими на туберкульоз має здійснюватися із дотриманням установлених стандартів лікування спеціалізованими про- титуберкульозними закладами. Таким чином, визначальним при вирішенні цього питання є статус медичного закладу, тобто віднесення його до спеціалізованих закладів охорони здоров'я.
Диспансери — це лікувально-профілактичні заклади, що надають медичну допомогу населенню з певних груп захворювань та забезпечують диспансеризацію населення.
Лікарня — це лікувально-профілактичний заклад, призначений для надання стаціонарної медичної допомоги хворим. Лікарня, що надає стаціонарну медичну допомогу хворим із лікарських спеціальностей одного профілю, називається однопрофільною, а з деяких лікарських спеціальностей — багатопрофільною.
На заклади охорони здоров'я всіх форм власності та медичних працівників, які займаються приватною медичною практикою, у разі виявлення особи, хворої на туберкульоз або підозрілої щодо захворювання на туберкульоз, покладено обов'язок направити таку особу до протитуберкульозного закладу для подальшого обстеження за місцем їх проживання або виявлення та терміново повідомити про це відповідний заклад (ст. 12 Закону). Тому неспеціалізовані заклади охорони здоров'я усіх форм власності та медичні працівники, які займаються приватною медичною практикою, не наділені правом безпосереднього звернення до суду із заявою про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування, коло осіб, які можуть подати до суду заяву про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування, є обмеженим.
Таким чином, законом установлено спеціальний суб'єкт звернення з вимогою до суду про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу — спеціалізовані протитуберкульозні заклади, які здійснюють медичний (диспансерний) нагляд за хворим, перелік яких має бути визначений на законодавчому рівні за єдиними чітко визначеними критеріями.
За справами про примусову обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування в такому закладі законом встановлена альтернативна підсудність. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (ст.
283 ЦПК). Закон не визначає, щослід розуміти під місцем виявлення хворого на туберкульоз. У юридичній літературі пропонується місцем виявлення хворого на туберкульоз вважати місцезнаходження медичного закладу, де в особи виявлено відповідне захворювання .
Виходячи з аналізу чинного законодавства, протитуберкульозний заклад, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, може звернутися до суду з такими вимогами:
- про обов'язкову примусову госпіталізацію особи, хворої на туберкульоз, до протитуберкульозного закладу;
- про продовження примусового лікування хворої на туберкульоз особи.
При визначенні форми і змісту заяви про примусову обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування в такому закладі слід керуватися загальними правилами цивільного судочинства з урахуванням вимог, що містяться у спеціальних нормах. У заяві передусім має бути зазначено, з якою саме вимогою звертається уповноважений на це суб'єкт: про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування в цьому закладі. У заяві також обов'язково має бути зазначено встановлені законом підстави для такої госпіталізації або продовження лікування.
Підставами для обов'язкової госпіталізації фізичної особи до протитуберкульозного закладу, що випливає із змісту ст. 12 Закону, є:
- виявлення у хворого заразної форми туберкульозу, в тому числі із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію;
- ухилення хворої особи від обов'язкового лікування;
- загроза поширення хвороби серед населення.
Фізична особа визнається хворою на заразну форму туберкульозу у випадку захворювання на активну форму туберкульозу, тобто якщо виявлено мікобактерії туберкульозу (позитивна імунна реакція на туберкульоз), що підтверджується результатами клінічних, лабораторних та рентгенологічних досліджень, внаслідок чого вона є джерелом інфекції для осіб, які з нею контактують.
Підставою для продовження примусового лікування хворої на туберкульоз особи може служити те, що за результатами лікування не досягнуто вилікування хворого, що має бути зазначено у відповідному
Див.: Кравчук, В. М. Науково-практичний коментар цивільного процесуального кодексу України [Текст] / В. М. Кравчук, О. І. Угріновська. - К.: Істина, 2006. - С. 714.
802 висновку лікарської комісії протитуберкульозного закладу, в якому особа перебуває на лікуванні. Під вилікуванням розуміють досягнення припинення бактеріовиділення, підтверджене мазком і/або культураль- ним дослідженням, та клініко-рентгенологічної стабілізації після завершення призначеного повного курсу антимікобактеріальної терапії (Інструкція про клінічну класифікацію туберкульозу та її застосування, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.06.2006 p. № 385)1.
До заяви обов'язково додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування (ч. 1 ст. 284 ЦПК). У висновку має бути зазначений діагноз (заразна форма туберкульозу), встановлений за правилами діагностування туберкульозу, передбаченими Концепцією адаптованої ДОТС-стратегії в Україні та наказом Міністерства охорони здоров'я України від 06.06.2006 р. № 384 «Про затвердження Протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз», де надано клінічну класифікацію туберкульозу, яка адаптована до міжнародної і дозволяє дотримуватися єдиних поглядів, понять і термінів. Ця класифікація включає весь цикл спостереження за хворим: діагностування туберкульозу із зазначенням методів його
підтвердження, вибір категорії лікування, вибір диспансерної категорії,
2
оцінку ефективності і наслідків лікування . Висновок викладається в письмовій формі за підписом членів лікарської комісії. У заяві також мають бути зазначені докази, які підтверджують факт ухилення хворого від лікування або злісного порушення ним лікарняного режиму. Судовий збір за подання заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу не справляється (п. 12 ст. З Закону України «Про судовий збір»).
Особливістю відкриття провадження по цих справах є те, що відповідно до ч. 2 ст. 284 ЦПК уповноважені особи протитуберкульозних закладів зобов'язані протягом 24-х годин з часу виявлення у особи загрозливої (заразної, активної) форми туберкульозу подати до суду заяву про примусову госпіталізацію особи до відповідного лікувального закладу.
Розгляд цивільних справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або продовження лікування в ньому здійсню-
1 Офіційний сайт МОЗ України. - Режим доступу: пйр://ууу.гпо2 ,§оу.иа. = 6271.
Там само.
ється за загальними правилами цивільного судочинства з деякими винятками та доповненнями, передбаченими законом. Так, справи про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування розглядаються судом колегіально у складі одного судді і двох народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК), що пов'язано з необхідністю контролю суспільства за розглядом цих справ. Законом передбачені скорочені строки розгляду даної категорії справ. Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі (ст. 285 ЦПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 285 ЦПК особа, відносно якої вирішується питання про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, має право на особисту участь у судовому засіданні, за винятком випадків, коли, за даними цього закладу, вона становить загрозу розповсюдження хвороби серед оточуючих її людей. Слід зазначити, що при застосуванні цього законодавчого припису можуть виникнути певні труднощі. Як відмічалося, згідно із ст. 12 Закону підставами для обов'язкової госпіталізації фізичної особи до протитуберкульозного закладу є ухилення від лікування хворого на заразну форму туберкульозу, в тому числі із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, що становить загрозу розповсюдження хвороби серед населення. Отже, факт захворювання на заразну форму туберкульозу вже свідчить про те, що особа становить загрозу поширення хвороби, чим обумовлюється підвищений рівень суспільної небезпеки. Зазначені факти, тобто захворювання особи на заразну форму туберкульозу, ухилення хворої особи від обов'язкового лікування та становлення загрози поширення хвороби серед населення становлять предмет доказування у цих справах. Тому навряд чи можна ставити право особи на особисту участь у судовому засіданні у залежність від зазначених у ч. 1 ст. 285 ЦПК обставин. Не випадково закон визнає обов'язковою при розгляді цієї категорії справ участь представника хворої особи, що певною мірою може компенсувати неспроможність особи брати особисту участь у судовому засіданні під час розгляду справи і забезпечити захист прав та інтересів такої особи. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 285 ЦПК обов'язковою при розгляді цих справ є участь представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі. У випадку, коли особи, участь яких у процесі відповідно до закону є обов'язковою, не з'являться в судове засідання, суд має мотивованою ухвалою відкласти розгляд справи.
Факти, що становлять предмет доказування, мають бути доведені під час розгляду справи на підставі наданих суду доказів. Доказами по цих справах є мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, виписки з історії хвороби із зазначенням діагнозу — заразна форма туберкульозу, довідки про перебування особи на обліку в протитуберкульозному закладі, інші письмові докази тощо.
Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Рішення про задоволення заяви є підставою для примусової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк. Згідно із ч. З ст. 12 Закону обов'язкова госпіталізація осіб, щодо яких ухвалено відповідне рішення, здійснюється на строк до трьох місяців. Продовження лікування цих осіб здійснюється за рішенням суду на визначений ним строк на підставі висновку лікарської комісії протитуберкульозного закладу.
Рішення суду може бути в передбаченому законом порядку оскаржено заявником та іншими заінтересованими особами, які брали участь у справі. Закон не встановлює скороченого строку оскарження рішень за цією категорією справ та не передбачає негайного їх виконання. Утім, враховуючи характер даної категорії справ, зумовлений підвищеним рівнем суспільної небезпеки заразної форми туберкульозу, виявленої у хворого, необхідність одночасного забезпечення оперативності надання медичної допомоги та гарантій безпеки від незаконного застосування медичних заходів у примусовому порядку, уявляється доцільним передбачити негайне виконання таких рішень та скорочені строки їх апеляційного оскарження.
Виконання рішень за справами про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу має певну специфіку. У разі ухилення осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, від обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозних закладів або від продовження лікування, щодо яких судом було ухвалено відповідне рішення, органи внутрішніх справ за зверненням керівника протитуберкульозного закладу надають медичним працівникам у межах своїх повноважень допомогу в забезпеченні виконання рішення (ст. 12 Закону). Так, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію» органи внутрішніх справ можуть за рішенням суду здійснювати привід осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, до протитуберкульозного закладу.
Еще по теме § 2. Розгляд справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу:
- Справи про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
- Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу
- Згідно зч.4 ст. 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Чи є обов'язковим для суду такий вирок, в якому визначений розмір шкоди, завданого особі? Чи є обов'язковим для суду, що розглядає цивільну справу, постанова слідчих органів та з яких питань?
- § 13. Справи про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню
- Відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПКрішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу. Така ж процедура діє і в суді апеляційної інстанції (ст. 313 ЦПК). Разом з тим, згідно зп.2 ч. 1 ст. 338 ЦПК судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справи. Як бути, коли судове рішення взагалі не під
- Відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПК рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу. Разом з тим, згідно зп.2ч.1 ст. 311 ЦПК судове рішення під лягає обов'язково му скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу. Як бути, коли судове рішення взагалі не підписано суддею та чи є це безумовною підставою для скасування судового рішення?
- Чи можуть сторони домовитись про підсудність їх справи (договірна підсудність) після відкриття провадження у справі та чи буде вона обов'язковою для суду?
- Чи є обов'язковим для суду клопотання відповідача про передачу справи до іншого суду за місцем проживання, якщо раніше його місце проживання не було відоме?
- Глава 11 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБОВ'ЯЗКОВУ ГОСПІТАЛІЗАЦІЮ ДО ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОГО ЗАКЛАДУ
- Чи не є порушенням принципу змагальності і рівноправ'я сторін положення ч. 2 ст. 305 ЦПК про те, що неявка учасника процесу, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи?
- Якщо суд не розглянув заяву про відвід судді, чи є це безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК? Чи може апеляційний суд не погодитись з ухвалою про відхилення заяви про відвід судді і з цієї же підстави скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд?