Статтею 289 ЦПК передбачено, що у випадках, коли справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, про судове засідання повідомляється лише заявник. Чи не є це порушенням принципів гласності та відкритості?

Зазначеною статтею передбачено не лише те, що справа про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається тільки з повідомленням одного заявника, якщо йдеться про охорону інтересів держави та національної безпеки, а й те, що всі ці справи розглядаються у закритому судовому засіданні.

Статтею 6 ЦПК закріплені одні з основних засад цивільного судочинства - це гласність і відкритість. Крім того, в ній зазначена можливість проведення закритого судового розгляду у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняеться законом. Проте в такому разі в засіданні можуть бути присутні всі особи, які беруть участь у справі.

Крім того, ч. 4 ст. 235 ЦПК (загальні положення окремого провадження) передбачено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, не зробивши при цьому ніяких виключень.

Таким чином, на нашу думку, розгляд справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, лише з повідомленням заявника, якщо йдеться про охорону інтересів держави та національної безпеки, і не повідомляючи інших заінтересованих осіб, якими є банк і фізична та юридична особа, стосовно яких вимагається розкриття відповідної інформації, може порушувати засадничі положення цивільного процесу. Такий розгляд справи може стати підставою для звернення до Європейського Суду з прав людини за порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Законодавцю слід дане положення змінити.

Допоки зазначена норма права не змінена, суди повинні задовольняти клопотання заявника (а вони практично в кожній справі посилаються на охорону державних інтересів без приведення аргументованих доводів) про розгляд таких справ лише за участю заявника у виключних випадках, які достовірно підтверджені. При цьому за основу мотивування державних інтересів можливо взяти Рішення Конституційного Суду України від 8.04.1999 р. (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді).